Король Лір - Сторінка 8

- Вільям Шекспір -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Увійдіть.
Такої ночі тиранія дика —
Людині затяжка.
Буря триває.
Лір Лише мене.
Кент Ввійдіть сюди, володарю ласкавий.
Лір Мені ти хочеш розірвати серце?
Кент Своє раніш я розірву, королю!
Ввійдіть сюди.
Лір Ти думаєш: то лихо,
Що нас гроза промочить до рубця?
Для тебе — справді. А тому, кого
Гризе страшна хвороба, не помітна
Недуга менша. Хай би од ведмедя
Ти утікав, а море на шляху
Зустрілося розбурхане,— назад
Побіг би ти ведмедеві у пащу.
Як вільний дух, то й тіло в нас чутливе.
Ця буря, що в моїм бушує серці,
Заглушує всі інші почуття.
Невдячні дочки! Боже мій єдиний!
Та це ж однаково, якби кусати
Мої уста цю руку почали
За те, що їм вона підносить їжу!
Та я помщусь. Ні, я не буду плакать!
Під ніч таку не дать мені притулку!
Гуляй, несита зливо! О Регано,
О Гонерільє! Доброго отця,
Що все віддав вам щирою рукою,
Під ніч таку!.. Як близько до безумства!
Як страшно! Ні! Мовчатиму! Ні слова!
Кент Королю добрий, увійдіть сюди.
Лір Прошу, зайди собі, влаштуйся на ніч;
Мені ця буря волі не дає
Про тяжчі речі думати. А втім,
Іду, іду.
(До блазня)
Заходь, хлопчино, перший.
Іди вперед, бездомний бідачисько!
Я помолюся перед сном.
Блазень заходить у курінь.
Бродяги,
Сіроми голі! Як на вас падуть
Страшні удари бурі оцієї —
Чи ж можуть ваші голови невкриті,
Худі тіла в подертому вбранні
З негодою жахливою боротись?
Занадто мало думав я про це.
Навчайся, багатію! Відчувай,
Що бідарі всякденно відчувають,
Віддай їм зайвину добра свойого,
Щоб правда на землі запанувала.
Едгар
(у курені)
Дев'ять футів! Дев'ять футів! Бідний Том!
Блазень вибігає з куреня.
Блазень Не йди туди, кумцю. Там нечиста сила. Рятуйте
мене! Рятуйте!
Кент Дай руку. Хто там?
Блазень Дух, дух,— він каже, що його зовуть Бідний Том.
Кент Хто там гарчить у соломі? Ану, виходь!
Входить Едгар у подобі божевільного.
Едгар Геть! Диявол женеться за мною! Крізь колючу
темряву дме зимний вітер. Гей! Іди в свою холодну постіль і зо-
грійся.
Лір Ти все віддав своїм дочкам? І дожився до та-
кого?
Едгар Дайте милостиньку Бідному Томові. Нечистий
дух гнав його крізь вогонь та полум'я, бродами та чорториями,
драговинами й болотами, клав йому ножі під подушку і мотузки
з зашморгом на його місце в церкві, сипав щурячу отруту йому в
кашу, гордим робив його серце, примушував гасати конем по ву-
зеньких місточках, проклинати власну свою тінь, як зрадника.
Присягаюсь усіма п'ятьма чуттями, Томові холодно. Ду-ду-ду, ду-
ду, ду-ду! Хай боронять тебе боги від вихору, падучих зірок та по-
шесті! Дай що-небудь Бідному Томові, його мучить нечистий. От я
його ледве не впіймав — от я його, от я його, ще раз, ще раз!
Буря триває.
Лір Що? Це дочки довели бідолаху до цього? Ти не
міг нічого врятувати? Ти віддав їм усе?
Блазень Ні, він зоставив собі рядюгу, а то... нам усім
було б соромно дивитись.
Лір Нехай усі хвороби, що таяться
В хисткім повітрі, щоб карать злочинців,
Твоїх жорстоких дочок опадуть!
Кент Сер, дочок він не має.
Лір Смерть тобі,
Брехливий рабе! Так занапастити
Людину можуть лиш недобрі дочки.
Чи то вже звичай, щоб отак батькам
Доводилось через дітей страждати?
Це справедлива кара, так! Батьки
Самі потвор нещасних породили.
Едгар Пілікок сидів на Пілікокській горі. Ух, ух, ух!
Блазень Ця ніч холодна всіх нас оберне на дурнів та
шаленців біснуватих.
Едгар Стережись лихого духа! Слухайся своїх батьків,
будь вірний своєму слову, не клянись, не перелюбствуй із жінкою
ближнього свого, не давай гордощам посісти твою душу... Томові
холодно!..
Лір Хто ти був такий?
Едгар Послужливий хлопець, гордий серцем і розумом,
що завивав собі кучері, носив рукавички і капелюхи, догоджав
хтивому серцю своєї коханки і чинив з нею нічні діла; присягався
стільки разів, скільки разів одкривав рота, і кожну присягу ламав
перед світлим оком небесним; хлопець, що засинав, обмірковуючи
спокуси, і прокидався, щоб здійснювати їх. Вино я любив палко,
гру в кості — ніжно, а в любові до жіноцтва міг заткнути за пояс
турецького султана. Живучи з лукавим серцем, з легкою головою,
з кривавою рукою, я був ледачий, як свиня, хитрий, як лис, неси-
тий, як вовк, скажений, як пес, хижий, як лев. Не допускай, щоб
рипіння черевичків чи шелест шовку віддали твоє бідне серце жін-
ці, не дозволяй нозі твоїй наближатись до кубел розпусти, руці —
до спідничок, перу твоєму — до рахункових книг лихваря і стере-
жись нечистого. А зимний вітер усе дме крізь кущі терну. Він ка-
же: гу-у, гу-гу, гу-гу!.. Дофіне, хлопчику мій, тсс! Нехай він мине
нас!
Буря триває.
Лір Краще б тобі лежати в домовині, як стояти го-
лому супроти цього розлютованого неба. І невже ж оце людина?
Придивись-но тільки до нього. Він не завдячує черв'якові шовк,
звірові — хутро, вівці — вовну, гірській кішці — мускус. Тут нас
троє підроблених, ти — справжня людина. Неприкрашена люди-
на це ж і є така от злиденна, гола двонога істота. Геть, геть
Усе позичене! Іди-но, розстебни тут!
(Рве з себе одежу)
Блазень Прошу тебе, кумцю, не вередуй. Ця ніч не го— "
диться, щоб купатися. Маленький вогник серед дикого поля був би
тепер як серце старого розпусника: дрібна іскорка, а все тіло —
холодне. Диви-но! Мандрівний огник!
Входить Г л о с т є р із смолоскипом.
Едгар То лихий дух Флібертіджібет. Він з'являється,
коли задзвонять на вечерню, а блукає до перших півнів. Від ньо-
го— павутиння та шпильки, косі очі, заячі губи. Він насилає на
пшеницю сажку і кривдить бідолашні земні створіння.
Святий проходив Вітольд дорогою глухою
І тричі зустрічався з марою він нічною,
На місці став,
її закляв:
— Згинь, відьмо, згинь, хай буде бог зо мною!
Кент Як ви почуваєте себе, королю?
Лір Хто це?
Кент Хто такий?
Глостер Мені скажіть, що ви за люди?
Едгар Бідний Том, що їсть жаби, пуголовки, ящірки і.
тритони. Розпалившись серцем, він, як нападе його диявол, їсть
коров'ячі кізяки замість салату, ковтає старих щурів та дохлих
собак, п'є зелену воду із стоячої калюжі. Його завсігди б'ють та
січуть, карають і кидають у темницю. У нього було три одежини
на спину, шість сорочок на тіло, кінь під верх і зброя.
Та миші й щури — от пожива для Тома,
Сім років уже— як єдино відома.
Стережіться мого гонителя. Геть, дияволе, геть!
Глостер І це, королю, ваше товариство?
Едгар Князь тьми — дворянин, він зветься Модо й Маху.
Глостер Споганилася наша кров і плоть,
Устаючи на нас самих війною.
Едгар Нещасний Том, як холодно йому!
Глостер Ходім, королю. Я не здатен більше
Коритися жорстоким дочкам вашим.
Хай звелено замкнуть мені ворота
І вас віддати бурі на поталу —
Намислив я знайти вас і повести
Туди, де жде на вас тепло та їжа.
Лір Стривай, поговорю з цим мудрецем.
Ну, звідки грім береться?
Кент Мій королю,
Прийміть, молю, запросини його.
Лір Порозмовляти хочу з цим фіванцем.
Скажи мені: у чім твоя наука?
Едгар Я вмію відганять нечисту силу,
Вбивати гадів.
Лір А скажи мені
Так, щоб ніхто не чув...
Кент
(до Тпостера)
Просіть, мілорде,
Його до себе ще раз. Ум його
Туманиться.
Глостер Ну, що ж, воно й не диво:
Йому ж бо рідні дочки смерті зичать!
А де той добрий Кент? Казав він правду,
Вигнанець бідолашний. Кажеш ти —
Король наш розум тратить. Я тобі
Скажу, мій друже, що й мене черкає
Крило безумства. Був у мене син,
Що хтів мене зо світу цього звести,-
А я любив його так ніжно й щиро,
Як тільки батько може. Признаюсь —
Мене це божеволить. Що за ніч!
Буря триває.
Благаю вас, королю...
Лір О, пробачте...
Філософе шляхетний, прошу з нами...
Едгар Том Бідний змерз.
Кент Біжи в курінь, погрійся!
Лір Ходім в курінь!
Кент Ні, ні, королю, з нами!
Лір 3 філософом лишитися я хочу.
Кент Ласкавий лорде, втіште короля,
Нехай бере він і його з собою.
Глостер Беріть його з собою.
Кент Гей, хлопчино,
Ходімо з нами!
Лір Ну, афінцю мій,
Рушаймо...
Глостер Тихо! Ані слова! Тихо!
Едгар Роланд до вежі темної підходить,
А велетень відтіль: "Ух, ух!
Британський чую дух!"
Виходять.
СЦЕНА 5
Кімната в замку Глостера.
Входять Кор н у ел і Едмунд.
Корнуел Я помщуся, раніше ніж покину цей дім!
Едмунд Мені, мілорде, можуть закинути, що кров моя
поступилась перед підданським обов'язком! Страшно й подумати.
Корнуел Бачу тепер, що не тільки через лиху свою вдачу
брат твій хотів його смерті. Його серце мало право ненавидіти
батькову підлоту.
Едмунд Лиха доля моя! Мені доводиться каятись у тім,
що я стою за правду. Ось той лист, про який він казав,— звідси
добре видно, що він — на боці французів. О небеса! Навіщо заду-
мав він цю зраду? Навіщо склалось так, що я виказав на нього?
Корнуел Ходімо до герцогині.
Едмунд Якщо лист каже правду — скільки ж то клопо-
ту буде вам!
Корнуел Правда стоїть там чи брехня, але цей лист і
зробив з тебе графа Глостера. Розшукай батька, його треба взяти
під варту.
Едмунд
(убік)
Коли я знайду його саме тоді, як він клопота-
тиметься за короля, то це ще покріпить герцогові підозри.
(До Корнуела)
Я йтиму далі правим своїм шляхом, хоч як тяжко боротися голосу
обов'язку з голосом крові.
Корнуел Я звіряюсь на тебе, і в моїй особі знайдеш ти
кращого батька, ніж рідний.
Виходять.
СЦЕНА 6
Кімната на фермі поблизу замку.
Входять Глостер, Лір, Кент, блазень і Едгар.
Глостер Тут краще, ніж під голим небом. Заходьте, про-
шу. Я подбаю, щоб вам було тут спокійно. Я ненадовго залишаю
вас.
Кент Усю міць його розуму поборола нетерпеливість.
Хай нагородять вас боги за ласку вашу!
Глостер виходить.
Едгар Фратеретто кличе мене й розказує, що Нерон
вудить рибу в озері Мороку. Молись, неповинний, і стережися зло-
го духа!
Блазень Скажи мені, кумцю, божевільний — хлоп чи дво-
рянин?
Лір Король, король!
Блазень Ні, він хлоп, що має сина дворянина; це мугир,
Що з великого розуму пре свого сина в дворяни раніш за себе.
Лір Нехай чорти з розпеченим залізом
їх опадуть і тіло їхнє колють!
Едгар Нечистий кусає мене за спину!
Блазень Божевільний той, хто вірить у ласкавість вовка,
здоров'я коня, любов юнака і присягу повії.
Лір Хай буде так. Я кличу їх до суду!
(До Едгара)
А йди сюди, учений судіє.
(До блазня)
Ти сядь отут, громадянине вчений.
Ну, ви, лисиці!
Едгар Як очима світить!
А ви кого чаруєте тут, пані?
Через річку, Бетсі, плинь!
Блазень
(співає)
В неї човен протікає,
Вся тремтить вона, як тінь,
А чого — сама не знає.
Едгар Нечистий ганяється за Бідним Томом, соловей-
ком тьохкаючи.