Король Лір
- Вільям Шекспір -
Переклад Максима Рильського
ДІЙОВІ ОСОБИ
Лір, король Британії.
Король Французький.
Герцог Бургундський.
Герцог Корнуельський (Корнуел).
Герцог Олбгнійський (Олбені).
Граф Кент.
Граф Глостер.
Едгар, син Глостера.
Едмунд, позашлюбний син Глостера.
Куран, придворець.
Освальд, дворецький Гонерільї,
Дід, орендар у Глостера.
Лікар.
Блазень.
Офіцер при Едмунді.
Дворянин, відданий Лірові.
Дворянин із почту Корделп.
Герольд.
Слуги герцога Корнуельського.
Гонерілья
Регана дочки Ліра.
Корделія
Рицарі з почту Ліра, офіцери, гінці, воїни, придворці.
Місце дії — Британія.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Палац короля Ліра.
Входять Кент, Глостер та Едмунд.
Кент Я гадав, що королеві нашому герцог Олбеній-
ський миліший за герцога Корнуельського.
Глостер Так завжди здавалось нам, а тепер, як дійшлося
ділити королівство, не збагнеш, кого з герцогів він цінує більше:
кожному частка його зважена так, що ні один не може зазіхати на
те, що припадає іншому.
Кент Це ваш син, мілорде?
Глостер Виховання його, сер, я взяв на себе. Я стільки
разів червонів, визнаючи його своїм, що тепер уже звик до того.
Кент Не розумію вас.
Глостер А мати цього шибеника зрозуміла мене, сер: тоді
стан її закруглився, і вона дістала собі сина в колиску раніше, як
чоловіка в постіль. Чуєте, тхне гріхом?
Кент Мені не шкода, що гріх той стався, коли з нього
вийшли такі прегарні наслідки.
Глостер Але я маю законного сина, сер, десь на рік стар-
шого,— той, одначе, не дорожчий мені. Хоч цей-от поганець і з'я-
вився на світ трохи, сказати б, нахабно, раніш, ніж його поклика-
но, та мати його була вельми вродлива, і створити його — то була
Дуже приємна робота, і тому я мушу його визнати. Чи знаєш ти
Цього благородного джентльмена, Едмунде?
Едмунд Ні, мілорде.
Глостер Це мілорд Кент; запам'ятай його як достойного
мого друга.
Едмунд Радий служити благородному лордові.
Кент Ви припали мені до серця, і я хочу познайомити-
ся з вами краще.
Едмунд Пане мій, я докладу всіх сил, щоб бути гідним
прихильності вашої.
Глостер Дев'ять років він був далеко від батьківщини і
незабаром знову покине її.
Грає сурма.
Король іде.
Входять Лір, герцоги Корнусльський та О л б е н і й с ь к и й, Гоне-
рілья, Регана, Корделія й почет.
Лір Іди й належно, Глостере, зустрінь
Французького й Бургундського державців.
Глостер Гаразд, королю.
Глостер і Едмунд виходять.
Лір А тим часом наш
Ми задум оголосимо таємний.
Ґей, швидше карту! Відайте, що ми
Поділимо натроє королівство
І волимо з рамен своїх старечих
Струснути всі турботи і діла,
Довіривши молодшим їх та дужчим,
Щоб без ваги плестися до могили.
Наш сину любий, герцог Корнуельський,
Ти, Олбені, наш сину дорогий,
Нехай відомий буде посаг вам,
Що кожній ми із дочок приділили,
Щоб потім суперечок не було.
Король Французький та Бургундський герцог
Давно вже важать на дочку найменшу,
При нашому гостюючи дворі,
І відповідь їм нині треба дати.
Вас, дочки, я питаюся тепер,
Коли відрікся і турбот державних,
І земель отчих, і ясних клейнодів,'-
Котра із вас мене найбільше любить?
Бажаючи найкращий дар віддать
Тій, що з'єднала ласку від природи
З найвищими заслугами, даємо
Тобі як первородній, Гонерільє,
Ми слово перше.
Гонерілья Сір, я вас люблю
Сильніш, ніж теє висловити можна.
Мені дорожчі ви за світло дня,
За простір, волю, за дива й багатства,
За вроду й честь, життя моє й здоров'я.
Я вас люблю, як, може, ще ніколи
Дитя свойого батька не любило.
Щоб виявити всю мою любов —
Бліді слова, безсилий голос людський,
Моїй любові жодних меж нема.
Корделія
(вбік)
А ти, Корделіє? Люби й мовчи.
Лір Ми віддаєм тобі в обладу землі,
Окреслені границями оцими,-
Тут пишні ниви, тіняві гаї,
Зелені луки та розкішні води,-
Усе твоїм відписуєм нащадкам,
Що славний олбенійський рід продовжать.
Що скаже нам тепер дочка Регана,
Дружина Корнуела?
Регана 3 того ж я
Металу викувана, що й сестра,-
Одна й ціна нам. Серце відчуває
В її речах любов, з моєю схожу,
Та сказано, проте, занадто мало.
Ненавиджу всі радощі земні,
Хоч би які були вони принадні.
Одно лише чуття мене щасливить:
До вашої величності любов.
Корделія
(вбік)
Корделіє яка ж ти бідна! Ні,
Я добре знаю, що за мій язик
Моя любов багатша і щедріша.
Лір Тобі й твоїм даємо в вічний спадок
Оцю третину наших володінь,
Не меншу й на придоби не скупішу,
Як та, що Гонерільї ми дали.
Тепер, утіхо наша, доню третя,
Кого здобуть суперники жадають,-
Бургундське молоко й вино французьке,-
Що можеш ти сказати, щоб дістать
За інших двох щедрішу й кращу частку?
Кажи.
Корделія Нічого, сір.
Лір Як, як? Нічого?
Корделія Нічого.
Лір Із нічого і не вийде
Нічого. Ще подумай — і скажи.
Корделія Нещасна я —уста мої не вміють
Мойого серця висловити голос.
Я вас люблю, королю, як велить
Мені моя повинність.
Лір Що таке?
Корделіє, залагодь теє слово,
Коли не хочеш вік занапастить.
Корделія Владарю мій, мені дали життя ви,
Мене зростили й виховали ви,
Плачу за це належною ціною:
Шанобою, любов'ю та слухнянством.
Навіщо сестрам чоловіки їхні?
Вони ж бо, кажуть, люблять тільки вас.
Як мужеві свою віддам я руку,
То з нею візьме він і половину
Дбайливості моєї та любові.
Ніколи так не вийду заміж я,
Як сестри, щоб любити лиш самого
Свойого батька.
Лір Щиро це, від серця?
Корделія Так, володарю.
Лір Молода така —
І вже така скупа й черства душею!
Корделія Я молода, мілорде, і правдива.
Лір Що ж, хай і так. Нехай твоя правдивість
Тобі за посаг буде! Присягаюсь
Святого сонця сяйвом золотим,
Імлою ночі, тайнами Гекати,
Ходою тіл небесних, що дають нам
Життя і смерть,— тебе не знаю я:
Від цього дня і від години цеї
Зрікаюся повинностей своїх,
Покровлення зрікаюся навіки.
Моєму серцю ти тепер чужа.
І дикий скіф чи той, хто пожирає
Своїх дітей, щоб вдовольнити голод,
Для мене будуть ближчі і дорожчі,
Ніж ти, кого дочкою я взивав.
Кент Королю добрий!
Лір Кенте, помовчи!
Не зважуйся ставати між драконом
І лютістю його! Та я ж любив
її за всіх найбільше, думав я,
Що в піклуванні рук її ласкавих
Знайду жаданий спокій і тепло...
Геть, геть з очей! Як правда, що могила
Мене колись навіки заспокоїть,
Так правда і тому, що я навіки
її з свойого серця вириваю.
Мерщій закликать короля французів!
Хто йде? Бургундця кличте! Вам, зяті,
Вам, Корнуел та Олбені, додам
До посагу, що дочкам відписав я,
Частину третю на некривдний розділ.
Нехай гординя, що вона зове
Правдивістю, їй стане замість мужа.
Дарую вам і владу я свою,
І першість у державі, і високі
Права мої. Собі ж ми відділяєм
Сто рицарів, що житимуть зі мною
Щомісяця в одної з донь моїх.
Лиш титул свій і честь, йому належну,
Собі ми залишаємо,— а ви,
Сини мої, моєму серцю любі,
Берете в руки і стерно державне,
І суд, і всі прибутки від землі.
Щоб це ствердити, ось вам і корона —
Діліть її.
Кент Боговінчаний Ліре,
Кого я поважаю, як владику,
Люблю, як батька, слухаю, як пана,
Ласкавцем у молитвах називаю...
Лір Натягся лук — рятуйся від стріли!
Кент Нехай летить — хоч би й мені у серце!
Хай Кент забуде ввічливість, як стратив
Король свій розум. Здумай-но, старий:
Хіба ж обов'язок тоді боїться,
Коли могутність шию гне свою
Перед облесністю? Там честь велить
Явити щирість, де зганьбила велич
Себе тяжким, обридливим безумством.
Роздумайся, свій порив угамуй,
Відкинь свій намисел! Життям клянуся:
Тебе, королю, доня наймолодша
Не менш за інших любить і шанує,
І не жорстока та, чиї слова
Хоч тихі, та від повного йдуть серця.
Лір Мовчи, коли життя своє цінуєш!
Кент Життям своїм я завжди вам служив,
На ворога виходячи одважно.
За вас я не боюсь його і втратить.
Лір Геть відсіля!
Кент Дивися пильно, Ліре,
Дозволь мені твоїм зостатись оком!
Лір Клянуся Аполлоном, я...
Кент І я
Клянуся Аполлоном, що даремно
Клянешся ти богами!..
Лір А, підніжку!
А, зраднику!
(Хапається за меч)
Олбені
І Корнуел Стривайте, сер!
Кент Убий!
Убий свойого лікаря, королю,
Лишайся сам, недугою повитий
Огидною! Отямся! Схаменись!
Відкинь свій надум, бо допоки дишу,
Казатиму, що зло єси вчинив!
Лір Ну, слухай же, бунтарю, слухай так,
Як личить те васалові! За те,
Що ти хотів підбить нас на зламання
Нехибного й твердого заповіту
І став помежи владою монарха
Та волею могутньою його,-
А цього, знай, ні сан наш, ані вдача
Пробачити не можуть,— вирікаю
Таке тобі: п'ять день ще маєш ти,
Щоб від пригод лихих себе вбезпечить,
А шостого — державу нашу маєш
Покинути негайно і назавжди.
Коли ж тебе, вигнанця, на десятий
Побачать день у нашім королівстві —
Хвилина ця тобі смертельна буде.
Геть! Геть! Юпітера клянусь ім'ям,
Я не порушу цеї постанови!
Кент Прощай! Усім ти показав, королю,
Що тут — вигнання, а навколо — воля.
(До Корделії)
Боги хай захистять тебе, дитино,
Що думку й дію маєш ти єдину.
(До Регани і Гонерільї)
Бажаю вам, щоб ваше слово пишне
Перетворилося на діло втішне.
(До Олбені і Корнуела)
Прощайте, владарі! В житті новім
Ітиме завжди Кент шляхом своїм,
(Виходить)
Фанфари.
Входять Глостер, король Французький, герцог Вургуал*
ський і почет.
Глостер Король і герцог тут, мій володарю.
Лір Звертаємо до вас ми слово перше,
Бургундський герцогу, що з королем
Змагаєтесь Французьким за дочку
Останню нашу. Назовіть одверто
Найменший посаг, без якого ви
її руки зреклися б.
Герцог
Бургундський Можновладче,
Я хочу стільки, скільки ви дасте,
А ви дасте не менше, ніж я хочу!
Лір Шляхетний герцогу, коли дочка
Була нам дорогою, то й ціну
Високу ми складали їй. Тепер
Ціна та знизилася. Перед вами
Стоїть вона. Якщо в оцій істоті,
Маленькій та брехливій, що дістала
Неласку нашу як єдиний дар,
Щось до смаку вам, то беріть її.
Герцог
Бургундський Не знаю, що й казати.
Лір Ваша воля:
Чи відсахнутись, чи прийнять за жінку
Цю дівчину ненависну, зіпсуту,
Навіки вкриту батьківським прокльоном
І з присяги навіки нам чужу.
Герцог
Бургундський Ясний королю, за таких умов
Я вибору свойого відрікаюсь.
Лір Лишіть її — творцем заприсягнуся.
Що всі її скарби я вам назвав.
(До короля Французького)
А вам, королю, зовсім я не зичу,
Щоб вас кохання засліпило ваше
І ви з тією шлюб свій узяли,
Кого прокляв я. Раду вам даю —
Достойнішу і кращу покохати,
Ніж ця тварюка, що сама природа
Соромиться своєю наректи.
Король
Французький Дивуюсь я, що та, котру ви досі
Своїм найкращим скарбом називали,
Утіхою старечих ваших років,
Та, що її ви над усіх любили,
Найкраща і для серця наймиліша,
Могла вчинити за єдину мить
Таке недобре діло, щоб утратить
Прихильність вашу! Певна річ, провина
На ній лежить нечувано тяжка,
Коли вона вам отруїла серце.
Це чудо, так.
ДІЙОВІ ОСОБИ
Лір, король Британії.
Король Французький.
Герцог Бургундський.
Герцог Корнуельський (Корнуел).
Герцог Олбгнійський (Олбені).
Граф Кент.
Граф Глостер.
Едгар, син Глостера.
Едмунд, позашлюбний син Глостера.
Куран, придворець.
Освальд, дворецький Гонерільї,
Дід, орендар у Глостера.
Лікар.
Блазень.
Офіцер при Едмунді.
Дворянин, відданий Лірові.
Дворянин із почту Корделп.
Герольд.
Слуги герцога Корнуельського.
Гонерілья
Регана дочки Ліра.
Корделія
Рицарі з почту Ліра, офіцери, гінці, воїни, придворці.
Місце дії — Британія.
ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА 1
Палац короля Ліра.
Входять Кент, Глостер та Едмунд.
Кент Я гадав, що королеві нашому герцог Олбеній-
ський миліший за герцога Корнуельського.
Глостер Так завжди здавалось нам, а тепер, як дійшлося
ділити королівство, не збагнеш, кого з герцогів він цінує більше:
кожному частка його зважена так, що ні один не може зазіхати на
те, що припадає іншому.
Кент Це ваш син, мілорде?
Глостер Виховання його, сер, я взяв на себе. Я стільки
разів червонів, визнаючи його своїм, що тепер уже звик до того.
Кент Не розумію вас.
Глостер А мати цього шибеника зрозуміла мене, сер: тоді
стан її закруглився, і вона дістала собі сина в колиску раніше, як
чоловіка в постіль. Чуєте, тхне гріхом?
Кент Мені не шкода, що гріх той стався, коли з нього
вийшли такі прегарні наслідки.
Глостер Але я маю законного сина, сер, десь на рік стар-
шого,— той, одначе, не дорожчий мені. Хоч цей-от поганець і з'я-
вився на світ трохи, сказати б, нахабно, раніш, ніж його поклика-
но, та мати його була вельми вродлива, і створити його — то була
Дуже приємна робота, і тому я мушу його визнати. Чи знаєш ти
Цього благородного джентльмена, Едмунде?
Едмунд Ні, мілорде.
Глостер Це мілорд Кент; запам'ятай його як достойного
мого друга.
Едмунд Радий служити благородному лордові.
Кент Ви припали мені до серця, і я хочу познайомити-
ся з вами краще.
Едмунд Пане мій, я докладу всіх сил, щоб бути гідним
прихильності вашої.
Глостер Дев'ять років він був далеко від батьківщини і
незабаром знову покине її.
Грає сурма.
Король іде.
Входять Лір, герцоги Корнусльський та О л б е н і й с ь к и й, Гоне-
рілья, Регана, Корделія й почет.
Лір Іди й належно, Глостере, зустрінь
Французького й Бургундського державців.
Глостер Гаразд, королю.
Глостер і Едмунд виходять.
Лір А тим часом наш
Ми задум оголосимо таємний.
Ґей, швидше карту! Відайте, що ми
Поділимо натроє королівство
І волимо з рамен своїх старечих
Струснути всі турботи і діла,
Довіривши молодшим їх та дужчим,
Щоб без ваги плестися до могили.
Наш сину любий, герцог Корнуельський,
Ти, Олбені, наш сину дорогий,
Нехай відомий буде посаг вам,
Що кожній ми із дочок приділили,
Щоб потім суперечок не було.
Король Французький та Бургундський герцог
Давно вже важать на дочку найменшу,
При нашому гостюючи дворі,
І відповідь їм нині треба дати.
Вас, дочки, я питаюся тепер,
Коли відрікся і турбот державних,
І земель отчих, і ясних клейнодів,'-
Котра із вас мене найбільше любить?
Бажаючи найкращий дар віддать
Тій, що з'єднала ласку від природи
З найвищими заслугами, даємо
Тобі як первородній, Гонерільє,
Ми слово перше.
Гонерілья Сір, я вас люблю
Сильніш, ніж теє висловити можна.
Мені дорожчі ви за світло дня,
За простір, волю, за дива й багатства,
За вроду й честь, життя моє й здоров'я.
Я вас люблю, як, може, ще ніколи
Дитя свойого батька не любило.
Щоб виявити всю мою любов —
Бліді слова, безсилий голос людський,
Моїй любові жодних меж нема.
Корделія
(вбік)
А ти, Корделіє? Люби й мовчи.
Лір Ми віддаєм тобі в обладу землі,
Окреслені границями оцими,-
Тут пишні ниви, тіняві гаї,
Зелені луки та розкішні води,-
Усе твоїм відписуєм нащадкам,
Що славний олбенійський рід продовжать.
Що скаже нам тепер дочка Регана,
Дружина Корнуела?
Регана 3 того ж я
Металу викувана, що й сестра,-
Одна й ціна нам. Серце відчуває
В її речах любов, з моєю схожу,
Та сказано, проте, занадто мало.
Ненавиджу всі радощі земні,
Хоч би які були вони принадні.
Одно лише чуття мене щасливить:
До вашої величності любов.
Корделія
(вбік)
Корделіє яка ж ти бідна! Ні,
Я добре знаю, що за мій язик
Моя любов багатша і щедріша.
Лір Тобі й твоїм даємо в вічний спадок
Оцю третину наших володінь,
Не меншу й на придоби не скупішу,
Як та, що Гонерільї ми дали.
Тепер, утіхо наша, доню третя,
Кого здобуть суперники жадають,-
Бургундське молоко й вино французьке,-
Що можеш ти сказати, щоб дістать
За інших двох щедрішу й кращу частку?
Кажи.
Корделія Нічого, сір.
Лір Як, як? Нічого?
Корделія Нічого.
Лір Із нічого і не вийде
Нічого. Ще подумай — і скажи.
Корделія Нещасна я —уста мої не вміють
Мойого серця висловити голос.
Я вас люблю, королю, як велить
Мені моя повинність.
Лір Що таке?
Корделіє, залагодь теє слово,
Коли не хочеш вік занапастить.
Корделія Владарю мій, мені дали життя ви,
Мене зростили й виховали ви,
Плачу за це належною ціною:
Шанобою, любов'ю та слухнянством.
Навіщо сестрам чоловіки їхні?
Вони ж бо, кажуть, люблять тільки вас.
Як мужеві свою віддам я руку,
То з нею візьме він і половину
Дбайливості моєї та любові.
Ніколи так не вийду заміж я,
Як сестри, щоб любити лиш самого
Свойого батька.
Лір Щиро це, від серця?
Корделія Так, володарю.
Лір Молода така —
І вже така скупа й черства душею!
Корделія Я молода, мілорде, і правдива.
Лір Що ж, хай і так. Нехай твоя правдивість
Тобі за посаг буде! Присягаюсь
Святого сонця сяйвом золотим,
Імлою ночі, тайнами Гекати,
Ходою тіл небесних, що дають нам
Життя і смерть,— тебе не знаю я:
Від цього дня і від години цеї
Зрікаюся повинностей своїх,
Покровлення зрікаюся навіки.
Моєму серцю ти тепер чужа.
І дикий скіф чи той, хто пожирає
Своїх дітей, щоб вдовольнити голод,
Для мене будуть ближчі і дорожчі,
Ніж ти, кого дочкою я взивав.
Кент Королю добрий!
Лір Кенте, помовчи!
Не зважуйся ставати між драконом
І лютістю його! Та я ж любив
її за всіх найбільше, думав я,
Що в піклуванні рук її ласкавих
Знайду жаданий спокій і тепло...
Геть, геть з очей! Як правда, що могила
Мене колись навіки заспокоїть,
Так правда і тому, що я навіки
її з свойого серця вириваю.
Мерщій закликать короля французів!
Хто йде? Бургундця кличте! Вам, зяті,
Вам, Корнуел та Олбені, додам
До посагу, що дочкам відписав я,
Частину третю на некривдний розділ.
Нехай гординя, що вона зове
Правдивістю, їй стане замість мужа.
Дарую вам і владу я свою,
І першість у державі, і високі
Права мої. Собі ж ми відділяєм
Сто рицарів, що житимуть зі мною
Щомісяця в одної з донь моїх.
Лиш титул свій і честь, йому належну,
Собі ми залишаємо,— а ви,
Сини мої, моєму серцю любі,
Берете в руки і стерно державне,
І суд, і всі прибутки від землі.
Щоб це ствердити, ось вам і корона —
Діліть її.
Кент Боговінчаний Ліре,
Кого я поважаю, як владику,
Люблю, як батька, слухаю, як пана,
Ласкавцем у молитвах називаю...
Лір Натягся лук — рятуйся від стріли!
Кент Нехай летить — хоч би й мені у серце!
Хай Кент забуде ввічливість, як стратив
Король свій розум. Здумай-но, старий:
Хіба ж обов'язок тоді боїться,
Коли могутність шию гне свою
Перед облесністю? Там честь велить
Явити щирість, де зганьбила велич
Себе тяжким, обридливим безумством.
Роздумайся, свій порив угамуй,
Відкинь свій намисел! Життям клянуся:
Тебе, королю, доня наймолодша
Не менш за інших любить і шанує,
І не жорстока та, чиї слова
Хоч тихі, та від повного йдуть серця.
Лір Мовчи, коли життя своє цінуєш!
Кент Життям своїм я завжди вам служив,
На ворога виходячи одважно.
За вас я не боюсь його і втратить.
Лір Геть відсіля!
Кент Дивися пильно, Ліре,
Дозволь мені твоїм зостатись оком!
Лір Клянуся Аполлоном, я...
Кент І я
Клянуся Аполлоном, що даремно
Клянешся ти богами!..
Лір А, підніжку!
А, зраднику!
(Хапається за меч)
Олбені
І Корнуел Стривайте, сер!
Кент Убий!
Убий свойого лікаря, королю,
Лишайся сам, недугою повитий
Огидною! Отямся! Схаменись!
Відкинь свій надум, бо допоки дишу,
Казатиму, що зло єси вчинив!
Лір Ну, слухай же, бунтарю, слухай так,
Як личить те васалові! За те,
Що ти хотів підбить нас на зламання
Нехибного й твердого заповіту
І став помежи владою монарха
Та волею могутньою його,-
А цього, знай, ні сан наш, ані вдача
Пробачити не можуть,— вирікаю
Таке тобі: п'ять день ще маєш ти,
Щоб від пригод лихих себе вбезпечить,
А шостого — державу нашу маєш
Покинути негайно і назавжди.
Коли ж тебе, вигнанця, на десятий
Побачать день у нашім королівстві —
Хвилина ця тобі смертельна буде.
Геть! Геть! Юпітера клянусь ім'ям,
Я не порушу цеї постанови!
Кент Прощай! Усім ти показав, королю,
Що тут — вигнання, а навколо — воля.
(До Корделії)
Боги хай захистять тебе, дитино,
Що думку й дію маєш ти єдину.
(До Регани і Гонерільї)
Бажаю вам, щоб ваше слово пишне
Перетворилося на діло втішне.
(До Олбені і Корнуела)
Прощайте, владарі! В житті новім
Ітиме завжди Кент шляхом своїм,
(Виходить)
Фанфари.
Входять Глостер, король Французький, герцог Вургуал*
ський і почет.
Глостер Король і герцог тут, мій володарю.
Лір Звертаємо до вас ми слово перше,
Бургундський герцогу, що з королем
Змагаєтесь Французьким за дочку
Останню нашу. Назовіть одверто
Найменший посаг, без якого ви
її руки зреклися б.
Герцог
Бургундський Можновладче,
Я хочу стільки, скільки ви дасте,
А ви дасте не менше, ніж я хочу!
Лір Шляхетний герцогу, коли дочка
Була нам дорогою, то й ціну
Високу ми складали їй. Тепер
Ціна та знизилася. Перед вами
Стоїть вона. Якщо в оцій істоті,
Маленькій та брехливій, що дістала
Неласку нашу як єдиний дар,
Щось до смаку вам, то беріть її.
Герцог
Бургундський Не знаю, що й казати.
Лір Ваша воля:
Чи відсахнутись, чи прийнять за жінку
Цю дівчину ненависну, зіпсуту,
Навіки вкриту батьківським прокльоном
І з присяги навіки нам чужу.
Герцог
Бургундський Ясний королю, за таких умов
Я вибору свойого відрікаюсь.
Лір Лишіть її — творцем заприсягнуся.
Що всі її скарби я вам назвав.
(До короля Французького)
А вам, королю, зовсім я не зичу,
Щоб вас кохання засліпило ваше
І ви з тією шлюб свій узяли,
Кого прокляв я. Раду вам даю —
Достойнішу і кращу покохати,
Ніж ця тварюка, що сама природа
Соромиться своєю наректи.
Король
Французький Дивуюсь я, що та, котру ви досі
Своїм найкращим скарбом називали,
Утіхою старечих ваших років,
Та, що її ви над усіх любили,
Найкраща і для серця наймиліша,
Могла вчинити за єдину мить
Таке недобре діло, щоб утратить
Прихильність вашу! Певна річ, провина
На ній лежить нечувано тяжка,
Коли вона вам отруїла серце.
Це чудо, так.