Легенда про Уленшпігеля - Сторінка 45

Той, що викликав, був на вулиці, а ворог був нагорі біля вікна. "Спустися, — кричить той, що викликає, до того, що вгорі коло вікна, — я тебе так телепну по макітрі кулаком, що вона тобі сховається в груди і ти визиратимеш звідти крізь ребра, як злодій крізь в'язничні ґрати". А ворог відповідає: "Та обіцяй мені хоч у сто разів більше, я все одно не вийду". Отак може відповісти й Оранський та всі його прихильники.

І вони таки справді відмовилися з'явитись. А Егмонт і Горн вчинили інакше. І Господь покарає тих, хто завагався виконати свій обов'язок.

2

Тим часом у Брюсселі на Кінському базарі скарані були на горло брати д'Андло, сини Баттенбурга та інші славетні й хоробрі сеньйори, що хотіли несподівано захопити Амстердам.

Йдучи на страту, всі вони, вісімнадцять чоловік, співали псалми, а попереду й позаду били в барабани.

А іспанські солдати, що вели їх на страту, підсмалювали їх з усіх боків смолоскипами. І коли вони здригалися від болю, ті глузували: "Що, лютерани, болить? Ось скоро вам ще не так заболить!"

А зрадив їх донощик, на ім'я Дірик Слоссе; він заманив їх в Енкгейзен, ще католицький, і видав герцоговим шпигунам.

І вони вмерли мужньо.

І майно їхнє відійшло до короля.

3

— Ти бачив його? — сказав одягнутий дроворубом Уленшпігель до Ламме, що був одягнутий так само. — Ти бачив оту паскудну пику мерзенного герцога, з низьким, як у орла, лобом, з довгою бородою, що нагадує мотузку на шибениці? Хай бог задавить його на ній! Бачив ти цього павука з довгими кошлатими лапами, якого сатана виблював на нашу країну? Ходімо, Ламме, ходім, накидаємо камінців у його павутиння.

— Лишенько! — вигукнув Ламме. — Нас же тоді спалять живцем.

— Ходімо в Гронендаль, мій друже, ходімо в Гронендаль. Там є гарний монастир, де його павуча світлість молиться богові, щоб допоміг йому виконати його діло: потішити свою чорну душу трупами. Тепер у нас піст, але його світлість нізащо не відмовиться від крові. Ходімо, Ламме! П'ятсот вершників оточують дім в Оені, триста піхотинців вирушили невеликими загонами і ввійшли в Суанський ліс. Тільки-но Альба почне молитися, ми нападемо на нього, схопимо, посадимо в міцну залізну клітку і відішлемо до принца.

Та Ламме аж тремтів від страху.

— Але ж це небезпечно, мій сину, дуже небезпечно! Я б тобі допоміг у твоєму ділі, коли б ноги не так ослабли, коли б черево не роздулось від кислого брюссельського пива.

Ця розмова велася в ямі, викопаній у гущавині лісу і прикритій гіллям. Нараз, виглянувши звідти крізь листя, вони побачили жовті й червоні мундири герцогських солдатів, що йшли лісом, виблискуючи зброєю.

— Нас зраджено! — мовив Уленшпігель.

Та коли солдати минули їх, він негайно подався в Оен. Він був одягнутий як дроворуб і ніс на плечах в'язку дров, а тому солдати не звернули на нього уваги. Він дістався до вершників і розповів їм усе, а ті поскакали геть і зникли всі за винятком де Бозара д'Армантьєра, якого було схоплено. А піхотинці, що йшли з Брюсселя, вислизнули всі.

Їх мало не довів до згуби підлий зрадник з полку пана де Лікса.

Пан де Бозар жорстоко поплатився за всіх.

Здригаючись від жаху, йшов Уленшпігель у Брюссель на Кінський базар, щоб подивитися на його нелюдські муки.

Бідолашний д'Армантьєр, прив'язаний до колеса, дістав тридцять сім ударів залізною штабою по руках і ногах, що ламали кістку за кісткою, бо кати хотіли якнайдовше втішатися, дивлячись на його люті муки.

Тридцять восьмий удар дістався йому в груди, від чого він і вмер.

4

Одного червневого дня, теплого і ясного, на площі перед ратушею в Брюсселі був споруджений вкритий чорним сукном ешафот, з обох боків якого поставили два залізних стовпи, загострених зверху. На ешафоті було дві чорних подушки і невеликий столик із срібним розп'яттям.

На цьому ешафоті прийняли смерть від меча благородні графи Егмонт і Горн. — І король успадкував їхні маєтки.

А посол Франціска І сказав про Егмонта:

— Я бачив, як відрубали голову тому, хто двічі примушував тремтіти Францію.

І мертві голови обох графів настромили на залізні вістря.

І Уленшпігель мовив до Ламме:

— Тіло і кров покриті чорним сукном. Благословенні ті, хто з мужністю в серці і з мечем у руці чекатиме чорних прийдешніх днів.

5

На той час Мовчазний зібрав військо і з трьох боків ударив на Нідерланди[169].

А Уленшпігель на зборах диких гезів[170] сказав:

— З намови інквізиції король Філіпп оголосив, що всі жителі Нідерландів, винні в образі величності, єресі, а також ті, хто не викаже єретиків, знаючи про їхні жахливі злочини, за винятком пойменованих в особливому списку, будуть засуджені, незалежно від їхньої статі й віку, на кару, передбачену для таких ганебних переступів, і то без усякої надії на помилування. Майно їхнє відходить до короля. Смерть косить людей у багатій і великій країні, що лежить між Північним морем, графством Емден, річкою Еме, Вестфалією, Юліх-Клеве і Льєжем, епіскопством Кельнським, Трірським, Лотарінгією і Францією. Смерть косить людей на обширі в триста сорок миль, в двох сотнях укріплених міст і ста п'ятдесяти селищах, що мають міські права, в селах, містечках і на рівнинах. А король отримує спадщину.

Вже не досить для цієї справи одинадцяти тисяч катів, — вів далі Уленшпігель, — що їх Альба називає солдатами. Земля батьків наших стала звалищем мертвих, звідки тікають митці, яку покидають майстри, залишають промисловці, — вони кидають рідний край, щоб збагачувати чужину, де їх не переслідують за віру. Смерть і Руїна косять усе. А король отримує спадщину.

Наша країна здобула привілеї, відкупившись грішми від збіднілих владарів. Ті привілеї відібрано. Країна сподівалась, що угоди з князями дадуть їй втішатися багатими здобутками своєї праці. Та не так сталося, як сподівалося: муляр будує дім для пожежі, ремісник працює для злодія. Король отримує спадщину.

Кров і сльози! Смерть косить усюди: на вогнищах; на деревах, що ростуть понад шляхами і правлять за шибениці; у ямах, де живцем закопують нещасних жінок і дівчат; у тюремних колодязях; у купах запаленого хмизу, де нещасні страдники горять на повільному вогні; в солом'яних хижах, де приречені вмирають у диму й полум'ї. А король отримує спадщину.

Бо так забажалося папі римському.

В містах кишать вивідувачі, що чигають на частку майна своїх жертв. Що багатший, то винуватіший. Спадщину отримує король.

Але є в країні мужні люди, що не дадуть себе зарізати, як ягнят. Багато втікачів мають зброю і ховаються в лісах. Ченці видають їх, бо хочуть, щоб сміливців знищили і відібрали все їхнє майно. Проте месники і вдень і вночі ходять зграями, немов дикі звірі, нападають на монастирі і відбирають украдені в бідного люду гроші у вигляді свічників, золотих і срібних ковчежців, дароносиць, дискосів, дорогоцінних чаш. Хіба ж не так, люди добрі? Вони п'ють вино, яке ченці ховали для себе. І посуд, перетоплений або заставлений, служитиме для справи священної війни. Хай живе гез!

Вони не дають спокою королівським солдатам, убивають їх, грабують, а потім знов ховаються в свої лігва. І вдень і вночі у лісі то тут, то там спалахують і гаснуть вогні, щоразу в новому місці. То вогні наших бенкетів. Наша здобич — всяка дичина, і кошлата, і перната. Ми пани тут. Селяни дають нам хліб і сало, коли ми просимо. Ламме, поглянь на них! Обідрані, здичавілі, але повні мужності, рішучості і відваги в очах, вони блукають по лісах зі своїми сокирами, алебардами, шпагами, мечами, ратищами, списами, арбалетами, аркебузами, бо кожна зброя добра для них, а маршувати по команді вони не бажають. Хай живе гез!

І Уленшпігель заспівав:

Slaet op den trommele van dirre dom deyne,

Slaet op den trommele van dirre dom, dom.

Гриміть, барабани van dirre dom deyne,

Гриміть, барабани війни.

Вирвіть у герцога тельбухи!

По пиці його кишками шмагайте!

Slaet op den trommele, гриміть, барабани!

Прокляття йому, душогубу, і смерть!

Псам кинемо труп його! Катові смерть!

Slaet op den trommele. Хай живе гез!

Повісьте його за язик і за руку!

За язик, що накази дає,

За руку, що людям підписує смерть.

Slaet op den trommele.

Гриміть, барабани війни! Хай живе гез!

Живцем цього ката замкнемо з трупами жертв,

Щоб він у смороді тому

Здох від чуми і зарази!

Гриміть, барабани війни! Хай живе гез!

З неба погляне Христос на своїх вояків.

За слово твоє вони підуть на муки,

Ні меча не злякавшись, ні вогню, ні мотузки.

З бажанням одним — вітчизні добути свободу.

Slaet op den trommele van dirre dom deyne,

Гриміть, барабани війни! Хай живе гез!

І тут усі випили й загукали:

— Хай живе гез!

А Уленшпігель, випивши з позолоченого чернечого келиха, гордо поглянув на мужні обличчя гезів.

— Ви дикі, — сказав він, — ви вовки, леви, тигри. Роздеріть псів кривавого короля!

— Хай живе гез! — гукнули всі і заспівали:

Slaet op den trommele van dirre dom deyne,

Slaet op den trommele van dirre dom, dom.

Гриміть, барабани війни! Хай живе гез!

6

В Іпрі[171] Уленшпігель вербував солдатів для принца. Ховаючись від герцогських шпигунів, він став за причетника до настоятеля абатства святого Мартіна. Товаришем його по службі був дзвонар, на ім'я Помпілій Нуман, здоровенний чолов'яга, але боягуз несосвітенний, що вночі тіні своєї боявся, вважаючи її за чорта, а сорочку за привида.

Настоятель був опасистий черевань, вгодований, як каплун для рожна. Уленшпігель швидко здогадався, якими травами пасся святий отець, нагулюючи сальце. Як він довідався від дзвонаря, та й сам побачив на власні очі, настоятель снідав о дев'ятій, а обідав о четвертій. До пів на дев'яту він спав, перед сніданком ішов до церкви подивитися, чи добре напхана карнавка для бідних, звідки половину пересипав до свого капшука. О дев'ятій на сніданок з'їдав повну миску молочного супу, півстегна баранини, пиріг із чаплятиною і випивав п'ять чарок брюссельського вина. О десятій висмоктував кілька сливок, запиваючи їх орлеанським і благаючи бога, щоб не допустив стати ненажерою. Ополудні, щоб згаяти час, згризав куряче крильце та куприк. О першій годині, мріючи про обід, спорожняв великий келих іспанського вина. Потім, розлігшись на ліжку, освіжався недовгим сном.

Прокинувшись, з'їдав трохи соленої лососини для апетиту і запивав великим кухлем антверпенського dobbelknol'я.