Клошмерль - Сторінка 43

гІ він почував тільки одне бажання — швидше вже урвати цей візит. Міністр непомітно натис на сховану під стільницею кнопку дзвінка. Як і завжди по цьому— сигналу, йо-!му подали фіктивне термінове повідомлення, яке нібито вимагало від нього негайної відповіді якійсь високопоставленій особі республіки. Це був випробуваний васіб здихуватися набридливих відвідувачів. Але, зрештою, І сам Бурділья бачив, що нічого нового не повідомить, та й клошмерльський розрух став цікавити його куди менше, відколи він довідався, що Фокар його випередив. Він во-хтаннє попросив міністра дати суворі настанови, аби вжито рішучих заходів, але попередній його запал уже згас.

— Можете розраховувати на мене, мій любий друже,— заявив Лювела, тиснучи йому руку.—Я сам старий республіканець, вірпий великим засадам партії, і ставлю понад усе свободу думки, яку ви завжди так самовіддано бороните.

Обидва добре знали, що такі запевнення, якими вони щедро обмінювались при кожній зустрічі,— порожні звуки. Але що ж іншого мали вони казати в таких випадках? Вони не любили один одного й неспроможні були цього приховати.

Ві Лювела по збрехав про візит Фокара, і цой візит молодого, честолюбпого й рішучого політика його непокоїв. ЇУ ньому крилась погроза. Але ще поважніша погроза

крилася в третьому потаємному візиті — преподобного каноніка. Трюда, що звичайно правив за посланця паризького архієпіскопату. Цей— спритний служитель, вкрадливий нашіптувач вдачею, дуже добре поінформований про підводні течії в політиці, прийшов тільки для того, щоб натякнути Лювелі, що церква, стурбована клошмерльськими подіями, покладається на протекцію міністра, якому вона в певному випадку й в іншому високому місці обіцяє протекцію зі свого боку. "Голос церкви — хай і через інші голоси — буде кінець кінцем завжди почуто, пане міністр",— мовив цей посередник з рукою, набитою на торгах, що провадяться з півслова й завжди далекі від вульгарного цинізму. 4

Залишившись наодинці, Алексіс Лювела задумався над цими трьома візитами. Він намагався передбачити небезпеки, які вони звістували. Змушений вибирати між двома ворожими таборами, що повсякчас буває на такій, як у нього, службі, він був повний рішучості приєднатися до сильнішого угруповання, давши іншому видимість гарантії. Церква, безперечно, в найближчому майбутньому не допоможе йому в здійсненні його честолюбних мрій щодо Академії, і належної підтримки треба шукати десь-інде. Поки що вистачить спритно діяти, щоб Бурділья і Фокар не висунули проти нього формальних доказів. У всякому разі, їхнє невдоволення йому було відоме: обидва дорікали йому за місце, яке він посідав. Але хоч би там як, а сонце Бурдільї, що згорів на партійній роботі, було вже на вечірньому прузі. З цих двох найдужче треба остерігатись Фокара, бо йому пророкують неабияка майбутнє. Він мав авторитет, його вплив зростав, але йому ще бракувало того хитрого досвіду, що дає змогу збільшувати число залежних від тебе й здобувати через них підтримку більшості. Міністр прошепотів:

— Оцей Фокар трохи зелений, щоб виступати з обвинуваченнями проти мене! Зрештою, найпростіше буде...

Лювела знав з досьє поліції, що Фокар був у великій грошовій скруті: він заліз у борги через надмірні, як на його можливості, запити вельми дорогої коханки. Людину в такому становищі завжди можна втягти в якусь фінансову пастку. Раз спіймавшись, він буде вже в твоїх руках. Лювела перевірив, кого з неофіційних агентів поліції — хлопців надійних, дуже досвідчених у таких справах і спритних створювати нагоди для перетворення чесної людини в нечесну й податливішу,— можна буде викосристати. І поклав собі негайно переговорити з цього приводу з начальником поліції. Все іще. неспокійний, він терміново викликав до себе начальника відділу.

і

Вийшовши від міністра, начальник відділу зайшов просто до начальника спеціального секретаріату.

— Не знаю,— сказав він,— що там отой придуркуватий Бурділья намолов шефові. Від'їжджаючи, шеф був страшенно злий.

— То він поїхав?

— Так. На відкриття чогось спортивного, а потім він має обідати з якимсь фінансистом. А у мене важливе побачення з редактором однієї великої газети. Ось вам, любий друже, папка. Розгляньте клошмерльську справу й зробіть, що потрібно. Гризня між кюре та муніципалітетом в якійсь маленькій порі на Ропі. На мій погляд, якась дурниця, але Лювела НАДАЄ цьому певного значення. Тут два-три рапорти й кілька газетних вирізок. Ви відразу побачите, в чому суть. Категоричний наказ шефа: ніяких ускладнень з ліонським архієпіскопатом. Це головне. Зрозуміло?

— Цілком зрозуміло,— відповів начальник секретаріату, кладучи папку біля себе на стіл.

Лишившись сам, він окинув поглядом море паперів .на столі і почав бурчати, думаючи про міністра й начальника відділу:

— Дивні люди! Залагоджують свої інтереси, ходячи до фінансових тузів та редакторів газет, а я, мов та машина, розв'язуй усякі дражливі питання. А якщо де яка помилка, то, звісно, мені й влетить! Але взагалі...

Знизавши плечима, він виявив своє примирення з таким станом речей, тоді викликав дзвінком першого секретаря й передав йому папку разом 8 інструкціями.

Перший секретар, Марсель Шуа, нещодавно написав дві сценки до наступного номера журналу "Паризькі безумства". Його попросили внести кілька поправок з метою посприяти виставам такої собі Бебі Мамур, юної зірки, що, казали, була в найкращих стосунках з Люсьєном Варамбоном, колишнім президентом ради, який мав незабаром зпову ним стати. Догодити цій юній особі значило догодити й Варамбонові і прив'язатись таким чином до колісниці політичної фортуни. Можливо, все майбутнє Шуа залежало ВІД оцих ДВОХ сценок. Тож у дану

хвилину він не бачив нічого такого в державних справах, що можна було б за важливістю прирівняти до кількох хитрих куплетів, які мали сподобатись гарній дівчині, давши їй зайвий привід ще раз підняти гарненьку ніжку. Бебі Мамур, співаючи, силкувалась якнайбільше виставляти свої ноги, і всі казали, що в неї чарівний голос. Шуа мав" сьогодні зустрітися з нею у директора театру після репетиції. Йому тільки й залишалося часу, щоб ускочити в таксі. Тримаючи напоготові капелюха й рукавички, він передав папку другому секретареві.

Останній був заклопотаний тим, що старанно обпилював свої нігті. Не припиняючи цієї роботи, він промимрив стиха: "А мені що: начхав я на Клошмерль! Я маю ось-ось зустрітися з префектихою Режіною Ліоше й повести її до дансингу. І я не збираюсь сушити собі голову якимись там муніципальними сварками! Запропонуємо цю розвагу нашому приятелеві Раймондові Бергу".

Раймонд Берг, схилившись над брудними від правок аркушами, надзвичайно ретельно й швидко їх переписував. Ліва рука підпирала чоло, судомно стискаючи його пальцями, що мало засвідчувати шалені зусилля думки.

— Я вас потурбував, старий? — спитав другий секретар.

— Так,— без манівців відказав Раймонд Берг.— Якщо ви з шпаргаллям, то у мене справді немає часу. Я закінчую для журналу "Епоха" статтю, яка завтра має йти до складання. Гадаю, початок чудовий. Хочете, я вам зачитаю? Скажете свої враження.

— Хвилиночку, старий, і я в вашому розпорядженні. Мені ще треба дати необхідні інструкції щодо ось цієї справи.

Другий секретар поквапився втекти. Він перейшов у сусідній кабінет — четвертого секретаря — і артистичним жестом простяг тому папку.

— Любий друже,— почав він,— тут у мене одна невеличка справа...

— Ні! — відтяв четвертий секретар.

— Таж це суща дрібниця. Ви швидко впораєтесь...

— Ні! — ще голосніше повторив четвертий секретар.

— Все-таки мені дивно...— знов почав другий секретар.

І втрете не дав йому четвертий секретар доказати.

— Я працюю, чуєте? — розлючено закричав він,

№

І це була правда. Він працював, та ще й над державними справами. У цьому міністерстві було кілька таких, як він, хлопців без надій на майбутнє, що відзначалися дивною працьовитістю. 1

— Пробачте, любий друже!

І другий секретар пішов далі, мовивши про себе: "А через роботу люди й справді стають нелюб'язними!"

В сусідньому кабінеті елегантний, рішучий на вигляд молодик порівнював кілька розкладених на письмовому столі фотографій автомобілів.

— Ви не хочете купити комісійну машину? — спитав він у другого секретаря.— Я маю двох-трьох відповідних клієнтів. Хутко все залагодимо, любий. Беріть, поки не пізно..Ось шестициліндровий "делаж", наїздив усього десять тисяч кілометрів. Чи, може, ви волієте "балло", "вуазен", "шенар"?

— Я прийшов не за цим...

— Це не причина. Автомобіль завжди купують тоді, коли зовсім не мають такого "наміру, повірте. А з ваших знайомих нікого не цікавить "ролс-ройс"? Остання модель, розкішний кузов. Продає один американець, що повертається на батьківщину. Я пропоную машини з перших рук, а це дуже важливо при комісійному продажі. Отож якщо хочете, то я для вас зарезервую одну і скоро залагоджу справу.

— Я подумаю. А ви б не. хотіли зайнятися Клош-мерлем?

— Скільки кінських сил? — спитав молодик.

— Та це не автомобіль, а справа. Ось папка. Молодик скривився.

— Послухайте,— мовив він,— просіть мене що хочете, тільки не давайте папок. Запевняю вас — це не моя парафія.

— А яка ж ваша парафія?

—. Щиро кажучи, маклерство. А з ваших знайомих ніхто часом не шукає помешкання? Я знаю два в гарних місцях. Комірне не надто високе, та й цілком виправдане. У мене є ще три комерційні приміщення: одне на бульварах, друге на вулиці Ла Боееі, а третє, зверніть увагу, на вулиці Пе. На кожне комерційне приміщення можу зробити вам знижку в десять папірців. То жодна з моїх пропозицій не може залагодити вашої справи? І.", — В даний час мою справу може залагодити тільки людина, що взялася б за цю папку.

— Послухайте,— мовив молодик,— я все-таки працюю в цьому міністерстві і завжди можу спробувати вам допо-могти. Що там таке?

— Та партійна гризня в провінційному містечку. Треба підготувати інструкції для префекта.

— Чудово! — одказав молодик.— Я знаю, хто вам може зарадити. Зайдіть у четвертий кабінет поверхом вище і передайте вашу справу заступникові начальника, такому собі Птібідуа. Якщо там ідеться про прийняття рішення, він буде в захваті. Це жартівник, що любить догоджати своїм сучасникам. Скажете йому, що ви від мене.