Крадіжка - Сторінка 3

Чудово, дякую вам. Почуваюся дуже добре. А що то за Алі-Баба? Хто це такий?

Маргеріт дивиться з жартівливим докором на Конні.

Конні. Містер Говард Нокс.

Старкветер. А чому він, власне, Алі-Баба?

Маргеріт. То я йому таке прізвисько приклала. Алі-Баба в розбійницькій печері… Пригадуєш арабські казки — "Тисяча й одна ніч"?

Старкветер (суворо). Я вже давно хочу побалакати з тобою, Маргеріт, про ту людину. Ти знаєш, що я ніколи не втручався в твоє особисте життя, відтоді як ти вийшла заміж, ані в твоє й Томове господарювання. Але цей добродій Нокс… Я чув, що ти навіть приймаєш його тут, у своєму домі?..

Маргеріт (перебиваючи). Він має завітати сюди й сьогодні, ось, може, навіть цю хвилину.

Конні, не криючись, гнівається на Маргеріт.

Старкветер(незворушно провадить далі). До твого дому — до тебе, моєї дочки й дружини сенатора Чалмерса. Я вже сказав, що ніколи не втручався в твої справи, відтоді як ти вийшла заміж. Але історія з отим Ноксом переходить межі особистого життя. Це вже політична справа. Той чоловік — ворог нашого класу, підбурювач. Навіщо він тобі здався?

Маргеріт. Бо він мені до вподоби. Він така людина, що я пишаюся його дружбою. Я хочу, щоб на світі було більше таких людей, як він, багато більше. І я завше вбачала в ньому тільки найшляхетніше й найчесніше. Та й кумедно це — дивитись, як одна порядна людина може збурити ваш спокій, — спокій промислових багатирів і вершителів людської долі. Признайся, тату, адже ж і ти збувся спокою, правда? Нокс має бути тут за кілька хвилин, і спокою ти вже не відчуватимеш. А чому? Бо це така справа, що переходить межі особистого життя. І це твоя справа, а не моя.

Старкветер. Отой добродій Нокс — небезпечна особа, і я не хочу, щоб хто з моєї родини мав із ним будь-які стосунки. Він не джентльмен.

Маргеріт. Звісно, він усім у житті завдячує тільки собі, як і те правда, що він не має грошей.

Конні (перебиваючи). Він твердить, що гроші — то крадіжка, принаймні гроші в руках у заможних людей.

Старкветер. Він хам і невіглас.

Маргеріт. Скільки я знаю, він закінчив Орегонський університет.

Старкветер (глузливо). Університет свинопасів. Але мені не про це йдеться. Він демагог, збуджує низькі пристрасті в юрби.

Маргеріт. Невже ти хочеш сказати, що його вимога заборонити дитячу працю, що його виступи на захист наших лісів та інших природних багатств країни, — що це збуджує низькі пристрасті в юрби?

Старкветер (нетерпляче). Ти нічого не розумієш. Коли я кажу, що він небезпечна особа, то це тому, що він загрожує підвалинам нашого суспільства, що він загрожує нам, — нам, що створили цю країну і дбають за її добробут.

Конні, відчуваючи, що розмова набирає гострого тону, відходить убік.

Маргеріт. Вам, тобто промисловим багатирям, — магнатам і монополістам?

Старкветер. Називай це як хочеш. Але без нас країна потрапила б до рук мерзотників, таких, як оцей добродій Нокс, наприклад, — і зруйнувалася б дощенту.

Маргеріт(докірливо). Він не мерзотник, тату.

Старкветер. Він сентиментальний мрійник, наївний химерник. Безглузде блягузкання таких, як пін, вкладає бомбу й пояса до рук убивці.

Маргеріт. А все-таки він порядна людина, хоч і не поділяє твоїх політичних і економічних поглядів. Небо єдине знає, як рідко трапляються нині порядні люди.

Старкветер. Мене не обходить його порядність чи його мотиви. Річ у тім, куди він хилить. Я згоден, що з натури він злочинних нахилів і не має. Я не заперечую цього. Але тим-то він і небезпечний.

Маргеріт. Тільки-но я подумаю, з якими злиднями й стражданнями він намагається боротись, — як бачу в ньому лише силу, що прагне чинити добро, бій живе не для себе, а для людей. От саме через те він і не має грошей. А в тебе — хто й знає, скільки ти маєш мільйонів… Але ж ти завше дбав тільки про себе.

Старкветер. Я теж присвятив життя своє людям. Я даю людям працю. Я дав) їм засоби до існування. І я добре розумію відповідальність, що покладає на мене моє багатство.

Маргеріт. А як же діти, що гибіють на фабриках? Чи то конче потрібно? Ти, що орудуєш мільйонами, — скажи!.. Як болить мені серце за тих бідах! Як я завше хотіла зробити щось для них — змінити їхнє життя так, щоб не мусили вони працювати, щоб не було в них украдено дитинства. Адже це крадіжка, що безжурне їхнє дитинство ви перекарбували на гроші!.. Ось чому мені подобається Говард Нокс. Він називав крадіжку крадіжкою. Він намагається зробити щось для тих дітей. А що ти для них робиш?

Старкветер. Сентименти, та й годі. Проблема ця надто складна й заплутана, — ти не можеш цього збагнути. Жадна жінка не зможе цього збагнути. Тим-то й проймають вас так сентименти. І цей Нокс також — тільки емоції в голові… Дев'яносто мільйонів душ — Спробуй-но врядувати цими людьми за допомогою емоцій чи абстрактних понять про право й справедливість!

Маргеріт. А якщо відмовитись від права й справедливості, то що ж залишається?

Старкветер. Наш світ — це практичний світ, і ним мають керувати практичні люди — мислездатні, а не недоумки, що голови їм задурено старосвітніми ідеями французьких енциклопедистів та бунтарів.

Маргеріт виказує ознаки нетерплячки, але не через сутичку з батьком — просто їй треба передягтися.

Не забувай, дочко, що твій батько прочитав не менше книжок, аніж будь-який випускник свинопасячого університету. Я теж, як був студент, носився з теоріями вселюдського щастя й справедливості, теж у мріях кохався. Я не знав тоді, яка хитлива, яка непевна й слабка людська плоть. Але з часом я став дорослий. А деякі люди ніколи не стають дорослі. Оце ж і клопіт з Говардом Ноксом. Він ще й досі мрійник, і то небезпечний. (Замовкав на хвильку, а тоді ще дужче стискав тонкі губи). Але тепер уже йому каюк.

Маргеріт. Що ти цим хочеш сказати?

Старкветер. Завтра він має виголосити промову в Конгресі і муситиме дати докази тих тяжких обвинувачень, які висуває проти уряду, проти нас, керманичів багатства, якщо тобі хочеться. Але він не зможе подати жодних доказів і пошиє себе в дурні перед очима в цілої країни. Оце й буде політичний кінець містерові Алі-Бабі та його мріям.

Маргеріт. Це чудові мрії… Коли б більше таких мрійників, ці мрії здійснилися б напевне. Зрештою-бо, тільки мрійники — творці всього на світі і тільки вони не вмирають. І може, ти зрозумієш, що мрійника не так і легко занапастити… Але даруй, тату, я вже не можу сперечатися тут з тобою. Мені треба швидше змінити одяг. (До Конні). Привітай, будь ласка, гостей, моя люба. Я зараз повернуся.

Входить Джуліус Ратленд. Маргеріт іде йому назустріч, тисне руку.

Прошу пробачити мені ласкаво, — я на хвилинку мушу вас залишити.

Ратленд(вітаючись із іншими). Тут, я бачу, родинна нарада.

Маргеріт(ідучи до затильних дверей). Ні; дискусія про мрійників та мрії. Полишаю вас стати в обороні їх замість мене.

Ратленд(уклоняючись). З великою охотою. Мрійники — правдива підпора життя. А втім… про яку мрію тут ішлося? І хто мрійник?

Маргеріт(спинившись на дверях). Мрія — про соціальну справедливість та рівноправність. Мрійник — містер Нокс.

Ратленд настільки стає роздратований, що Маргеріт затримується на порозі і втішено прислухається до його слів.

Ратленд. Отой добродій! Він зневажає й тяжко кривдить церкву — моє покликання. Він…

Конні (перебиваючи). Він каже, що священики обкрадають бога. Пригадую, одного разу він заявив, що був тільки один справжній християнин, та й той загинув на хресті.

Маргеріт. То він цитував Ніцше.

Старкветер (до Ратленда, вдоволено посміхаючись). Дався ж він вам узнаки!

Ратленд (стримуючи лють). Ніцше — богохульник, сер. І кожен, хто читає або цитує Ніцше, — так само богохульник. Лихий то знак для майбутнього Америки, якщо на таку згубливу літературу повелася мода.

Маргеріт(перебивав йому, сміючися). Полишаю оборону їх у ваших руках, шановний панотче. Не забудьте — оборону мрійників та їхніх мрій.

Маргеріт виходить.

Ратленд(хитаючи головою). Не можу я збагнути, що коїться з нинішнім поколінням. Ось ваша дочка, наприклад. Десять років тому вона була мені за ревну й щиру помічницю в усіх наших дрібних доброчинствах.

Старкветер. А тепер вона занедбала доброчинство?

Конні. Її обходять тепер тільки робітничі селища та дитячі садки.

Ратленд(зловісно). Отож такі письменники, як Ніцше, та особи, що його читають, як Нокс, — саме й завинили в усьому.

Входять сенатор Давсет та місіс Давсет. Конні йде їм назустріч; вони вітаються. Ратленд уже знайомий із місіс Давсет, і Конні знайомить його з сенатором Давсетом.

Тим часом Старкветер, не вітаючись із прибульцями, своїм звичаєм переходить праворуч на передню частину кону, сідає в крісло, добуває з внутрішньої кишені піджака тоненького записника і поринає в читання.

Давсет та Ратленд проходять удвох ліворуч і сідають там у глибині; Конні та місіс Давсет улаштовуються за чайним столиком ліворуч. Конні дзвонить по служника.

Місіс Давсет(значливо поглядав на Старкветера й каже, стишивши голос). Це ваш батько, чи не правда? Я так хотіла познайомитися з ним.

Конні (стиха). Він, знаєте, чудний… Він може ні на кого не звертати уваги, підвестися й піти собі, не сказавши навіть "до побачення".

Місіс Давсет (порозуміло). Аякже, розумію, — людина, що вершить такі великі діла… Голова йому повна широких задумів!.. Ваш батько — надзвичайна людина! Чоловік мій каже, що нині він з усіх найвидатніший — могутніший за десяток президентів, англійського короля, німецького кайзера, за всіх гуртом.

Служник вносить чайника. Конні розливає чай. Падають відповідні фрази: "Дві грудочки?" — "Одну, будь ласка". — "Цитрину?" — тощо.

Ратленд та Давсет підходять до столика по чай і тут залишаються. Конні, допитливо глянувши на батька й завагавшись на мить, наливає йому філіжанку чаю і кладе на тарілочку печиво, а тоді передав все це Давсетові, що бере в неї з рук чай із певним острахом.

Конні. Будьте такі ласкаві, передайте це татові, сенаторе.

ПРИМІТКА: До кінця цієї дії Старкветер тримається осібно, немов король, що сидить на троні. Гостей він приймає нарівні з господинею — Маргеріт. Він посилає по тих, хто йому потрібний. Люди приходять і виходять, як він того бажає. Все це справляє враження, — може, воно й несвідомо в нього, — що він усюди перший. Усі визнають його перевагу, і небезпідставно.