Карлсон прилітає знов - Сторінка 6

- Астрід Ліндгрен -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І той побачив свою кімнату так чітко, ніби сидів у ній. Он його ліжко, он [418]

Бімбо спить у кошику, он стіл з підручниками, а он годинник на стіні. Він саме вибив третю. Але панни Цап не видно.

__ Спокійно, тільки спокійно,— сказав Карлсон.— Вона вже йде, бо мені мурашки забігали по спині, та й димар двигтить.

Він відняв у Малого бінокля і приклав собі до очей.

— А що я казав! Ось відчиняються двері, ось вона заходить, така мила, ласкава, як ватажок людоїдів.

Малий зайшовся сміхом.

— Так, так, ось вона витріщає очі. Де Малий? А що, як він упав з вікна?

Панна Цап, мабуть, так і подумала, бо підійшла до вікна, зовсім перелякана. Малому аж стало її шкода. Вона перехилилася через підвіконня і глянула на вулицю, ніби сподівалася побачити там хлопця.

— Ні, там його немає,— мовив Карлсон.— Дивно, га? Панна Цап, мабуть, заспокоїлася. Вона відійшла від вікна.

— Тепер починає шукати,— вів далі Карлсон.— Шукає на ліжку... і за столом... і під ліжком, ось так... Стривай-но, ось вона вже в шафі, думає, що ти лежиш там, скоцюрбився й плачеш.

Карлсон засміявся.

— Ну, тепер час нам трохи пожартувати з нею,— мовив він.

— Як? — спитав Малий.

— А он як,— мовив Карлсон, і не встиг Малий щось сказати, як він схопив його, перелетів через вулицю і опустив у його кімнаті.

— Гей-гоп, Малий, будь ласкавий з хатнім цапом,— '-ь.азав к"_;; і полетів ~о^і геть.

Малий не думав що то же вдалий жарт. Та коли є К он почав, то треба доводити краю. Отож він [419] обережно підійшов до столу, сів і розгорнув підручник з арифметики.

Він чув, як панна Цап перевертає все в шафі, і напружено чекав, коли вона вилізе звідти.

І панна Цап вилізла. Перше, що вона побачила, був Малий. Вона позадкувала до шафи, стала там і якусь хвилину мовчки дивилася на хлопця. Потім закліпала очима, щоб упевнитись, чи їй, бува, не ввижається.

— Де ти до лиха ховався? — врешті спитала вона. Малий невинно підвів голову від книжки.

— Я не ховався. Я просто сидів тут і розв'язував задачу. Звідки мені було знати, що ви любите гратися в піжмурки? Та будь ласка... лізьте знов до шафи, я залюбки пограюся.

Панна Цап не відповіла нічого. Вона довго стояла й думала.

— Я наче ніколи не хворіла,— промурмотіла вона.— Та в цьому домі надто багато всяких химер.

Тієї миті Малий почув, як хтось обережно обернув ключа з того боку дверей. Малий захихотів. Найкращий у світі приборкувач хатніх цапів, очевидно, залетів крізь вікно в кухні, щоб показати хатньому цапові, як то сидіти замкненому.

Панна Цап нічого не помітила. Вона мовчки стояла і, видно, щось обмірковувала. Врешті вона сказала:

— Дивно! Ну, тепер іди собі гратися, поки я доварю обід.

— Дякую,— мовив Малий.— То я вже не сидітиму замкнений?

— Ні, не сидітимеш,— сказала панна Цап і підійшла до дверей.

Вона взялася за клямку й натиснула на неї раз, потім другий. Проте двері не відчинялися. Тоді вона налягла на них усією своєю вагою. Але й це не допомогло. Двері не подавалися. [420]

Панна Цап зойкнула:

— Хто замкнув двері?

— Ви самі г: замкнули,— сказав Малий.

— Що ти верзеш! — крикнула вона.— Як же я могла замкнути їх з того боку, коли я в кімнаті?

— А звідки я знаю? — сказав Малий.

— Може, то Боссе чи Бетан? — спитала панна Цап.

— Ні, вони ще в школі,— заперечив Малий. Тоді панна Цап важко опустилася на стілець.

— Знаєш, що я думаю? — мовила вона.— Мені здається, що в цьому домі є привиди.

Малий кивнув головою. О, як добре, що панна Цап вважає Карлсона за привида! Тоді вона, мабуть, піде собі від них. Бо хіба ж вона залишиться в квартирі, де є привиди?

— А ви боїтеся привидів? — спитав він.

— Навпаки,— сказала панна Цап,— я їм рада.— Уяви собі, тепер я, може, також попаду в телебачення! Знаєш, у них є така серія, де люди розповідають за привидів. А того, що я зазнала за один-однісінький день, вистачить на десять передач по телебаченню.

Панна Цап, здавалося, була цілком задоволена.

— А як лютуватиме моя сестра Фріда, щоб ти знав! Бо Фріда виступала по телебаченню і розповідала про духів, що їх вона бачила, про голоси, що їх чула, і не знаю, про що там іще. Але тепер я їй утру носа.

— А хіба ви чули якісь голоси? — поцікавився Малий.

— Авжеж. Пам'ятаєш, як заревіло за вікном тоді, коли зникли булочки? Я спробую віддати той рев на телестудії, щоб люди почули, як він звучить.

І панна Цап так заревіла, що Малий аж підскочив на стільці.

— Еге ж, десь так,— задоволено сказала вона. [421]

Тієї миті за вікном пролунало ще страшніше ревіння, і панна Цап зблідла.

— Ось і відповідь,— прошепотіла вона.— Привид відповів мені. Про це я теж скажу по телебаченню. О, господи, Фріда аж позеленіє з люті!

І вона розповіла, як Фріда хвалиться, що виступала по телебаченню зі своїми духами.

— Як вірити їй, то весь Васастад* аж кишить духами, і більшість їх мешкає у нас дома, щоправда, не в моїй кімнаті, а в Фрідиній. Уяви собі, якось увечері дух своєю рукою написав попередження Фріді. А її, далебі, треба-таки було попередити,— додала панна Цап.

[* Васастад — один із районів Стокгольма.]

— А що то було за попередження? — запитав Малий. Панна Цап хвильку подумала.

— Ой, що ж там було написано... ага, згадала: "Увага! Не гайнуй так легковажно своїх безмежно коротких днів!"

Малий непорозуміло глянув на неї: він таки справді нічого не втямив. Панна Цап пояснила:

— Це попередження Фріді, щоб вона змінила своє життя на краще і кинула всякі дурниці.

— І вона послухалася? — запитав Малий. Панна Цап пирхнула.

— Аякже! Вона й далі хвалиться і вважає себе за бозна-яку зірку телебачення, хоч виступала один-однісінький раз. Але тепер я знаю, хто з неї зіб'є пиху.

Панна Цап потерла руки. Вона страх як тішилась, що врешті візьме гору над Фрідою, тому зовсім не зважала на те, що сидить замкнена з Малим. Вона була цілком задоволена і все розводилась про Фрідину розповідь за духів і про свої власні спостереження, аж доки не вернувся зі школи Боссе. [422]

Малий гукнув йому:

__ Ходи відчини нам! Я замкнений з хатнім ца... з панною Цап!

Боссе відімкнув двері і вражено спитав:

— Хто це вас замкнув?

Панна Цап тільки таємниче примружила очі.

— Про це ти почуєш скоро по телебаченню. Тепер вона квапилась доварювати обід і сягнистим кроком поспішила до кухні.

Але за хвилину почувся її голосний зойк. Малий кинувся туди.

Панна Цап сиділа біля плити блідіша, ніж була перше, і мовчки показувала на стіну.

Отже не тільки Фріда одержала попередження, написане рукою духа. Панна Цап теж його одержала. На стіні було написано великими кривими літерами:

"УВАЖАЙ! У ТВОЇХ НЕМИЛОСЕРДНО ДОРОГИХ БУЛОЧКАХ МАЛО ЦИНАМОНУ!"

Карлсон і телевізор

Тато прийшов на обід з новим клопотом.

— Бідні діти, мабуть, доведеться вам кілька днів давати самим собі раду. Несподівано вийшло так, що мені треба вилетіти до Лондона. Як воно буде, га?

— Буде все чудово,— сказав Малий,— тільки ви не лізьте під пропелер.

Тато засміявся.

— Я думаю про те, що ви робитимете без мами і без мене.

Боссе й Бетан теж вважали, що все буде гаразд.

— Навіть трохи цікаво хоч раз побути без батьків,— заявила Бетан.

— Але ж подумайте про Малого,— журився тато. Бетан ніжно погладила Малого по русявій голівці.

— Я дбатиму про нього, як мама,— запевнила вона. Але тато не дуже вірив, що вона так про нього дбатиме, а Малий і поготів.

— Тебе однаково ніколи немає, гасаєш із своїми хлопчиськами, коли ти найдужче потрібна,— промурмотів він.

Боссе спробував потішити його.

— Ти ще маєш мене.

— Еге ж, маю на стадіоні в Естермальмі,— сказав Малий. [424]

Боссе засміявся.

— Залишається ще панна Цап. Вона не гасає з хлопчиськами і не ганяє м'яча.

— На жаль, ні,— сказав Малий.

Він намагався відчути в серці палку ненависть до панни Цап. І враз помітив щось дивне — він більше не сердився на неї. Анітрохи не сердився. Малий здивувався. Як це сталося? Досить було дві години посидіти разом замкненими, як він звик до неї? Звісно, Малий не почав раптом любити панну Цап — навпаки, проте він начебто став трохи людяніший до неї. Бідолаха мусить жити разом з тією Фрідою! А Малий добре знав, що означає мати погану сестру. Хоч Бетан усе-таки не хвалиться, що виступала по телебаченню, як та Фріда.

— Я не хочу, щоб ви залишалися вночі самі,— мовив тато.— Найкраще буде спитати панну Цап, чи не пожила б вона в нас, поки мене не буде.

— Щоб я мучився з нею і вдень і вночі? — сказав Малий.

Але в душі подумав, що добре, як хтось оберігатиме їх, навіть коли то буде й хатній цап.

А панна Цап дуже радо згодилась побути з дітьми. Коли вони лишилися з Малим самі, вона пояснила, чому саме:

— Вночі привиди з'являються найчастіше, розумієш? "І я складу на телебачення таку програму, що Фріда впаде з стільця, як побачить мене на екрані.

Малий стривожився. А що, як до панни Цап, поки не буде тата, почне приходити з телестудії багато людей і хтось випадково побачить Карлсона? Ой, тоді вона напевне потрапить до телебачення, хоч він і не привид, а всього лише Карлсон. І не буде вже спокою в хаті, а тато й мама так боялися цього! Малий розумів, що треба попередити Карлсона і попросити його бути обережним. [425]

Він не зміг його побачити, аж поки настав вечір. Тоді Малий лишився сам. Тато вже вилетів до Лондона, Боссе й Бетан пішли кожне в своїх справах, а панна Цап подалася додому спитати Фріду, чи вона, бува, не бачила більше привидів.

— Я скоро вернуся,— мовила вона, як ішла.— А коли часом з'явиться якийсь привид, то попроси його поки що сісти й почекати, ха-ха-ха!

Панна Цап рідко всміхалася і майже ніколи не сміялась. Та як на неї вже нападав сміх, то єдина була втіха — що таке траплялося рідко. Але тепер вона була весела, як ніколи. Малий ще довго чув на сходах її сміх, що луною котився між стінами.

А відразу по тому у вікно залетів Карлсон.

— Гей-гоп, Малий! Що ми тепер робитимемо? — спитав він.— У тебе нема парової машини, щоб ми влаштували вибух, або хатнього цапа, щоб його можна було дратурувати, або ще чогось? Я хочу веселитися, а то я не граюсь.

— Ми можемо подивитися телевізор,— запропонував Малий.

І уявіть собі, виявилося, що Карлсон не знав, який той телевізор! Він зроду не бачив його!

Малий повів Карлсона до вітальні й гордо показав їхній новий телевізор.

— Глянь-но!

— Що це за скринька? — спитав Карлсон.

— Це не скринька, а телевізор,— пояснив Малий.

— А що в ньому є? — спитав Карлсон.— Булочки? Малий засміявся.

— Ніякі не булочки! Зараз побачиш, що там.

Він увімкнув телевізор, і раптом на екрані з'явився чоловік і сказав, яка буде погода у Верхньому Норланді.

Очі в Карлсона стали круглі з подиву.