Кліо - Сторінка 24

Мілітта, відома як фінікійська богиня, очевидно, була також месопотамською або ассіро-вавілбнською богинею Ішетар (Астарта). Алілат, можливо, жіночий рід божества Гелель ("блискучій"). Доісламська арабська релігія за браком надійних джерел не досить досліджена.

131.4. Мітра — бог сонця давніх індоіранців, це не жіноче божество і воно не зв'язане з богинями, яких Геродот ототожнює з Афродітою Уранією. Тут є очевидна помилка Геродота.

132,1. Тут Геродот магом називає перського жерця. Під час жертвоприношення жрець мав співати якісь священні гімни, що їх Геродот називає "теогонією", тобто поемою про походження богів, пор. "Теогонію" Гесіода. Це могли бути гімни з священної книги іранців Авести.

134.1. Геродот приписує перській державі систему управління, схожу на середньовічні європейські феодальні держави на той час, коли в них установилася централізація влади.

134.2. Видавці вважають кінцеве речення тексту за перекручене переписчиками, оскільки і зміст його не зовсім зрозумілий.

136,1. Три перські доброчесності: вміння їздити верхи, стріляти з лука і казати правду, про які згадує Ксенофoнт у своєму "Вихованні Кіра". На згаданих уже вище бегістунських написах Дарія він вихваляється тим, що бог Ахура-Мазда (Ормуза) любить [435] його за те, що він не брехун і що він наказав своїм спадкоємцям убивати всіх тих, хто бреше. Про це там написано клинописом давньоперською, вавілонською та еламською мовами.

138.1. Видавці тексту вважають, що в цьому місці дещо пропущено.

138.2. Перси, зокрема, шанували біжучу воду, але з цим звичаєм не узгоджується "покарання" ріки Гінду (розд. 189).

139,1. Відомості Геродота про перську мову не відзначаються хоча б поверховим знанням мови. Твердження про те, ніби всі перські імена мають закінчення — б (грецька літера сигма) базується на тому, що в грецькій передачі вони мають таке закінчення (Кюрос, Камбюсес, Дарейос тощо). На жаль, давньогрецькі вчені взагалі не цікавилися мовами "варварів" і не намагалися записувати їх засобами свого алфавіту.

140.1. Навряд чи тут Геродот виявляє обізнаність з давньоперськими обрядами. Шанування стихій — вогню, землі, води — спричинилося до неможливості опоганити землю похованням у ній трупів або опоганити вогонь спаленням їх. Послідовники давньоіранської релігії Заратуштри (Зороастра) сучасні перси кладуть тіла померлих у так званих баштах мовчання, де їхнє м'ясо пожирають стерв'ятники, а кістки залишаються лежати.

140.2. Тут знову неточність: релігійні обряди передписували персам умертвляти лише тих тварин, які вважалися за "нечистих", тобто шкідливих для людей.

141.1. Щось подібне мало бути в так званих Есопових байках. Чи був такий сюжет відомий давнім персам, залишається під знаком запитання.

141.2. Очевидно, більшість іонійських міст у Малій Азії не було укріплено міськими мурами. Укріпленими були лише їхні "вишгороди", тобто акрополі.

141.3. Імовірно, Мілет як торговельне місто мав певні угоди з персами.

142.1. Іонійцями ("яванами") первісно називали малоазіатських греків їхні східні сусіди, а згодом так вони почали називати взагалі всіх греків. Щодо того, чи прийшли іонійці до Малої Азії з сходу, а потім переселялися на захід, на острови Егейського моря і на материкову Грецію, існують дві протилежні теорії і ще нема згоди між ученими. Давні греки для пояснення спорідненості своїх племен створили міф про їхніх спільних родоначальників, згідно з яким сином Девкаліона був Геллен (тобто Еллін), його синами були Дор (від нього — дорійці), Еол (від нього — еолійці) і Ксут, сини якого Ахей (ахейці) та Іон — родоначальник іонійців.

142.2. Відомість про чотири різновиди іонійських діалектів Малої Азії не відповідає історичній дійсності, бо в текстах (епіграфічних пам'ятниках) не виявляється різниці між ними. Геродот, будучи за походженням дорійцем із Галікарнасса, писав іонійським діалектом.

142.3. Всі перелічені Геродотом міста разом із островами Хіосом та Самосом належали до області поширення іонійського діалекту, і якщо в їхніх говірках існували різниці, то вони не були значними.

143,1. Назва "іонійці" могла стати зневажливою через слабку активність іонійців, коли вони 499 р. до н. є. повстали були проти персів, а потім підкорилися їм і взяли участь у походах Дарія і Ксеркса проти материкової Греції.

144.1. Тріопіон, тобто Тріопійський мис у Карії, на якому було розташовано місто Кнідос і де відбувалися урочисті свята на честь Тріопійського Аполлона.

Дорійські сусіди, тобто мешканці островів Каріїату, Сіми, Калімну, Нісіру.

144.2. Вчинок галікарнасця Агасікла був, очевидно, приводом для заборони, а причиною, мабуть, було те, що місто Галікарнасс мало не суто дорійське, а змішане дорійсько-карійське населення.

145.1. Існує переказ, згідно з яким ахейці, вигнані дорійцями з Лаконії, Арголіди та Мессенії, переселилися на північ Пелопоннесу і вигнали звідти іонійців, що там мешкали, котрі переселилися до Малої Азії.

145.2. Невідомо, чи був якийсь зв'язок, крім співзвучності назв, між обома річками: Кратіс в Ахаії та Кратіс біля міста Турії на півдні Апеннінського півострова.

146.1. Абанти — одне з догрецьких племен Греції, що походило з Фракії і залишки якого в історичну епоху ще перебували на о. Евбеї.

146.2. Мінійці ще одне з догрецьких племен Греції, як і дріопи та пеласги. Вони мешкали навколо озера Копаіди і їхнім головним містом був Орхомен. Родоначальником мінійців називали царя Мінія (Мінюас), який побудував для своїх скарбів велику скарбницю в Орхомені, руїни якої існують ще і тепер. Є там також і його гробниця. Його дочки — мініади, вправні ткалі, не визнавали культу бога Діоніса і за це були покарані перетворенням на нічних тварин — кажана, пугача та сову (одна з численних метаморфоз). [436]

146.3. Коли засновували колонію, то з метрополії переносили в колонію "священний вогонь", який горів не вгасаючи в пританеї їхнього рідного міста. Геродот переносить звичаї його часу на події доісторичних часів.

146.4. Неназивання власних імен пов'язано з давніми забобонами: нібито називаючи ім'я можна звернути на його носія увагу злого духа і цим пошкодили людині. В Геродота в даному разі інше пояснення цього звичая.

147.1. Тут ідеться про давню епоху, коли обирали двох царів. Це було скасовано вже в VIII ст. до н. є.

147.2. Апатурії — іонійське свято, на якому громадяни показували своїх дітей фрато-рам, тобто членам фратрій (традиційний поділ грецьких племен на філи, в яких було три фратрії, а фратрії поділялися на роди, а роди — на родини), які заводили дітей до списків громадян. Це свято тривало три дні.

148,1. Тут треба розрізнювати Паніоніон як географічну назву і паніонії як іонійське свято на честь Геліконського Посейдона і як паніонійську амфіктіонію, тобто культовий союз племен, первісно створений для охорони названого святилища.

150,1. Місто Смірна, розташоване на кордоні еолійської області (Боліди) та іонійської (Іади), перейшло до іонійців у VIII ст. до н. є.

151.1. Область Іди вважалася від Адраміттійської затоки до берегів Пропонтіди (Мармурового моря).

151.2. Гекатон — острівці біля північного берега Лесбосу. За свідченням грецького географа Страбона (66 до н. є.— 24 н. є.) цих острівців було 40. Назва Гекатон не означала 100, а походила від епітету бога Аполлона Гекатос, тобто той, що далеко стріляє з лука.

152,1. Пентеконтер — п'ятдесятивесельне судно, швидкоплавне, яке використовувалося переважно для розвідування.

153,1. Тут ідеться про різницю грецького суспільного життя і життя персів, які не мали потреби в агорі як місці для громадських зборів.

155,1. Говориться про старе прислів'я, яке приписувалося поетові Стасіну.

158,1. Теопропи — буквально "ті, що запитують бога" посланці для одержання оракулів (хресмой) у пророчих святилищах (мантея). Тут ідеться про характерну для греків класичного періоду (V — VI ст. до н. є.) недовіру до вироків пророчих святилищ і тих, хто мав переказувати ці вироки, тобто оракули. Це пов'язано з відносним занепадом традиційних вірувань.

159,1. Тварини, що оселювалися в святилищах, уважалися причетними до божества і перебували під його захистом. Згадується випадок, коли афіняни засудили на смерть одну людину, яка вбила храмового .горобця.

160,1. Атарней — область у Малій Азії, розташована поблизу від острова Лесбосу, славилася своєю плодючістю. Оскільки Хіос мав досить численне населення, для нього була потрібна область у Малій Азії, яка постачала б йому збіжжя.

161,1. Магнесією називався півострів і область у Фессалії, а крім того міста: в Лідії на схилі гори Сіпіл біля ріки Герм і в Карії на ріці Меандр.

162,1. Перси навчилися техніки облоги укріплених міст від ассірійців, які були видатними знавцями цієї справи.

163.1. Фокейці — мешканці міста Фокея (Фокая) афінської колонії на півночі малоазіатської Іонії (Іади) першими почали ще в VIII ст. до н. є. засновувати колонії в західній частині Середземного моря аж до Іберійського півострова, маючи там своїми конкурентами фінікійців. Цих фокейців не слід плутати з іншими фокейцями — мешканцями країни Фокіда в Середній Греції, де розташоване священне місто Дельфи на схилі гори Парнасе.

163.2. Тартесс — (по-фінікійському Таршіш) — річка Бетіс на півдні Іберійського півострова, також місто на острові між двома гирлами цієї річки, багата фінікійська колонія. В області Тартессу було розташоване також фінікійське місто Гадейра' біля Гібралтарської протоки там, де сучасний Кадіс.

163.3. Округлі судна, тобто фінікійські торговельні кораблі.

164,1. Зруйнувати хоча б один бастіон або оборонну башту на знак символічної, а також і фактичної підлеглості.

165.1. Ойнуси — п'ять острівців між островом Хіосом і узбережжям Малої Азії.

165.2. Кірнос — давньогрецька назва острова Корсіки, а Сардо — назва Сардінії. На цих островах карфагенці мали свої торговельні колонії.

166,1. Сусідні народи, тобто тубільні мешканці Корсіки. Карфагенці нерідко виступали [437] разом із етрусками (тірсенами) проти грецьких колоністів, які були їхніми конкурентами в західній половині Середземного моря.

166.2. Кадмейцями називалися мешканці Фів — міста, заснованого фінікійцем Кад-мом, братом викраденої Зевсом Європи.