Король Матіуш Перший - Сторінка 21

Раз дозволили — і досить. І взагалі вони не зобов'язані слухатися Матіуша. Надто багато він про себе уявляє. Подумаєш, переміг їх один раз, зате тепер вони купили нові гармати й не бояться його.

Посли поводилися зухвало. Вони явно хотіли затіяти сварку. Один навіть ногою тупав, і церемоніймейстер зробив йому зауваження, що у присутності короля тупати ногами не годиться. Матіуш почервонів від гніву — недаремно в жилах його текла кров Генріха Лютого — і ледве не крикнув: "Я вас теж не боюся! Давайте побачимо, хто кого!"

Але він узяв себе в руки і, збліднувши, заговорив так, немов не чув образливих слів:

— Панове посли, ви даремно сердитеся! Я вашим королям не загрожую війною і якраз учора написав їм листи, у яких пропоную жити в мирі. Ось, будь ласка, передайте їм. Тут лише два листи, третій буде готовий сьогодні. Якщо вони не хочуть провозити безкоштовно дарунки Бум-Друма своєю землею, я охоче їм заплачу. Мені просто й на думку не спало, що вашим королям це може бути неприємно.

Не знаючи, що написано в листах — конверти були заклеєні, запечатані сургучем із королівською печаткою, — посли прикусили язики і, щось булькочучи собі під ніс, пішли геть.

Після їхнього відходу Матіуш радився з журналістом, потім із Фелеком, потім із міністрами. І ще того ж дня підписував важливі папери, приймав когось і був присутній на військовому параді з нагоди річниці перемоги його предка Вітольда Непереможного.

Доктор, побачивши увечері бліде, змучене обличчя Матіуша, сплеснув руками:

— Ваша величносте, не можна так перевтомлюватися. Ви надто багато працюєте, а спите і їсте мало. У вашому віці людина росте, і за такого способу життя легко захворіти на туберкульоз. Дивіться, як би у вас не пішла горлом кров.

— Я вчора вже плювався кров'ю, — зізнався Матіуш.

Лікар перелякався, оглянув його, але виявилось, у нього просто випав молочний зуб.

— А зуб де, ваша величносте? — запитав присутній при огляді церемоніймейстер.

— Я його в кошик для паперів викинув.

Церемоніймейстер промовчав, але про себе подумав: "Ну й часи настали! Королівські зуби, як непотрібний мотлох, викидаються на смітник".

Виявляється, споконвіку існував звичай: зуби королів, які випали, облямовували золотом і складали в скриньку, прикрашену діамантами, а скриньку зберігали в королівській скарбниці.

XXVIII

атіуш вирішив запросити в гості іноземних королів. По-перше, він був у них із візитом, і тепер належало прийняти їх у себе. По-друге, Матіуш. хотів у присутності всіх королів урочисто відкрити перше засідання парламенту. По-третє, нехай помилуються його новим звіринцем. Але це все приводи, а головне — зустрітися й поговорити відверто: мир чи війна?

І ось за одним листом летить навздогін другий, третій, за телеграмою — телеграма, міністри виїжджають і приїжджають. Справа надзвичайної важливості: або мир, тобто спокійна праця на благо своєї країни, добробут і загальне щастя, або війна, тобто смерть, розорення і вселюдське горе.

У палаці вдень і вночі засідають. Та ж картина за кордоном, в іноземних королів.

Одного дня на аудієнцію до Матіуша з'явився іноземний посол.

— Мій король хоче жити з вами в мирі.

— Тоді навіщо ж він озброюється й будує нові фортеці? Хто не збирається воювати, тому фортеці не потрібні.

— Досить із мого короля й однієї поразки. Він не бажає бути захопленим зненацька. Але це зовсім не означає, що він збирається напасти на вашу країну.

А шпигуни донесли Матіушу, що саме цей король погрожує йому помстою. Власне, не сам король — він був хворим, утомленим від життя старим, — а його син, спадкоємець престолу. Він підбивав батька напасти на Матіуша. Шпигунам навіть вдалося підслухати одну їхню розмову.

— Ти, батьку, старий і немічний, віддай мені корону й побачиш, я враз покінчу з цим хлопчиськом!

— А що поганого він тобі зробив? По-моєму, він дуже добрий хлопчик.

— "Добрий, добрий", — передражнив той старого батька. — А тобі відомо, що цей добрий хлопчик запропонував Сумному королеві укласти союз проти нас? І з іншим нашим сусідом домовився порівну ділити дарунки африканських вождів. А нам хто присилатиме золото й дорогоцінні дари? Потім вони змовляться між собою й утрьох нападуть на нас. Тому необхідно побудувати дві нові фортеці і збільшити військо.

Коли королі не довіряють один одному, вони посилають шпигунів за кордон, і ті підглядають, підслуховують, винюхують і доносять про все. У спадкоємця Старого короля теж були шпигуни, тому він знав усі секрети Матіуша.

Хоч не хотілося Старому королеві, а все ж довелося погодитися на спорудження однієї фортеці й на збільшення війська. Страшно було знову програти війну. А ще страшніше було б слухати докори сина: "Ось і вийшло по-моєму, знову тебе перемогли. Нічого бути собакою на сіні. Коли немає сил, віддавай владу!"

Переговори тяглися всю осінь і зиму. Було незрозуміло, хто кому друг, а хто — ворог.

Нарешті, Матіуш отримав таку відповідь:

Приїдемо із задоволенням, але з однією умовою: якщо серед запрошених не буде Бум-Друма. Ми, білі королі, не так виховані, щоб сидіти за одним столом із людожером. Це принижує нашу королівську гідність.

Послання трьох королів зачепило Матіуша за живе. Он воно що, отже, він погано вихований, значить, він не дорожить своєю честю! Міністр закордонних справ умовляв його заспокоїтися і зробити вигляд, ніби він не зрозумів образливих натяків.

Але Матіуш уперся:

— Не бажаю прикидатися дурником! Не хочуть — як хочуть! Вони ображають не лише мене, а й мого найкращого друга, який присягнув мені у вірності. Де б мені не загрожувала небезпека — у вогні, на воді чи в повітрі, — він готовий віддати за мене життя. Він мій найвірніший друг. І кращий тому доказ — ні я до нього, ні він до мене не засилає шпигунів. А білі королі — лицеміри й заздрісники. Я так їм і напишу!

Міністр закордонних справ не на жарт перелякався.

— Ваша величносте, ви не хочете війни, а така відповідь — це явний виклик. Треба відповісти інакше.

Знову Матіуш усю ніч не спав: писав разом із міністром лист королям.

Він писав, що подружився з Бум-Друмом. Що Бум-Друм не хоче бути дикуном, але жерці чинять йому перешкоди й погрожують отруїти. Їм вигідно тримати народ у темноті й неуцтві. Він готовий особисто перевірити, чи виправився Бум-Друм, і сповістити про це білих королів.

А в кінці була приписка:

Що стосується королівської гідності, то я дорожу нею не менше, ніж ви. А честь мого чорного друга готовий захищати до останньої краплі крові.

Іншими словами це означало: "Бережіться! Я за себе зумію постояти. І хоча війни не хочу, але, якщо потрібно, воюватиму".

Білі королі написали у відповідь: "Гаразд, якщо Бум-Друм дійсно виправився й засвоїв гарні манери, ми згодні приїхати й сидіти з ним за одним столом".

Але це виявився хитрий прийом. Насправді вони хотіли виграти час. Особливо син Старого короля, чиї фортеці ще не були збудовані.

Вони думали так: "Припустімо, Матіуш напише нам, що Бум-Друм відмовився від своїх дикунських звичок, а ми йому відповімо: негри віроломні, їм вірити не можна. Нам потрібні вагоміші докази, інакше ми не приїдемо".

Але Матіуш перехитрив їх. Як мовиться, утер їм носа.

— Лечу до Африки на аероплані! — заявив він на загальне здивування, одержавши лист білих королів. — Хочу переконатися, що чорний король уміє тримати слово.

Марно міністри радили йому відмовитися від небезпечної подорожі. Чим тільки вони його не лякали: і сильним вітром, і тим, що не вистачить бензину, і що мотор зіпсується, і пілот заблукає.

Сам власник авіазаводу відмовляв Матіуша летіти до Африки. Хоча це було не в його інтересах: адже королівське замовлення обіцяло йому величезний прибуток.

— Я не ручаюся, що двигун витримає п'ятиденний переліт і не відмовить. Наші аероплани розраховані на помірний клімат, і невідомо, як впливає на них спека. А де знайти в пустелі механіка, якщо зламається найменший гвинтик? Більше двох чоловіків аероплан не підніме, значить, летіти можуть лише король та пілот. А як же домовитися з Бум-Друмом без професора, який знає п'ятдесят мов?

Матіуш слухав і кивав головою: згоден, мовляв, подорож дуже небезпечною. Так, можна заблукати в пустелі. Дійсно, обійтися без професора дуже важко. Але проте він вирішив летіти і свого рішення не змінить.

Власника авіазаводу він попросив не шкодувати грошей і запросити найкращих майстрів, роздобути найкращі інструменти й матеріали: аероплан треба виготовити швидко й добре.

Авіазаводчик відклав усі інші замовлення. У три зміни день і ніч працювали найдосвідченіші майстри. А головний інженер від перевтоми навіть захворів.

Матіуш щодня приїжджав на завод і просиджував там довгі години, розглядаючи кожен гвинтик і кожен болтик.

Важко собі уявити, яку сенсацію в країні і за кордоном викликало повідомлення про запланований політ Матіуша до Африки. У газетах ні про що інше не писали. Як тільки не називали Матіуша: і "Завойовником атмосфери", і "Владикою пустелі", і "Матіушем Великим", і "Матіушем Божевільним".

— Ну, тепер йому гаплик! — пророкували недоброзичливці. — Двічі цей номер не пройде.

Заминка була з пілотом. Про своє бажання летіти заявили двоє — безногий, одноокий старий і Фелек.

Безногий старий працював старшим механіком на літакобудівному заводі. Він літав на аеропланах ще в ті часи, коли вони були дуже недосконалі: часто падали на землю й розбивалися. На його рахунку було сім аварій: чотири рази він відбувся сильним ударом, на п'ятий раз — утратив око, на шостий — поламав ноги, на сьомий — зламав два ребра й так ударився головою об землю, що втратив мову й рік пролежав у лікарні. Досі він говорив не дуже розбірливо. Останній випадок відбив у нього всяке бажання літати, але любов до аеропланів привела його на завод, де їх будували.

"Якщо мені самому не випадає літати, хоч будуватиму аероплани для інших", — думав він.

Коли звістка про політ Матіуша дійшла до старого пілота, він вирішив, що цього разу полетить. "Руки в мене ще сильні, — сказав він, — а моє одне око вартує двох".

Куди там Фелеку змагатися з таким досвідченим пілотом! І він охоче поступився старому цією честю, розуміючи, який великий ризик загинути і як мало шансів на успіх.

І ось безрозсудний Матіуш зі своїм безногим товаришем відправився в дорогу.

XXIX

о телеграфіста зайшов якось начальник гарнізону.