Кульгавий біс - Сторінка 13

Якщо вона порадить мені женихатися до. доньї Лусіани, я спробую щастя. Чом би, зрештою, й ні? Правда, я особа не такого високого рангу, як дон Фернандо, проте все ж таки дворянин і маю п'ятсот дукатів річної ренти. Бувають шлюби багато дивніші й несподіваніші за цей...

Паж запевнив дворецького, що справа варта заходу, і познайомив його з сестрою. Флорета, побачивши, що дон Косме ладен повірити чому завгодно, сказала, що він любий серцю її господині.

— Вона часто розпитує мене про вас, — просторікувала покоївка, — і я завжди вас вихваляю. Тож, будьте певні, сеньйоре дворецький: донья Лусіана в вас закохана, хоч і не признавалася мені в цьому. Не бійтеся їй освідчитись; покажіть, що ви — не тільки найгарніший та найставніший, а й найлюб'язніший кабальєро в Мадріді. Головне ж — замовляйте на її честь серенади; це буде їй найприємніше. А я й собі захоплюватимусь вашою люб'язністю; сподіваюсь, мої клопоти стануть вам у пригоді.

Щиро зрадівши з того, що Флорета так охоче й завзято береться турбуватися за нього, дон Косме кинувся до дівчини, обцілував її, а потім надів їй на палець дешевеньку каблучку, яку заздалегідь купив.

— Люба Флорето, — сказав він, — прийміть цей діамант. Це тільки для першого знайомства. Якщо ви добре мені прислужитесь, я піднесу вам багато коштовнішу річ.

Дворецький був дуже задоволений із своєї першої розмови з покоївкою. Він красно дякував Домінго за турботи, ще й подарував йому шовкові панчохи та кілька обшитих мереживом сорочок, додавши, що залюбки зробить йому ласку за будь-якої нагоди.

Потім дон Косме сказав:

— Друже, я хочу спитати у вас поради. Чи не написати мені до доньї Лусіани палкого, піднесеного листа?

— Чудова думка! — вигукнув паж. — Розкажіть високими словами, як ви її кохаєте; ручуся — це їй сподобається.

— I я так гадаю, — мовив дворецький. — Хай буде що буде: напишу!

Не гаючи часу, він сів до столу й, зібгавши із двадцять чернеток, написав нарешті любовне послання. Дворецький прочитав його Домінго. Паж слухав, жестами показуючи свій захват, а потім сказав, що віддасть лист Флореті.

Ось це послання — вишукане й квітисте:

"Давно вже, прекрасна Лусіано, повсюдні чутки про вашу незрівнянну вроду запалили в моєму серці пломінь кохання. Та хоч я згоряю в цьому вогні — досі не наважувався освідчитись вам у своїх почуттях. Але мені переказано, що часом, коли я проминаю ваш дім, ви вдостоюєте мене поглядом крізь віконниці, які ховають од людських очей вашу небесну красу, і що під впливом вашої зірки, такої щасливої для мене, навіть виявляєте до мене прихильність. Тож я насмілююсь просити дозволу присвятити себе служінню вашій особі. Якщо ви вшануєте мене таким дозволом, я зрікаюся всіх дам — тих, що були, тих, що є, і тих, що будуть.

Дон Косме де ла Ігера".

Паж і покоївка, звичайно, реготалися, читаючи листа, й кепкували з дворецького. А потім гуртом написали ніжне послання — начебто відповідь доньї Лусіани. Флорета його переписала, і наступного дня Домінго відніс цього листа дворецькому.

Ось що в ньому писалося:

"Не знаю, хто міг так точно переказати вам те, що я до вас почуваю. Хтось мене врадив, але я йому вибачаю — бо я довідалася, що ви мене кохаєте. З-поміж усіх кабальєро, які йдуть вулицею, саме на вас дивлюсь я з найбільшою втіхою; я мрію про те, щоб ви стали моїм коханим. Може, мені не слід цього бажати, тим більше — признаватися в цьому. Може, це моя помилка, та виною їй — ваші чесноти; це її пробачає.

Донья Лусіана".

Хоч лист був аж надто сміливий для доньки полковника — автори не взяли цього до уваги, — дон Косме повірив йому до останнього рядка. Він був про себе такої високої думки, що гадав: задля нього дама може зневажити приписи пристойності.

— Ах, Домінго! — переможно вигукнув дворецький, коли прочитав сфальшованого листа. — Бачиш, друже, сусідка твоя попалася в сильце. Незабаром я стану зятем дона Фернандо — не бути мені доном Косме де ла Ігера!

— Ви, безперечно, дуже до вподоби його доньці, — відповів лукавий повірник. — О, мало не забув! Сестра звеліла переказати вам, щоб ви не пізніше як завтра влаштували на честь її господині серенаду. Отоді вже сеньйорита закохається в вас до нестями!

— О, залюбки! — мовив дворецький. — Скажи сестрі, що я так і зроблю. Завтра під вікнами її господині відбудеться такий чарівний концерт, якого, либонь, іще не чули вулиці Мадріда.

І справді, дон Косме подався до вправного музики й, розповівши йому, що до чого, замовив серенаду.

Поки він цим клопотався, Флорета, навчена пажем, вибрала хвилинку, коли донья Лусіана була в доброму гуморі, й сказала:

— Сеньйоро, я приготувала для вас гарну розвагу.

Лусіана спитала, яку саме.

— О, це кумедна пригода! — вигукнула покоївка, зайшовшися сміхом. — Один дивак, — звуть його дон Косме, він старший над пажами в графа де Оната, — роззухвалився так, що обрав вас дамою свого серця; щоб освідчитись у своїх почуттях, завтра вночі він має почастувати вас чудовою серенадою.

Донья Лусіана була дуже весела на вдачу; до того ж вона подумала, що залицяння дворецького не становить для неї ніякої небезпеки; не надавши йому особливого значення, вона загодя раділа, що послухає гарну серенаду. Отже, ця дама мимоволі підтримала оману дона Косме. Якби вона знала все, як є, то, звичайно, дуже образилась би.

Наступної ночі під балкон доньї Лусіани під'їхали дві карети; з них вийшли залицяльник-дворецький, його повірник та шестеро співаків і музик. Почалася серенада. Музики грали й співали дуже довго. Зіграли багато нових мелодій і проспівали куплети про могутність кохання, яке парує чоловіків і жінок різних станів — навіть нерівних. Донья Лусіана, слухаючи їх, сміялася від щирого серця.

Коли серенада скінчилася, дон Косме відпустив музик. Вони поїхали додому каретами, а дворецький та Домінго стояли на вулиці доти, аж поки розійшлася юрба цікавих, які збіглися послухати серенаду. Тоді дон Косме підійшов під самісінький балкон, і покоївка, з дозволу господині, спитала крізь вічко у віконниці:

— Це ви, сеньйоре дон Косме?

— А. хто це питає? — обізвався він солоденьким голосом.

— Донья Лусіана, — відповіла покоївка. — Вона хотіла б знати, чи це ви були такі люб'язні, що влаштували серенаду, яку ми оце прослухали.

— О, це тільки перша з тих утіх, які приготувало моє кохання для чуда наших днів — для найпрекраснішої з-поміж усіх дам, коли тільки вона, з її ласки, прийме їх од закоханця, який приніс себе в жертву на олтар її краси.

Слухаючи цю пишну мову, донья Лусіана мало не пирхнула сміхом, але стрималася й, підійшовши до віконниці, сказала як могла статечніше:

— Сеньйоре дон Косме, ви, як видно, спритний залицяльник. Всі закохані кабальєро мусили б у вас учитися, як прислуговуватись дамам. Мені дуже сподобалася ваша серенада, і я ЇЇ не забуду. Однак, — додала вона, — час уже вам іти; нас можуть підслухати; іншим разом ми порозмовляємо довше.

Сказавши це, донья Лусіана зачинила вікно. Дворецький стояв під балконом, ущасливлений її ласкою. А паж чудувався з того, що вона прилучилася до комедії, яку він затіяв.

Це маленьке свято обійшлося донові Косме в сотню дукатів: адже він і карети найняв, і щедро пригостив музик вином.

А через два дні повірник дворецького знову змусив його труснути гаманом. Ось як це було. Довідавшись, що Флорета в ніч проти святого Хуана — це свято в Мадріді святкували особливо пишно, — має танцювати з дівчатами сотільйо , — паж вирішив почастувати дівчат розкішним сніданком за рахунок дворецького.

— Сеньйоре дон Косме, — сказав він напередодні, — ви знаєте, яке завтра свято. Рано-вранці донья Лусіана приїде на берег Мансанареса — подивитися на сотільйо. Гадаю, для короля кабальєро цього досить; ви не з тих, хто знехтує таку нагоду. І я певен — завтра ви добре почастуєте свою даму та її подруг.

— О, безперечно! — відповів дворецький. — Дуже тобі вдячний, що ти це сказав; ось побачиш, чи вмію я перехоплювати м'яч на льоту.

І справді, вранці з графського замку вийшло четверо лакеїв на чолі з Домінго. Вони несли кошики з холодною смаженею, печенею, птицею й дичиною, з булочками й пляшками дорогого вина. Вони простували на берег Мансанареса, де Флорета та її подруги водили танок, мов ті німфи на світанку.

Дівчата незмірно зраділи, коли Домінго перепинив їх легкі танці й від імені дона Косме запропонував розкішний сніданок. Посідавши на траву, вони заходилися бенкетувати й без упину кепкували з телепня, який влаштував цей бенкет: добросерда сестра Домінго, звичайно, розповіла їм, що до чого.

Отак вони сміялися-розважалися, аж коли бачать: на баскому коні від графських стаєнь їде пишно вбраний дворецький. Наблизившись до дівчат, він привітався з ними; ті підвелися і якнайшанобливіше відповіли на привітання, а потім стали дякувати за щедрість. Дворецький шукав очима донью Лусіану, щоб мовити до неї особливо люб'язне вітання, яке підготував по дорозі, але Флорета відвела його вбік і сказала, що господиня трохи занедужала, тим-то її немає на святі.

Дон Косме щиро засмутився, це почувши, і спитав, що ж то за недуга в його любої Лусіани.

— Вона дуже застудилася, — відповіла покоївка. — Адже вона майже всю ніч простояла на балконі без мантильї, слухаючи вашу серенаду; а потім ми розмовляли про вас...

Дворецький втішився з того, що невдача спіткала його через таку приємну причину, просив Флорету, щоб вона й далі клопоталася за нього перед доньєю Лусіаною, і подався додому, чимраз дужче радіючи зі своєї удачі.

Саме на той час він дістав за векселем, який надіслали з Андалусії, тисячу золотих екю — в Севільї помер його дядько, і це була належна йому частка спадщини. Дон Косме полічив при Домінго гроші й замкнув їх у скриню. Пажа, який не спускав з дворецького ока, пойняло непоборне бажання поцупити ці чудові золоті монети й чкурнути в Португалію. Він розповів про свій намір Флореті й запропонував тікати разом. Покоївка, така сама пройда, як і паж, одразу згодилась, хоч цю справу годилось би спершу гарненько обміркувати. І якось уночі, коли дон Косме, зачинившись у себе в кабінеті, писав велемовне, квітнете послання до дами свого серця, Домінго відімкнув скриню із золотом. Забравши гроші, він вибіг на вулицю, зупинився під балконом доньї Лусіани й занявкав кицькою.