Клошмерль - Сторінка 30

Це була виключно його заслуга, бо Ноемі не захоплювалась цією справою, не бачивши з неї пожитку. Однак кілька років поспіль вона вважала себе зобов'язаною послуговуватись цим прибутком від посагу Бартелемі. Це аж до часу, поки народилося двоє дітей, Гюстав і Франсина. Тоді Ноемі поставила перед Бартелемі вимогу дати їй спокій..Мовляв, з неї досить і того, що вона тримає на своїх плечах будинок — з дітьми, челяддю, кухнею, пранням та розрахунками, щоб іще гаяти призначений для сну час на дурниці, які вже напам'ять знає. Вона дала наздогад Бартелемі, що коли він зустріне в своїм житті жінок, яким "це дає втіху", то може мати цілковиту свободу дій. "Мені буде менше клопоту",— сказала вона. Пані Ноемі почала ревно відвідувати церкву й зробилася ще скупіша, і в цьому й полягала вся її радість4

Оце зняття певних сімейних обов'язків було тільки наруч Бартелемі. Його дружина завжди була кістлява шкапа, та така неприваблива, що він би сам охоче залишав її в спокої на ліжку під стіною, не маючи до неї ніякого почуття, крім усвідомлення, що він її чоловік. А після народження дітей вона ще й дужче споганіла. Такий тру-долюб, як Бартелемі, щоразу через силу, дуже довго збираючись, ставав до подружньої праці. Тим-то йому припало до вподоби нічне неробство, яке заощаджувало у ньо7 го великий запас енергії. А жінки його завжди цікавили. В міру того як віп старішав, почесті давали йому ті переваги, що їх забирав вік. Бувши спершу муніципальним радпиком, а опісля мором, П'сшго ніколи пе минав сприятливої пагоди. Якщо нопароком охоплопий бажанням він, бувало, накидався на Ноемі, вона йому казала: "І коли вже ти відвикнеш від своїх манер?" — та ще таким крижаним тоном, що треба б мати юнакову сліпу пристрасть, щоб далі допоминатися свого. Отож уже віддавна, принаймні в час, про який ми розповідаємо, він не йшов на експромти, вкладаючи й в амурні справи оту завбачливість, яка в усьому становила його силу. Тепер Бартелемі П'єшю вважав свою дружину чимсь па кшталт інтенданта,, що в деяких моментах може бути його спільником. Пані Ноемі тільки на тому завжди наполягала, щоб спати в одному ліжку. Бо це був привілей дружини, яким вона відрізнялася від жінок, з якими зустрічався й міг мати пригоди її чоловік. Крім того, це сусідство було їй зручно, щоб погомоніти про "всякі задуми, особливо взимку, коли ночі довгі. І, нарешті, цо сусідство було вигідно тим, що по троба було палити грубку в холодній кімнаті. А це вже цінна економія.

Та пора вже розкрити великий ,задум Бартелемі П'єшю. Він намірився за три роки стати сенатором замість пана Проспера Луеша, якого знали в добре поінформованих колах як трохи недоумкуватого. Це потьмарення його розумових здібностей і далі не було б поважною перешкодою до поновлення його мандата, якби не висунуте проти нього обвинувачення в досить скандальній діяльності. Стариган, бачте, дуже прихильно ставився до молоденьких дівчаток, проте зовсім не з добродійною метою. Час від часу його доводилося замикати в психіатричній лікарні, щоб урятувати від лютого обурення та вимог грошового від-шкодуваппя за те, що неповнолітні набирались розуму під час деяких, власне, чисто умоглядних сеансів. Оці його вчинки, які досі доводилося затирати, загрожують знеславити добре ім'я партії. Звісно, пан Цроспер Луеш буде, зани-куючись, виправдовуватися, що с т його колега, шановний пан Вільпуль, бавить своє парламентське дозвілля теж так само. Тільки ж пан Вільпуль належить до правих і виховувався колись у єзуїтів, Ьеред яких має впливові зв'язки.. Цей визначний католик явно стоїть у перших лавах розважних людей свого часу. Слава.надає йому неабияку можливість тішитись дрібними переступами, і ніхто не насмілиться висловити сумнів у його непогрішності. А Проспер Луеш, його/ політичний супротивник і вірний товариш у деяких пустощах, що служать утіхою старим літам, на жаль, проявив себе в молодості передовими ідеями з реформаторськими викрутасами. Дарма що згодом Проспер Луеш дав заспокійливі докази свого виправлення, спершу добившись буржуазних почестей, по-яім засвідчивши палкий патріотизм у Бордо 1914 року, а далі закликаючи з сенатської трибуни, щоб війна велась неослабно до переможного кінця,— численних ворогів він таки не позбавився. А що не можна було взяти під серйозний сумнів його чесність, то вирішили дошкулити йо-[му з боку моральності. Праві знають про його подвиги від пана Вільпуля — вельможі з гарантованою безкарністю, який сам розповідає про пих, наче й без наміру зашкодити своєму давньому приятелеві. "Цікаво,— каже пан сенатор Вільпуль своїм упевненим аристократичним тоном,— щоЧу нас із Луешем неоднакові ідеї, але однакові смаки: обидва любимо зелененькі фрукти. В наші літа це бадьорить! Проте, слід визнати, в цих справах Луеш досить вигадливий... На чарівні пустощі, любий мій, наш співбрат завжди був новатор, це видно з усього!" Одно слово, пан Вільпуль наполягає на усуненні пана Проспе-ра Луеша, якщо хочуть уникнути неприємної історії. Бартелемі П'єшю це знає. І маневрує. Він уже має підтримку впливових осіб, а тепер розраховує ще й на Бурділью та Фокара, з яких кожен повинен приїхати до Клошмерля, тільки тепер уже нарізно.

Зробившись сенатором, П'єшю віддасть заміж свою доньку Франсину, якій уже сповнилося шістнадцять років. Це гарна дівчина, освічена, з манерами, що її не соромно пустити до будь-якого салону (за ці манери дорого заплачено, та ще й церковникам!). Сватами для своєї доньки він вибрав Гонфалон де Беків із Бласе, старовинний шляхетний рід, чиї фінанси в ще гіршому стані, ніж фасад

їхнього замку, що велично стоїть на горбі серед чудового французького парку з двохсотрічними деревами.

Гонфалон де' Беки — люди горді, проте відчувають потребу в золоті. їхній двадцятилітній син Гаетан за два-три роки якраз буде пара для Франсини. Кажуть, що цей Гаетан трохи безкебетний і ні до чого не здатний. Тим краще: Франсина міцно триматиме його в руках, бо вона заповідається бути такою крутою на вдачу, як і мати, пильною до кожного су, тільки ж дочка ще й учена, чого її матері бракує. Маючи багатство, а через одруження з Гаотаном ще й титул, Франсина підніметься до рівня Куртебішін та Соп-Шулів, стане вище від Жіродо, і його, ГГєшкА політичне становище зміцниться завдяки підтримці місцевої аристократії.

Збивши капелюха на потилицю, а ліктями спершись на стіл, мер Клошмерля думає про все це й повільно пережовує їжу. Треба використати убиральню й баталію в церкві для здійснення своїх задумів. Круг нього тихенько сидить сім'я, шанує його мовчанку, притлумлюючи в собі цікавість. Однак наприкінці обіду Ноемі питає:

— І що тобі дасть оця історія в церкві?

— Зачекаймо трохи! — відповідає П'єшю, підводячись із-за столу й прямуючи до свого кабінету, де полюбляє, курити люльку на самоті.

— Він уже все продумав,— каже дітям Ноемі.

ВТРУЧАННЯ БАРОНЕСИ

. Баронеса Альфонсина де Куртебіш стала проти дверей будинку кюре Поносса, зійшовши зі скрипучого лімузпна випуску 1911 року, на високих, мов у фаетона, колесах, подібного до герцогського екіпажа, витягненого з каретного сарая й підсиленого кволим двигуном. Якби за кермом сидів хторь інший, а не її старий шофер, то ця машина — насправді жалюгідна хура — здалася б сміховинною. Але з гербами на дверцятах і з Куртебішами всередині, ця старомодна зачахкана тарабайка доводила, що володіння такою давньою технікою — зовсім не смішне у касти, чиє генеалогічне дерево, репрезентоване часто-густо байстрюками, народженими внаслідок уподобань монархів до деяких жінок цього шляхетного родоводу, не всихає й по сьогодні від 960 року. Навпаки, цей старезний автомобіль був ще й до пари великому замкові з бійницями, що тримали під прицілом усе містечко.

Отже, баронеса жваво зійшла з автомобіля в супроводі своєї доньки Естелі де Сен-Шуль та зятя Оскара де Сен-Шуля й постукала в двері церковного будинку, невдово-лена, що їй довелось прийти з візитом до "цього сільського попика", як вона називала Поносса. Не можна сказати, що вона повністю відкидала його духовні прерогативи. Ні, відколи баронеса жила відособлена від світу, вона сповідалась у буденних своїх гріхах саме перед клошмерльським кюре, не бажаючи щоразу їхати в Ліон до пана де Латаржеля, проникливого єзуїта, що був її сповідником ще за тих часів, коли в її житті вирували бурі пристрасті. "Бідоласі Поноссові,— казала вона,— місце серед бедуїнів. Цьому мацапурі неабияк лестить сповідати баронесу". На додачу ще одна річ, сказана під секретом маркізі д'Обена-Тезен, своїй сусідці: "В час, коли я мала ароматні гріхи;— ви мене добре розумієте, моя люба,— я б нізащо не змогла сповідатись перед оцим селюком. А зараз у мене гріхи старої жінки, для яких потрібне хіба що кропило. Топер від нас відгонить нафталіном вимушеної доброчесності, люба моя кралечко!"

Звідси видно, як баропоса до Куртебіш дивилась на кюре Попосса. Загалом вона його ставила в ряд зі своєю челяддю: він доглядав за її душею, як манікюрниця доглядала за її нігтями або масажистка за тілом. На думку баронеси, до фізичних та моральних вад високородної дами, яка мала за собою десять позначених геральдикою віків, представники посполитого люду, байдуже, кюре вони чи пі, повинні ставитися з великою повагою: адже вона робить їм завелику честь, відверто розкриваючись перед ними. Коли баронеса де Куртебіш потребувала послуг кюре, то посилала по нього свого шофера з лімузином (мовляві "Я не хочу набиратись кріпацьких бліх у вашій сповідальні"). Він приїжджав і сповідав її в маленькій замковій каплиці, призначеній для цієї мети. Причому господиня вибирала дні, коли не приймала гостей, що дозволяло залишати Поносса на обід в простій обстанові, яка його не відстрашували.

Але ще ніколи баропоса ио з'являлася до кюре без попередження, тож цей хід її весолив. Щойно удар молотка пробудив глухе відлуння у довгому холодному коридорі, як вона, обернувшись до зятя, мовила:

— Оскаре, друже мій, ви. будете триматись твердо з Поноссом!

— Неодмінно, баронесо,— відповів несперечливий де Сен-Шуль, слабкодух із слабкодухів, що сам боявся надмірної твердості своєї тещі.

— Сподіваюся, Поносе не подався пити зі своїми виноробами! Треба його негайно знайти.