Кролик розбагатів - Сторінка 36

Якась напруженість в повітрі, якої раніше не було. Коли повертаєшся, будинок завжди трохи інший. Подумати тільки, яке буде померлих, коли вони воскреснуть.

Гаррі виходить через кухню в сад і їсть сиру кольрабі, відриваючи листя і здираючи передніми зубами шкірку з хрусткою м'якоті.Жінки-мужики, що живуть вище по вулиці, все ще чогось стукають — цікаво, що вони будують? Як це говориться в тому вірші? "Побудуй ти собі пороскошнее, душа моя". Ось Лотті Бінгама знала б і повідомила б, розмахуючи рукою в повітрі. А повітря таке славний. Приємний опівдні — краще, ніж раніше, літо приходить в норму. Дерева з світло-зелених, якими вони були в червні, придбали більш тьмяний колір, а гудіння комах, якщо прислухатися, перетворилося в сухий тріск. Салат вимахнув в зростання і вже дав насіння, боби дозріли, висмикнута їм морквина — кряжиста, як член товстуна: вся її сила пішла в зелень. Тим часом Дженіс знайшла на кухні трохи не надто висохлої салямі і приготувала бутерброди йому і Нельсону. Схоже, що на майданчик для машин доведеться все-таки з'їздити після того, як Гаррі побуває днем ​​в клубі, щоб перевірити,не скучив там без нього. Він так і бачить, як його компаньйони сидять у подрагивающей яскраво-блакитний хлорованої води басейну і сміються, — Бадді зі своєю черговою собакою, Гаррісон, хитра стара лисиця Уебб і його маленька Сінді. Крихітка Сінді з чорними маленькими ніжками. Справжні живі люди, а не тіні в кутах похмурого будинку мами. На вулиці біля будинку гуде Чарлі, але не заходить. Соромно, мабуть, цього викрадачеві немовлят. Вхідні двері ляскають, і Гаррі дивиться на Дженіс, перевіряючи, як вона це сприйняла. В її особі ніщо не здригнулося. Міцні штучки ці жінки. Він запитує її:Справжні живі люди, а не тіні в кутах похмурого будинку мами. На вулиці біля будинку гуде Чарлі, але не заходить. Соромно, мабуть, цього викрадачеві немовлят. Вхідні двері ляскають, і Гаррі дивиться на Дженіс, перевіряючи, як вона це сприйняла. В її особі ніщо не здригнулося. Міцні штучки ці жінки. Він запитує її:Справжні живі люди, а не тіні в кутах похмурого будинку мами. На вулиці біля будинку гуде Чарлі, але не заходить. Соромно, мабуть, цього викрадачеві немовлят. Вхідні двері ляскають, і Гаррі дивиться на Дженіс, перевіряючи, як вона це сприйняла. В її особі ніщо не здригнулося. Міцні штучки ці жінки. Він запитує її:

— Ну а ти що сьогодні має намір робити?

— Збиралася прибратися в будинку, але Мелані, схоже, все вже зробила. Може, поїду в клуб, подивлюся, чи не можна пограти. На крайній випадок можу і поплавати. — Вона там плавала на круглому озері, і дійсно талія у неї стала гнучкіше і довше. "А женка у мене непогана", — іноді думає він, вражений їх спорідненістю в цьому похмурому світі, де, з одного боку, всі один одному родичі, а з іншого — таємничі незнайомці.

— Як тобі це подобається — щодо Чарлі і Мелані? — запитує він.

Вона пересмикує плечима — зовсім як Чарлі.

— Подобається — а чому, власне, ні? Значить, у нього ще є порох в порохівницях. Живемо ж ми адже тільки раз. Так кажуть.

— Чому б тобі не поїхати в клуб, а ми з Неллі приєднаємося до тебе, після того як я поїду подивлюся, що там у нього?

На кухню входить Нельсон — рот відкритий, очі дивляться підозріло.

Дженіс каже:

— Може, мені краще поїхати з тобою і з Нельсоном в магазин, а потім ми втрьох відправимося в клуб і таким чином збережемо бензин — поїдемо все на одній машині.

— Мам, у нас же справа, — заперечує Нельсон, і по його спохмурнілий особі батьки розуміють, що краще вчинити, як він хоче. Сірий костюм робить його якимось особливо вразливим — так виглядають діти, яких народила в незвичну одяг за незрозумілим для них урочистого приводу.

І ось Гаррі за кермом своєї "корони" — вперше після місячної перерви — їде з Нельсоном в недільному потоці транспорту шляхом, який обидва знають краще ліній власних рук: по Джозеф-стріт, потім по Джексон-стріт, потім по Центральній і навколо гори. Гаррі каже:

— А машина-то не колишня, вірно? — Поганий початок. Він намагається виправити становище. — Напевно, машина ніколи не здається колишньої, після того як її стукнули.

Нельсон встає дибки:

— Це ж була просто подряпина, капот адже не було порушено, а різницю ти б відчув, тільки якщо б він був пошкоджений.

Гаррі стримується і, подолавши з собою, погоджується:

— Напевно, мені це здалося.

Вони проїжджають повз того місця, звідки видно віадук, потім повз торгового центру, де над комплексом з чотирьох кінозалів горить реклама: АГАТА Манхеттена М'ЯСНІ ШАРИКИ ЖАХ У ЕМІТІВІЛЛЕ. Нельсон запитує:

— Ти читав цю книжку, пап?

— Яку книжку?

— "Жах в Емітівілле". У Кенті хлопці передавали її з рук в руки.

Хлопці в Кенті. Нікчемні щасливчики. А він — ким би він став, маючи освіту? Натаскував б хлопчаків в якомусь коледжі.

— Це щодо будинку з привидами, так?

— Це про чортівню, пап. Загалом, це про те, як хтось із мешканців одного будинку викликав диявола, і той потім не бажав йти. А будинок самий звичайний, на Лонг-Айленді.

— І ти віриш такій нісенітницю?

— Ну ... є докази, які досить важко відкинути.

Кролик фиркає. Безхребетне покоління, ніякої твердої закваски, нічого ґрунтовного, що допомогло б відрізнити реальний факт від чортівні. Нісенітниця. Все їм подається на тарілочці, вони вважають життя чимось на зразок величезного телеекрану, де товчуться примари.

Нельсон читає його думки і переходить в наступ:

— Ну а ти зате віриш всієї цієї нісенітниці, яку говорять в церкві, а це вже дійсно глупістіка. Подивився б ти, що було сьогодні, коли вони причащалися, просто неймовірно: всі ці люди так милостиво витирали собі рот і з таким серйозним виглядом поверталися від вівтаря на свої лави. Справжні експонати з антропологічного музею.

— Принаймні, — каже Гаррі, — людям на кшталт твоєї бабусі після цього стає краще. А кому стає краще після цього "Жаху в Емітівілле"?

— А це не для того знято, це ж просто розповідь про те, що було. Люди, які жили в тому будинку, зовсім не хотіли, щоб у них таке трапилося, а ось сталося. — Судячи з того, як дзвенить його голос, малий остаточно загнаний в кут, а Кролик цього зовсім не хотів. Так чи інакше, не бажає він думати про потойбічні сили: щоразу як він у своєму житті робив крок у той бік, хтось помирав.

Мовчки батько і син їдуть по алеї панорамний огляд, звідки між розрослися дерев видно місто, схожий за кольором на глиняний горщик, який німці-робітники побудували на фундаменті, закладеному англійцем-виконробом, і де тепер живуть в тісноті поляки, іспанці і чорні і слухають через стінку телевізор сусіда, і плач дітей сусіда, і мерзенні сварки з суботнім вечорами. Складно стало їздити: стільки велосипедистів, і мопедів, і, найстрашніше, ковзанярів на роликах, які розгортають зовсім очманілі, в навушниках і в шортах, що робить їх схожими на боксерів, і з таким видом, точно вулиця належить їм. "Корона" ковзає по бульвару акацій, де лікарі і юристи засіли в довгих цегляних будинках, що стоять в тіні, трохи відступивши від вулиці, за кам'яними стінами і живими огорожами з ялівцю, посадженими, щоб утримати схили від осипи,і проїжджає справа бруерскую школу, яка в дитинстві здавалася Гаррі замком, а її численні гімнастичні зали і ряди шафок в ті два або три рази, що він бував там, коли команда Маунт-Джадж грала проти молодіжної команди Бруер, перш за все щоб потішитися (над ними), тікали, здавалося йому, в нескінченність. Йому приходить в голову розповісти про це Нельсону, але він знає, що малий терпіти не може, коли він починає згадувати часи своєї спортивної слави. Хлопці з Бруер, згадує про себе Кролик, були премерзкіе: роти у них завжди були якісь брудні, точно вони смоктали малинові льодяники. Дівчата спали з хлопчиками, а найбільш порочні з хлопців курили то, що колись називалося самокрутками. А зараз навіть діти президента — наприклад, син Форда — сплять з дівчатами і курять самокрутки. Прогрес. Тепер він розуміє,що в даному разі виріс в благополучному куточку світу, як сказала одного разу Мелані, — так буває: гілочки крутяться, крутяться серед потоку і застряють в прибережній тину.

Коли вони вирулили на Ейзенхауер-авеню і покотили вниз, під ухил, Нельсон запитує, порушуючи мовчання:

— Ти ж, здається, жив на одній з цих поперечних вуличок?

— Угу. Влітку.Місяців зо два-три, давно. У нас з твоєю матір'ю був тоді важкий період. А чому ти питаєш?

— Просто згадав. Буває таке відчуття — тобі здається, ніби ти колись вже був тут, а насправді ти бачив це, напевно, уві сні. Коли я дуже за тобою нудьгував, мама садила мене в машину і ми приїжджали сюди і дивилися на якийсь будинок в надії, що ти звідти вийдеш. Він стояв в ряду інших будинків, які здавалися мені зовсім однаковими.

— Ну а я виходив?

— Щось не пам'ятаю. Але я взагалі про це часу мало що пам'ятаю — тільки те, що я сидів в машині і мама брала з собою печиво, щоб мене відволікти, а сама плакала.

— Господи, як неприємно. Я до сих пір не знав, що вона привозила тебе.

— Може, це було всього один раз. Але чомусь у мене таке відчуття, що не один. Пам'ятаю, мама здавалася мені такий великий.

Ейзенхауер-авеню вирівнюється, стає гладкою, і вони без єдиного слова проїжджають будинок номер 1204, куди Дженіс кілька років по тому втекла до Чарлі Ставрос, а Нельсон приїжджав туди вже на велосипеді і дивився вгору на вікно. Хлопчику тоді відчайдушно хотілося мати мопед, і Гаррі тепер шкодує, що не купив його, — тепер в будь-якому випадку машина вже давно лежала б на звалищі, а добрі спогади залишилися б. Дивно якось виходить — почуття: вмить виникають і вмить зникають, а ось, ти диви, довговічніше металу.

Батько з сином проїжджають занедбане залізничне депо, перетинають фабричний район, згортають наліво, на Третю авеню, потім направо, на Уайзер-стріт, мимо білого глухого будівлі похоронної контори Шонбаума і — через міст. У потоці транспорту найбільше машин, за кермом яких сидять бабусі, які поверталися з ресторану, де вони обідали після церкви, і машин, набитих хлопцями, які вже встигли накачатися пивом і тепер мчать на стадіон в південний кінець Бруер, де грають "Вибухові". Вони згортають вліво, на шосе 111: Дискотека.