Легенда про Уленшпігеля - Сторінка 58

Він пішов у Францію з вірними йому солдатами[197], братом Людвігом і герцогом Цвейбрюкенським на допомогу королю наваррському[198] і гугенотам. Звідти він рушив у Німеччину, в Діленбург, де до нього приєдналося багато біженців з Нідерландів. Перешли йому туди зброю і гроші, які ти зібрав, а ми будемо на морі боротися за свободу.

— Я зроблю все, що треба, — сказав smitte Вастеле. — У мене є зброя і дев'ять тисяч флоринів. Але ж ви приїхали на ослах?

— Авжеж, — відповіли вони.

— А чи не чули ви чогось про трьох, проповідників, убитих, пограбованих і кинутих у розколину скелі на бере Маасу?

— Чули, — спокійнісінько мовив Уленшпігель, — ці троє проповідників були герцогські шпигуни, наймані вбивці, що мали вбити принца за те, що він бореться за свободу. Ми вдвох, Ламме і я, відпровадили їх на той світ. Їхні гроші й папери у нас. Ми з тих грошей візьмемо стільки, скільки нам потрібно буде на подорож, а решту віддамо принцові.

Уленшпігель і Ламме розстебнули куртки, витягли папери й пергаменти. Smitte Вастеле прочитав їх і сказав:

— Це плани військових дій і змов. Я їх перешлю принцові, і він буде знати, що Уленшпігель і Ламме Гудзак, ці вірні йому бродяги, врятували його благородне життя. Я продам ваших ослів, щоб вас часом не впізнали по них.

Уленшпігель запитав у smitte Вастеле:

— Хіба вже суд намюрських старшин послав шпигунів вистежити нас?

— Я зараз вам розповім усе, що знаю, — відповів Вастеле. — Кілька днів тому приїздив сюди з Намюра один коваль, ревний реформат, для того нібито, щоб замовити мені ратки, флюгер та інші залізні вироби для одного замку, що його будують біля Ла Планти. Йому розповідав судовий пристав, що судді вже збиралися і викликали шинкаря, який живе недалеко від місця вбивства. Коли його запитали, чи він не бачив убивць або якихось підозрілих осіб, він відповів: "Я бачив селян і селянок, що їхали верхи на ослах, вони заїжджали до мене випити, одні пили, не злазячи з ослів, інші заходили до шинку, чоловіки пили пиво, жінки й дівчата — мед. Бачив я також і двох славних хлопів, які говорили, що добре було б укоротити на лікоть пана Сванського". Тут шинкар свиснув і зробив рух, наче встромляє ножа в горло. "Що ж до Сталевого вітру, то я, — каже, — допоможу вам, бо дещо знаю". Як він таке сказав, його відпустили. То вже ж напевне після цього судді розіслали своїм підлеглим відповідні листи. Шинкар сказав, що він бачив селян і селянок верхи на ослах. Звідси виходить, що полюватимуть на тих, хто їхатиме на ослику. А ви ж потрібні принцові, діти мої.

— Продай ослів, — сказав Уленшпігель, — а гроші хай ідуть у принцову скарбницю.

Віслюків продали.

— Тепер, — сказав Вастеле, — кожен із вас мусить узятися за якесь вільне ремесло, але не треба вступати в цех. Ти вмієш робити клітки для пташок і пастки на мишей?

— Колись умів, — відповів Уленшпігель.

— А ти, Ламме? — запитав Вастеле.

— Я продаватиму heetekoek'и та oliekoek'и, тобто оладки та пампушки, смажені на олії.

— Тоді ходімо зі мною. Ось тут готові клітки й пастки, інструмент і мідний дріт, потрібний, щоб лагодити старі й робити нові. Все це приніс мені один з моїх вивідачів. Це для тебе, Уленшпігелю. А для тебе, Ламме, ось невеличка жаровня і міх. Я дам тобі борошна, масла, олії для твоїх heetekoek'ів та oliekoek'ів.

— Та він їх усі поїсть, — сказав Уленшпігель.

— Коли ж ми почнемо? — запитав Ламме.

Вастеле відповів:

— Спочатку ви попрацюєте зі мною ніч або дві; допоможете мені, бо маю стільки роботи, що сам не впораюся.

— Мені хочеться їсти, — мовив Ламме, — у тебе є що-небудь?

— Можу дати тобі хліба й сиру, — відповів Вастеле.

— Без масла? — запитав Ламме.

— Без масла, — відповів Вастеле.

— А є в тебе пиво чи вино? — запитав Уленшпігель.

— Я непитущий, — відповів Вастеле, — але можна піти in het Pelicaen (в "Пелікан"), коли хочете, тут недалечко.

— Піди, — мовив Ламме, — і шинки не забудь.

— Добре, принесу, — сказав Вастеле і глянув на Ламме з неприхованим презирством.

Проте він приніс їм dobbeleclauwert'а[199] і шинки. І Ламме, зрадівши, почав уминати за п'ятьох. А тоді запитав:

— Коли ж ми почнемо роботу?

— Цієї ночі, — відповів Вастеле. — Ти залишайся в кузні і моїх робітників не бійся, — вони такі самі реформати, як і ти.

— Це добре, — сказав Ламме.

Ввечері, коли пролунав сигнал гасити світло і всі позамикали двері, Вастеле з Уленшпігелем і Ламме поперетягали з підвалу до кузні важенні в'язки зброї.

— Треба полагодити двадцять аркебуз, нагострити тридцять наконечників для списів і вилити півтори тисячі куль, — сказав коваль. — Ви допоможете мені.

— Обома руками, — відповів Уленшпігель. — Жаль, що їх не чотири до твоїх послуг!

— А Ламме нам допоможе, — докинув Вастеле.

— Та вже ж, — озвався жалісно Ламме, якого хилило на сон від надмірного пиття та їжі.

— Ти виливатимеш кулі, — сказав Уленшпігель.

— Виливатиму, — відповів Ламме.

Ламме топив свинець і виливав кулі, сердито поглядаючи на smitte Вастеле, що примусив його взятися до роботи, коли він так хотів спати, аж мало не падав з ніг. І він, лютуючи, мовчки виливав кулі, хоч йому страх як хотілося вилити розтоплений свинець на голову ковалеві Вастеле. Все-таки він стримався. Але близько півночі, коли smitte Вастеле з Уленшпігелем терпляче чистили аркебузи та наконечники для списів, лють у Ламме та на додачу втома дійшли до краю, і він голосом, що аж хрипів від злості, почав таку мову:

— Глянь на себе: ти ось худий, блідий, в чому тільки душа держиться, бо надто віриш у добрість принців та вельможних панів і в надмірній ретельності нехтуєш своїм тілом, благородним тілом, яке марніє в злиднях і зневазі. А хіба ж для того створив його Бог і пані природа? Чи не знаєш ти, що душа наша, — а вона є дух життя, — щоб дихати, потребує і квасолі, і м'яса, і пива, і вина, і шинки, і ковбаси, і відпочинку? А ти? Живишся самим хлібом та водою й день і ніч працюєш.

— І що ти верзеш? — запитав Уленшпігель.

— Він сам не знає, що говорить, — сумно промовив Вастеле.

Та Ламме відрізав сердито:

— Краще тебе знаю. Я кажу, що ми дурні: і я, і ти, і Уленшпігель; ми псуємо собі очі заради принців та вельможних панів, що тільки сміялися б з нас, побачивши, як ми аж надриваємося на роботі, ночі не спимо, а все гостримо зброю, виливаємо кулі для їхньої потреби. Вони попивають собі із золотих келихів французькі вина, їдять німецьких каплунів на англійських олов'яних тарілках і знати нічого не хочуть про те, як марно ми шукаємо Бога, з ласки якого вони стали такі могутні, а тим часом їхні вороги косять нас, як траву, своїми косами і закопують живцем у землю. А самі вони не реформати, не кальвіністи, не лютерани, не католики — вони недовірки, їм усе байдужісінько, вони купують або завойовують собі князівства, відбирають добро в ченців, абатів, монастирів, вони мають усе — дівчат, жінок, повій — і п'ють із золотих чар за свою вічну веселість, за несосвітенну дурість, нікчемність, глупоту, за сім смертних гріхів, які вони коять перед твоїм, о smitte Вастеле, носом, що аж загострився від твоєї надмірної запопадливості. Поглянь на поля, на луки, поглянь на жита, на сади, на худобу, на золото, що добувають із землі, поглянь на дичину в лісах, на птахів небесних, ніжних ортоланів, жирних дроздів, на кабанячі морди, на стегна диких кіз — все це для них: полювання, риболовля, земля, море — все їхнє. А ти сидиш на хлібі й воді, і всі ми аж із шкури пнемося на роботі для них без сну, без їжі, без питва. А коли ми дуба дамо, вони копнуть ногою наші трупи і скажуть вашим матерям: "Народіть нових, ці вже ні до чого".

Уленшпігель сміявся, але мовчав. Ламме обурено сопів, і тоді Вастеле відповів лагідно:

— Ти казна-що говориш. Я живу не задля шинки, чи пива, чи ортоланів, я живу заради перемоги свободи совісті. І принц також за свободу, як і я. Він жертвує своє добро, свій спокій, своє щастя, щоб вигнати з Нідерландів катів і тиранів. Роби, як він, і постарайся зігнати з себе сало. Бо не черевом рятують народ, а гордою мужністю і невсипущою працею, без ремства несучи тягар її хоч і до скону. А тепер іди відпочивати, якщо стомився.

Та Ламме засоромився і не пішов, а кував зброю та виливав кулі аж до самого ранку. І так три дні поспіль.

Потім вони поїхали в Гент, продаючи дорогою клітки, пастки та oliekoek'и.

Вони зупинилися в Мелестее, містечку вітряків, де всюди було видно їхні червоні дахи, і домовилися торгувати окремо один від одного, а ввечері сходитися in de Zwaan — у корчмі "Лебідь" і сидіти там, поки не задзвонять гасити вогні.

Ламме сподобалося продавати oliekoek'и, і він охоче блукав вулицями Гента, шукав дружину, вихиляв безліч кухлів і безперестану їв. Уленшпігель тим часом вручив листи від принца ліценціатові медицини Якобу Скулапу, кравцеві Лівену Смету, Янові Вульфсгагеру, фарбареві Жілю Коорну і черепичникові Яну де Роозе, а вони віддали йому гроші, зібрані ними для принца, і попросили його залишитися на кілька днів у Генті або в його околицях, — тоді вони зберуть ще більше грошей.

Всіх їх потім повісили за єресь на Новій шибениці, а тіла їхні були поховані на Полі шибениць коло Брюггської брами.

30

Тим часом профос Спелле Рудий їздив з червоним жезлом на своїй шкапі з міста до міста і скрізь споруджував ешафоти, запалював вогнища, копав ями, де живцем ховали жінок і дівчат. А майно вбитих отримував король.

Одного разу Уленшпігель сидів з Ламме в Мелестее під деревом і тяжко журився. Був червень, але погода стояла холодна. З неба, вкритого важкими сірими хмарами, падав град.

— Мій сину, — сказав йому Ламме, — ось уже чотири ночі ти без сорому тягаєшся з дівками, ночуєш in de Zoeten Inval — в "Солодкому гріхопадінні", а закінчиш так само, як чоловік, намальований на одній вивісці: потрапиш головою в бджолиний вулик. А я ж чекаю на тебе in de Zwaan! Гляди, друже, щоб така розпуста не довела тебе де згуби. Чому ти не одружишся з якоюсь статечною жінкою?

— Ламме, — сказав Уленшпігель, — для кого в солодкій битві, що зветься коханням, одна — це всі, а всі — це одна, той не повинен легковажити у виборі дружини.

— А про Неле хіба ти не думаєш?

— Неле в Дамме, далеченько, — відповів Уленшпігель.

І коли вони отак сиділи, а град періщив безперестанку, повз них пробігла молода гарненька жіночка, накривши від негоди спідницею голову.

— Гей, — гукнула вона, — про що це ти замріявся під деревом?

— Я мрію про жіночку, яка б мене прикрила спідницею від граду.

— То вона перед тобою, — мовила жінка. — Вставай!

Уленшпігель встав і рушив до неї.

— То це ти мене знов залишаєш самого? — вигукнув Ламме.

— Атож, — сказав Уленшпігель, — йди in de Zwaan, з'їж одну або дві порції баранини, випий дванадцять кухлів пива, засни і не будеш нудитись.

— Я так і зроблю, — сказав Ламме.

Уленшпігель підійшов до жінки.

— Підніми мені спідницю з одного боку, я підніму з другого, і — бігом!

— А чого бігти? — запитав Уленшпігель.

— А того, що я тікаю з міста.