Крадіжка - Сторінка 5

- Джек Лондон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Тоді заступає Конні коло чайного столика й наливає чай для новоприбулих. Гості розбиваються на групи й сідають так: Чалмерс і Долорес Ортега; Ратленд, Давсет і місіс Старкветер; Конні, місіс Давсет і Габард.

Чалмерс передає чай пані Долорес Ортезі.

Сакарі затримується біля столика, чекаючи на свою філіжанку чаю й розмовляючи з Маргеріт, Чалмерсом та іншими.

Маргеріт(передаючи філіжанку Сакарі). Мені дуже незручно частувати вас таким напоєм… Я переконана, що вас аж кидає від нашого варварського способу запарювати чай.

Сакарі (вклоняючись). Маєте рацію — ваш американський чай, так само як і англійський, не має нічого спільного з тим чаєм, що його п'ють у моїй країні. А втім, до всього призвичаюєшся, знаєте. Я споживав американський чай ще багато років тому, коли вчився в Йєлі[61]. То було щось нечуване, і я зовсім розгубився, запевняю вас, — але спочатку, тільки спочатку. А ось зараз мені здається, що я починаю… Як би його висловитись?., починаю ставитися терпиміше до чаю, запареного за вашим способом.

Маргеріт. Ви вельми поблажливі до наших вад, пане…

Сакарі (вклоняючись). Навпаки, я не помічаю, зовсім не помічаю жадних вад у вашій чудовій країні.

Маргеріт(сміючися). Ви дуже чемні, містере Сакарі.

На порозі з'являється Ноксі на хвильку спиняється нерішуче.

Сакарі(помітивши Нокса, обводить поглядом присутніх — до якого б гурту йому приєднатись). Якщо дозволите, я полишу вас, аби поласувати цим… чаєм. (Приєднується до гурту, що складається з Конні, місіс Давсет і Габарда).

Нокс підходить до Маргеріт. Його рухи трохи незграбні,— знати, що він не звик бувати в такому товаристві. Він вітається з Маргеріт і з тими, хто поруч неї.

Нокс (до Маргеріт). Не знаю, навіщо я сюди прийшов. Тут мені не місце. Все тут у вас якесь дивне…

Маргеріт(безжурно каже, готуючи йому чай). Якщо ви справжній Алі-Баба — то ваше місце саме тут, у печері, де причаїлися сорок розбійників. Але ваш годинник та гаманець тут у безпеці, далебі,— їм не загрожує нічого. (Нокс робить заперечливий рух, — йому не сподобався її легковажний тон). Не наганяйте на себе серйозності. Треба ж часом і перепочити. Ви живете занадто напружено. (Киваючи на Старкветера). Он сидить можновладець, отой дракон, що ви його намагаєтесь обернути в попіл. (Нокс дивиться на Старкветера, видимо вражений її словами). То людина, що тримає в своєму кулаці всі страхові компанії, банки й трести, що володіє металургійними та сталеливарними підприємствами, шахтами й корабельнями та ще бозна-чим, людина, в сто крат могутніша за всіх Ротшільдів[62], людина, що провалила вашого законопроекта про дитячу працю, людина, що гальмує всі інші реформаційні заходи, за які ви боретесь. Коротко кажучи, — мій батько.

Нокс(пильно дивлячись на Старкветера). Я мав би впізнати його з фотографій. Але чому ви так кажете?

Маргеріт. Тому, що все це правда. (Він мовчить). А що, — хіба ні? (Вона сміється). О, не треба — можете не відповідати. Ви ж знаєте, що цс правда, гірка правда. Це таки печера розбійників. А онде серед них містер Габард— видатний журналіст, повірник корпорацій.

Нокс(із виразом огиди). Знаю я його. Спершу він викривав махінації нафтопромисловців. А згодом, поладнавши з ними, став писати навпаки. Він тепер рядна зірка у Картрайта, відтоді як журнал змінив свій напрямок і ступив на реакційний шлях. Я знаю його — абсолютно нечесна людина. Ні, таки справді — я Алі-Баба, і таки справді не розумію, чому я тут!

Маргеріт. Ви тут, сер, бо я зажадала, щоб ви прийшли.

Нокс. Та що ж ми маємо спільного, ви і я…

Маргеріт. Майбутнє.

Нокс(із притиском, кидаючи на неї пекучий погляд). Інколи мене починає лякати сучасне. (Маргеріт дивиться на нього сполохано і водночас не може стримати радості). Я боюся за вас.

Маргеріт(хапливо). Не дивіться на мене так. Ваші очі блищать. Можуть звернути на пас увагу й бозна-що подумати…

Нокс(зніяковіло, незграбно). Я й гадки не мав, що я… що я дивився на вас… так, що…

Маргеріт. Я поясню вам, чому ви тут. Тому що я по вас послала.

Нокс (гаряче). І я прийду, коли б ви не послали по мене, і піду, куди б ви мене не послали.

Маргеріт(докірливо). Стривайте, стривайте… Йдеться про завтрашній виступ. Я чула багато розмов… Усі бурчать, та нарікають, та віщують лихе. Я знаю, що вам ніколи, і мені не слід було б запрошувати вас до себе. Але не було іншого виходу, а я так турбувалася.

Нокс(втішено). Як дивно, що ви — отака, яка ви є,— живучи серед них… і раптом цікавитеся долею простолюду.

Маргеріт(розважливо). Я виглядаю, немов зрадниця у власному таборі. Адже ж, як і батько мій колись, — я теж кохалася колись у мріях. Ще як була я дівча, — начиталася книжок соціальних мрійників — Платонова "Республіка", Морова "Утопія"…[63]

Нокс слухає надзвичайно уважно, очі йому блищать, він ловить кожне її слово.

І я мріяла, що зможу хоч трошки наблизити ту благодайну еру, коли на світі запанує вселюдська справедливе вість. Глибоко в душі я вирішила присвятити себе служінню людськості. Лінкольн став мій герой — такий він полишився й досі. Але я була тільки дівчина, та й серед кого жила я, щоб знайти правильний шлях?.. Як саме почати? Життя мені застували тисячі обмежень, відгороджували тисячі забобонів та упереджень. Усі сміялися з мене, тільки-но я заводила про це мову. Що я мала робити? Я була тільки жінка. В мене не було ніяких прав, я не мала права голосу. Я мусила мовчати. Я мусила сидіти згорнувши руки. Діяли тільки чоловіки, пишаючися своєю мудрістю, вони голосували, виступали з трибун, урядували… Місце для жінок обмежувалося їхньою господою, а верховодили всім гордовиті чоловіки.

Нокс. Отже, ви розумієте, чому я обстоюю рівноправність жінок.

Маргеріт. Я спостерігала життя — чи то мені так здавалося. Влада! Я рано збагнула, що таке влада. Мій батько мав у руках владу. Він був магнат — здається, саме це відповідна назва. Влада — ось що було мені потрібне. Але ж як її здобути? Я була тільки жінка. І я знову поринула в мрії… Я вирішила, що шлюб допоможе мені здобути владу і міць. Оце вам провідна нитка до того, що відбувалося в мені. Я познайомилася із своїм майбутнім чоловіком. Він був ставний, здоровий і дужий, спортсмен, багатій та політичний діяч з великим майбутнім. Батько сказав мені, що, коли я одружусь із ним, він зробить з нього господаря штату, губернатора, пошле його до сенату. Оце ж бо й усе.

Нокс. А далі?.. Далі?..

Маргеріт. Я одружилась. І зрозуміла, що владою керують сили багато могутніші за ті, що я їх собі уявляла. Вони відібрали в мене чоловіка й обернули його на політичного підручника батькові. А я не здобула собі ні влади, ані прав. Що могла я подіяти? Вони перемогли. Тоді пройняла мене нова думка. Майбутнє належить дітям. Отже, тут зможу я докласти своїх жіночих рук, — адже я мати. Чудово. Що кращого могла я вдіяти за те, як дати світові здорового сина та виплекати його, зробити з нього порядну й корисну людину, — чисту, шляхетну й діяльну. Якщо мені пощастить з ним, то, може, він здійснить мої дівочі мрії. Може, він перетворить світ на кращий, — здоровіший і щасливіший для всіх людських створінь. Я обрала саме цей шлях — шлях материнської повинності в усьому. Ось чому занедбала я нікчемну церковну благодійність і взялася влаштовувати порядні житла для робітників, організовувати дитячі садки, щоб ясніше було майбутнє для безпорадних маленьких хлопчиків та дівчаток.

Нокс. Ви надзвичайна жінка! Тепер я розумію, чому я так слухняно приходжу, коли ви просите мене прийти.

Маргеріт. А тоді з'явилися ви. Ви були такий незвичайний. Мені здалося, — ви лицар, що змагається з вітряками, мрійник, що повстає проти всіх владарів та привілеїв, що намагається вирвати майбутнє щастя в майбутнього і дати його людям зараз, тепер. Я була певна, що вас занапастять. А проте ви ще й досі тут і змагаєтесь завзято. І та завтрашня ваша промова…

Чалмерс (підійшов до них, тримаючи в руках філіжанку Долорес Ортеги). Так-так, ота промова… Як ся маєте, містере Ноксе? (Тиснуть один одному руки). Філіжанку чаю, Медж. Для місіс Ортеги. Дві грудочки, будь ласка. (Маргеріт наливає чай). Ця ваша промова всіх розбурхала. Завтра ви збираєтеся завдати нам добрячого гарту, як мені здається.

Нокс (посміхаючись). Але не більше, ніж на те заслуговано.

Чалмерс. Скажете правду, всю правду і тільки правду?

Нокс. Саме так.

Чалмерс(беручи з рук Маргеріт філіжанку). Повірте мені,— ми не такі вже чорні, як нас малюють. До цього питання можна підійти з двох боків. Так само, як і ви, ми хочемо тільки добра. І ми не втрачаємо надії, все ще не втрачаємо надії перетягти вас на свій бік.

Нокс хитає головою, посміхаючись.

Маргеріт. О, Томе, не крути! В тебе ж надія зовсім на інше. Ти сподіваєшся скрутити йому в'язи.

Чалмерс(посміхаючися похмуро). Так здебільшого трапляється, коли люди не знаходять спільної мови… (Лагодиться відійти; каже Ноксові). Ви могли б вершити великі діла, якби йшли з нами. А виступаючи проти нас, ви не досягнете нічого, анічогісінько. (Вертається до Долорес Ортеги).

Маргеріт(хапливо). Бачите. Ось чому я так стривожилася, чому по вас послала. Навіть Том не заперечує, що тим, хто не йтиме з ними, вони скрутять в'язи. Ваша промова небезпечна для них. Ви знаєте, як твердо врядують вони в Конгресі, як легко їм стулити рота такій людині, як ви. А проте воші,— і з доброї волі,— дають вам нагоду виголосити промову. Чому?.. Чому?

Нокс(посміхаючись). Я знаю, що вони планують. Вони чули мої звинувачення. Вони гадають, що я виголошу підбурну промову, і тішать себе думкою, що їм пощастить злапати мене — мовляв, жадних доказів я не маю. Вони ладні на будь-що, аби мені дозолити. Вони прагнуть взяти мене на сміх. Телеграфні агентства, вашінгтонські кореспонденти — всі напоготові, аби в усіх газетах по цілій країні виставити мене на поглум. Але я цілком готовий, я маю…

Маргеріт. Докази?

Нокс. Так.

Маргеріт. Зараз?

Нокс. їх привезуть мені сьогодні ввечері — документи, фотокопії документів, довідки…

Маргеріт. Не кажіть мені нічого. Тільки будьте обережні! Будьте обережні!

Місіс Давсет(вдаючись до Маргеріт). Допоможіть мені, місіс Чалмерс… (Показуючи на Сакарі). Містер Сакарі сміється з мене.

Маргеріт. Не може бути.

Місіс Давсет.