Король Матіуш Перший - Сторінка 24

- Януш Корчак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І станеться це так: одного дня надвечір на небі з'явиться величезний птах із залізним серцем і з десятьма отруєними стрілами у правому крилі. Птах сім кіл пролетить над галявиною царської столиці і впаде на землю. Птах матиме два величезні крила, чотири руки, дві голови, три ока і дві ноги. Одна голова і дві руки птаха загинуть від однієї з десяти отруєних стріл. Двічі прогримить грім. Тоді верховний жрець зійде на вогнище і згорить, а залізне серце птиці розірветься. І залишиться від птаха шматок білого мармуру, жменя попелу і… біла людина. Тоді вони не будуть більше дикунами, почнуть вчитися різним хорошим і корисним речам. Але доки не з'явиться птах, нічого змінити не можна. І вождь, який завчасно надумається ввести нові порядки, буде спалений на вогнищі або отруєний…

Бум-Друм віддав перевагу вогнищу над отрутою. І ось, коли мало відбутися урочисте спалювання Бум-Друма, у небі з'явився аероплан із двома мандрівниками. Двічі прогримів грім — це Матіуш двічі вистрелив із пістолета, а пілот — дві руки й одне око птаха — помер, наткнувшись випадково на одну з десяти отруєних стріл. Верховний жрець добровільно спалив себе на вогнищі, величезна птиця згоріла, а Матіуш став другом усіх африканських вождів. І з цього дня дикуни — уже не дикуни: вони вчитимуться читати й писати, перестануть засовувати в ніс мушлі й різні прикраси зі слонової кістки й одягатимуться, як усі люди на землі.

— От здорово! — вигукнув Матіуш. — Хай Бум-Друм пришле до нас сто негрів. Наші кравці навчать їх шити одяг, наші чоботарі навчать їх шити чоботи, наші каменярі навчать їх будувати будинки. Ми пошлемо їм грамофони — нехай слухають красиву музику, — потім відправимо до Африки духові труби, барабани й флейти, а потім скрипки й піаніно. Навчимо танцювати наші танці, чистити зуби і вмиватися з милом… А ще я зроблю ось що! — вигукнув Матіуш. — Встановлю в столиці Бум-Друма бездротовий телеграф. Тоді, щоб із ним домовитися, не треба буде здійснювати далеку й небезпечну подорож.

Він запросив королівських кравців, чоботарів, капелюшників і велів пошити для Бум-Друма двадцять костюмів, двадцять пар взуття і двадцять капелюхів. Королівський цирульник обстриг Бум-Друму волосся. І Бум-Друм всьому покірно підкорявся. Правда, він помилково з'їв тюбик зубної пасти і шматок туалетного мила, і в нього заболів живіт. А щоб це не повторилося, відтепер Бум-Друму прислуговувало четверо Лакеїв, які не спускали з нього очей.

XXXII

аступного дня після приїзду Матіуша канцлер призначив засідання державної ради. Але Матіуш попросив відкласти його. Уночі випав білий-білий і пухкий сніг, саме такий, яким добре грати у сніжки. У палацовому парку зібрався гурт — хлопчиськ двадцять, серед них Фелек і Стасик. За вікном розгорталися такі баталії, що Матіуш не міг усидіти в палаці.

— Пане канцлер, — сказав він. — Я тільки вчора повернувся з небезпечної і втомливої подорожі. І досяг успіху. Невже королеві не можна перепочити хоч одну днинку? Я все-таки хлопчик і дуже люблю гратися. Якщо немає термінових справ і один день можна зачекати, я волів би краще перенести раду на завтра, а сьогодні погратися з хлопцями. Погляньте, який прекрасний випав сніг і, напевно, останній цього року!

Канцлер пожалів Матіуша. Адже він був королем і мав право наказувати, а не просити, як звичайний хлопчик, дозволу погратися.

— Один день зачекати можна, — погодився канцлер.

Матіуш навіть застрибав від радості. Вдягнув хутряну куртку, щоб легко було бігати, — і гайда в парк! Ось він уже ліпить сніжки й кидає у хлопчиків. Але хлопчики не наважуються кидатися сніжками в короля.

— Я так не граюсь! — помітивши це, закричав Матіуш. — Я у вас кидаюся сніжками, а ви — ні. Не хвилюйтеся, я за себе зумію постояти. Сніжки — не отруєні стріли!

Хлопці розділилися на дві групи: одні нападають, інші захищаються. Крик стояв такий, що навіть лакеї повибігали з палацу подивитися, чи не сталося біди. Але побачивши короля, скривили пісні міни і, не зронивши жодного слова, зникли.

Короля не відрізнити від інших хлопчиськ. Він кілька разів падав і з голови до ніг був у снігу. Одна сніжка потрапила йому в спину, інша — в голову, третя — у вухо. Матіуш захищався відчайдушно.

— Послухайте! — крикнув Матіуш. — Спробуймо так: у кого попадуть сніжкою, той убитий і вибуває з гри. Тоді буде видно, хто переміг.

Дуже скоро всі виявилися "убитими". Тоді домовилися по-іншому: убитим вважається той, у кого влучать тричі. Деякі хлопці, правда, шахраювали і продовжували битися вже "убиті", але гратися все рівно стало цікавіше. Менше галасували, старанніше ліпили сніжки і краще цілилися. Потім вирішили: убитим вважати того, хто впаде. Гралися так завзято, що Матіуш забув про все.

Коли надокучило гратися у війну — зліпили величезну снігову бабу. Тицьнули їй у руку мітлу, з вуглинок зробили очі, з морквини — ніс.

— Пане кухарю, дайте, будь ласка, дві вуглинки! — волав Матіуш, увірвавшись до королівської кухні.

— Пане кухарю, дайте морквину зробити ніс сніговій бабі!

Кухар сердився, бо слідом за Матіушем до кухні забігала вся орава. Сніг у теплі танув, і на підлозі утворювалися брудні калюжі.

— Двадцять вісім років королівським кухарем служу, а такого свинарнику в мене на кухні ще не бувало! — бурчав кухар і давав стусанів кухарчукам, щоб швидше витирали підлогу.

"Жаль, що в країні Бум-Друма немає снігу, — подумав Матіуш, — а то я навчив би негренят ліпити снігових баб".

Потім Фелек запропонував покататися на санях. У королівській стайні було четверо саней і чотири поні.

— Ми самі правитимемо, — сказав Матіуш конюхам. — Ану влаштуймо змагання: хто довкола парку перший об'їде п'ять разів.

— Так, так! — зраділи хлопці.

Тільки-то Матіуш сів у сани, бачить — у їхній бік підтюпцем біжить канцлер.

— Напевно, по мене, — сумно зітхнув Матіуш. Так і є.

— Тисяча вибачень, ваша величносте! На жаль, я повинен перервати вашу гру.

— Нічого не вдієш. Змагайтеся без мене, — сказав Матіуш хлопцям. — Ну, що сталося?

— Приїхав наш головний закордонний шпигун, — зашепотів канцлер, — привіз дуже важливі новини. Писати він боявся — листи могли перехопити. Треба негайно ухвалювати рішення, бо через три години він знову виїжджає за кордон.

Тут перекинулися перші сани: норовистий цоні відвик ходити в упряжці і, замість того, щоб тягнути вперед, смикнув убік. Із заздрістю дивився Матіуш, як хлопці, сміючись, схопилися на ноги і взялися піднімати сани. Але хочеш не хочеш, а йти треба.

Поглянути на справжнього шпигуна теж цікаво. Досі Матіуш знав про них лише з чуток.

Замість босоногого парубка чи вбогого старця з мішком за спиною (так Матіуш уявляв собі шпигунів) до нього ввели елегантно вдягненого пана. Спочатку Матіуш подумав, що це міністр землеробства, якого він не знав в обличчя, оскільки той жив у селі і рідко приїжджав до столиці.

— Я головний шпигун у країні Старого короля, — відрекомендувався чепурун. — Приїхав попередити вашу величність, що син Старого короля вчора закінчив будівництво фортеці. Але це ще не все. Рік тому він дуже таємно збудував у лісі пороховий завод, і тепер жодна війна йому не страшна. У нього в шість разів більше пороху, ніж у нас.

— От негідник! — вирвалося в Матіуша. — Я будував у лісах будинки для дітей, а він тим часом виготовляв снаряди й гармати, готуючись знищити те, що я побудував…

— І це ще не все, — тихим, вкрадливим голосом перебив Матіуша шпигун. — Він задумав щось жахливіше. Дізнавшись, що ви збираєтеся розіслати іноземним королям запрошення на урочисте відкриття парламенту, він підкупив вашого секретаря, і той замість запрошень заготовив фальшиві ноти з оголошенням війни.

— Ох, шахрай! Я одразу здогадався, коли був у них в гостях, що він мене терпіти не може!

— Я ще не закінчив, ваша величносте! О, син Старого короля дуже хитрий! На випадок, якби афера з листами провалилася, заготовлене зухвале, образливе послання Сумному королеві. Ваш підпис підроблено. Спадкоємець Старого короля понад усе хоче вас посварити. А тепер, ваша величносте, нам необхідно подумати, як запобігти нещастю.

— Отже, що слід зробити?

— Перш за все підпишіть запрошення іноземним королям, а я таємно заберу їх із собою. А завтра із серйозним виглядом радьтеся, як і коли запросити гостей, ніби листи ще не відправлені. Хай секретар вершить свою чорну справу, але в останню мить розкрийте конверти, а секретаря заарештуйте.

— Гаразд. А як бути з фортецею і пороховим заводом?

— Дрібниці! — посміхнувся шпигун. — Підірвати — і справа з кінцем! Я саме приїхав за тим, щоб отримати ваш дозвіл, государю.

Матіуш зблід.

— Як це підірвати? Одна справа — під час війни знищити ворожий завод, але так… Запросити в гості, а самим влаштувати таку капость нишком…

— Я розумію, ваша величносте, ви вважаєте, що це неблагородно й непорядно. Зрозуміло, без вашого дозволу я нічого не робитиму. Але майте на увазі: у нього в шість разів більше пороху, ніж у нас.

Матіуш нервово заходив по кабінету:

— А як ви збиралися це здійснити?

— Помічник головного інженера на цьому заводі нами підкуплений. Він знає завод, як свої п'ять пальців. Там є невеликий склад, набитий стружками. Стружки спалахнуть, і станеться пожежа.

— Ну, її загасять.

— Ні, не загасять. — Шпигун посміхнувся і примружив око. — Виявиться, що лопнула водопровідна труба, і на заводі немає ні краплини води. Не турбуйтеся, ваша величносте, усе буде в порядку.

— А як же робітники — загинуть? — запитав Матіуш.

— Пожежі виникають зазвичай уночі, тому робітників гине небагато. В усякому разі, під час війни людей загинуло б у сто, тисячу разів більше.

— Знаю, знаю, — з досадою перебив Матіуш.

— Ваша величносте, ми повинні це зробити, у нас немає іншого виходу, — боязко додав канцлер.

— Знаю, що немає! — розсердився Матіуш. — Тоді навіщо запитувати мого дозволу?

— Без вашого дозволу ми не маємо права…

— "Не маємо права", "повинні"… Ну, гаразд, підпалюйте завод, а фортецю не чіпайте.

Матіуш швидко підписав запрошення трьом королям і пішов до себе в кімнату.

Там він сів біля вікна, підпер руками голову й задивився на те, як весело хлопці катаються на санках.

"Тепер я розумію, — подумав він, — чому Сумний король так сумно грає на скрипці і чому він воював зі мною, хоча не хотів цього".

XXXIII

а засіданні Матіуш із нетерпінням чекав приходу статс-секретаря.