Іліада (переказ для дітей) - Сторінка 27

Старійшини сидять у священному колі, і кожен підводиться по черзі та, спершись на посох, виголошує свою мудру думку.

Друге ж місто обложили два пишно озброєні війська. І засперечалися: чи брати навалою місто, чи укласти мир і з половини одержати здобич. А за містом, біля гірського потоку, обложені влаштували засаду. На чолі їх стоять грізні боги — Арей та Афіна Паллада, обоє із щирого золота, ще й об ладунки на них яскрять золоті, тож їхні постаті видно далеко. І ось край гірського потоку спалахує бій. Виблискує зброя, свистять стріли, здіймається страшенний галас. Смерть полює живих, а поранених цупко тримає, і шати її вже червоні від людської крові.

Далі виднілася на щиті велика нива, що її зорали круторогі воли; вона — хоч золота — чорніла, як справжня родюча земля, і зробити це диво було до снаги тільки богові, як і той виноградник, що вбирав очі своїми великими гарними гронами. Молодь збирала їх у плетені кошики, а тоді відносила ті кошики, пританцьовуючи під звуки веселої музики.

Ще й танок показав майстер-бог: вродливі дівчата у квітучих вінках та стрункі юнаки, взявшися за руки, легко кружляють, розходяться, ідуть одне на одного і знову невпинно кружляють. Посередині ж кола гарно співає та виграє на кіфарі схожий на бога співець.

А край щита вирує могутній потік Океану...

Скінчив Гефест дивний свій витвір, та не кинув роботи: ще викував він для Ахіллеса міцний панцер, що палав здалеку, наче яскравий вогонь, викував пишний шолом із золотим гребенем, ще й наголінники з гнучкого олива вилив. Тоді кульгавий бог усе це зібрав та й відніс срібноногій богині Фетіді. Щиро зраділа богиня і пташиною злетіла з Олімпу, несучи синові божественний дарунок.

АХІЛЛЕС ЗРІКАЄТЬСЯ СВОГО ГНІВУ

З першим сяйвом золотошатної Еос, що поволі виходила з хвиль ріки Океану, несучи ясний день і безсмертним і смертним,— до ахейських суден примчала срібнонога богиня з Гефестовими дарами для її любого сина. Той і досі ридма ридав над тілом свого вірного друга Патрокла, а навколо, скрушно зітхаючи, юрмилися воїни.

Фетіда взяла Ахіллеса за руку і лагідно мовила:

— Годі, любий мій сину, облиш мертвого, хоч це й важко тобі, та не нарікай на волю богів. Ось прийми від самого Гефеста бойову зброю, якої ще жоден смертний не мав.

Мовивши це, поклала вона все озброєння гарне

Перед Ахіллом. Воно аж дзвеніло, оздоблене пишно.

Трепет пойняв мірмідонян, що на обладунок не сміли

Навіть дивитись, і всі відсахнулись. Ахілл же як глянув,

Бою жадоба його охопила, і полум'ям грізним

З-під похмурнілих повік ясні його блиснули очі.

В руки узяв він, радіючи, бога сяйливий дарунок.

Натішився Ахіллес, розглядаючи зброю, а тоді підвівся, бадьорий та войовничий, і подався берегом скликати всіх ахейців на раду.

Посходилися всі, навіть ті, що ніколи не залишали кораблів,-керманичі й крамарі, які розподіляють харч серед війська,— всі, зачувши мужній голос Ахіллеса Пеліда, поспішили на збори. З-поміж вождів перші прийшли, спираючися на списи, ще недужі Одіссей і Діомед, а за ними — сам Агамемнон, що теж тяжко страждав од глибокої рани. Посідали вони у переднім ряду, а як усі вже зібралися, вийшов наперед Ахіллес і гучно мовив слово крилате:

— Владущий Агамемноне! Наша сварка стала втіхою для Гектора та інших троянців, а всі ахейці ще довго пам'ятатимуть цю згубну незлагоду. Тож облишмо її, вгамуймо горді серця в наших грудях. Я зрікаюся гніву, бо довго і непримиренно гнівитися було б не гідно мене. Веди, Агамемноне, мідношатних ахейців у бій, хай я випробую нову зброю на зухвалих троянцях і подивлюсь, як вони тікатимуть од наших кораблів крутобоких аж до самої Трої.

Почувши, що могутній Ахіллес уже не гнівиться, зраділи ахейські воїни і піднеслися духом. А володар мужів Агамемнон підвівся й відказав:

— Часто докоряли мені ахейці за ворожнечу з Пелідом. Та не я винний у ній, а винні всевладний Зевс, і сувора Доля, і Ерінії, що блукають у пітьмі. Це вони тоді потьмарили мені розум і серце. А що міг я вдіяти проти Зевсової дочки Образи, яка всіх засліплює-і смертних, і блаженних богів. Ноги в неї легкі і нечутна хода; не торкаючись землі, пробирається вона по головах людей, затемнюючи їм розум. Вона вже обплутала багатьох, якось навіть всевладний Зевс став її жертвою на прохання підступної Гери. Коли я бачив, як шоломосяйний Гектор нищить ахейців, завжди згадував я ту богиню Образу. Але тепер я виправлю все, що накоїв, засліплений нею. Поки військо шикуватиметься до бою, я звелю принести тобі, могутній Ахіллесе, коштовні дари, ще й привести бранку твою Брісеїду.

— Славетний Агамемноне! — відповів на те Пелід.— Згадаймо краще за битву, тепер не час думати про щось інше. На нас чекає велика справа кривавої помсти. Незабаром усі побачать, як поперед ахейського війська б'ється Ахіллес і трощить ворожі шереги.

Тоді підвівся хитромудрий Одіссей і своє слово мовив, як завжди, розумне й доладне:

— О богорівний Ахіллесе! Твоя незмірна хоробрість відома всім, але поміркуй про таке: перед битвою нашим воїнам треба добре поснідати, щоб мати силу і мужність, бо навіть доблесний муж не зможе голодний бити-ея, руки його не триматимуть зброї, ноги помліють від страшної втоми, і ворог швидко його здолає. Тож розпустімо воїнів снідати, а тим часом Агамемнон накаже принести сюди дари, щоб усі їх бачили і щоб твоє серце раділо. Потім на знак згоди між вами, ти, Атріде, вшануй Ахіллеса багатим бенкетом і не соромся: слава державцю мужів, що хоче замиритися З героєм, якого сам перший скривдив.

— Тішить мене твоя мова, мудрий Одіссею,-відповів Агамемнон.-Зробимо все, як ти радиш, а вже по тому, знову дужі, незборні, вийдемо на смертельний бій.

На тому і стали, хоч як ремствував Ахіллес, прагнучи негайно битися З троянцями і помститися їм за Патроклову смерть. Воїни миттю порозбігалися до своїх кораблів готувати сніданок. Уже різали вепра для священної жертви, а Одіссей із кількома героями подався в Атрідову ставку по дари, що їх обіцяв Агамемнон Пеліду: сім триножників, двадцять блискучих казанів, десять талантів золота, дванадцять пишногривих коней і семеро гарних бранок, чудових майстринь. Восьма була юна Брісеїда, схожа на золоту Афродіту.

Побачивши вбитого Патрокла, Брісеїда уклякла перед ним і, роздираючи на собі одяг, заголосила:

— Патрокле, любий мій друже! Ти завжди був добрий, лагідний до мене. Скільки горя довелося зазнати мені відтоді, як Ахіллес зруйнував моє рідне місто, та сльози висихали на очах від твоєї дружньої мови. А тепер я плачу за тобою, Патрокле!

Інші бранки теж невтішно ридали над убитим героєм, а подумки — над класною жорстокою долею.

В Ахіллесовому наметі зібралися найстарші вожді. Обидва Атріди, Одіссей, Нестор, Ідоменей та Фенікс умовляли Пеліда поснідати з ними, але той відмагався й одно рвався до бою. Тяжко зітхаючи, він знову звернувся до мертвого друга:

— Вірний Патрокле! Я не можу ні їсти, ні пити, поки не помстився за тебе троянцям. Не було б мені більшого горя, навіть якби помер мій батько, старий Пелей, або юний мій син Неоптолем. Завжди я втішався надією, що на троянській землі загину тільки я, а ти, Патрокле, повернешся до нашої рідної Фтії і передаси Неоптолемові весь мій маєток: і палац, і рабів та інший пожиток. А ти ось лежиш мертвий. І батько мій теж, певне, вже помер, чекаючи день у день страшної звістки з-під Трої.

Так казан Ахіллес, умиваючися слізьми. А разом із ним плакали ахейські вожді, згадуючи тих, кого вони зоставили вдома.

Зглянувся на них 3евс-олімпіець і послав Афіну влити Ахіллесові в груди нектар і амврозію, щоб надати йому мужності й сили. Довгокрилою орлицею злетіла з неба Афіна Паллада і невидимо вволила батькову волю, навіть сам Ахіллес її не завважив.

А міднозбройні ахейці вже шикувалися до бою.

Мов незліченні сніжини холодні з верховин од Зевса

Сиплються, гнані диханням ефірноясного Борея,

Безліку так од човнів бистрохідних сипнули шоломи

Ясноблискучі, горбаті щити, міцнобронно опуклі

Панцери й мідяногострі довжезні списи ясенові.

Блиск їх аж неба сягав, і земля вся навколо сміялась

В сяєві міді ясної і грізно гула під ногами.

Богорівний Ахіллес ладнався до бою в своєму наметі. На його суворім обличчі палали гнівом блискучі очі, та серце краяв чорний смуток і нездоланний біль.

Швидко вбирався він у Гефестів божественний обладунок: спершу пристебнув наголінники із срібними пряжками, захистив могутні груди ясним панцером, черезпліч повісив мідний меч, а в руки взяв величезний, опуклий щит, що сяяв наче місяць на небі.

Так же як перед плавцями у морі заблисне раптово

Ватра ясна, що самотньо горить на стоянці пастушій

Високо в горах, а тих проти волі далеко від друзів

Буря заносить по хвилях багатого рибою моря:

Так щит Ахілла чудовий, оздоблений гарно, світився

ЇЇ сяйвом аж неба сягав...

Яскравою зіркою спалахнув на високому Пелідовому чолі міцний шолом із золотим гребенем, а над шоломом грізно замаяла золота грива — витвір бога-митця. Тоді славетний герой видобув із скрині батьків спис, такий великий, важкий, що ніхто з-поміж ахейських воїнів не міг його бодай підняти, тільки Ахіллес легко здіймав той спис у повітря.

Служники підвели дзвінконогих Пелеєвих коней, запрягли їх у візерунчасту колісницю, і вірний візничий Автомедонт натяг віжки. Поруч нього став прудконогий Ахіллес у сяйві божественної зброї і гукнув до коней безсмертних:

— Ксанте і Балію, славетні коні мого батька Пелея! Коли я загину в бою, не кидайте мене, як Патрокла, напризволяще, а винесіть із бойовища до моїх кораблів.

Похнюпився розумний Ксант, аж пишна його грива торкнулася землі, і людським голосом кінь промовив:

— Сьогодні ми врятуємо тебе, могутній Ахіллесе, тільки день твоєї загибелі вже недалекий. Та ми в цьому не винні, як не винні і в Патрокловій смерті. То сам срібнолукий бог, що його колись породила пишнокоса Лето, вийшов проти твого вірного друга Патрокла, даруючи славу великому Гек-торові. Тебе, богорівний герою, ми мчатимемо, як мчить Зефір — найшвидший вітер у світі. Однак тобі, як і Патрокдові, судилося померти через бога і через смертного мужа,

Тут Ерінії урвали Ксантові мову. А богорівний Ахіллес гнівно крикнув: — Навіщо, Ксанте, пророкуєш мені чорну смерть? Я й сам знаю, що мені судилося загинути під Троєю, далеко від рідної Фтії.