Iлюзiї, або пригоди Месiї мимоволi - Сторінка 4

- Річард Бах -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Що бiльше я хочу доконати якусь роботу, то менше вона мене обтяжує. Мене тiшила свiдомiсть того, що тепер цилiндри не повiдриваються вiд двигуна.

— Скажiть, що вам потрiбен ще якийсь ключ, — мовив вiн.

— Нi, не потрiбен. Що ж до вас, Шiмодо, то я досить розвинена духовно людина, щоб вважати оцi вашi трюки звичайнiсiнькими фокусами, якi показують на вечiрках люди з помiрно розвиненою душею. Або гiпнотизери-початкiвцi.

— Гiпнотизери? Друже, ви добираєтеся до сутi! Але ось що я вам скажу: краще бути гiпнотизером, анiж месiєю. Яке то нудне дiло! Чому я не знав ранiше, яким нудним воно буде?

— Ви знали, — розважливо мовив я. Вiн тiльки розсмiявся.

— Хiба ви нiколи не замислювалися, Доне, що пiсля всього вам буде не зовсiм просто втекти? Що життя нормальної людської iстоти — не для вас? З цього вiн не смiявся.

— Звiсно, ви маєте рацiю, — сказав вiн, запустивши розчепiренi пальцi у свою чорну чуприну. — Досить затриматися десь бiльш як день чи два, i люди одразу ж здогадуються, що в тобi криється щось дивовижне. Починають хапати за руки, аби ти вилiкував їх вiд раку, i не минає й тижня, як тебе знов оточує цiлий натовп. Отож лiтак допомагає менi пересуватись, i це мене дуже влаштовує, бо нiхто нiколи не знає, звiдки я прибув чи куди подамся.

— У вас попереду важчi часи, нiж ви собi уявляєте, Доне.

— Он як?

— А так. Увесь плин сучасного життя спрямований вiд матерiального до духовного... це повiльний, дуже повiльний... але справдi величний рух. Особисто я не вiрю, що свiт дасть вам змогу залишатися на самотi.

— Але ж їм потрiбен не я, а чудеса! Чудес я можу навчити будь-кого iншого, i хай собi буде месiєю. Я не застерiгатиму про те, яке нудне це дiло. Крiм того, нема такої проблеми, вiд якої не можна втекти.

Я з'їхав з обтiчника на покiс i заходився закручувати болти знизу на третьому i четвертому цилiндрах. Не те, щоб усi вони порозкручувались, але декотрi з них зовсiм не вадило пiдтягти.

— Це ви цитуєте песика Снупi? [Популярний персонаж мультфiльмiв i комiксiв.]

— Красно дякую, але я цитую правду, де б її не здибав.

— Доне, ви не можете втекти вiд усього! А що, як i я почну вам поклонятись отут-таки? Що, як менi набридне морочитися з оцим двигуном, i я почну благати, щоб ви дали йому лад замiсть мене? Слухайте, вiднинi я вiддаватиму вам усе, що зможу заробити вiд рана до темна, аби тiльки ви навчили мене ширяти в повiтрi! А не захочете, то я знатиму, що, звертаючись до вас, слiд починати з молитви: Святий ти наш, що зiйшов сюди, аби полегшити менi мiй тягар...

Вiн лише посмiхнувся. Менi й досi здається, що вiн так i не збагнув, що йому не судилося втекти. Одначе, як про це мiг знати я, коли не знав вiн?

— Чи уявили ви собi цiлком усю картину? Як ото у фiльмi про Iндiю? Вирує людське море, мiльярди рук тягнуться до вас, квiти i фiмiам, золотi постаменти iз тканими срiблом килимами, на якi ви ступаєте, щоб проректи своє слово?

— Нi, аж нiяк. Ще перед тим, як просити собi призначення, я вже знав, що менi такого не знести. Отож i обрав Сполученi Штати i ось що маю: тi ж таки юрби людей.

Згадувати про це йому було боляче, i я вiдчув провину за те, що завiв таку розмову.

Вiн сидiв на покосi й говорив, нiби дивлячись крiзь мене:

— Ось що я хотiв би сказати в iм'я Господа нашого: коли ти так сильно жадаєш свободи i радостi, то хiба не можеш збагнути, що вони не десь там поза тобою? Скажи: я маю їх. I ти матимеш їх! Чини так, нiби вони твої, — i вони твої! Рiчарде, скажiть менi — що в цьому аж такого недосяжного? Та вони й слухати не хочуть! Чудеса їм подавай. Подiбно до того, як вони йдуть на автомобiльнi перегони, аби побачити катастрофи, так i до мене сунуть по чудеса. Спочатку це розчаровує, а згодом викликає нудьгу. Не уявляю собi, як витримують це iншi месiї.

— Коли так дивитися, то дiло й справдi втрачає свою привабливiсть, — зауважив я, затягуючи останнiй болт. — Куди нам сьогоднi лежить дорога?

Дон пiдiйшов до моєї кабiни i замiсть того, щоб очистити вiтрове скло вiд решток комашнi, провiв над ним рукою... i раптом цi розбитi вщент iстоти ожили й полетiли собi геть. Чiльне скло його лiтака не потребувало чищення, i я, звiсно, вже дотямив, що й двигун його мiг обiйтися без догляду.

— Не знаю, — сказав вiн. — Не знаю, куди нам лежить дорога.

— Як це розумiти? Вам же вiдоме минуле й майбутнє всього сущого. Ви достеменно знаєте, куди ми маємо вирушити. Вiн зiтхнув.

— Воно-то так. Але я намагаюсь про це не думати.

Перед тим, морочачись iз цилiндрами, я мiркував собi: гей-гей, усе, що менi треба, то це не розлучатися з цим чоловiком — i я не знатиму нiяких проблем, зi мною не скоїться нiчого лихого, i все буде просто чудово. Одначе тон, яким вiн мовив: "Але я намагаюсь про це не думати", — змусив мене пригадати, що сталося з iншими месiями, посланими в цей свiт. Здоровий глузд волав до мене: здiймайсь у повiтря, одразу ж повертай на пiвдень i лети геть вiд цiєї людини, лети якнайдалi, так далеко, як тiльки подужаєш. Проте, як я вже згадував, у моїй роботi часом почуваєш себе надто самотнiм, аби нехтувати зустрiчним, з яким можна погомонiти i який до того ж здатен вiдрiзнити елерон вiд вертикального стабiлiзатора.

Атож, краще було б менi повернути на пiвдень, але, злетiвши, ми взяли курс на пiвнiчний схiд — назустрiч майбутньому, про яке вiн намагався не думати.

4

— Де ви всього цього навчилися, Доне? Ви так багато знаєте! Чи, може, менi це тiльки здається? Нi. Знаєте ви багато. I все завдяки досвiду? Чи вас якось готували на роль Учителя?

— Тобi дають книгу, i ти читаєш.

Я повiсив на розчалку щойно випрану шовкову хустину i витрiщився на нього:

— Книгу?!

— "Пiдручник Спасителя". Це — своєрiдна бiблiя для Вчителiв. Десь у мене був примiрник, якщо вас цiкавить.

— Так, звiсно! Ви маєте на увазi звичайну книгу, що пiдказує вам?..

Якусь хвилю вiн порпався в багажнику — у "Тревел-ейра" вiн одразу ж за пiдголiвником — i видобув звiдти невеличку книжку в оправi, що мала вигляд замшевої.

Посiбник Месiї

Нагадування для розвиненої душi

— Що ви мали на увазi, коли сказали: "Пiдручник Спасителя"? Це ж "Посiбник Месiї".

— Що так, що так — хiба не однаково?

Вiн почав збирати порозкиданi довкола лiтака речi, наче настав час збиратися в полiт.

Я гортав сторiнки книжки. То була збiрка афоризмiв i стислих приписiв.

Перспектива —

скористайся нею або облиш її.

Якщо ти звернувся до цiєї сторiнки,

значить ти забуваєш: усе, що

дiється навколо тебе, не є

реальнiстю.

Подумай про це.

Пам'ятай, звiдки ти прийшов,

куди йдеш, а передовсiм — чому ти

створив халепу, в яку втрапив.

Пам'ятай, що конатимеш жахливою смертю.

Все це — добра пiдготовка, i ти дiстанеш

вiд неї бiльше втiхи, якщо

зберiгатимеш цi факти у своїй

свiдомостi.

А проте, сприймай свою смерть досить поважно.

Якщо ти смiятимешся дорогою до мiсця твоєї страти —

це, як на загал, буде незрозумiлим для менш розвинених

створiнь, i вони називатимуть

тебе божевiльним.

— Ви прочитали оте — про втрату перспективи, Доне?

— Нi.

— Там говориться, що людина має сконати жахливою смертю.

— Це зовсiм не обов'язково. Залежить вiд обставин. I вiд того, чи вiдчуває людина бажання залагоджувати справи.

— А ви конатимете жахливою смертю?

— Не знаю. В цьому не так багато сенсу, особливо тепер, коли я покинув те дiло. Невеличке спокiйне вознесiння — цього має бути досить. Вирiшу за кiлька тижнiв: коли завершу те, заради чого прийшов.

Я сприйняв це за жарт — адже Дон не раз уже так жартував. Не знав я тодi, що вiн говорив про тi кiлька тижнiв цiлком серйозно.

Я знову заглибився в книжку: менi здавалося, що саме такого знання потребує Вчитель.

Пiзнавати —

це навчатися того,

що ти вже знаєш.

Дiяти — це демонструвати,

що ти це знаєш.

Навчати iнших — це нагадувати їм,

що вони знають усе так само, як i ти.

Всi ви — учнi, виконавцi,

вчителi.

Єдиний твiй обов'язок

у будь-якому з життiв — бути

праведним перед самим собою.

Бути праведним перед кимось або чимось iншим

не тiльки неможливо —

це ознака фальшивостi

месiї.

Найпростiшi запитання —

водночас i найглибшi.

Де ти народився? Де твiй дiм?

Куди ти йдеш? Що ти робиш?

Замислюйся над цим

час вiд часу

i спостерiгай за тим,

як змiнюються вiдповiдi.

Найкраще

ти навчаєш того,

чого найбiльше потребуєш

навчитися сам.

— Рiчарде, вам наче мову одiбрало, — сказав Шiмода, так нiби йому кортiло поговорити зi мною.

— Еге ж, — озвався я не полишаючи читати. Якщо ця книга призначена тiльки для Вчителiв, я не мав намiру вiдриватися вiд неї.

Живи так,

щоб нiколи не соромитись, як

щось сказане чи зроблене

тобою стане вiдомим

у свiтi —

навiть, якщо тi вiдомостi

будуть неправдивi.

Твої друзi

пiзнають тебе краще

в першi хвилини зустрiчi,

анiж твої знайомi зможуть

пiзнати тебе

за тисячу рокiв.

Найкращий спосiб уникнути

вiдповiдальностi —

це сказати: "На менi лежить

вiдповiдальнiсть".

Я завважив у тiй книжцi ще одну дивину.

— Доне, на сторiнках немає номерiв.

— Немає, — пiдтвердив вiн. — Просто розгортаєш її — i там саме те, що тобi потрiбно.

— Чарiвна книга!

— Нi. З будь-якою книгою можна так. Навiть iз старою газетою, якщо читати досить уважно. Хiба не траплялося, що замислившись над якоюсь проблемою, ви розгортали першу-лiпшу книгу, яка тiльки була напохватi, i раптом прозрiвали од того, що вона вам говорила?

— Нi.

— Ну то спробуйте колись.

Я спробував. Заплющив очi i намагався уявити собi, що ж зi мною станеться, якщо я й надалi подорожуватиму з цим дивовижним чоловiком. Його товариство тiшило мене, але я не мiг позбутися вiдчуття, нiби щось аж нiяк не втiшне має скоїтися з ним найближчим часом, i менi дуже не хотiлося бути цьому свiдком. З такою думкою я розгорнув книжку, все ще не розплющуючи очей, потiм розплющив їх i прочитав:

Через усе твоє життя

тебе веде

внутрiшня жага пiзнання —

ця неспокiйна духовна сутнiсть,

яка i є твоїм справжнiм "я".

Не вiдвертайся

вiд можливих рiзновидiв майбутнього,

аж поки не пересвiдчишся, що в них

немає чого навчитися.

Ти завжди вiльний

змiнити свiй вибiр

i обрати iнше майбутнє

чи iнше

минуле.

Обрати iнше минуле? Буквально чи образно? Як це зрозумiти?..

— Схоже на те, Доне, що мiй розум розладнався. Не знаю, чи здатен я навчитися такого.

— Практика. Трохи теорiї i багато практики, — сказав вiн.