Кохання під час холери - Сторінка 15

Хрещений батько Флорентіно Аріси, старий гомеопат, який був повірником Трансіто Аріси ще в часи її таємного кохання, теж спочатку стривожився, коли побіжно оглянув хворого, бо той мав слабкий пульс, дихав важко й уривчасто, а тіло його вкривали краплі холодного поту, як у приреченого на смерть. Але ретельніше обстеження показало, що гарячки в нього нема, ніде нічого не болить, а відчував він тільки одне — пекуче бажання вмерти. Доскіпливо допитавши спочатку юнака, а потім і матір, старий лікар ще раз переконався у слушності своїх давніх спостережень, що симптоми кохання збігаються з симптомами холери. Він приписав настоянку з липового цвіту для заспокоєння нервів і запропонував кудись виїхати, щоб знайти розраду на відстані, але Флорентіно Аріса прагнув якраз протилежного — втішатися своїми муками.

Трансіто Аріса була метиска незалежних поглядів, наділена інстинктивним прагненням до щастя, не здійсненим через бідність, і вона переймалася солодкими муками сина, мовби своїми власними. Вона примушувала його пити різні настоянки, коли чула, що він марить, і вкутувала у вовняні ковдри, коли його тіпало в лихоманці, але водночас підбадьорювала його, вчила шукати розраду в своєму горі

— Користайся з того, що ти юний, і страждай, скільки можеш, — казала вона йому. — Бо ці втішні муки не тривають усе життя.

В поштовому відомстві, звичайно, були іншої думки. Флорентіно Аріса почав ставитися до службових обов'язків украй недбало, ходив такий неуважний, що часто переплутував прапори, якими повідомляв про доставку пошти. Так однієї середи він вивісив німецький прапор, тоді як корабель, що тільки-но прибув, належав компанії "Лейланд" і доставив пошту з Ліверпуля, а іншого дня підняв прапор Сполучених Штатів, коли до порту увійшов пароплав трансатлантичної компанії з поштою із Сен-Назера. Ця спричинена коханням неуважність призводила до цілковитого безладу в сортуванні листів, викликала чимало протестів з боку клієнтів, і Флорентіно Аріса втратив би службу, якби Лотаріо Тугут не забрав його до себе на телеграф і не влаштував скрипалем у соборному хорі. Ті двоє почували один до одного приязнь, яку важко було пояснити, враховуючи різницю віку, бо могли бути дідом і онуком, проте їм щастило чудово порозумітись, і не тільки на службі, а й у портових шинках, куди сходились усі нічні гуляки, безвідносно до свого суспільного становища, від п'яних жебраків і до вдягнених за останньою модою паничів, які втікали з урочистих обідів у Світському клубі, щоб поїсти в порту смажених в'юнів у кокосовому молоці з рисом. Лотаріо Тугут мав звичай ходити туди після останньої зміни на телеграфі й часто зустрічав світанок, п'ючи ямайський пунш і граючи на акордеоні в товаристві шалапутних матросів з антільських шхун. Він був гладкий, але мовби сплюснутий, із золотавою бородою та у фрігійському ковпаку, що його надівав для своїх нічних походеньок, і йому бракувало тільки ланцюжка з бубонців, щоб бути точною копією святого Миколи. Принаймні раз на тиждень він мав справу з "нічною пташкою" — так він їх називав — з тих багатьох, які торгували коханням у одному портовому готелі. Коли Лотаріо Тугут запізнався з Флорентіно Арісою, то передусім, із певною поблажливою втіхою навчителя, він прилучив його до таємниць свого раю. Обирав для нього "пташок", які здавались йому найліпшими, сперечався з ними за ціну та спосіб обслуговування і пропонував заплатити своїми грішми аванс за майбутні послуги. Але Флорентіно Аріса відхиляв такі пропозиції. Він був дівич і заприсягся собі, що коли втратить невинність, то тільки з кохання.

Готель містився в занедбаному палаці колоніальних часів: колишні салони та викладені мармуром приміщення були тепер поділені картонними перебірками на комірчини, з крихітними дірками в стінах, які здавали внайми і тим, хто збирався зайнятися ділом, і тим, хто приходив лише підглядати. Тут розповідали про цікавих, яким виштрикували очі дротиком для плетіння, про одного такого, що крізь дірочку для підглядання побачив власну дружину, про вельможних кабальєро, які приходили перевдягнені в зеленярок, щоб погамувати свою хіть з тим або тим випадковим боцманом, і про безліч інших прикрощів, що спіткали підглядальників або тих, за ким підглядали, отож сама думка увійти до такої комірчини страхала Флорентіно Арісу. Так і не зміг Лотаріо Тугут переконати його, що підглядати і дозволяти підглядати за собою — це найвишуканіша втіха європейських принців.

Хоч, дивлячись на його здоровенне тіло, в це важко було повірити, Лотаріо Тугут мав живчик херувима, схожий на пуп'янок троянди, але та вада була для нього, либонь, щасливою, бо найзатяганіші "пташки" мало не билися за нагоду переспати з ним, а верещали в постелі так, аж підвалини старого палацу ходили ходором, а його привиди тремтіли з жаху. Казали, ніби він користується мастю з гадючої отрути, яка вогнем палить жіночу промежину, але він присягався, що не вдається до інших засобів, крім дарованих йому Господом Богом. Казав зі сміхом: "Весь мій секрет — у коханні". Минуло багато років, перш ніж Флорентіно Аріса збагнув, що, мабуть, Лотаріо Тугут мав підстави так казати. А остаточно він повірив у таку можливість десь уже наприкінці свого сентиментального виховання, коли познайомився з чоловіком, що влаштував собі царське життя, визискуючи трьох жінок водночас. Усі троє звітували йому вдосвіта, принижено стоячи перед ним навколішки і благаючи простити за вбогий нічний заробіток, і єдина подяка, якої вони прагнули, це щоб він узяв до себе в ліжко ту з них, котра принесла йому найбільше грошей. Флорентіно Аріса тоді подумав, що тільки страх міг довести людину до такого приниження. Проте одна з трьох дівчат відкрила йому протилежну істину.

— Так поводитись можна тільки з кохання, — сказала вона.

Та не лише за свої високі переваги жіночого втішальника, а й за люб'язну та привітну вдачу Лотаріо Тугут став одним з найшанованіших гостей готелю. Флорентіно Аріса, будучи хлопцем сором'язливим і тихим, теж здобув прихильність господаря і в найтяжчі часи своїх любовних поневірянь приохотився замикатись у одній із задушливих комірчин, читаючи вірші та сльозливі романи з продовженням, і його мрії летіли далеко від гнізд, наліплених темними ластівками на балконах, від цмокання поцілунків та лопотіння крил у гнітючій тиші пообідньої сієсти. Надвечір, коли спадала спека, було неможливо не слухати розмови чоловіків, які після тривалого трудового дня приходили полегшитися поквапним коханням. Тут Флорентіно Аріса довідався про багато негідних учинків і навіть про кілька державних таємниць, що їх високопоставлені клієнти, серед яких траплялися й представники місцевої влади, довіряли своїм скороминущим коханкам, не турбуючись про те, що в сусідніх комірчинах їх можуть почути. Саме там уперше довідався він, що за чотири морські ліги на північ від островів Сотаванто лежить на морському дні потоплений ще у XVII столітті іспанський галеон, навантажений більш ніж п'ятистами мільярдами песо в чистому золоті та в дорогоцінних каменях. Ця розповідь вразила його, але він вернувся до неї подумки лише через кілька місяців, коли любовний безум навіяв йому бажання підняти з морського дна затонуле багатство, щоб Ферміна Даса могла купатися в золоті.

Через багато років, коли Флорентіно Аріса намагався пригадати, якою ж насправді була дівчина, ідеалізована алхімією поезії, він так і не зміг відокремити її від атмосфери вечорів, протягом яких він мучився з кохання у готелі, де коханням торгували. Навіть дивлячись на неї — так, щоб самого його не було видно, — тими тривожними днями, коли чекав відповіді на свого першого листа, він бачив її цілком зміненою у спекотному мареві другої години пополудні під дощем пелюсток мигдалевих квітів там, де завжди, у всі пори року буяв квітень. Якщо він і любив супроводжувати зі скрипкою Лотаріо Тугута на привілейований балкон церковного хору, то тільки задля того, щоб милуватись, як майорить її туніка під вітерцем релігійного співу. Але через свій маячний стан він кінець кінцем позбувся цієї втіхи, бо в його тодішньому душевному збудженні містична музика здавалась йому надто невиразною, отож він пожвавлював її мелодіями любовних вальсів, і Лотаріо Тугут був змушений більше не брати його на хор. Саме в ту пору він не зміг опертись бажанню й почав їсти гарденії, які Трансіто Аріса вирощувала в кутках подвір'я, і в цей спосіб утішався пахощами Ферміни Даси. Десь у ті часи він натрапив випадково в одній з материних скринь на літрову пляшку одеколону, який контрабандою продавали моряки лінії Гамбург — Америка, і не втримався від спокуси покуштувати його, вчувши в ньому інші запахи коханої дівчини. До самого ранку відсьорбував він із пляшки пекучу рідину, ковток за ковтком, і отак п'янив себе Ферміною Дасою спочатку в портових шиночках, а потім сидячи на хвилерізі, де втішалися любов'ю закохані, що не мали даху над головою, і бездумно втупившись у море, аж поки впав непритомний. Трансіто Аріса, мало не схибнувшись від тривоги, чекала сина до шостої години ранку, а тоді пішла шукати його, заглянула в усі, які тільки знала, схованки й аж десь пополудні знайшла геть очманілого в тому закутку затоки, куди течія виносить потопельників, — він лежав і корчився в калюжі власного блювотиння.

Вона скористалася перервою, поки син одужував, і стала дорікати йому за те, що він так бездіяльно жде відповіді на свого листа. Мовляв, слабкий ніколи не потрапить у царство кохання, бо то царство невблаганне й дріб'язково прискіпливе, і жінки здаються тільки на ласку чоловіків із твердою вдачею, бо вони дають їм почуття опори, яку кожна жінка так прагне знайти в житті. Флорентіно Аріса, може, аж занадто засвоїв материну науку. Трансіто Аріса не змогла приховати почуття гордощів — радше жіночих, ніж материнських, — коли побачила, як син вийшов із крамниці в чорному сукняному костюмі, строгому капелюсі та з ліричним бантом, пов'язаним на целулоїдовому комірці, й жартома спитала, чи він, бува, зібрався не на похорон.

— Майже, — відповів їй син, зашарівшись по самі вуха.

Мати побачила, що він ледве дихає від страху, але його рішучість була непохитна.