Кліо - Сторінка 25

За владу над Фівами билися між собою Едіпові сини Етеокл і Полінейк. У двобої вони вбили один одного. Так виник фразеологізм "Кад-мейська перемога", тобто така битва, в якій обидва супротивники зазнали тяжких утрат.

166.3. Регіон — місто на крайньому півдні Апеннінського півострова поблизу Сіцілії на італійському березі Мессінської протоки.

167.1. Після слів "карфагенці та тірсени" в тексті цього розділу наявна прогалина (лакуна).

167.2. Місто Агіллея в Етрурії згодом стало називатися Кайре (Цере).

167.3. Ойнотрія — одна з назв південної частини Апеннінського півострова, яка називалася також Авсонія, і власне Італія. В ній були країни Луканія (Левканія) та Бруттія (теперішня назва західного відгалуження південної частини Апеннінського півострова — Калабрія).

167.4. Гіела (Гюела) — місто Велія (Елея) в Луканії.

167.5. Посейдонія — місто в Луканії (за римських часів — Пестум).

170.1. Тобто владарювати над мешканцями острова Сардо (Сардінії).

170.2. Плутарх (приблизно 46-127 н. є.) у своєму творі "Про підступництво Геродо-та" обвинуватив його в тому, що той указав на фінікійське походження видатного іонійського натурфілософа Фалеса (Талета), але насправді це обвинувачення не виправдане, бо Геродот пише лише, що Фалес веде свій рід від фінікійців, оскільки його рідне місто Мілет було засновано нібито "кадмейцями", тобто фіванцями, а Фіви заснував міфічний герой Кадм, син фінікійського царя Агенора. Насправді Мілет був іонійською колонією.

171,1. Держално (оханон) щита — це металічна поперечка з його внутрішньої сторони, за яку воїн тримав щит.

172,1. Калінд — карійське місто на кордоні з Лікією.

174.1. Про Тріопіон уже йшлося в розділі 144.

174.2. Бібасс — карійське місто, від якого одержав назву півострів.

174.3. Хоча Геродот згадує про віршований оракул, що взагалі було звичайним для всіх оракулів, але він наводить лише його прозаїчну версію на відміну від інших випадків, коли він цитує оракули в їхній віршованій формі.

176,1. Ксантом називається річка і також розташоване в її гирлі лікійське місто.

178.1. Під материком тут розуміється вся Мала Азія.

178.2. В Ассірію Геродот уключає також Вавілонію, тобто південну частину Месопотамії (нині Ірак).

178.3. Уже згадувалося, що столиця Ассірії Ніневія (в Геродота Нінос) була здобута вавілонянами в союзі з мідійцями в 609 р. до н. є., а Вавілонія ще перед тим звільнилася від ассірійського панування (629 р. до н. є.).

178.4. Розміри мура Вавілона, які наводить Геродот, не відповідають даним, добутим унаслідок археологічних розкопок. Зовнішній мур міста побудований Навуходоносо-ром II (605-562) мав трикутну форму, основу трикутника становив берег Євфрату, а одна з сторін була завдовжки 4500 м, отже, загальний протяг мурів був приблизно 18 км, або приблизно 100 стадій. Завтовшки ; ф був приблизно в 30 м.

178.5. Ліктем називалася відстань від вигину рукЧі до кінчика середнього пальця. 179,1— Лише зовнішня сторона муру була побудована з опаленої цегли. Сліди очерету, про який ідеться в Геродота, можна побачити і тепер у руїнах Вавилона.

179,2. Йдеться про окремі спостережні башти.

180. Від Навуходоносорового муру дотепер збереглися лише рештки на схід від Євфрату, а на заході їх уже нема.

180,1. Йдеться про вулиці, перпендикулярні до течії Євфрату та до вулиць, паралельних до цієї течії.

181,1. Найважливішою святинею міста. Вавилона був семиповерховий храм Бела-Мардука, але клинописні тексти свідчать про те, що його було побудовано, як і царський палац, на лівому березі Євфрату, а не на правому. Це святилище в біблії називалося "Вавилонською баштою", а у Вавилоні такі семиповерхові святилища називалися "зіккуратами".

182,1. Вважалося, що одну частину року Аполлон перебував у Патарах, лікійському місті на узбережжі, а другу — в Дельфах.

183,1. Більшість статуй Бела-Мардука, що збереглися до нашого часу, зображують його сторчма, а не сидячи. [438]

183.2. Велике святилище Бела-Мардука крім його храму містило в собі ще й храми інших вавілонських богів.

183.3. Можливо розміри пересувної статуї Мардука тут перебільшено (близько 5 м). Цю статую обносили в місті на початку нового року.

184. В грецькій передачі Семіраміда, це власне Шамму-Рамат — ім'я ассірійської (не вавілонської) цариці, матері ассірійського царя Адад-Нерарі III (810-783 до н. є.). Чому саме в греків збереглася пам'ять про цю царицю, навряд чи можна з певністю встановити, так само, як і про насипи, про які каже Геродот.

185.1. Серед імен вавилонських або ассірійських царів не було чогось схожого на ім'я Нітокріда (Нітокріс). Цій міфічній цариці Геродот приписує споруди вавилонського царя Навуходоносора II (Набу-Кудуррі-Уссур, 605-562 до н. є.). Є припущення що Геродот міг почути ім'я вищезгаданого вавилонського царя в перській його передачі — Набукудракара — і прийняв його за жіноче ім'я і на слух записав його як Нітокріс. Таке саме ім'я зустрічається в нього в другій книзі, в розд. 100.

185.2. Мідійці після здобуття Ніневії завоювали державу Елам, а згодом напали на Лідію і взяли в полон останнього лідійського царя Креза (560-546 до н. є.), і вже після цього виступили проти Вавилона, і здобули це місто 539 р. до н. є.

185.3. "Наше море", тобто Середземне море.

185.4. Тобто поблизу міста Сіппар, неподалік Вавилона.

185.5. Після здобуття Ніневії Кіаксар приєднав Ассірію до мідійської держави. Оборонні споруди міфічної Нітокріди, тобто Навуходоносора, призначалися на випадок нападу з боку Ассірії.

185.6. Ці заходи, звичайно, не могли мати великого значення.

186,1. Одну частину цього дерев'яного перекриття можна було знімати.

187,1. Тут, очевидно, цікавий анекдот про саркофаг цариці Нітокріди над міською брамою Вавилона. Це не згідно із звичаями східних народів, як і жартівливий напис у саркофазі. Отже, анекдот має суто грецький зміст.

188.1. Останній цар нововалінської династії — Набонід (у Геродота Лабінет), батьки якого не були царями. Він зовсім не був спадкоємцем міфічної цариці Нітокріди, тобто історичного Навуходоносора II.

188.2. Тобто вавилонян. Кір уже з 547 р. до н. є. почав нападати на Вавилон, де царював Набонід (Лабінет), а 539 р. здобув місто Вавилон.

188.3. Вода з ріки Хоаспу, очевидно, використовувалася персами з ритуальною метою, наприклад, для виготовлення священного напою хаома, про що Геродот не мав відомостей.

189.1. Гінд — теперішня назва Діала. Про дарданців у цьому краю немає відомостей.

189.2. Вісім білих коней везли колесницю, де не було людей. Це була колесниця Сонця, яка їхала в поході з перським військом.

189.3. 180+180=360, тобто число днів одного року за давнім календарем.

189.4. Згідно з клинописною хронікою Набоніда Вавилон не знав облоги. Стратег Кіра Гобрій (Губару), вавилонянин, який перейшов на сторону персів, без бою здобув Вавилон. Балтасар (Валтасар), син Набоніда, вчинив опір персам в одному з кварталів міста, але був переможений. Кір уступив до міста, мешканці якого не задоволені Набонідом, приязно прийняли його. Набонід піддався Кірові.

191. Тобто в тому місці річища, яке було всередині міста.

192.1. Сатрапія — провінція давньоперської держави, на чолі якої стояв сатрап — правитель провінції.

192.2. Перська артаба дорівнює 55 літрам або кілограмам.

192.3. Собаки значних розмірів і дуже сильні, яких використовували, полюючи на левів.

193.1. Узимку сонце сходить на південному сході і канал, яким Навуходоносор з'єднав Тигр із Євфратом, мав напрям із сходу на південь.

193.2. Тут помилка. Плоди фінікової пальми потребують лише пилок відповідної чоловічої рослини для запліднення.

194.1. Згадані Геродотом корзиноподібні човни використовуються і тепер на ріках Месопотамії (в Іраку).

194.2. У Месопотамії немає виноградників. У Фінікії виробляють славнозвісне вино, яке суходолом приставляють до Євфрату. Там його перевантажують на корзиноподібні човни і перевозять до Вавилона (недалеко від сучасного Багдада). [439]

194,3. Такий вантаж здається надто великим для корзиноподібного човна, оскільки один талант мав вагу приблизно 26 кг.

195,1. Тут ідеться, очевидно, про амулети циліндричної форми, які знаходять у великій кількості під час розкопок у Месопотамії. їх носили на зап'ястках, підвішеними на мотузках. На них було вирізьблено різні зображення культового змісту або ім'я власника.

196.1. Іллірійські племена і енети — мешканці берегів Адріатичного моря.

196.2. За нашими відомостями в Месопотамії не було такого звичаю і батьки не видавали заміж дочок за своїм бажанням і всупереч їхній волі.

197,1. Це очевидна помилка: у Вавилоні існували лікарі і не було агори, як у давньогрецьких містах.

199.1. Жінки, які віддавалися іноземцям, були жрицями (гієродулами) в святилищі богині Іштар (Астарти, що їі греки ототожнювали з своєю Афродітою). Те, що міг бачити Геродот у Вавилоні, він порівнював із тим, що чув про деякі звичаї східних народів, у яких жінки віддавали свою незайманість як жертву богині кохання і родючості. Це він поширив на всіх жінок Вавилона.

199.2. На знак того, що вони служать богині.

199.3. Мілітта— грецька передача імені вавилонської богині Беліт.

199.4. Такий звичай існував також на Кіпрі у фінікійських колоніях на півдні острова, і Пафосі і в Аматунті.

201,1. Про спосіб життя массагетів див. розд. кн. І. 215-216; кн. IV, 172. Про невдалий похід проти них Кіра кн. І, 204-214, кн. З, 36; кн. VII, розд. 18. Массагети прогнали скіфів ; їхньої колишньої території за рікою Араксом (не з'ясовано, яку ріку так називав Геродот). Країна массагетів була очевидно десь у степах або за Волгою, або за Уралом.

202.1. Істр, який часто згадується в Геродота, це Дунай.

202.2. Тут ідеться про те, що давнім грекам були відомі "відкриті" моря, тобто такі, що сполучалися між собою: Понт, Евксін (Чорне море), Пропонтіда (Мармурове море), Адріатика, Середземне море.

202.3. Звичайно, Червоне море не з'єднується з Середземним і каналу, що їх з'єднав тепер (Суецький канал), ще не було, хоч ідея з'єднати їх уже існувала в давньому Єгипті за царювання фараона Нехо, 610-595 р. до н. є.).

202.4. Організована фараоном Нехо морська експедиція (кн. 4, розділ 42) довела, що Атлантичний океан та Індійський океан — це "одне море".