Кролик розбагатів - Сторінка 53

"Зовсім точно прибиральниця", — мимоволі думає Гаррі. Вона видає йому свою бездушну, але, як не дивно, ідеальну посмішку, — посмішку, схожу на ті, що виблискували в старих чорно-білих фільмах, одночасно сором'язливу і впевнену, бездоганну, як чиста мелодія, посмішку, яка, коли вона була молодшою , могла, здавалося,вивести її в життя куди вище того, де вона осіла. Дженіс, відкинувши голову, перемовляється з матір'ю, яка сидить позаду. Мім посадили в один ряд з матусею Спрингер і її старими курками. Ставрос сидить з Меркеттамі в третьому ряду — він хоч може заглядати Сінді в виріз сукні, коли йому стане нудно ... Немов навмисне ці разгильдяи Фоснахти сіли — а може бути, їх посадили — через прохід, де повинні були б сидіти родичі нареченої, стань вони в достатній кількості, і зараз пошепки сперечаються: Пеггі відчайдушно шипить, а Оллі, стоїчно дивлячись перед собою, щось Буркан їй у відповідь. Органіст пробігає пальцями по клавішах, виконуючи якусь фугу, щоб дати присутнім можливість покашляти і витягнути ноги. Коли мелодія тече спокійно, кінчик його маленької рудої борідки опускається і повисає в якомусь дюймі над клавіатурою. те,як він ударяє по клавішах, нагадує Гаррі старий лінотип, на якому він колись працював, натискав на кнопку, яка регулює прогалини, і вискакував шматок гарячого свинцю, а тепер комп'ютер друкує з дисків. Зліва від вівтаря в стіні відкривається одна з великих панелей з заокругленим верхом — немов потаємні двері у фільмі жахів, — і звідти виходить Арчі Кемпбелл в чорному одязі та білому стихарі. Посмішка його, оголивши нездорові зуби, як би говорить: "Що? Це я-то хвилююся? "— і звідти виходить Арчі Кемпбелл в чорному одязі та білому стихарі. Посмішка його, оголивши нездорові зуби, як би говорить: "Що? Це я-то хвилююся? "— і звідти виходить Арчі Кемпбелл в чорному одязі та білому стихарі. Посмішка його, оголивши нездорові зуби, як би говорить: "Що? Це я-то хвилююся? "

За ним слідує Нельсон, звісивши голову, не дивлячись ні на кого.

Худий ковзає по проходу, гнучкий, як кішка, і стає поруч з ним. У вільний від роботи час він, напевно, займається грабунком. Він на добрих шість дюймів вище Нельсона. У обох коротка стрижка під панків. На потилиці у Нельсона чубчик, так добре знайомий Гаррі, що у нього раптом свербить в горлі, немов туди щось попало.

Злісний шепіт Пеггі нарешті завмирає. Орган весь цей час мовчав. Піднявши пухкі руки, Манна Каша просить всіх встати. Під цей шурхіт Мелані виводить Пру з бічної кімнати з іншого боку. Вагітність, про яку всі здогадуються, лише підкреслює її красу. На ній довге, до щиколоток, креповое плаття кольору вівса — за словами матусі Спрингер, а за словами Дженіс і Мелані — кольору шампанського, взагалі воно з коричневим поясом, який вирішили не надягати, інакше їй довелося б занадто високо його зав'язувати. Повинно бути, це Мелані сплела віночок з польових квітів, вже зачеплених прив'яданням, який, немов корона, прикрашає голову нареченої. У неї немає ні шлейфу, ні фати — ніщо не прикриває її, крім природного гордості. Опущене обличчя Пру з підібраними губами горить; її морквяно-червоне волосся гладко зачесане назад,оголюючи ніжні раковини вух з просмикнутими в них крихітними золотими кільцями; очі, коли вона піднімає їх на Нельсона, а потім на священика, випромінюють зелене світло. Гаррі досить було б простягнути руку, щоб її затримати, але вона проходить мимо, не дивлячись на нього. Мелані ж усміхненими очима дивиться на старших; в довгих, з червоними кісточками, пальцях Пру тремтить букетик білих квітів. Ось вона зупинилася перед священиком, урочисто-серйозна і велично-повільна, — жінка, яка несе в утробі дитя.пальцях Пру тремтить букетик білих квітів. Ось вона зупинилася перед священиком, урочисто-серйозна і велично-повільна, — жінка, яка несе в утробі дитя.пальцях Пру тремтить букетик білих квітів. Ось вона зупинилася перед священиком, урочисто-серйозна і велично-повільна, — жінка, яка несе в утробі дитя.

Манна Каша звертається до них — "дорогі молодята". Голос у цієї людини звучить як труба — Гаррі помітив це ще вдома, але тут, в майже порожній церкві, луною віддаючись від балясин горіхового дерева і дощечок з іменами покійних і від йдуть вгору вигнутих крокв, він звучить під великим центральним вікном із зображенням Христа, відбуває на небо зі стартового майданчика, оточеної групою апостолів в шатах пастельних тонів, вдвічі сильніше, багатше, з якоюсь м'якою сумом, якій Кролик раніше в ньому не помічав; голос сплачувати прихожан в єдину паству, заглушаючи побоювання, що ця церемонія — лише фарс. Можна скільки завгодно сміятися над священиками, але є у них слова, які нам так потрібні, — слова, вислови тими, кого вже немає.

— Господь створив союз чоловіка і дружини, — оголошує він громовим, як гуркіт органу, голосом, — для спільної радості ... — І далі немов пил осідає шарами: — ... процвітання, продовження роду, виховання потомства. — Манна Каша закриває очі між фразами — єдиний його недолік. Гаррі чує ззаду легке покряхтиванье: матуся Спрингер втомилася дуже довго стояти. По інший бік Дженіс місіс Лубелл дістала з сумочки брудний на вигляд хустку і прикладає до обличчя. А Дженіс посміхається. У куточках її рота залягла чорнота. У цій своїй маленькій білому капелюшку, схожою на квітку, вона виглядає полінезійка.

Голос Манною Каші, брязкаючи, підноситься до крокв:

— Якщо хтось із вас може привести вагому причину, що заважає цій парі вступати в шлюб, — говорите зараз, а потім вже не порушуйте світу.

Світ.Рипнули лава. Це пара з Бінгемптоні. Мертвий Фред Спрингер. Рут. Кролик бореться з дурним бажанням закричати. В горлі у нього саднить.

Тепер священик звертається безпосередньо до молодим. Нельсон, що тримався збоку, — за очі похмуро, гвоздика в петлиці з'їхала, — тепер виходить на середину і стає поруч з Пру. Він одного з нею зростання. Шия у нього ззаду така худа і гола. Як тростинка!

Тепер запитують Пру. Тонюсеньким голоском вона відповідає — так.

Тепер питання до Нельсону, і у його батька пропадає бажання закричати, розіграти з себе такого собі злого клоуна — у нього починає лоскотати в носі, в двох маленьких протоках щось набухає.

— будь силою заручення їх в вірі, і однодумності, і істині, і любові ... залишить чоловік батька і матір і пристане до дружини.

Нельсон не так голосно, як Манна Каша, і не так жалібно, як Пру, каже — так.

До очей його підступають сльози і в горлі нестерпно дере, і все бідні, забуті, хворі, нікчемні свідки цього шлюбу викочуються через спини Гаррі зі своїм страшним усезнанням, з несподівано відчутної масою смутку, яка палить потилицю Нельсону, поки він і дівчата стоять мовчки, в той час як інші швидко гортають пухкі червоні новенькі молитовники, відшукуючи за назвою і номером потрібний псалом, а Манна Каша гримить: "твоя жінка як плодовита лоза", перекриваючи хор розрізнених голосів, серед яких не чути голосу Кролика, так ка до він плаче, заливаючи слова, вимиваючи сторінку, яка стає такою ж білою і чистою, як тонка ззаду шия нещасного, що стоїть мовчки Нельсона. Дженіс з веселим подивом дивиться на чоловіка з-під своєї білої капелюхи,а місіс Лубелл з сумною посмішкою жінки-поденщіци передає йому свій брудний носовичок. Кролик трясе головою — ні, він же великий чоловік, для нього такий хустку малий; потім все-таки бере його, намагаючись зупинити хлинули потоком сльози.

— Так проживете ви довго і так побачите дітей ваших, — співуче вимовляє Манна Каша своїм гучним солодким, обволакивающим голосом. — Хай буде мир в Ізраїлі, — додає він.

На вулиці, коли все вже завершено, і на пальці надіті кільця, і все клятви проголошені тремтячими молодими голосами під строкатим, як пасхальне яйце, злетом Христа в космос, і молитва Господу Богу вознесена, і бліда пара, обмінявшись покладеним поцілунком (бідолаха Неллі, що б йому вирости ще хоч на дюйм) і ставши тепер вже за всіма правилами таїнства часткою їх загальної плоті, їх племені, повертається до них обличчям під нездоровим післяполуденні небом, в якому вітер, дихаючий ввечері, нагнав хмари, безглузді сльози довгими смугами висихають на чи це Гаррі, і його вже знову обіймає Мім, обіймає як сестра, і перед ним постають все сімейні прикрощі, які вони пережили з того часу, коли він тримав її за крихітну ручку; майбутнє похмурої громадою навалилося на них, його єдиний син одружився,а Мім швидше за все ніколи не дізнається цього повсякденного тягаря — худа, хрустів зараз в його обіймах, вона так і залишиться старою дівою: адже і жінка легковажна може залишитися старою дівою; треба ж, чого тільки їй не довелося витерпіти за ці роки, його маленькій сестричці, яка за його прикладом плаче зараз тут, на повітрі, де сльози швидко висихають, а навколо миготять посмішки вийшли з церкви, немов метелики, що народжуються і живуть всього один день.що народжуються і живуть всього один день.що народжуються і живуть всього один день.

Ах, цей день, це свято, в який вони перетворили прозаїчну суботу, останній день літа. А яку силу-силенну пального вони переводять, коли низка машин спускається під гору по вуличках містечка до будинку матусі Спрингер. Гаррі і Дженіс в "короні" слідують за блакитним "крайслером" Бессі на випадок, якщо старенька будь-що-небудь вріжеться, а Мім везе місіс Лубелл в "мустангу" Дженіс з усе ще згорнутими набік задніми фарами.

— Чому ти так розплакався? — питає його Дженіс. Вона зняла капелюха і зараз зачісує чубок, дивлячись в люстерко заднього огляду.

— Не знаю.Від щирого, від того, як виглядав Неллі зі спини. Тому, що, дивлячись на потилиці дітей, розумієш: вони тобі довіряють . Я хочу сказати, їм дійсно все це подобалося — подобалася ця маленька мовчазна купка людей, які зібралися подивитися на них.

І він кидає на мовчали дружину погляд. На нижній губі її лежить кінчик язика — вона явно прикусила його, щоб не сказати зайвого.

Вона говорить:

— Якщо ти такий слізливий, міг би не чинити йому перешкод у магазині.

— Та я не чиню. Йому ж плювати на магазин — він просто хоче бовтатися тут при тобі і твоїй матінці, щоб ви квоктати навколо нього, а найлегше влаштувати собі таке життя, якщо тупцювати на майданчику, де у нас стоять машини.