Король Лір - Сторінка 4

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Тепер ти — як та дір-
ка від бублика. Я щось більше, ніж ти тепер: я — дурень, ти-
ніщо.
(До Гонерільї)
Гаразд, гаразд, прикушу язика. Твоє обличчя наказує мені це, хоч
ти й не говориш нічого.
Той хто скоринки не зміг вберегти,
Крихту маленьку радий знайти.
(Показуючи на Ліра)
Ось маєте порожній стручок гороху.
Гонерілья Не тільки цей розбещений ваш блазень,
А весь ваш почет, дикий та свавільний,
Тут неподобні бешкети вчиняє
І зовсім шануватися забув.
Гадала я, що, вам про це сказавши,
Належного здобуду рішенця,
Але тепер із ваших діл та мови
Догадуюсь, що вам те все до мислі
І нелад похваляєте ви цей.
Коли це так — покари не минути
Тому, хто заслужив її, королю,
ї хай ви в тім побачите образу,
Ганьбу собі,— я буду боронить
Добро загальне й спокій у господі.
Блазень А що, кумцю?
їстоньки синичка зозульці носила,
За те їй зозулька голову скусила.
Свічка погасла, доводиться нам сидіти поночі.
Лір Чи наша ти дочка?
Гонерілья Пора б вам, сер, до розуму вернутись —
Вам розуму не треба позичати —
І кинуть примхи, що потворять вас.
Блазень Таж і осел побачить, коли возик везе коня.
Гоп-гоп, моя мила,
Аби вірно любила!
Лір Хто тут мене впізнає! Це не Лір!
Чи ж Лір так ходить, так говорить? Ні!
Чи він осліп? Чи розум затуманивсь?
Чи в сон у непробудний він запав?
Тут щось не те. Скажіть одверто, хто я?
Блазень Тінь Лірова!
Лір Я хочу знати — пам'ять, розум і здоровий глузд
кажуть мені, що я колись був монархом, що я був батьком, що
я маю дочок...
Блазень Маєш, а вони хочуть зробити з тебе слухняного
батька.
Лір Як ваше ім'я, прекрасна дамо?
Гонерілья Цей милий запит якнайбільш пасує
До жартів, що злюбили ви тепер.
Прошу вас, поміркуйте, що я вам
Сказала тут. Ви не в такому віці,
Щоб легковажно мислити й чинить.
Сто рицарів, котрих собі взяли ви,
Так зледащіли, у таку вдаються
Розпусту, що здається наш палац
Таверною чи домом соромоти.
На цю ганьбу негайних треба ліків.
Я вас прошу зменшити почет свій,
А то й сама зробити це потраплю.
Зоставте тих лише, хто гідний вас
І ваших літ.
Лір Прокляття! Вічна тьма!
Сідлати коні! Скликати мій почет!
Ти, виродку мерзенний, заспокойся!..
У мене єсть іще одна дочка!
Гонерілья Мою б'єте ви челядь. Набрід ваш
Усіх зухвало тут бере на глум.
Входить О л б е н і.
Лір Біда тому, хто кається запізно!
(До Олбені)
А, сер! Це ви! Ви з нею теж у змові?
Кажіть мерщій! Гей, коні подавать!
Невдячність, демон із камінним серцем,
Страшніша над усі людські потвори,
Коли зросла на лоні у дочки!
Олбені Сер, заспокойтесь.
Лір
(до Гонерільї)
Яструбе неситий,
Ти брешеш! Почет мій — достойні люди,
Що знають і повинності свої,
І честь, і шану. Та дрібна вина,
Яку я на Корделії побачив,
Скалічила мені навіки душу,
З мойого серця вирвала любов
І жовчю сповнила його гіркою!
О Ліре, Ліре, Ліре!
(Б'є себе по голові)
Бий у браму,
Що випустила розум і впустила
Безумство!.. Слуги, швидше відсіля!
Олбені Владарю, я ж не винен, я й не знаю,
Чому ви нині так розхвилювались.
Лір Можливо, сер. Почуй мене, природо!
Почуй мене, ласкаве божество!
Як суджено оцій гидкій тварюці
Дітей родити — відбери це в неї,
Неплідністю їй лоно засуши!
Нехай її мертвотне, марне тіло
Довіку немовляти не народить,
Щоб ним пишатись! А як вирок твій
Велить їй матір'ю колись назватись,-
Нехай народить хирляву потвору
Собі на муки! Хай її чоло
Від того вкриють зморшки передчасні
І щоки будуть зорані від сліз;
Хай радощі й печалі материнські
Обернуться на глум їй та ганьбу,
Нехай спізнає, що гадючі зуби
Це менший страх, як від дітей невдячність.
Геть! Геть!
(Виходить)
Олбені Боги, відкіль це все пішло?
Гонерілья Не клопочись розпитувать. Нехай
Іде старий, куди веде нерозум.
Повертається Л і р.
Лір Що? П'ятдесят лиш челядинців я
До послуг маю?
Олбені Що таке, королю?
Лір Скажу тобі.
(До Гонерільї)
А, сили неземні!
Соромлюсь я, що ти могла мене
Позбавить мужності, що через тебе
З очей моїх течуть безсилі сльози.
Хай наглий грім поб'є тебе! Нехай
Прокльон отця тебе покриє струпом!
Не смійте плакать, нерозумні очі,
Бо вирву вас і кину я на землю
З водою, що ллєте ви, щоб м'якшити
Черству цю глину. Що ж, нехай і так!
Дочку я іншу маю. Та до мене
Добріша буде, певно, й ласкавіша.
Коли вона зачує правду всю,
Вона тобі обличчя пазурами,
Вовчице кровожерна, роздере.
Затям: верну собі я знов ту владу,
Яку, гадаєш, стратив я навік.
Лір, Кент і почет виходять.
Гонерілья Ти чув, мій володарю?
Олбені Я не можу
Зректися справедливості, хоча
Люблю тебе над міру...
Гонерілья Годі, —годі!
'Гей, ©свальде!
(До Блазня)
Штукарю чи шахраю,
За ианом забирайся, геть відсіль!
Блазень Гей, кумцю Ліре, кумцю Ліре, стривай! Візьми
свойого дурня з собою!
Швидко з донькою такою,
Як з лисичк-ою-сестрою,
Ми б розправитись могли,
Коли б тільки знать галузку
Та коли б ми за мотузку
Ковпачок мій продали.
Пан із блазнем геть пішли.
(Біжить геть)
Гонерілья Цей дідуган, нівроку, не дурний.
Сто рицарів! Дозволити йому
Сто рицарів озброєних держати,
Щоб кожну примху і химеру кожну,
Всі забаганки, всі лихі пориви
Він підпирав оружною рукою
І над життям над нашим панував!
Ген, Освальде!
Олбені Подумай, чи не марно
Боїшся ти?
Гонерілья Ще гірше — надто вірить.
Вже краще попередить небезпеку,
Ніж потім з небезпекою боротись.
Його я знаю. Все, що він казав,
Списала у листі я до сестри.
Та чи вона погодиться тримати
Його і сотню рицарів, дізнавшись
З листа мого, до чого те призводить!
Гей, Освальде!
Входить Ос в а,л ь д.
Ну що, ти написав
Листа сестрі моїй?
Освальд Так, ясна пані.
Гонерілья Візьми ж людей з собою — і в дорогу.
Про все скажи їй, що мене турбуй,
ї доводи нехибні приточи.
Іди й вертайся швидше.
Освальд; виходить.
Ні, мій пане,
Ні, герцогу, ця лагідність і кволість,
Що їх ви появили, не ганебні,
Але даруйте: більше дорікань
Вам буде за нерозум, ніж похвал
За лагідність.
Олбені Не можу зміркувати,
Куди ти саме поглядом сягаєш,-
Та часом ми, шукаючи добра,
Д о бр о псуємо'
Гонерілья Я одно скажу...
Олбені Побачимо, що вийде з того всього.
Виходять,
СЦЕНА 5
Подвір'я перед замком герцога Олбєнійськаго.
Входять Лір, Кент і блазень.
Лір Відвези листа до Глостершіру. Не кажи дочці
моїй того, що знаєш, поки вона тебе не запитає, прочитавши лис-
та. Та не гайся, а то я буду там* раніш за тебе.
Кант Я не спатиму, королю мій, доки не віддам вашо-
го листа.
(Виходить)
Блазень Коли б мозок людський та містився у п'ятах, чи
не слід би тоді боятися мозолів на ньому?
Лір А так, друзяко.
Блазень Розвеселися ж з ласки своєї: твій мозок ніколи
не красуватиметься в пантофлях.
Лір Ха-ха-ха!
Блазень^ От побачиш, друга твоя дочка буде до тебе лас-
кава, хоч вона й схожа на там.ту, як кислиця на яблуко; але я таки
скажу, що знаю.
Лір Що ти скажеш?
Блазень Що; вона смаком своїм так; само скидатиметься
на першу, як одна кислиця, на другу... А знаєнц кумцю, навіщо нам
прироблено носа посеред обличя"?
Лір Ні.
Блазень Щоб очі були по обидва боки. Чого носом не
дочуєш, очима назориш.
Лір Я П скривдив...
Блазень А знаєш, як устриця робить свою скойку?
Лір Ні.
Блазень І я не знаю. Знаю тільки, навіщо слимакові його
хатка.
Лір Навіщо?
Блазень Щоб ховати голову; вже ж не на те, щоб відда-
ти хатку дочкам та й зостатися з ріжками своїми напризволяще.
Лір Я відміню свою вдачу... О! Такого доброго бать-
ка! Коні готові?
Блазень Твої осли побігли по них. А знаєш, чому в Се-
мизір'ї сім зірок?
Лір Бо не вісім?
'Блазень Далебі, добре. З тебе вийшов би путящий бла-
зень.
Лір Силоміць забрати назад! Я тобі відплачу,
почваро невдячна!
Блазень Коли б ти був моїм блазнем, кумцю, я сказав би
відчухрати тебе за те, що ти дочасно постарівся.
Лір А то ж чому?
Блазень Ти не повинен був старітись доти, доки ума не
набрався.
Лір Небесні сили! Захистіть мене
Від божевілля!
Входить дворянин.
Лір Що, готові коні?
Дворянин Готові, володарю.
Лір Ну, ходім,
Мій дурнику.
Блазень Тій дівчині, що важиться сміятись,
Недовго при дівоцтві зоставатись.
Чи вийде заміж, а чи ні,
Та гріх тут чується мені.
Виходять.

ДІЯ ДРУГА
СЦЕНА 1
Подвір'я в замку графа Глостера.
Входять Едмунд і Куран, зустрічаються.
Едмунд Здоров був, Куране.
Куран Доброго здоров'я, сер. Я був у батенька вашого
і сповістив його, що герцог Корнуельський та герцогиня Регана
прибудуть сюди пізно ввечері.
Едмунд Чого ж то?
Куран Не знаю до ладу. Чи чули ви новину? Я кажу
про ті новини, що про них тим часом говорять пошепки.
Едмунд Ні, не чув. А що таке?
Куран Чули, що пахне війною між герцогом Корнуель-
ським та Олбенійським?
Едмунд Не чув ні слова.
Куран Ну, то ще почуєте. Прощавайте, сер.
(Виходить)
Едмунд Сюди прибуде герцог уночі?
Чудово! Як це склалося до речі!
Звелів Едгара взять під варту батько,
І я, хоч трохи справа ця слизька,
Свій намисел повинен довершити.
Вперед, фортуно! А зійди-но, брате,
До мене. Тільки слово я скажу.
Входить Е д г а р.
Втікай мерщій: за нами батько стежить,
йому сказали, де ти заховався.
Тобі в пригоді стане темна ніч.
Чи не казав чого ти неприхильно
Про Корнуела? Кажуть, що прибуде
Сюди вночі він і Регана з ним.
Не говорив ти часом про сперечку
Його із Олбені? Згадай.
Едгар Ні слова.
Едмунд Я чую, батько йде сюди. Не сердься —
Я мушу задля хитрощів підняти
Меча на тебе. Вихопи й свого,
Вдавай, що захищаєшся. Тепер
Тікай, та швидше. Гей, подайте світла!
Рятуйся, брате! Смолоскипів, люди!
Прощай, Едгаре!
Едгар виходить.
Хай ця крапля крові
Переконає їх, що тут і справді
Ішлось на вбивство.
(Ранить себе в руку)
Бачив я п'яниць,
Що тяжче ранили себе для жарту.
Мій батьку! Батьку!.. Стій! Стій! Гей, на поміч!
Входять Гл остер та слуги із смолоскипами.
Глостер Ну, де мерзотник той, Едмунде?
Едмунд Він
Стояв у темряві, меча із піхов
Добувши, й шепотів страшні клятьби,
У місяця благаючи підмоги.
Глостер Та де ж він, де?
Едмунд Я ранений, мій батьку.
Глостер Де той негідник?
Едмунд Він побіг туди.
Йому не пощастило...
Глостер У погоню!
Біжіть за ним!
Слуги вибігають.
Йому не пощастило —
Та з чим же бо?
Едмунд Підмовити мене,
Щоб вас убить. Сказав на те йому я,
Що кари справедливої боги
На батьковбивців шлють громи із неба,
Що батька з сином сотнями ниток
Любов могутня в'яже. Постерігши,
Які бридкі мені його намови,
Він кинувся з мечем своїм на мене
І в руку ранив.