Круглянський міст - Сторінка 3

- Василь Биков -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

І все одно тон і весь його вигляд свідчили, що рядовим він себе не вважав. Принаймні тут, у цій групі, поводився як старший, хоч і з маленькою, а все ж перевагою над ними двома. Правда, це його старшинство не дуже турбувало Стьопку, який єдиним командиром визнавав тут Маслакова.

Похльоскавши дубцем, Стьопка зняв з-за спини гвинтівку і також присів на землю трохи віддалік від цих двох. Гвинтівка в хлопця була стара, з гранчастим казенником, випущена, судячи з тавра, ще до модернізації 1930 року. Взагалі стріляла вона непогано, затвор теж працював нормально, і Степан був нею задоволений, якби не мушка. Мушка розкернилася в своєму гнізді і совалася туди-сюди. Перш ніж вистрілити, треба було посунути її на місце, до риски, а після вже цілитися.

Стьопка підняв із землі сучок, нігтями відщепив од нього тріску і став обережно запихувати її в щілинку під мушкою. Тріска, одначе, не лізла, ламалась. Це його заняття привернуло увагу Данила, а потім і Бритвіна, який незадоволено ворухнув бровами.

— Що ти робиш?

— Та ось — мушка.

Колишній ротний повернувся на бік і з вимогливою впевненістю простягнув руку.

— Ану!

Стьопка ще раз колупнув тріскою, але знову невдало, і подав гвинтівку Бритвіну. Той сів, розставивши коліна, звично поклацав затвором.

— Ну й ломачина! Брудна, звичайно, ржава. В тебе хто командир? Мелік'янц, еге?

Стьопка промовчав. Говорити з Бритвіним у нього враз пропало бажання — хлопець знав, що той скаже далі.

— Добре. Давайте гвинтівку.

— Ні, почекай! — ухилившись від його руки, Бритвін клацнув курком, поторкав прицільну рамку. Потім зирнув на мушку. — А ще казали: Мелік'янць суворий командир!

Стьопка все мовчав, але під ялиною підозріло завовтузився Данило.

— Та він не Мелік'янця. Він з кухні.

Бритвін опустив гвинтівку й утупив у Данила спантеличений, майже обурений погляд. Стьопка за дуло вихопив у нього гвинтівку, подумавши про Данила: "Щоб ти пропав! Тягнув його хтось за язик!" Хлопець відчув у собі болісну зніяковілість через цю недоречну підказку, але поправити нічого вже не можна було, і він огризнувся:

— А що, на кухні не люди?

Потім піднявся й закинув свою ломачину за плече, готовий іти, проте йти ще не випадало — хочеш чи ні, а треба було чекати з цими поряд. Тим часом Данило з легкою погордою на волосатому обличчі, а Бритвін з тривожливою настороженістю позирали на нього.

— Так хто тебе призначив у групу? — запитав Бритвін, зсунувши до перенісся густі чорні брови.

— А вам яке діло? — Надто знайоме було все: Стьопка знову відчув себе в становищі гіршого за інших, і це мимоволі викликало в ньому інстинктивний порив оборонятися. — Кому треба було, той і призначив.

Бритвін, однак, намагався стримуватися, тож незабаром приборкав здивування й зирнув на Данила. Той без особливої уваги до них ворушив рукою в своїй сумці.

— Дожилися, нема чого сказати! — пробуркотів Бритвін і знову відкинувся на лікоть. Стьопка, потоптавшись трохи, сів осторонь їх, біля стежки. Перше просвітлення в його настрої швидко затягувалося прикрістю, він уже лаяв себе, що дав Бритвіну в руки гвинтівку, — хай би тримав свою. А то придбав десь десятизарядку, і стільки вже фанаберії. Коли знадобиться, ще невідомо, чия краще візьме — ця СГТ чи його, зразка 1891 року. Степан міг би все це їм розтлумачити, як і те, що на кухні він опинився випадково, що він не менш за них походив свого часу на завдання. Але якась недобра впертість стосовно них, особливо щодо Бритвіна, вже брала своє, і він нічого не міг зробити з нею. Вона йому не підпорядковувалася, він знав це і не прагнув пересилити її.

Покривджено притихлий, Стьопка і не згледів, як від халабуд показався Маслаков. Хлопець почув тільки, як під ялиною, встаючи, зашорхав кожухом Данило, підвівся і зручніше сів Бритвін. У Стьопки ж од чиряків ломило в шиї, і, щоб озирнутись, він мусив повернутися всім тілом. Через галявину навпрошки йшов їх командир. Одною рукою він ніс щось важке — здається, німецьку каністру, в якій звичайно тримали бензин. Підійшовши ближче, поставив каністру і зсунув з пітного лоба армійську шапку.

— Що це? — запитав Бритвін.

— Димок, димок робити будемо, — жартівливо заговорив командир групи. — Думав, грюкнемо — нічого не вийшло. Будемо димити.

Вони всі похмуро дивилися на каністру: Данило і Степан — ставши біля неї, а Бритвін — мовчки сидячи на своєму місці. Відомо, всі з прикрістю розуміли, що виходило гірше, ніж міркувалося: бензин — не тол; як би там не випадало, палити завжди гірше, ніж підривати.

— Так ми що? Хіба не на чавунку? — стримано запитав Бритвін, позираючи кудись униз, на командирові чоботи. Маслаков з жартівливою жвавістю в очах огледів своїх підлеглих.

— Ні, не на чавунку. В інший бік. На Кругляни.

— На Кругляни. А хто тобі групу комплектував?

— А що — кепська група? Сам підбирав.

Бритвін устав і підійшов ближче. Потім з якоюсь уповільненою важністю повернувся до Стьопки.

— А цього також сам вибрав?

— Кого? Товкача? А що, чим кепський підривник?

Бритвін з-під лоба запитливо й наполегливо глядів на командира.

— Де ж це він підривав? На кухні?

— Яке вам діло? — не витримавши, огризнувся Степан. — Подумаєш, начальник знайшовся!

— Тихо!

Маслаков, мабуть, лише тепер зрозумів щось. З його обличчя зійшла усмішка, без якої його риси зробилися різкі, майже жорсткі.

— Кого брав — моя справа, — сказав він. — Хто заслужував.

— Заслужував! Ти глянь, яка в нього гвинтівка, — кивнув головою Бритвін.

Маслаков повернувся до Стьопки.

— Ану, дай сюди.

Степан подав гвинтівку, Маслаков одкрив і закрив затвор, спустив курок. Суворо зирнув на хлопця.

— В чому справа?

— Та мушка трохи совається, — умисне, як про дрібницю, скоромовкою відповів Стьопка і прикусив губу. Поки Маслаков оглядав і обмацував мушку, хлопець усе більше хмурився і з ненавистю думав про Бритвіна. Чи він був винен, що Кляпець вручив йому цю ломачину? Чи йому самому не хотілося мати добру зброю? З особливим жалем він згадував свій ладний трофейний автоматик, який у нього забрали, коли переводили в господарчий взвод.

— Закернити не міг, га?

— Так не було чим.

— Тепер ніколи — на перекурі нагадаєш. Сам закріплю. Решта в порядку?

— В порядку, — поспішно відповів Стьопка. Маслаков ще зирнув на його тонку постать, перетягнуту ремінцем, довше затримав позирк на зав'язаному дротом чоботі, але не сказав нічого.

— Тримай!

Стьопка на льоту ледве зловив кинуту йому гвинтівку і з полегшенням зітхнув. Напруження його спало, головне обійшлося — його не прогнали; решта для хлопця вже не мала великого сенсу.

— Так. Тоді кроком руш! — сказав Маслаков до останніх. Каністру понесемо по черзі. Хто перший?

Першого, однак, не знаходилося, каністра стояла долі, над нею, чекаючи охочого, стояв Маслаков. Бритвін, за його, мабуть, старою звичкою, відійшов поодаль з таким виглядом, ніби його тут нічого не стосувалося. Данило чомусь дивився в ліс — мов не чув, що сказав командир. Тоді Стьопка з гнівливою затятістю зробив крок уперед і взявся за гнуту металічну ручку каністри.

— Та-ак, — непевно промовив Маслаков і коротенько зітхнув.

— Гаразд, починай, Товкачу.

4

Починати було не так уже й важко — з годину Стьопка, міняючи руки, ніс каністру. Закинута лісова доріжка вилася спершу в похмурому, мохастому ялиннику, затим поповзла низиною, вільшаним хмизняком, порубами. Чорним, грязьким торфовищем хлопці недовго обходили хлюпке, з талою водою болото, на якому в чагарях несміло ще зеленіли кволі зубчики весняної трави.

Ще спочатку Стьопка відстав, аби не йти поруч з Бритвіним, якого він уже майже ненавидів. Хлопець розумів, що колишній ротний незадоволений ним, бо сумнівався в його бойових якостях, а може, і взагалі вважав невдахою. В глибині душі Стьопка не міг не відчувати, що справді на радощах трохи поспішив з виходом. Мабуть, варто було попросити в Свириденка автомат або хоч закернити мушку, тоді б, може, і не було цієї гавкотні. Тепер, поміркувавши, він не вважав себе зовсім невинним, але й не міг погодитися, щоб йому "читав мораль" Бритвін, який тут, по суті, такий самий рядовий, як і вони всі. Якщо вже на те пішло, то Стьопка ще б витримав мораль од Маслакова чи від когось із загонового начальства, але тільки не від Бритвіна, якого він не знав, а тепер уже й не поважав зовсім. Мало що він колишній командир, але ж товариш з нього невартий, це стало ясно з самого початку. І це засмучувало, бо в тій справі, на яку вони вирушали, куди важливіше мати просто надійного товариша, ніж якогось там в'їдливого командира. Командувати, власне кажучи, не було ким — треба було волокти каністру.

І він волік її, ледве не переломлюючись пополам. Бензин незвично смердів, заглушаючи лісові пахощі, і з тихим плескотом розмірено ворушився в посудині.

Спроквола, одначе, посудина все важчала. Стьопка став перебирати її в руках майже щохвилини, декілька разів зупинявся, міняючися руками, і врешті відстав. Попереду якраз трапився неглибокий, зарослий ліщиною рівчак; Маслаков з рештою перейшов по доріжці на той бік, а Стьопка спинився і поставив каністру. Напевно, треба крикнути, щоб підмінили, але він мовчав: не хотілося при Бритвіну про щось просити — могли б здогадатися самі. Студячи в повітрі пекучу долоню, він лише дивився їм услід і думав: озирнеться хтось чи ні? Ті ж один за одним лізли по схилу вгору, і тільки викараскавшись з рову, Маслаков гукнув його. Стьопка не озвався, а з затаєною образою сів біля каністри. Вони за ровом також посідали — ніхто не йшов сюди. Тоді він піднявся і, взявши каністру, помалу зійшов у рів.

Він думав, що вони дочекаються його і підуть, однак вони не ставали. Край дороги із заклопотаним виглядом сидів Бритвін, біля нього перевзувався Маслаков. Данило, обережно хапаючися за суки, поліз до струмка напитися. Зайняті розмовою, вони не звернули на хлопця жодної уваги.

— Річку під Круглянами знаєш? — питав Маслаков, перевзуваючись.

— Угу.

— Так ось там.

— Довгий той? Дерев'яний?

— Він самий.

— Навряд чи щось вийде, — подумавши, сказав Бритвін, за звичкою позираючи вниз. — Там охорона.

Стьопка збагнув, що розмова стосується їх завдання, і спідлоба пильно позирав чи то на Бритвіна, чи то на командира. Маслаков, підчепивши носком, стягнув другий чобіт, двома точними рухами загорнув шкарубку онучу.

— Охорони нема.