Легенда про Уленшпігеля - Сторінка 4

- Шарль де Костер -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

О нерозважний поете, що так любиш Рабле і старих майстрів! Ці люди мають перед тобою ту перевагу, що, шліфуючи мову французьку, вони остаточно доконають її.

ПУГУПУГУС ПУГГ

Книга перша

1

В місті Дамме, у Фландрії, коли травень уквітчав білим цвітом кущі глоду, у Клааса народився син Уленшпігель.

Кума-повитуха Катліна сповила його в теплі пелюшки і, оглянувши йому голову, показала плівку.

— В сорочці народився, під щасливою зіркою, — радісно мовила вона.

Але одразу й забідкалась, побачивши чорну плямку на плечі.

— Ой леле! — заголосила вона. — Це ж знак від диявольського пазура.

— Значить, добродій Сатана дуже рано сьогодні встав, — озвався Клаас, — коли вже встиг позначити мого сина…

— Та він ще й не лягав, — сказала Катліна, — бо півень тільки-но будить курей.

І вона вийшла, передавши немовля Клаасові.

Тоді світанок прорвав нічні хмари, ластівки защебетали, швидко заширяли над луками і пурпурове сонце явило на обрії своє сліпуче лице.

Клаас відчинив вікно і промовив до Уленшпігеля:

— Сину мій, в сорочці народжений, ось пресвітле сонечко вітає землю фландрську… Подивись на нього, якщо можеш. І коли згодом тебе обсядуть сумніви і ти не знатимеш, як чинити, запитай у нього поради! Воно ясне і гаряче: будь щирий, як його світло, і добрий, як його тепло.

— Клаасе, чоловіче мій, — сказала йому Сооткін, — ти ж повчаєш немовля нетямуще. Йди-но краще пити, синку.

І мати простягла немовляті свої прекрасні природні міхи.

2

Поки Уленшпігель ссав її груди, прокинулось усе птаство в полі.

Клаас, в'яжучи хмиз, дивився, як його дружина годує Уленшпігеля.

— Жінко, — запитав він, — а чи досить у тебе молочка?

— Глеки-то повні, — відповіла вона, — але не повна моя радість.

— А чого ж то в такий щасливий день ти ніби сумна?

— Бо думаю, — мовила вона, — що в нас і ламаного шеляга вже нема в гаманці, який он висить порожній на стіні.

Клаас зняв гаманця зі стіни, але хоч як його трусив, а приємного дзенькоту не чутно було. Це його дуже збентежило. Проте йому хотілося заспокоїти дружину:

— Та чого ти турбуєшся? Хіба нема в нас у скрині пирога, що вчора принесла Катліна? А ще он лежить чималий шмат яловичини, з якої принаймні на три дні дитині молока вистачить. А торбина сухої квасолі, що стоїть у кутку, хіба вона пророкує голод? А це що, привид чи горнець з маслом? А на горищі мана чи яблука вишикувались рівненько десятками, як до бою? І чи не обіцяє нам веселої гулянки оце товсте барильце брюггського пивця, доброго трунку, що зберігається в його черевці?

— То треба ж буде ще, — мовила Сооткін, — і священикові дати два патари[16] за хрестини та на церкву флорин[17].

На цьому слові увійшла Катліна з великим пучком польових трав і сказала:

— Я принесла немовляті, в сорочці народженому, дягелю, що оберігає від розпусти, і кропу, що відганяє нечисту силу…

— А чи немає в тебе часом такої трави, — запитав Клаас, — що принаджує флорини?

— На жаль, нема, — мовила вона.

— Ну, — сказав він, — тоді я піду подивлюся, чи нема її в каналі.

Він узяв сітку, вудочку і вийшов з дому, певний, що в таку ранню пору нікого не зустріне, бо ще було з годину до oosterzon'у[18], як називають у Фландрії шосту годину ранку.

3

Клаас прийшов до Брюггського каналу неподалік від моря, насадив принаду на вудочку, закинув її в воду і поставив сітку. Він побачив, що по той бік каналу, на купці черепашок, спить мов убитий якийсь добре вдягнений хлопчина.

Від шуму, що зчинив Клаас, він прокинувся і хотів дременути, боячись, чи не сторож то нічний натрапив на нього, щоб забрати в steen[19] як волоцюгу. Але заспокоївся, впізнавши Клааса, коли той гукнув до нього:

— Хочеш заробити шість ліарів[20]? Тоді гони рибу до мене.

Хлопчина, вже з невеличким черевцем, вліз у воду і, озброївшись довгою очеретиною з пишною китицею на кінці, став гнати рибу до Клааса.

Закінчивши рибалити, Клаас витяг свою сітку й вудочку і, перейшовши через шлюз, наблизився до хлопчака.

— Це ж тобі, — сказав він, — дали ім'я Ламме при хрещенні і прозвали Гудзак[21] за твою лагідну вдачу? Ти живеш на Чаплиній вулиці за собором? Як же це воно вийшло, що такий славний хлопчина, так гарно вдягнений і спить надворі?

— Ох, дядечку, — відповів хлопчина, — дома в мене є сестриця, молодша на рік, але коли хоч трохи посваримось, то дуже мене лупцює. А я ж не смію бити її по спині, бо їй болітиме, добродію. Ось учора за вечерею я був такий голодний, що почав вимазувати пальцями дно миски, в якій було м'ясо з квасолею, а вона також хотіла цього трохи. Але його не досить було і мені самому, добродію. Коли вона побачила, що я вже й підливу облизую на губах, бо дуже була смачна, то як не сказилась і таких духопеликів мені надавала, що я ледве втік із хати.

Клаас запитав у нього, що ж робили батько й мати, коли вона його лупцювала.

Ламме Гудзак відповів:

— Мій батько поплескав мене по одному плечу, мати по другому, і обоє сказали: "Дай відкоша, боягузе". Але я не хотів бити дівчинку і втік.

Раптом Ламме зблід і аж затремтів увесь.

Клаас побачив, що до них наближається висока жінка, а біля неї йде дівча, худе і зле на вигляд.

— Ай! — скрикнув Ламме, схопившись за Клаасові штани. — Ось моя мати й сестра, вони, певне, мене шукають. Обороніть мене, пане вугляр.

— Стривай-но, — мовив Клаас, — на ось тобі спочатку твої сім ліарів, і тоді сміливо ходімо до них.

Побачивши Ламме, мати й сестра кинулись були до нього з кулаками: мати — бо дуже турбувалась за сина, сестра — бо так уже звикла.

А Ламме, сховавшись за Клааса, крикнув:

— Я заробив сім ліарів, я заробив сім ліарів, не бийте мене!

Але мати вже обіймала його, тим часом як дівча силою хотіло розтулити руку, щоб одібрати гроші. Та Ламме кричав:

— Це мої, не дам! — І міцно затискав кулак.

Тоді Клаас добре сіпнув дівчинку за вухо й сказав:

— Коли ти мені ще хоч раз посваришся з братом, — він же в тебе добрий і лагідний, як ягня, — то я вкину тебе в чорну вугляну яму, і там уже не я схоплю за вуха, а червоний чорт із пекла, він роздере тебе на шматки своїми великими пазурами і довгими, як вила, зубами.

Почувши таке, дівчинка не посміла ні глянути на Клааса, ні підійти до Ламме, а сховалася за материну спідницю. Але, йдучи до міста, вона всюди кричала:

— Вугляр мене бив, у нього в льоху сидить чорт!

А проте брата вже більше не била, хоч, підрісши, примушувала його працювати за себе. А лагідний простачок охоче її слухався.

А Клаас дорогою продав свій улов на одному хуторі, де в нього купували завжди. Вернувшись додому, він сказав дружині:

— Ось що я знайшов у череві чотирьох щупаків, дев'ятьох коропів і в повному кошикові вугрів.

І він кинув на стіл два флорини і один патар.

— Чому ж ти щодня не ходиш ловити рибу? — запитала дружина.

Клаас відповів:

— Щоб самому не потрапити на гачок до громадських стражників.

4

В Дамме Уленшпігелевого батька звали Kolldraeger, або Вугляр. Волосся в нього було чорне, очі блискучі, шкіра — як і його товар, за винятком неділі і свят, коли в його домі не шкодували мила. На зріст він був невисокий, але кремезний, дужий, з веселою усмішкою на обличчі.

Коли кінчався день і надходив вечір, він ішов до якої-небудь таверни, яких чимало було по дорозі до Брюгге, промити добрим пивцем горлянку, чорну від вугілля. Всі жінки, що виходили на поріг свого дому подихати свіжим повітрям, приязно вітали його:

— Добривечір, вугляре! Доброго пивця тобі!

— Добривечір, бажаю й тобі, щоб чоловік не відразу засинав коло тебе, — відповідав Клаас.

Дівчата, вертаючись юрбою з поля, ставали перед ним поперек дороги і вимагали відкупного.

— Що заплатиш за право пройти: червону стрічку, золоті сережки, оксамитні черевички чи флорин у калитку?

А Клаас хапав першу-ліпшу в обійми і цілував то в свіжу щічку, то в шию — що було ближче до губів, — а потім казав:

— Все інше просіть, мої любі, у своїх коханців.

І вони з реготом розбігались.

Діти впізнавали Клааса по його гучному голосу і тупанню черевиків. Вони бігли за ним і гукали:

— Добрий вечір, вугляре!

— Хай вас Бог береже, ангелята мої, — відповідав їм Клаас, — але не підходьте близько, бо й вас замащу, як негренят.

Проте малеча сміливо підступала до нього. Тоді він хапав кого-небудь за курточку, мазав його своєю чорною рукою по обличчю і, сміючись, пускав до гурту, де здіймався шалений регіт.

Сооткін, дружина Клаасова, була добра жінка: вставала на зорі і працювала пильно, як мурашка.

Удвох з Клаасом вони обробляли своє поле, впрягаючись у плуг, наче воли. Важко було їм тягти його, але ще важче волочити борону, коли дерев'яні зуби цього польового знаряддя роздирали суху землю. Проте вони весело працювали і, працюючи, співали.

І хоч яка була суха земля, хоч як палило їх сонце своїм гарячим промінням, хоч як вони знесилювались, а волочили борону, аж ноги підгинались, та коли зупинялись і Сооткін повертала до Клааса своє лагідне обличчя, він цілував це тендітне дзеркало душі, і вони забували про свою велику втому.

5

Напередодні з ганку ратуші оголосили, що її величність дружина імператора Карла при добрій надії, а тому треба молитись Богові, щоб дарував їй щасливі пологи.

До Клааса вбігла Катліна; вона вся аж тремтіла.

— Що з тобою, кумо? — запитав добряга.

— Ой лишенько! — відповіла вона, ледве зводячи дух. — Цієї ночі привиди косили людей, наче косарі траву. Дівчат закопували живцем! На їхніх тілах танцював кат. Дев'ять місяців камінь пітнів кров'ю, а цієї ночі розсипався.

— Змилуйся над нами, Господи, — забідкалась Сооткін, — змилуйся, Господи! Недобра це прикмета для землі фландрської.

— Ти на свої очі це бачила чи, може, приснилося тобі? — запитав Клаас.

— На свої власні очі, — відповіла Катліна.

І вона, бліда і заплакана, оповідала далі:

— Народилося дві дитини, одна в Іспанії — це інфант Філіпп, а друга в Фландрії — це Клаасів син, якого згодом зватимуть Уленшпігель. Філіпп стане катом, бо це виплодок Карла П'ятого, ката нашої країни. Уленшпігель буде великим майстром на веселі жарти-баляндраси та юнацькі витівки, але матиме добре серце, бо його батько — Клаас, робітник справний, статечний, що чесно, сумлінно заробляє свій хліб. Імператор Карл і король Філіпп ітимуть шляхами кривди у своєму житті, сіючи війни, нещастя, грабунки та інші злочинства.