Король Матіуш Перший - Сторінка 19

- Януш Корчак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Церемоніймейстер знову заглядав у шпарку. У нього і в лакеїв злипалися очі, але лягти спати раніше за короля вони не мали права.

Листи з проханнями Матіуш відкладав окремо.

"Як бути? І ліки потрібні хворій матері. І черевики потрібні хлопчикові, який хоче вчитися".

У Матіуша від читання навіть очі заболіли. Особливо повільно просувалася справа з листами, написаними нерозбірливо. Він відкладав їх убік, хоча розумів, що це неправильно. "Адже зовсім недавно в мене теж замість букв виходили карлючки, а підписував же я важливі документи. Може, у цих хлопців якась важлива справа, і вони не винні, що не вміють писати розбірливо. Добре б змусити чиновників переписувати начисто нерозбірливі листи". Минуло ще дві години. На столі лежало листів двісті, а то й більше. І Ма— тіуш із гіркотою переконався, що один не впорається.

"Завтра дочитаю", — вирішив він і понуро побрів у королівську опочивальню.

"Як бути? — ламав він собі голову. — Якщо щодня читати стільки листів, ні на що інше часу не вистачить. А викидати листи на смітник — найбільше свинство. Але звідки їх стільки береться?"

XXV

аступного дня Матіуш встав ні світ ні зоря, випив нашвидку склянку молока й побіг у кабінет. Уроки на сьогодні він відмінив і до самого обіду читав листи. Утомився смертельно, більше, ніж на війні або під час мандрів у пустелі. І ось коли він вже мріяв про обід і відпочинок, до кабінету увійшов секретар, а за ним четверо лакеїв із важкою ношею.

— Сьогоднішня пошта, ваша королівська величносте! — доповів секретар і, як здалося Матіушу, усміхнувся.

— Це ще що таке, сто тисяч людожерів і крокодилів! — розсердившись, топнув Матіуш ногою. — Ви що, хочете, щоб я осліпнув? Де це бачено, щоб король читав по мішку листів на день?! І взагалі, як ви смієте жартувати з королем? Та я вас у в'язницю за це засаджу!..

У глибині душі Матіуш розумів, що не правий, але зізнатися в цьому не хотів.

— Ціла канцелярія ледарів! Листи в сміттєвий ящик кидати та королеві носити — це вони вміють, а як працювати треба, у них голова болить. Я вам покажу, нероби.

На щастя, у дверях кабінету з'явився канцлер. Зметикувавши, у чому справа, він велів лакеям винести злощасний мішок, а секретареві почекати в сусідній кімнаті. Коли четверо лакеїв із величезним мішком зникли за дверима, у Матіуша відлягло від серця, але він продовжував удавати, ніби ще сердиться.

— На що це схоже, пане канцлер, щоб адресовані королеві листи викидалися на смітник?! Чому від мене приховують потреби моїх підданих? Хіба це справедливо, щоб хлопчик не ходив до школи через те, що в нього немає черевиків? Куди дивиться міністр юстиції! Утім, у мого друга Бум-Друма теж немає черевиків, але в них клімат тропічний.

Матіуш довго радився з державним канцлером, потім покликав секретаря. Виявляється, старий більше двадцяти років працює в канцелярії. Він читав листи, які приходили ще на ім'я батька Матіуша і навіть діда. Досвід у цій роботі в нього був величезний.

— За життя дідуся вашої величності в королівську канцелярію щодня надходило сто листів. Це були хороші часи! У всій державі налічувалося не більше ста тисяч писемних. А ось коли Стефан Мудрий побудував школи, писемних стало вже два мільйони. І в канцелярію надходило від шестисот до тисячі листів щоденно. Одному читати стільки листів було не під силу, і я найняв собі на допомогу ще п'ятеро чиновників. А з того часу, як наш милостивий король Матіуш Реформатор забажав подарувати ляльку доньці начальника пожежної команди, посипалися листи від дітей — від п'яти до десяти тисяч на день. Особливо багато надходить у понеділок: у неділю діти школу не відвідують і в них багато вільного часу. Я саме збирався подати прохання, щоб мені дозволили взяти ще п'ятеро помічників.

— Знаю, знаю, — перебив його Матіуш. — Але яка від вашого читання користь, якщо листи викидаються на смітник?

— Перш ніж викинути, їх читають, звичайно, якщо вдається розібрати почерк, і заносять кожен лист під номером в особливу книгу. І в окремій графі записують прохання кореспондента.

Бажаючи перевірити, чи це правда, Матіуш запитав:

— Ну, а серед тих листів, які лакей учора ніс на смітник, було прохання щодо черевиків?

— Не пам'ятаю, але це можна перевірити.

За розпорядженням секретаря два чиновники, важко відхекуючись, внесли до королівського кабінету величезну книгу. І дійсно, під № 47 000 000 000 знайшли ім'я, прізвище й адресу хлопчика, а в графі "Зміст листа" було написано: "Просить черевики, щоб ходити до школи".

— Я понад двадцять років працюю чиновником, і у мене в канцелярії зразковий порядок.

Матіуш був хлопчик справедливий. Він зрозумів, що даремно образив старого.

— Велике вам спасибі, — сказав він, подаючи йому руку.

Урешті-решт придумали такий вихід зі становища: листи, як і раніше, читатимуть чиновники, а найцікавіші — не більше ста в день — відкладати для Матіуша. Для читання листів із проханнями спеціально виділять двох чиновників. Вони повинні перевіряти, правду пишуть хлопці чи вигадують.

— Наприклад, ось цей хлопчик пише, що йому потрібні черевики. А може, це неправда? Ваша королівська величність пошле йому черевики, а він продасть їх і накупить солодощів.

Довелося визнати, що секретар правий. Матіуш пригадав, як на війні один солдат продавав чоботи і купував горілку, а потім просив нові.

"Шкода, що через брехунів і шахраїв не можна вірити людям", — з гіркотою подумав Матіуш.

І вирішили ще ось що: Матіуш сам видаватиме хлопчикам і дівчаткам те, про що вони просили в листах.

"Оце здорово! — зрадів він. — Хоч із хлопцями поговорю, а то все міністри та посли — нудьга смертельна!"

Таким чином, встановили розпорядок дня його величності короля Матіуша. З ранку до дванадцятої години — уроки. О дванадцятій — сніданок. Після сніданку прийом іноземних послів і міністрів. Потім читання листів. Далі — обід; після обіду приходитимуть діти. А потім до вечері різні засідання й наради з міністрами. І — спати.

Коли все розрахували по годинах і хвилинах, Матіуш засмутився. А коли ж гратися? Але він одразу осмикнув себе: "Король, навіть якщо він хлопчик, перш за все повинен думати не про себе, а про інших. Може, настане такий час, коли я перероблю всі справи і тоді зможу погратися годинку-другу. І потім, адже я подорожував, — розмірковував Матіуш, — бачив стільки цікавого, місяць жив на морі, побував у гостях у Бум-Друма. Відпочив, розважився, пора за королівські справи братися!"

Сказано — зроблено.

Зранку Матіуш вчиться, потім чиновник уголос читає йому листи, а Матіуш, якому важко довго сидіти на одному місці, заклавши руки за спину, ходить по кабінету. У гарну погоду листи за порадою лікаря читали в королівському парку.

У години аудієнції в палаці збиралися різні люди. Іноземні посли приходили дізнатися, коли відкриття парламенту. Фабриканти й підрядчики запитували в короля, які робити гойдалки й каруселі. Прибували посли з далеких тропічних країн. Усім хотілося жити в дружбі з маленьким королем, який побував у гостях у Бум-Друма. Деякі посли хитрували, прагнучи вигородити своїх вождів і обчорнити Бум-Друма в очах Матіуша.

Узагалі з ними треба було тримати вухо гостро, не то потрапиш у халепу. Інша справа — діти. Вони входили по черзі в тронний зал, і Матіуш давав їм те, про що вони просили в листах. Потрібні речі за розпорядженням Матіуша заздалегідь купувалися в магазинах, і хлопці, отримавши хто пальто, хто підручники, хто черевики, задоволені розходилися по домівках. Чистьохи дівчатка часто просили гребінці й зубні щітки. Хто добре малював, отримував фарби. Один маленький музикант, який грав на губній гармошці, мріяв про скрипку. Коли йому дали новеньку скрипку в красивому футлярі, він на радощах зіграв королеві веселу пісеньку.

Інколи під час аудієнції хлопчики просили ще щось. Це сердило Матіуша: адже він не маг і не чарівник і не може дістати з-під землі книжку, іграшку чи щось.

Одна дівчинка, отримавши нове плаття до весілля своєї тітки, попросила й ляльку до самої стелі.

— Дурна! — сказав Матіуш. — Будеш жадібною, я в тебе й сукню відберу!

Узагалі Матіуш став досить досвідченим королем, і обдурити його було зовсім не просто, не те що раніше.

XXVI

дного дня під час післяобідньої аудієнції Матіуш почув за дверима незвичайний шум і метушню. Спочатку він не звертав уваги на це: хлопці галасували інколи в приймальні. Та ні, судячи з усього, там хтось сперечався, обурювався, щось вимагав. Лакей, посланий дізнатися, у чому справа, доповів: якийсь дорослий вимагає, щоб король, щоб там не було, прийняв його.

Матіушу захотілося поглянути на впертого, і він наказав його впустити.

До кімнати увірвалася довговолоса людина з портфелем під пахвою і, не привітавшись, заторохтіла:

— Я, ваша королівська величносте, журналіст. Ви, звичайно, знаєте, так називають людей, котрі роблять газету. Цілий місяць намагаюсь потрапити до вас, та безуспішно. Усе лише чую: "Завтра, завтра". А назавтра кажуть: "Король утомився, приходьте іншим разом". Я вже по горло ситий цими "завтра"! І ось, остаточно втративши терпіння, зробив вигляд, ніби прийшов зі своїм сином. Думав, може, пропустять. Та не тут-то було! Лакеї впізнали мене і знову женуть геть. А в мене дуже важлива справа, навіть не одна, а кілька. Я не сумніваюся, що ви з цікавістю мене вислухаєте.

— Добре, — погодився Матіуш, — лише зачекайте, доки я прийму дітей — це їхній час.

— Дозвольте, ваша величносте, мені залишитися в залі. Я сидітиму тихо й не заважатиму вам. А завтра надрукую в газеті статтю про аудієнцію. Наші читачі з цікавістю прочитають про це.

Матіуш велів принести стілець, журналіст сів і весь час щось записував у свій блокнот.

— Я вас слухаю, — сказав Матіуш, коли за останнім хлопчиком зачинилися двері.

— Государю, я не заберу у вас багато часу. Я постараюся коротко.

Не дивлячись на обіцянку, він говорив дуже довго й розповів Матіушу багато цікавого.

— Справа дійсно важлива, — вислухавши його, сказав Матіуш. — Давайте повечеряємо разом, а потім продовжимо нашу розмову.

Журналіст проговорив до одинадцятої години, а Матіуш, заклавши руки за спину, ходив кабінетом і слухав.

Ніколи Матіуш не бачив людини, яка пише газету. "Розумний і, хоча дорослий, зовсім не схожий ні на одного з моїх міністрів" — зазначив він про себе.

— Ви лише пишете чи й малюєте теж?

— У газеті одні співробітники пишуть статті, інші малюють.