Кохання під час холери - Сторінка 13

Хоча він завжди потай опікувавсь утриманням сина, проте ніколи не визнав його за свого перед законом і не забезпечив йому майбутнє, отож Флорентіно Аріса зрештою успадкував одне прізвище матері, дарма що всім було добре відомо, чий він син. Після смерті батька Флорентіно Аріса мусив покинути школу та найнятися учнем до поштового відомства, де йому доручали розв'язувати мішки, сортувати листи та повідомляти клієнтів, що надійшла пошта, вивішуючи над дверима установи прапор тієї країни, звідки доставили листи.

Його кмітливість привернула увагу телеграфіста, німецького емігранта Лотаріо Тугута, який, крім того, грав на органі під час урочистих богослужінь у соборі й давав домашні уроки музики. Лотаріо Тугут навчив Флорентіно користуватися абеткою Морзе та телеграфною апаратурою, і вистачило кількох перших уроків гри на скрипці, щоб Флорентіно Аріса заграв на ній, як професіонал, дарма що тільки на слух. Коли він уперше зустрів Ферміну Дасу, він був найпопулярніший юнак у своєму суспільному середовищі, бо краще за всіх танцював модні танці, декламував напам'ять сентиментальні вірші й завжди був до послуг кожному з друзів, хто хотів виконати для своєї нареченої серенаду соло на скрипці. Він був худий уже тоді, з індіанським волоссям, змащеним пахучою мастю і гладенько прилизаним, у окулярах від короткозорості, які надавали виразу його обличчя ще більшої безпорадності. Маючи слабкий зір, він також страждав від хронічного запору, що протягом усього життя змушувало його вживати проносне. Він мав усього один вихідний костюм, успадкований від небіжчика батька, але Трансіто Аріса підтримувала його в такому доброму стані, що кожної неділі він здавався новісіньким. Незважаючи на його худорлявість, відлюдкуватий вираз і похмуре вбрання, дівчата з його оточення потай змовлялися і вдавалися до різних хитрощів, щоб лишитися з ним наодинці, й він теж удавався до всяких хитрощів, щоб лишатися наодинці з ними, і так тривало до того самого дня, коли він побачив Ферміну Дасу, і його невинності настав край.

Він уперше побачив її, коли якось пополудні Лотаріо Тугут доручив йому віднести телеграму адресатові, чиє місце проживання було поки що не встановлене — а звали того чоловіка Лоренсо Даса. Флорентіно знайшов його в парку Євангелістів у напівзруйнованому старезному будинку, де патіо скидалося на криту галерею якогось монастиря, з хащами бур'янів по кутках і кам'яним фонтаном без води. Флорентіно Аріса не зауважив жодного людського шереху, коли йшов за босою служницею під аркадами коридора, де стояли досі нерозпаковані скрині з домашнім скарбом та валялися знаряддя мулярів поміж купами невикористаного вапна і тюками з цементом, бо дім піддали докорінній перебудові. В глибині патіо був обладнаний тимчасовий кабінет, де, сидячи за письмовим столом, куняв — а був саме час сієсти — дуже гладкий чоловік із кучерявими бакенбардами, які з'єднувалися з вусами. Звали його справді Лоренсо Даса, і в місті його майже не знали, бо переїхав він сюди менш ніж два роки тому і був людиною, яка не квапиться заводити собі друзів.

Лоренсо Даса взяв телеграму з таким виразом, ніби додивлявся жахливий сон. Флорентіно Аріса дивився у його безбарвні очі з виразом офіційного співчуття, дивився, як він тремтячими пальцями намагався зламати печатку, бачив страх у його погляді, який так часто спостерігав у багатьох адресатів, які досі не могли думати про телеграми, не пов'язуючи їх зі смертю. Прочитавши телеграму, товстун зразу опанував себе. "Добрі вісті", — зітхнувши, повідомив він. І з усмішкою полегкості вручив Флорентіно Арісі п'ять неодмінних реалів, давши на здогад, що той не одержав би цих грошей, якби звістка була погана. Потім потис йому на прощання руку, що не було заведено у ставленні до розсильних телеграфної контори, і служниця провела хлопця аж до воріт, не так щоб показати йому дорогу, як щоб не спускати очей з його. Вони пройшли в протилежному напрямку під аркадами коридора, але цього разу Флорентіно Аріса збагнув, що в домі є хтось іще, бо в порожньому патіо лунав жіночий голос — ніби повторював урок із читання. Проходячи перед кімнатою для шиття, Флорентіно Аріса побачив крізь вікно двох жінок — одну старшу й одну ще зовсім дівчинку, — які сиділи на близько поставлених стільцях і обидві читали з однієї книжки, розгорнутої на колінах у старшої жінки. Та картина здалася Флорентіно Арісі досить-таки незвичайним видовищем: дочка, яка навчає читати матір. Його перше враження було помилковим тільки почасти, бо старша жінка виявилася тіткою, а не матір'ю дівчинки, хоча й виховала її як рідну дочку. Урок не урвався, але дівчинка підвела очі — глянути, хто там пройшов повз вікно, — і той випадковий погляд став першим поштовхом до справжнього катаклізму кохання, яке через півстоліття усе ще не вгамувалося.

Про Лоренсо Дасу Флорентіно Аріса тільки й зміг довідатися, що він приїхав сюди із Сан-Хуан-де-ла-Сьєнаги незабаром після холерної пошесті з єдиною дочкою та незаміжньою сестрою, й ті, хто бачив, як він сходив з пароплава, не мали сумніву, що прибув він із наміром тут оселитися, бо привіз усе необхідне для добре обставленого дому. Його дружина померла, коли дочка була ще зовсім мала. Сестру звали Есколастіка, їй було сорок років, і вона виконувала обітницю, дану святому Францискові: виходячи кудись, надягала вбрання черниці, ну, а вдома носила тільки черничий мотузяний пояс. Тринадцятирічну дівчинку звали так само, як і її небіжчицю матір, — Ферміна.

Люди вважали Лоренсо Дасу за чоловіка заможного, бо жив він, не обіймаючи якоїсь певної посади, а спромігся купити за готівку будинок у парку Євангелістів, відбудова якого мала коштувати йому принаймні вдвічі дорожче, ніж ті дві сотні золотих песо, що їх він заплатив за нього. Дочка відвідувала колеж З'яви Богородиці, де панночки зі світського товариства уже протягом двох століть навчалися мистецтва та ремесла бути дбайливими й покірливими дружинами. За колоніальної епохи і в перші роки республіки туди приймали тільки дівчат із гучними аристократичними прізвищами. Але розорені незалежністю старовинні родини мусили підкоритися реальностям нових часів, і колеж відкрив двері для всіх охочих, які могли платити за навчання, не вимагаючи від них стародавніх пергаменів, проте ставлячи за неодмінну умову, щоб учениці були законними дітьми батьків, поєднаних у католицькому шлюбі. Хай там як, а колеж З'яви Богородиці лишався школою для обраних і те, що Ферміна Даса в ньому навчалася, само по собі свідчило про заможність її родини, хоч і нічого не говорило про її суспільне становище. Ці відомості підбадьорили Флорентіно Арісу, бо підтвердили, що прегарна дівчина-підліток із мигдалевими очима була досяжна для його мрій. А проте скоро виявилась і неподоланна завада — суворий режим, запроваджений її батьком. На відміну від інших учениць, які ходили до колежу групами або в супроводі дорослої служниці, Ферміна Даса ходила тільки з тіткою, чия поведінка доводила, що їй не дозволено спускати небогу з ока бодай на мить.

Ось у який невинний спосіб розпочав Флорентіно Аріса своє потаємне життя самітнього мисливця. Уже о сьомій ранку вмощувався він на найдальшій лавочці в парку, вдаючи, ніби читає книжку віршів у затінку мигдалевих дерев, аж поки проходила повз нього недосяжна панночка, на якій була шкільна форма у синю смужку, панчохи до колін на підв'язках, чоловічі шнуровані черевики і в якої по спині звисала аж до пояса груба коса з бантом на кінці. Ступала вона з природженою гідністю, високо тримаючи голову з чітко окресленим носиком і дивлячись кудись у далечінь, ішла швидко, притискаючи обома руками до грудей течку з книгами, і її пружна, як у сарни, хода, здавалося, свідчила, що сила тяжіння не владна над нею. Поруч, насилу встигаючи за прудкою небогою, виступала тітка в темно-сірій рясі, підперезана мотузяним поясом францисканців, і вона не давала найменшої нагоди підійти до дівчини. Флорентіно Аріса спостерігав, як вони проходять, туди й назад, чотири рази на день, а в неділю він чатував на них при виході з церкви, і просто бачити дівчину вистачало йому для щастя. З часом він усе більше ідеалізував її, приписував їй високі чесноти та уявні почуття і через два тижні не думав уже ні про що, крім неї. Отож він надумав послати їй коротеньку цидулку, написану з обох сторін аркуша його вишуканим писарським почерком. Але кілька днів носив записку в кишені, міркуючи, як передати її, і поки це обмірковував, щовечора, перед тим як лягати спати, списав ще кілька аркушів, отож початкова цидулка стала перетворюватися на цілий словник ніжних фраз, запозичених із книжок, які він стільки разів перечитував, сидячи на чатах у парку, що завчив їх напам'ять.

Шукаючи способу передати листа, він спробував познайомитися з кількома ученицями колежу З'яви Богородиці, але вони були надто далекі від його світу. Крім того, він зрештою дійшов висновку, що було б необачно відкривати комусь свою таємницю. А проте він зумів довідатися, що якось у суботу, через кілька днів після їхнього приїзду, Ферміну Дасу було запрошено на танці, але батько не дозволив їй піти, рішуче відрубавши: "На все свій час!" Лист набрав уже понад шістдесят аркушів, списаних на обох сторінках, коли Флорентіно Аріса не зміг далі витримувати тягар своєї таємниці й розповів про все матері, єдиній людині, з якою іноді дозволяв собі певну відвертість. Трансіто Аріса зворушилася до сліз наївністю сина у справах кохання і спробувала просвітити його, посилаючись на свій досвід. Насамперед вона переконала його поки що не передавати свій ліричний гросбух, яким він спромігся б хіба налякати дівчину своїх мрій, адже в сердечних справах вона, певно, така сама зелена, як і він. Передусім, порадила мати синові, треба домогтися, щоб вона довідалась про його інтерес, щоб вона мала час подумати, і його зізнання не стало для неї цілковитою несподіванкою.

— А головне ось що, — сказала Трансіто Аріса. — В першу чергу ти повинен завоювати не саму дівчину, а її тітку.

Обидві поради були, безперечно, мудрі, але запізнілі. Насправді того ж таки дня, коли Ферміна Даса на мить відірвалась від уроку читання, що його давала тітці, й підвела погляд — подивитись, хто там іде коридором, — Флорентіно Аріса вразив її своїм виглядом неприкаяності.