Квентін Дорвард - Сторінка 73

Ця волосінь неодмінно перервалася б, хоча б вона була вдесятеро товща, коли б рибалка одразу потягнув, замість того щоб дати рибі змогу вільно смикати її й борсатися до виснаження. Так і ви, государю, поступіться чимось герцогові в його вимогах, що для нього пов'язані із справою честі й відплати. Тоді вам пощастить відхилити ті вимоги, на які я вам натякав і які, — мушу відверто сказати вашій величності, — мають на меті якнайбільше послабити Францію. Декотрі з них можуть вислизнути з його пам'яті та уваги, а згодом, коли їх відкладуть на наступні наради та дальші обговорення, про них, мабуть, і зовсім забудуть.

— Розумію тебе, мій любий пане. Філіппе, — сказав король, — але повернімося до нашої справи. Отже, якими саме з своїх визначних пропозицій герцог так дорожить, що найменше заперечення їх може зробити його несамовитим та невблаганним?

— З вашого дозволу, государю, всі для нього однакові, разом і кожна зокрема, коли ви заперечуватимете йому. Саме цього й слід уникати вашій величності. Отже, як той рибалка, ви весь час маєте бути на сторожі, щоб своєчасно послабити волосінь, коли герцог почне лютувати. Ця лють, яка вже напівугамувалася, нарешті вичерпається сама собою, і тоді вашій величності вже не важко буде з ним упоратися.

— А проте, — задумливо зауважив Людовік, — усе ж таки повинно бути у вимогах мого любого кузена щось таке, що найбільше для нього варте. Чи не можеш ти мені на це натякнути, Філіппе?

— Найдрібніша з вимог герцога може перетворитися на найважливішу, коли тільки ваша величність заперечуватиме йому, — відповів де Комін. — Одне тільки можу сказати з певністю, государю: всяка згода буде неможливою, доки ви не відмовитесь од льєжців і де ля Марка.

— Я вже сказав, що відмовлюся од них, — відказав Людовік, — та на краще вони і не заслужили. Мерзотники! Підняти повстання тоді, коли воно мені може коштувати життя!

— Той, хто підносить запалений гніт до пороху, мусить чекати вибуху, — заперечні" історик. — Але герцог Карл чекає не тільки на вашу обіцянку відмовитися од них, государю. Ви повинні знати, — що він вимагатиме ще вашої допомоги для придушення бунту й вашої присутності при покаранні винних.

— Навряд чи це відповідатиме нашій гідності, де Комін, — зауважив король.

— Але відмова від цього навряд чи відповідатиме інтересам безпеки вашої величності, — відповів де Комін. — Герцог вирішив раз назавжди довести цим фламандцям, що їм нема чого сподіватися підтримки Франції в їхніх заколотницьких намірах і що ніяко втручання не врятує їх від заслуженого гніву та помсти Бургундії.

— Я хочу бути відвертим з тобою, пане Філіппе, — промовив Людовік. — Чи не здаєтсья тобі, що коли б нам пощастило виграти час, то ці льєжські свинарі змогли б, чого доброго, дати добру відсіч герцогові Карлу? Адже цих шахраїв дуже багато й вони завзяті. Хіба вони не зможуть оборонити своє місто від нього?

— З допомогою тисячі французьких лучників, яких ваша величність обіцяли їм, може б, вони й зробили щось. Однак…

— Кому я обіцяв їх? — вигукнув король. — Це наклеп! Добрий пане Філіппе, ви дуже помиляєтеся, коли кажете про мене таке.

— Однак без вашої допомоги, — вів далі де Комін, не звертаючи уваги на слова короля, — а ваша величність навряд чи вважатиме зручним допомагати їм зараз, вони не зможуть оборонити своє місто, в мурах якого ще не полагоджено проломини, пробиті герцогом Карлом після Сен-Тронського бою. Рицарі Ено, Брабанту і Бургундії, гадаю, легко зможуть пройти в них чоловік по двадцять в ряд.

— От ще нерозважливі йолопи! — вилаявся король. — Коли вони самі не подбали про свою безпеку, то й не заслуговують на моє заступництво. Ну, кажи далі, я не сперечатимуся щодо цього.

— Я боюся, що наступний пункт може ще менш сподобатися вашій величності, — сказав де Комін.

— А! Ти маєш на увазі знов цей пекельний шлюб, — відповів король. — Ну, я аж ніяк не можу погодитися, щоб герцог Орлеанський порушив присягу, дану моїй дочці Жанні. Це означало б позбавити французького престолу не тільки мене, а й моїх нащадків, бо ця ніжна квіточка — мій дофін — гадаю, не дасть насіння. Про цей шлюб я мріяв вдень і вночі. Ні, пане Філіппе, я не можу від нього відмовитися! Крім того, не по-людському було б вимагати від мене, щоб я своїми власними руками зруйнував мій улюблений план і щастя двох молодих, які призначені одне для одного.

— Хіба їхня взаємна прихильність така велика? — спитав де Комін.

— Принаймні за одного з них я ручуся, — відповів король, — і саме за ту, чиє щастя мені найдорожче. Але ти усміхаєшся, пане Філіппе, ти не віриш у силу кохання?

— Ні, навпаки, — сказав де Комін, — коли це завгодно вашій величності. В цій справі я такий скептик, що хотів би спитати, чи не з більшою охотою ваша величність дасть згоду на задуманий герцогом шлюб, коли я ручуся, що графиня Ізабелла де Круа кохає іншого і напевне ніколи не погодиться на такий шлюб.

— Мій любий і дорогий друже, — зітхнув Людовік, — з якої могили ти витяг для мене таку втіху? Кохає іншого! Ну й що ж, хіба це обходить мене? Сказати правду, коли б герцог Орлеанський навіть ненавидів мою дочку Жанну, він однаково мусив би одружитися з нею. Отже, розміркуй собі, чи є якась можливість, щоб ця жінка, та ще під таким тиском, відмовила йому, сину Франції? Ні, Філіппе, ні! Годі й сподіватися, щоб вона могла чинити опір такому впертому коханцеві. Varium et mutabile[246], — як сказав, поет[247].

— Ваша величність недооцінює вперту вдачу цієї молодої особи. Недарма вона походить із такої владної і впертої родини, як родина де Круа. А я довідався від Кревкера, що вона спалахнула романтичним коханням до того молодого зброєносця, який супроводив її і зробив їй дорогою чимало послуг.

— Чи ж це не лучник моєї гвардії, Квентін Дорвард? — сказав король.

— Той самий, я гадаю, — промовив де Комін. — Його забрали в полон разом із графинею, коли вони подорожували майже вдвох.

— Ну слава богові, і святій діві, і святому Мартінові, і святому Юліанові, нехай благословенні будуть їхні імена, — сказав король. — Хвала й честь ученому Галеотті, який прочитав у поєднанні сузір'їв, що доля цього юнака щільно пов'язана з моєю. Коли молода графиня так покохала його, що відмовиться коритися герцогові 1 бургундському, доведеться визнати, що цей Квентін справді зробив для мене велику послугу…

— З того, що каже Кревкер, можна гадати, що ця панянка не поступиться нічим, хоч би як того домагався герцог Карл. Нарешті, і сам благородний герцог безвідносно до того, на що вашій величності завгодно було натякнути у формі припущення, навряд чи залюбки відмовиться од своєї принадної кузини, з якою він так давно заручений.

— Гм! — відповів король. — Але ти ніколи не бачив моєї дочки Жанни. Це сова, справжня сова на вигляд! Навіть мені самому соромно, що вона в мене така. Проте справа не в цьому. Аби тільки він був досить розважливий і одружився з нею, а там нехай уже гуляє й задивляється на найперших красунь Франції. Я це йому заздалегідь дозволяю. Ну, Коміне, тепер ти розгорнув передо мною всю карту герцогських вимог?

— Я перелічив вам, сір, усі ті пункти, на які герцог найбільш наполягатиме. Але вашій величності відомо, що настрій герцога схожий на навальний гірський потік, який тільки тоді буває спокійний, коли не зустрічає перешкод. Неможливо передбачити всього, що може викликати його лють. Коли проти вас несподівано з'являться нові обвинувачення, — пробачте мені на слові, бо в нас так мало часу, щоб вибирати слова, — нібито ваша величність змовилися з льєжцями і Гійомом де ля Марком, то це могло б мати найгірші наслідки. До речі, до нас дійшли якісь чудернацькі чутки: кажуть, нібито де ля Марк одружився з графинею Амеліною, старшою в родині де Круа.

— Ця стара дурка так мріяла про одруження, що готова була побратися із самим чортом. Мене більш дивує, що цей звір де ля Марк вирішив одружитися з нею.

— Є ще чутки, — вів далі де Комін, — що до Перонни їде посол де ля Марка. Уже тільки це могло б спричинитися до шаленства герцога. Сподіваюся, що в нього не може бути ніяких листів від вашої величності.

— Листів до Арденського Вепра? — сказав король. — Ні, ні, пане Філіппе, я не такий уже дурень, щоб кидати перла перед свиньми. Ті незначні зносини, які я підтримував із цим звіром, завжди велися тільки на словах, для передачі яких я завжди використовував таких низько народжених рабів і волоцюг, що їх свідчення не мали б значення на суді, навіть коли б ішлося про крадіжку якоїсь поганої квочки.

— Тоді я можу тільки порадити вашій величності, —, сказав де Комін, підводячись, щоб попрощатися, — бути весь час напоготові, діяти залежно від обставин, а головне, нізащо не розмовляти з герцогом таким тоном, який більше відповідає вашому високому сапові, ніж теперішньому вашому становищу.

— Коли моя гідність почне недоречно нагадувати про себе, — хоч це вона рідко робить, коли "йдеться про щось важливіше, — в мене є принаймні один надійний засіб проти цього, досить мені тільки згадати одну лиховісну кімнату, сеньйоре Філіппе, і подумати, як помер Карл Простак, щоб одразу охолонути, як після купання в крижаній воді. Невже, любий друже й напутнику, тобі вже час іти? Прощай, сеньйоре Філіппе! Настане час, коли тобі набридне читати лекції політичної мудрості цьому бургундському бугаєві, який не здатен зрозуміти найпростішого твого доводу; тоді, якщо Людовік де Валуа буде ще живий, згадай, що в тебе є відданий друг при французькому дворі. Ще раз кажу тобі, що я вважав би за справжнє благословення для свого королівства, коли б мені пощастило заручитися порадами людини, що поєднує глибоко розуміння державних справ з сумлінням, здатним відрізняти добро від зла. Хай простять мені милостивий бог, і пресвята божа матір, і святий Мартін! Олів'є і де Балю мають серця, як камінь, і все моє життя отруїла гризота й каяття в тих злочинах, які вони приневолили мене вчинити! Тільки ти, пане Філіппе, обдарований мудрістю стародавніх мудреців, тільки ти міг би навчити мене бути великим, залишаючися чесним.

— Важке завдання, і не багатьом пощастило його виконати, але не неможливе для государя з твердою волею, — сказав історик. — А поки що, государю, будьте готові до того, що герцог от-от з'явиться.