Іліада (переказ для дітей) - Сторінка 25

Сміливо рушайте назустріч міднозбройним ахеям. А той з-поміж вас, хто добуде Патроклове тіло, дістане велику здобич і зі мною зрівняється славою.

Запалені цими словами воїни підняли загрозливо списи і ринули знову вперед. Так у горах після довгих ливних дощів утворюється великий потік і нестримно мчить у долину.

Але не гаяли часу і міднозбройні ахеї. До Еанта Теламоніда і Менелая вже приєдналися інші славетні вожді: Еант Оїлеїв, Ідоменей, Меріон... Та хто може пригадати імена всіх доблесних героїв-звитяжців, що стали, наче кам'яний мур, довкола мертвого Патрокла?

Бурхливий потік налетів на той мур, задзвеніла зброя, залунали бойові крики й предсмертні зойки, а земля стала вогка від крові.

Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б.

Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі —

Пітьма така огорнула густа бойовище, де кращі

Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.

Раті ж троянські та всі в наголінниках мідних ахеї

Бились спокійно під небом ясним; навкруги променіло

Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини —

Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,

Стоячи оддаль одні проти одних, здаля уникали

Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви

Й пітьми терпіли, і гинули там від нещадної міді

Вої найкращі...

Так увесь довгий день точилася жорстока битва за Патроклове тіло. А славетний Ахілл і досі не знав про загибель свого вірного друга. Правду сказати, Пелід і не боявся за нього, бо мати, богиня [141] Фетіда, що часом потай розповідала любому синові про майбутнє, не зважилась його засмутити гіркою долею вірного друга. Тож Ахілл спокійно чекав у своєму наметі Патрокла.

Зате Пелідові коні безсмертні, спинившись далеко від бойовища, тяжко плакали за славетним героєм. Марно доблесний Автомедонт силувався їх зрушити з місця — вони не слухалися ні батога, ні ласкавого слова. Запряжені у візерунчасту колісницю, непорушні коні з довгими гривами здавалися кам'яним надгробком над могилою полеглого героя.

Сам Зевс-олімпієць пожалів тих безсмертних коней і, дивлячись на них, зажурено мовив:

— О бідолашні! Навіщо ми віддали вас Пелеєві, смертному мужу? Хіба тільки на те, щоб і ви страждали, як люди. Серед численної тварі, що дихає й повзає на широкій землі, немає стражденнішої істоти, ніж смертна людина. Та не журіться: ніколи я не дозволю, щоб до вас доторкнувся рукою шоломосяйний Гектор або щоб став на вашу візерунчасту колісницю. Досить із нього Пелідової зброї. А вам я вдихну в груди таку силу, що ви легко промчите Автомедонта крізь троянські лави до кораблів. Бо сьогодні, поки згасне сонце і спуститься на землю священна ніч, я ще дарую звитягу троянцям.

Тільки промовив це Громовержець, як Пелеєві коні, відчувши небувалу силу, рвонули й помчали, звівши голови з пишними гривами. Хоробрий Автомедонт налетів на ворогів, як коршак налітає на стадо гусей, і вони, засліплені жахом, ганебно тікали.

Угледів блискучий Гектор Пелеєвих коней з візерунчастою колісницею знову на бойовищі і, підкликавши на поміч Енея, спробував був підступитися до них, та марно: обидва дужі Еанти перепинили троянців, а божественні коні були вже далеко.

А навколо Патроклового тіла заклекотів іще дужчий бій.

...Ту зваду будила Афіна,

З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний

Дух бадьорити данаям — до них-бо він серцем схилився.

Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім

Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку

Або зиму незігрійну, що перепиняє людині

Працю усю на землі та засмучує овчі отари,-

Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв

Діва Афіна, і в кожному дух піднесла войовничий.

[142]

Прийнявши подобу старого Фенікса, богиня звернулася насамперед до Менелая Атріда, що стояв до неї найближче:

— О Менелаю, ганьба і неслава впадуть на твою ясночолу голову, якщо троянці кинуть собакам тіло найкращого Ахіллового друга. Тримайся мужньо та надихай інших ахеїв.

— Любий Феніксе, батьку героїв! — відповів Менелай.— Якби ж могутня Афіна Паллада дала мені більше снаги та відхилила хмару гострих стріл, що мені докучають! Смерть богорівного Патрокла вразила мене в саме серце, і я битимусь за його тіло до скону. Бачиш — Гектор бушує, наче вогонь. То Зевс дарував йому силу і славу.

Зраділа грізна богиня, що Атрід саме в неї благав допомоги, і справдила його бажання. Раптом яснокудрий спартанський володар відчув приплив дивної снаги і знову став біля Патроклового тіла, загрозливо піднявши свій мідногострий спис.

Був серед троянців воїн Подес, муж багатий і хоробрий, щирий Гекторів друг. Кинув у нього спис Менелай, кинув несхибною рукою, і Подес упав на землю, аж зброя на нім забряжчала. За мить чорна мла вже вкрила йому ясні очі.

Дізнався блискучий Гектор про загибель любого друга Подеса, і чорний сум пойняв героя. Яскравою міддю окутий, пройшов він перед своїм військом, закликаючи до звитяжного бою. А Зевс Громовержець, підтримуючи троянського вождя, подав свій божественний знак.

Взяв тоді в руки егіду Кронід осяйну, торочками

Пишно оздоблену, й хмарами Іду високу вповивши,

Блиснув і громом ударив, егідою тою потрясши,

І перемогу троянам послав та втечу ахеям.

Побігли ахеї безладно назад від мурів високої Трої. Блискучий Гектор перший гнався за ними і сіяв навколо смерть. Тоді ахейський герой Ідоменей замахнувся списом і вдарив Пріаміда просто в груди, аж задзвенів поцяткований дивними зорями панцир, та не проломився, боронячи тіло вождя. А спис зламався навпіл, і наляканий Ідоменей мерщій скочив на бойову колісницю та й помчав до своїх кораблів.

А навколо мертвого Патрокла і досі незрушно стояли Менелай, _ обидва Еанти, Меріон та гурт найхоробріших воїнів.

— Горе нам! — мовив Еант Теламонід.— Тепер уже навіть дурний [143] розуміє, що сам Зевс-олімпієць допомагає троянцям. їхні списи і стріли несхибно влучають у ціль, бо спрямовує їх могутня рука Громовержця, а наші летять завжди мимо і встромляються в землю. Треба нам якось винести з бойовища Патроклове тіло, а тим часом послати гінця до Пеліда, він же і досі не знає про смерть свого вірного друга. Та в цьому мороці, що огорнув бойовище, я не можу відшукати когось, хто був би .добрим гінцем. Зевсе, наш батьку могутній! Розвій цей морок, що давить на очі й душу. Краще знищуй нас при яскравому світлі, коли вже тобі до вподоби нас нищити! І пожалів Зевс героя, що його так палко благав. Одразу ж розвіявся морок, засяяло сонце і стало видно далеко навкруг.

— Озирнися, Менелаю,— мовив дужий Еант,-— може, побачиш де Несторового сина Антілоха, то пошли його із сумною звісткою до Ахілла Пеліда.

Так і вчинив Менелай. А як прудкий Антілох подався до кораблів, Менелай знов повернувся боронити Патроклове тіло. Вже було небезпечно зоставатися тут, бо звідусіль напосідали троянці. Зрозумів це Теламонід і сказав своїм друзям:

— Візьміть удвох, Менелаю та Меріоне, убитого і несіть хутчій до кораблів, а ми відбиватимемо троянців. У тяжкій роботі бога Арея ми, обидва Еанти, звикли завжди триматися поруч.

Як завважили троянці, що ахейські герої понесли Патроклове тіло, то зняли страшенний галас і кинулись були навздогін, та враз наштовхнулись на дужих Еантів. Спинилися тоді переслідувачі, не зважуючись битися з ними. Як лісистий пагорб стримує навесні бурхливу повінь, так спиняли обидва Еанти ворожу навалу. Аж тут приспіли на бойових колісницях блискучий Гектор із хоробрим Енеєм, Анхісовим сином, і все завирувало навколо.

Кваплячись, умиваючись потом з утоми, несли до кораблів Менелай з Меріоном Патроклове тіло.

...А за ними страшний розгорявся

Бій, мов пожар, що виник раптово й залюднене місто

Полум'ям враз охопив, і валяться стіни будинків

В сяйві яскравім, а вітер ще дужче вогонь роздуває.

Так од завзятого крику мужів і тупоту коней

Гомін котивсь за героями, що поспішали до стану.

[144]

ГЕФЕСТ КУЄ АХІЛЛЕСОВІ ЗБРОЮ

У той час, як навколо Патрокдового тіла палахкотів, наче вогонь, жорстокий бій, син старого Нестора Антілох поспішав до мірмідонських кораблів. Ще здалеку він побачив Пеліда: той схвильовано прислухався до гомону бою, що знову наближався до берега. Не знав ще Ахіллес, що сталося на бойовищі, та серцем відчував щось лихе.

Антілох підійшов до вождя мірпмідонців і мовив, уже не тамуючи пекучих сліз:

— Горе спіткало нас, славетний Ахіллесе. Вбито твого вірного друга Латрокла! Гектор устиг зняти з мертвого твою зброю та обладунок, а за тіло ще б'ються війська.

Мовив, і чорною хмарою вкрила скорбота Ахілла.

Взявши в обидві руки закоптілого попелу жмені,

Голову всю він посипав, прекрасне чоло сплямувавши.

Чорний той попіл на нім весь хітон забруднив запахущий,

Сам же в пилу він простертий лежав на увесь велетенський

Зріст і терзав собі кучері та виривав їх руками.

А поруч гірко плакав Антілох, тримаючи Ахіллесу руки, щоб він часом не перерізав собі горла гострим залізом.

Навіть із дна глибокого моря почула срібнонога Фетіда стогін і зойки свого смертного сина і сама зайшлася слізьми. Щільним колом оточили її прекрасні нереїди, що живуть у глибинах священного моря, і з жалю до Фетіди заплакали теж.

— Любі сестри мої, дочки старого Нерея! О, яка я нещасна! Породила я на світ найхоробрішого героя, доглядала його, як гарну рослину в своєму саду, і він виріс гінкий та міцний, наче ясен сріблистий. Сама я послала Ахіллеса воювати священну Трою, та переможцем його не зустріну. Не повернеться він до свого рідного дому, до батька Пелея. Вже недовго лишилося моєму смертному синові жити, недовго буде милуватися він сяйвом яскравого сонця. Та й ці останні дні потьмарило йому якесь горе. Треба поспішити до нього — може, чимось зараджу.

Покинула срібнонога Фетіда світлу підводну печеру і, оточена нереїдами, подалася до сина. Морські хвилі розступилися перед дочками старого Нерея, і вони вийшли на берег — там, де стояли крутобокі мірмідонські кораблі.

Пишнокоса Фетіда кинулася до Ахіллеса, що й досі ридма ридав на землі, обняла його ніжними руками за голову і спитала крізь сльози:

— Сину мій, чого ти так тяжко страждаєш? Адже Зевс-олімцієць справдив усе, про що ти благав, здіймаючи руки до неба.

Скрушно зітхнув Ахіллес і відповів:

— Авжеж, люба мати, Зевс-олімпієць усе те справдив, даруючи мені велику шану, та яка з того радість, коли вбито мого найкращого друга, хороброго Патрокла.