Кульгавий біс - Сторінка 41

Перш за все він згадав про Кульгавого біса.

"Як мені бракує мого любого Асмодея! — подумав він. — 3 ним я вмить облетів би весь світ, сам того не помітивши. Ніде правди діти — для мене це неабияка втрата. А проте, може, справа ще якось залагодиться. Чому я маю губити надію на зустріч з бісом? Ану ж як справді чародій одпустить його на волю?"

Потім думки дона Клеофаса звернули на дона Педро та його доньку. І він кінець кінцем вирішив піти до сеньйора Есколано — надто вже кортіло побачити донью Серафіну.

Коли Самбульйо з'явився перед доном Педро, той розкрив обійми.

— Ласкаво прошу, благородний кабальєро, — мовив він. — А я вже гнівався на вас. "Що це таке? Я просив його навідати нас, а він не показується! — говорив я. — Я жадаю засвідчити йому повагу й приязнь, а це, виходить, йому байдуже!"

Самбульйо шанобливо схилив голову, почувши цей дружній докір, і сказав, вибачаючись, що боявся потурбувати дона Педро — адже він так позавчора перехвилювався.

— Я й слухати не хочу ваших вибачень, — заперечив старий. — Ви нікого не потурбуєте в цьому домі! Якби не ви, то сьогодні його повивала б жалоба... Коли ваша ласка, — докинув він, — ходімо зі мною: вам хоче подякувати іще хтось.

Дон Педро взяв студента за руку й повів до покоїв Серафіни.

Вона тільки що встала після сієсти.

— Доню, — мовив батько, — перед вами — благородний кабальєро, який не побоявся кинутись у полум'я і врятував вам життя; скажіть йому зараз, як глибоко ви йому вдячні, бо ж позавчора ви перебували в такому стані, що не могли говорити.

Сеньйора Серафіна розтулила рожеві вуста й звернулась до студента з таким привітанням, яким були б заворожені всі читачі, коли б тільки мені пощастило переказати його від слова до слова; однак мені самому не дуже точно його переказали — отже, краще промовчати, ніж перебрехати.

Одне лише скажу: донові Клеофасу здалося, що перед ним — не земне, а небесне створіння. Він не міг одвести очей від личка Серафіни; голос її лунав у його вухах солодкою музикою. Наш студент спалахнув коханням; проте він не вірив, що Серафіна — справді його наречена. Самбульйо гризли сумніви: невже за ту гадану послугу його чекає така нагорода?

Що дужче розгорялося його кохання до дівчини, то швидше згасала надія на те, що вона вийде за нього заміж.

Сумніви дона Клеофаса ще й те зміцнювало, що сеньйор Бсколано, розмовляючи з ним, і словом про це не прохопився; старий осипав студента похвалами, але й на здогад не дав, що хоче стати йому за тестя. Та й Серафіна, така ж люб'язна, як і батько, промовляла тільки слова подяки; вона й не натякнула на те, що Самбульйо любий її серцю. Отож він вийшов од дона Педро, палаючи коханням, але не тішачи себе анінайменшою надією.

— Друже мій Асмодею, — казав Леандро Перес, простуючи додому — так, наче біс і досі був біля нього, — коли ви мене запевняли, що дон Педро хоче взяти мене за зятя, а Серафіна кохає мене, то, певно, жартували; або ж — без сорому казка — ви знаєте сьогодення так само погано, як і майбуття.

Самбульйо вже шкодував, що пішов до сеньйора Есколано. Він вирішив будь-що здолати своє кохання, бо був певен: воно для нього — згуба. Більше того: дон Клеофас картав себе за те, що розпочав цю справу; він гадав, що негоже хитрістю завойовувати щастя.

Він думав про це і ввечері, і вночі. А вранці дон Педро прислав по нього. Самбульйо прийшов, і старий повів таку мову:

— Сеньйоре Леандро Перес, настав час довести вам, що ви зробили послугу не котромусь з тих вельмож, які платять за неї тільки словами подяки — підлесливими, та заразом облудними; я хочу, щоб винагородою за небезпеку, на яку ви себе наражали, рятуючи Серафіну, стала вона сама. Я спитав її про це й переконався, що вона охоче підкориться моїй волі. Скажу вам більше; коли я запропонував доньці вийти за вас заміж, вона дуже зраділа. Я впізнав у ній свою кров; Серафіна шляхетна, як і я. Отже, рішенець мій такий: ви берете з нею шлюб.

Добрий сеньйор де Есколано, який чекав, що студент почне палко дякувати за ласку, якою його вшановано, дуже здивувався: Самбульйо розгублено мовчав.

— Що з вами, доне Клеофасе? — спитав старий. — Чому ви знітилися? Невже мої слова так вас збентежили? Невже простий дворянин може знехтувати шлюб, що ним був би улещений навіть гранд? Невже на честі мого високого дому є пляма, про яку я й сам не знаю?

— Сеньйоре, я надто добре розумію, якою, з волі господа, відстанню ми розмежовані, — відповів Леандро Перес.

— То чом же ви не радієте, почувши про шлюб, яким мали бути б ущасливлені? — спитав дон Педро. — О, ви мабуть, закохані в якусь даму і вже зв'язали себе словом. Обов'язок перед нею змушує вас відмовитись од шлюбу з моєю донькою...

— Якби я мав кохану й заприсягся їй словом, то, безперечно, ні за що не зламав би його, — відповів студент. — Ні, я не можу прийняти честі, якою ви мене вшановуєте, зовсім з іншої причини. Я вважаю себе порядною людиною, тому й мушу відмовитись від високої пропозиції, якою ви мене вдостоїли. Я не хочу скористатися з того, що вас уведено в оману. Скажу вам правду: не я врятував Серафіну.

— Що я чую! — приголомшено вигукнув старий батько. — Хіба не ви винесли мою доньку з полум'я, в якому вона мало не загинула? Хіба не ви здійснили цей хоробрий вчинок?

— Ні, сеньйоре, — відповів Самбульйо, — нікому із смертних не вдалося б цього зробити, доньку вашу врятував диявол.

Дон Педро отетерів, це почувши; та, гадаючи, що студентові слова не слід розуміти буквально, попросив їх пояснити. І дон Педро, вже не турбуючись тим, що Асмодей розсердиться, розповів про себе й про біса — все як було.

Вислухавши його, дон Педро мовив:

— Ваша щирість тільки зміцнила мій намір оддати за вас Серафіну. Адже справжній її рятівник — саме ви. Якби ви не просили Кульгавого біса вирвати мою доньку з рук смерті, яка неминуче на неї чигала, він не став би опір її загибелі. Тож не хто інший, як ви, зберегли їй життя. Одне слово, ви гідні того, щоб стати Серафіні за чоловіка. Даю за нею і посаг — половину мого статку.

Ці слова розвіяли останні сумніви Леандро Переса, і він упав до ніг донові Педро, дякуючи за ласку.

Незабаром відгуляли весілля, як і годилося, дуже пишне: адже виходила заміж спадкоємиця сеньйора де Есколано. Родичі нашого студента були такі щасливі, що й не сказати. Отже, дон Клеофас був якнайщедріше винагороджений за те, що на кілька годин подарував волю Кульгавому бісові.