Лебедина пісня - Сторінка 3

Ось зайшов попрощатись.

— Проходьте, сідайте. Я зараз самовар поставлю. Та розкажіть про свої турботи.

Слухаючи неквапливу розповідь гостя, Олена зрозуміла, що не байдужа до долі мисливця. Вона непомітно роздивлялася загоріле обличчя Березіна, відкрите високе чоло, трохи роздвоєне підборіддя, розумні гострі очі, великі міцні руки, що вміють виконувати будь-яку роботу. Олена уявила, як він подовгу живе в лісі сам, і це вдалося їй вершиною мужності.

Наче прочитавши її думки, мисливець підвівся. В його погляді застигло німе запитання. Вії дівчини здригнулися і швидко опустилися. Запала ніякова тиша.

— Засидівся я. На добраніч вам! — квапливо попрощався Березін. ,

Через день гуркіт вертольота, який злетів з околиці, сповістив усіх, що мисливствознавець відбув до далеких засніжених гір.

Настала весна. По Амгуні пливли синюваті крижини. І хоч в ярах модрини стояли ще в глибокому снігу, віття їхнє вже вкрилося зеленим серпанком. Тепер Сніжок майже не заходив на літню кухню, де зимував. Він цілісінький день купався з гусьми в калюжах, збуджено махав крилами, пильно вдивляючись у небо, коли над Роздольним пролітали гуси або качки. Одного ранку над Амгунню з'явилися лебеді. Вони летіли табуном, оголошуючи землю трубними звуками. "Я тут, а ти де?" — неначе питав ватажок. Як розхвилювався й насторожився Сніжок, зачувши рідні йому звуки! Він знову кинувся до урвистого берега річки. Розгорнув могутні крила і, відштовхнувшись од землі, злетів у повітря. Набравши висоту, він на всю силу легенів затрубив до своїх родичів, і вони відгукнулися на його заклик. Прискоривши політ, Сніжок впевнено летів у блакитній високості. Все слабкіше й слабкіше долинав звідти його голос. То була пісня вільного птаха. Чулося в ній холодне тремтіння вітру, дзюрчання весняних струмків, смуток і радість. Довго летіли лебеді. Сніжок догнав їх, коли ключ знизився над пустинним тайговим озером для відпочинку. Тепер ніяка сила не змогла б роз'єднати його із віднайденими родичами. Радість сповнювала його маленьке серце, і він трубив і трубив. Це була його перша, але не остання пісня!

— Олено Дмитрівно, чим ви так схвильовані? Що сталося? — стривожено спитав Березін учительку, коли вона швидко увійшла в його кімнату.

— Знову пропав Сніжок, допоможіть розшукати!

Мисливствознавець накинув на плечі куртку, і вони пішли на річку. Рожева зоря віддзеркалювалась од поверхні води. Пахло вологою свіжістю. Десь угорі чулися тоскні голоси перелітних птахів.

— Олено Дмитрівно, чи варто шукати Сніжка? Нехай живе на волі. На найближчому озері його приймуть у перелітний караван, і, як знати, може, він знайде там собі лебідочку.

Березін зазирнув у вічі вчительки. Олена сперлася на міцну руку супутника, і вони мовчки пішли берегом дрімотної ріки.