Король Лір - Сторінка 7

можна в. добрій згоді їх держати?
Гонерілья Хіба мшх не вистачить вам слуг
Чи слуг сестри?
Регана А й справді, чом не так?
Код№ б' воли у. чвмусь прогрішились —
Mm б покарали. Хочете у в*ене
В" постюаать, тог я проїду^ королю,
Задла безпеки рицарів аошіавить
Л"ш двадцять п'ять: на більше ані місця,
Ані уваги я не прадшо.
Лір Я все віддав вам...
Регана Віддали ви вчасно.
Лір Я вам велів опікуватись мною
І всім орудувать. Одно лише
Собі вбезпечив право я: держати
Сто рицарів. А ти про двадцять в'яла"
Мені говориш. Так я вчув, Регано?
Регана Так, я ладна вам це сказати знову.
Не більш, коли зібрались ви до мене.
Лір Лиха тварюка кращою здається,
Коли рівнять з лихішою; хвали
Той годен, хто не гірший лроти інших.
(До Гонерільї)
Піду до тебе. П'ятдесят удвоє
За двадцять п'ять складає, і мене
Удвоє більше любиш ти.
Гонерілья Владарю,
Навіщо двадцять п'ять, чи п'ять, чи десять
У домі тім, де челядь незліченна
Чинитиме, що ваша честь накаже?
Регана Навіщо хоч один там?
Лір AJ Навіщо!
Покинь про це. Адже злидар останній
І в злиднях має радощі якісь.
Не дай людині більше, ніж їй треба,-
І ти її з твариною зрівняєш.
Ти — пані. Ну хіба ж ти для тепла
Убери носиш таишні та розкішні?
Навіщо, кажеш? О, чого ж мені
Тепер просити в неба, крім покари?
Ви немощного бачите, боги,
Нещасного, окривдженого діда —
Що ж! Як озлили в дочок ви серця
Супроти батька — батькові не дайте
Безсилля нерозумного, вогнем
Пойміть йому його старечу душу!
О! Хай ці сльози, ця жіноча зброя
Обличчя чоловічого не роснта.!
Відьми! Відьми! Я так на вас помщусь,
Що цілий світ.., Так, світ я потрясу
Нечуваним, невиданим ще жахом!
Плачу ви ждете? Не заплачу я!
Є плакати причина, та це серце
На сто скалок розіб'ється раніше,
Ніж я заплачу... Блазню! Божевілля
Тут, над чолом!
Лір, Глостср, Кент і блазень виходять.
Корнуел Ходім, надходить буря.
Регана Цей дім малий: він короля не вмістить
Із челяддю.
Гонерілья Його безумство власне
Позбавило його притулку!
Регана Що ж,
Його б я радо прийняла у себе,
Якби не почет.
Гонерілья Так і я. Де Глостер?
Входить Глостер.
Корнуел Старого він провів — і повернувся.
Глостер Король в велике пересердя впав.
Корнуел Куди він їде?
Глостер Він велів зібратись
Всім у дорогу, а куди — не знаю.
Корнуел Хай чинить, що намислив.
Гонерілья Я прошу,
Щоб не вмовляли ви його зостатись.
Глостер Ох! Ніч надходить, вітер крижаний
Лютішає... Ні кущика кругом...
Регана О сер! Упертим людям придається
Тяжка наука. Браму зачиніть...
Свавільці, що його становлять почет,
На зле його підбити можуть легко,
І треба берегтися.
Корнуел Правда це.
Регана слушно радить. Зачиніть
Ворота, сер. Яка ж бо ніч іде!
Тікаймо швидше від грози страшної.
Виходять.

ДІЯ ТРЕТЯ
СЦЕНА 1
Степ.
Буря з громом та блискавкою.
Входять Кент і дворянин, зустрічаються.
Кент Гей, хто це тут, опріч негоди злої?
Дворянин Той, хто у серці має злу негоду.
Кент А, знаю. Де король?
Дворянин Супроти бурі
Він бореться і вітер молить хижий,
Щоб той здмухнув у море суходіл
Чи хвилями пойняв страшними землю.
Волосся сиве він в одчаї рве,
А буревію пориви шалені
Підхоплюють волосся й розвівають.
Він хоче,— він, мала земна людина,-
Перемогти ворожий дощ і вітер.
Під ніч таку, коли голодний вовк
І лев з ведмедем дбають лиш про те,
Щоб зберегти сухою власну шкуру,
З невкритою він бродить головою
І сам себе стихіям віддає.
Кент А хто ж із ним?
Дворянин Нікого, тільки блазень,
Що жартами образи хоче збути,
Які у саме серце той дістав.
Кент Сер, ви мені відомі, і тому
Наважуся я речі сповістити
Важливі. Розбрат виник потайний,
Незгоди обопільні зайнялися
Між Олбені та Корнуелом, знайте.
У них є слуги — в кого ж їх нема
Серед людей, що трони посідають? —
Ті слуги, як на правду говорити,
Вивідачі французькі. Через них
Усе відоме Франції, що в нашій
Державі діється,— І ворожнеча,
Та чвари серед герцогів, і те,
Як короля загнуздано старого,
І джерело, з якого все те плине.
Я певно знаю — з Франції війська
Ідуть на землю роздрібнілу нашу.
їм наша необачність у пригоді.
Уже в британських гаванях вони
Ладні підняти прапор свій одверто.
Коли мені ви вірите, спішіть
До Дувра: там ви знайдете людей,
Що вдячні будуть за правдиві вісті
Про лихо, що спіткало короля,-
Нечуване, аж серце з болю рветься,-
Я, шляхтич родом, звичаєм і кров'ю,
Вам без вагання доручаю це.
Дворянин Ще слід би де об чім поговорити.
Цент Не треба. Щоб упевнитися в тім,
Що більше щось являю я собою,
Ніж видаюсь,— розкрийте цей гаман
І те візьміть, що сховане у ньому.
Побачивши Корделію (а знайте,
Побачите її ви), покажіть
Цей перстень, і вона вам певно скаже,
Хто є той невідомий чоловік.
Що з вами розмовляє.
Грім.
Ну, та й буря!
Піду шукати короля.
Дворянин Подайте
Правицю вашу. Ви сказали все?
Кент Так, мало слів, зате ваги в них стільки,
Що переважать, може, всі слова.
Хто короля із нас зустріне першим —
Хай іншому подасть негайно голос.
Розходяться в різні боки.
СЦЕНА 2
Інша частина степу.
Буря триває.
Входять Л і р та блазень.
Лір Дміть, вітри, хай полопаються щоки!
Шалійте! Дміть! Ви, струмені кипучі,
Залийте ураганами всі башти,
Шпилі на вежах наших затопіть!
Ви, вогняні сірчані блискавиці,
Провісниці ударів, що ламають
Дуби в лісах, огнем своїм паліть
Старечу, сиву голову мою!
Разючий громе, землю розчави,
Розбий нікчемні виліпки природи
І сім'я те по вітру розметай,
З якого люди родяться невдячні!
Блазень Ага, кумцю, свячена водичка в сухій хаті ліпша,
як дощова під голим небом? Добрий кумцю, а пішов би ти додому
та попросив благословення у своїх доньок: ця ніч не жалує ні муд-
реців, ні дурнів.
Лір Реви, лютуй! Грими і розливайся!
Дощ, вітер, грім, не дочки це мої!
Стихії люті, не виную вас!
Я не віддав своєї вам держави,
Не називав вас дітками своїми,
І вдячності не винні ви мені,
Тож грайтеся істотою моєю.
Я — раб ваш, бідний, кволий, недолугий,
Безсилий дід! І я, проте, взиваю
Рабами вас за те, що ви з'єднались
Із дочками злочинними моїми
І попліч з ними стали до війни
Проти такої голови старої,
Як ця! О! О! Яка страшна підлота!
Блазень Розумний той, у кого є домівка, щоб було де
прихилити голову.
Хто надумав жить без хати,
Мусить воші годувати,
Завжди доля жде така
По весіллі бідака.
Хто ногою заміняє
Те, чим серце бути має,
Не побачить тихих снів,
Илачучи від мозолів.
Не було, бач, іще ніколи красуні, що не викривлялась би перед
дзеркалом.
Входить К е н т.
Лір Ні, буду зразком терпіння. Зціплю уста!
Кент Хто тут?
Блазень Ковпак і вінець, дурень і мудрець.
Кент Королю мій! Ви тут! Таких ночей
Не любить навіть звір, що любить ночі;
У темряві бичує небо гнівне
Заблуканих і в житла заганяє.
Відколи я живу, таких потоків
Огню, таких страшних ударів грому,
Виття такого вітру та дощу
Не пригадаю. Стерпіти несила
Людині стільки мук і стільки жаху.
Лір Нехай боги, що грім у їх руці,
Його на супостатів нині вержуть!
Тремти, харцизе, втеклий від закону!
Ховайся, закривавлена правице!
Кривоприсяжнику і лицеміре,
Прелюбодію, нелюде лукавий,
Що вбивство потаємно замишляв,-
Дрижіть і полотнійте! О, зірвіть,
Людські гріхи, усі свої покрови,
Благайте в грізних суддів милосердя!
Я — та людина, що зазнала більше
Від інших лиха, ніж сама вчинила.
Кент Не має він чим голову накрити!
Державцю мій, тут близько є курінь,
Притулок там дадуть вам добрі люди,
Від громовиці сховище. А я
Піду до того дому, що твердіші
Серця в господарів його, ніж камінь,
З якого він збудований. Сьогодні —
Під ніч таку,— як я туди постукав,
Питаючи про вас, вони мене
Звеліли не пускати. Так, піду
І силоміць гостинності доб'юся.
Лір Думки туманяться.
(До блазня)
Ходімо, хлопче.
Що, холодно тобі, малий? Мені
Самому холодно.
(До Кента)
А де ж, друзяко,
Солома? Що за мудра штука — злидні!
Вони непотріб, покидьки усякі
На пишний обертають скарб. Ходімо
До куреня. Мій дурнику, мій блазню!
Я почуваю, що в моєму серці
Є закуток, якому жаль тебе.
'Блазень
(співає)
Хто хоч маленький розум має —
На дощ і вітер не зважає,
Він щастя-долі зажива,
Хоч ллється дощ як з рукава.
Лір Правда, любий мій хлопче.
(До Кента)
Ходім, веди до того куреня.
Лір і Кент виходять.
Блазень Саме добряча ніч, щоб прохолодити розпусни-
цю; перше ніж іти, виречу пророцтво:
Як візьмуться попи робить, не говорити,
Як у пивце шинкар зречеться воду лити,
Як панство пишнеє повчатиме кравців,
Як будуть на вогні палити джиґунів,
Як по судах зачнуть судити справедливо,
Як шляхтич житиме без боргу всім на диво,
Як висохне язик брудної клевети,
Як злодій зважиться на чесну путь піти,
Як будуть лихварі на полі сіячами,
Як хвойди ставити почнуть високі храми,-
Тоді таких чудес зазнає Альбіон,
Що видасться усе — як дивовижний сон,
І навіть річ така химерна зовсім буде,
Що на своїх ногах ходитимуть всі люди.
Це провістить Мерлін, бо я живу перед його часами.
(Виходить)
CЦEHA З
Кімната в замку Глостера.
Входять Глостер і Едмунд.
Глостер Ох, тяжко, тяжко мені, Едмунде! Не до серця
мені це жорстоке діло. Коли я просив у них дозволу дати йому
притулок, вони забрали в мене собі на користування мій дім, забо-
ронили мені, погрожуючи своєю неласкою, говорити з ним, засту-
патись за нього і хоч би там чим помагати йому.
Едмунд Це щось жахливе, щось нелюдське!
Глостер Слухай-но, тільки щоб нікому ні слова. Розбрат
зайшов між герцогами, та коли б на цьому все кінчилось! Я сьо-
годні вночі одержав листа — про нього небезпечно говорити, я
замкнув листа у себе в кімнаті. За образи, що їх тепер зазнає ко-
роль, буде помста, частина військ уже вирушила, ми повинні стати
на боці короля. Я розшукаю його і потайки стану йому в пригоді.
А ти йди і забавляй розмовою герцога, щоб він не постеріг моєї
допомоги королю. Коли спитає про мене,— я недужий, лежу в пос-
телі. Якби навіть довелось за це вмерти,— бо мені таки смертю
загрожують,— я не лишу свого короля, свого старого володаря на-
призволяще. Надходять дивні речі, Едмунде,— прошу тебе, будь
обережний...
(Виходить)
Едмунд Про вірність, заборонену тобі,
І про листа довідається герцог
Негайно. Послуга це немала,
І я за неї те собі дістану,
Що тратить батько. Все дістану я —
Де старість никне, молодість буя!
(Виходить)
СЦЕНА 4
Частина степу. Курінь.
Входять Лір, Кент і блазень.
Кент Це тут, королю добрий.