Король Матіуш Перший - Сторінка 40

- Януш Корчак -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Після бійки, як мовиться, кулаками не махають.

— Добраніч, панове судці! — сказав Матіуш і з істинно королівською величчю полишив залу.

По коридору й тюремному двору попрямував Матіуш у свою камеру в супроводі двадцяти солдатів з шаблями наголо.

Він приліг на солом'яну підстилку і прикинувся сплячим. Про що він думав і що відчував у ніч перед стратою, хай залишиться таємницею.

LII

де Матіуш посеред вулиці, на руках і ногах поблискують золоті ланцюжки. Уздовж тротуарів стіною стоять солдати, а за ними товпиться народ.

День видався погожий. На безхмарному небі сяяло сонце. Жителі столиці висипали на вулиці, щоб востаннє поглянути на свого короля. Багато хто плакав, але Матіуш не бачив сліз, а якби бачив, легше було б іти на страту.

Ті, хто любили й жаліли Матіуша, мовчали. Вони не наважувалися у присутності ворога висловити вголос свою відданість і пошану колишньому королеві. Та й що могли вони сказати? Кричати, як завжди: "Ура!" і "Хай живе!" не годилося — адже короля вели на страту.

Зате п'яниці й волоцюги, яких Молодий король навмисне напоював вином і горілкою з королівських підвалів, кричали на все горло:

— Ой, гляньте, король іде! Ще молоко на губах не обсохло! Ну й король! Ха-ха-ха! Що, слізки проливаєш? Іди, носика тобі утремо. Ех, король, корольок!..

А Матіуш крокував із високо піднятою головою: хай усі бачать, що очі в нього сухі. Лише брови звів і дивився на сонечко.

Він не звертав уваги на те, що відбувалося довкола. Його непокоїли інші турботи: "Що з Клу-Клу? Де Фелек? Чому Сумний король зрадив мене? Що станеться з його державою?"

І про батька з матір'ю подумав востаннє. Місто залишилося позаду. Ось він і біля стовпа, біля виритої ями. У лиці — ні кровинки. Холоднокровно дивиться він, як взвод солдатів заряджає рушниці й цілиться в нього.

Так само спокійно й холоднокровно вислухав він акт про помилування:

ЗАМІНИТИ РОЗСТРІЛ ЗАСЛАННЯМ НА БЕЗЛЮДНИЙ ОСТРІВ

Під'їхав автомобіль і відвіз Матіуша назад у в'язницю. Через тиждень його відправлять на безлюдний острів.