Літо в селі - Сторінка 9

Букет вийшов негарний: хирляві жовті квіти зібрано сяк-так — ну просто жмут бур'яну.

Грозовський теж любить жовті квіти, але зовсім інші; Адамський-старший вставляє в свої букети гарне зелене листя. Це Прагер перший придумав так робити. У Прагера очі голубі-голубі, він любить рвати незабудки й аїр, і він завжди сміється, навіть коли його хто-небудь образить. Тільки один раз заплакав, коли йому сказали, що батька, мабуть, вишлють у таке місце, де завжди холодно і сніг.

І Тирман, і Фром, і маленький Гуркевич уміють підбирати букети, а Аншель нарвав самого бур'яну — ну, не бур'яну, звичайно, та надто вже негарних квітів і листя.

Але якщо вони йому подобаються, кому яке діло? А діти вихопили у нього букет і порозкидали. І Аншель плакав.

Коли дорослій людині сумно, вона знає, що горе мине і знову буде весело. Коли плаче дитина, їй здається, що вона вже тепер завжди плакатиме й ніколи не втішиться.

Аншелеві замість втраченого букета хотіли дати гілку білого бузку, проте він не взяв; може, вважав, що негідний такої духмяної квітки, а може, побоявся, що бузок принесе йому нові прикрощі.

Діти не знають, що Аншель не народився сварливим і злим; спершу він був тільки некрасивий і кволий, і ніхто не хотів з ним гратись, а тепер він уже й сам нікого не любить і швидше викине агрус, ніж дасть його іншому.

Згодом, коли Аншель звик до колонії і навчився усміхатися, він уже не здавався таким некрасивим, але друга у нього, як і раніше, не було. Іноді тільки Сікора грав з ним у доміно.

Сікора теж хворий, але діти його люблять і охоче з ним граються. Вони розуміють, що Сікора недужий, а про Ан-шеля думають, що він просто завжди блідий і дуже злий.

Сікора хворий уже давно. Кажуть, він жив у сирій кімнаті, і в нього стали боліти ноги. Його поїли гіркими ліками і клали на серце лід, а коли нарешті біль і температура минули, здоров'я так і не вернулось.

І ось болі відновилися. Сікора дихає часто-часто й кашляє.

— Боляче,— тихо каже він і пробує усміхнутися, тому що йому не віриться, що в колонії можна хворіти.

Сікору поклали в постіль і дали йому дуже гіркі ліки. Він умить заснув. А ввечері, коли діти йшли в спальню, їм сказали, щоб вони поводились тихіше й не будили хворого.

— Значить, Грозовський не гратиме сьогодні на скрипці? — засмучено питають діти.

— Ні, грати сьогодні не можна. Сікора хворий.

І діти тихенько заходять до спальні, без шуму миють ноги, навіть жодного разу через рушники не посварилися, і біжать кожен до своєї постелі: обережно, навшпиньках, хоча всі босі. І чути лише: "Тихіше, Сікора спить".

І так було не один, а цілих три вечори підряд, тому що тільки на четвертий день Сікору винесли разом з ліжком на веранду. А ще через десять днів вій уже брав участь у війні; звісно, не як солдат, а як прапороносець польового госпіталю.

Розділ двадцятий

Вечірні концерти. Старенька сосна.

Скрипаль Грозовський і співаки

Увечері, коли діти вже лежать у постелях, Грозовський бере скрипку, стає посеред спальні і грає їм на сон. Нот він не захопив, але багато мелодій знав напам'ять.

Іде гомін по вершинах —

Ялини шумлять...

Співають струни скрипки, і в спальні тиша: діти слухають затамувавши подих. Тільки сосни за відчиненими вікнами перемовляються одна з одною, та іноді долетить до садиби звук дзвона, скликаючи людей з поля на вечерю.

Багатьох мелодій навчились у Грозовського сосни, і тепер вони підспівують йому тихо, ледь чутно, щоб не заважати скрипці, своїми тоненькими зеленими голочками.

Ліворуч від дому росте крива, горбата старенька сосна. Скільки прикрощів завдають їй ці хлопчаки! То залізуть на неї і розгойдуються на гілках, тому що це вже не сосна, а Корабель; то перетворять її в поїзд, то в коня, то в по-Жежну каланчу, то у фортецю. Але сосна на них не сердиться, вона терпляче жде вечора, коли знову заграє скрипка і заколише її своєю піснею.

У більшості дітей уже склеплюються повіки, але он у того очі широко розкриті, а цей обіперся об подушку і так, напівЛежачи, дивиться на товариша, що грає. Кожен Думає про своє, та, коли Грозовський хоче сховати скрипку, Вс!і просять зіграти що-небудь іще або повторити. . .

У Варшаві Гешель Грозовський пізно лягає спати, не п'є молока й може робити все, що хоче, бо він живе з сестрою, а сестра рідко буває вдома — вона доглядає хворих і іноді навіть ночувати не приходить. І в колонії Гешель хотів поводитись так само: пізно лягати спати й не пити молока. Тому спершу йому тут було трохи не по собі. Але його всі полюбили, і скоро він звик до нового життя. Коли будували фортецю, діти давали йому копати довше за інших. Маргулес подарував йому палицю, яку знайшов у березовому гаю, і навіть судді, коли Гешель провинився, винесли виправдувальний вирок.

Усі хочуть ходити з ним у парі, проте Гешель не може ні з ким іти поруч, він завжди відстає: шукає жовті квіти з довгими стеблами.

Якось одна дівчинка подарувала йому кілька гілочок жасмину, а іншого разу селянин дозволив нарвати букет гречки і ще дав червоний мак зі свого городу. Гречку Гешель поставив у вазочку для квітів, а мак носив з собою, поки не опали пелюстки.

Є в нас і троє співаків. Співають вони теж вечорами, перед сном. •

Пісня стелиться, немов ластівка, над самою землею, ніби пробує, чи дужі крила, і раптом сміливо здіймається під хмари і ще довго-довго дзвенить у небі. А потім, стомлена, вертається на землю, до людей, і засинає затихаючи.

— Гарна пісня,— кажуть сосни,— тільки чому ми не розуміємо слів?

— Тому що це давньоєврейська пісня, її склали сотні років тому.

Коли Фріденсон, Розенцвёйг і Пресман співають утрьох, можна подумати, що це співає одна людина,— так зливаються їхні голоси. А хлопці ж зовсім не схожі один на одного.

Пресман серйозний і тихий. Він мало говорить, проте охоче слухає. Він хоче знати, як влаштовано термометр, який висить на веранді й показує, чи тепло сьогодні й чи можна йти купатись. Пресман — суддя. Він охоче пробачає і завжди знає, кому треба пробачити. Пробачати треба тим, хто ще малий і дурний, і тим, хто самотній і занедбаний, але злим пробачати не можна.

• Хіль Розенцвейг зовсім інший. Він завжди якийсь кислий, вічно чимось невдоволений: то мошка в око попала, то комар його так боляче Екусив, що сил немає терпіти, то йому пити хочеться, то твердо спати, то вода надто холодна, то накидку йому обміняли. І хто б подумав, що цей нудний хлопчисько, цей недотепа так співає!

А в третього нашого співака найкрасивіший голос, най-бідніші батьки і найвідважніше серце. Любий співаче, ти несеш у життя свою гарячу пісню й чисту душу! І якщо ти будеш візником, як твій брат, ти не станеш морити голодом коня, не станеш шмагати його батогом, примушуючи працювати над силу, хоча це буде й не твій, а хазяйський кінь...

Слава про наші вечірні концерти рознеслася далеко по світу. Знають про них і в бараках, і у фільварку, і в селі. Тому під вікнами завжди юрба слухачів. Тут і Юзеф, і старий орендатор Абрам, і наймити, і дівчата з села, і наша старенька сосна.

— На сьогодні досить! Добраніч!..

— Добраніч!..

Розділ двадцять перший

Як маленький Адамський хотів, щоб його поважали, і що з цього вийшло.

Несправедливий присуд і історія про підборіддя, мило і бритву

Коли Гешель Грозовський провинився, суд виніс виправдувальний вирок.

А було це так.

Маленький Адамський, як відомо, старший по рушниках; він стежить, щоб на кожному ліжку рушник висів точно посеред спинки, і перед обідбм виносить на веранду три рушники витирати руки. Маленький Адамський заслужив, щоб його поважали, адже він "старший", а діти його поважати не хочуть: то той, то інший навмисно візьме та й почепить криво свого рушника, щоб розізлити малюка й дати йому зайву роботу; або не змиє як слід пісок з рук і брудними руками хапається за рушник.

— Ніхто мене не слухається! — скаржиться маленький Адамський,

Одного разу, щоб завоювати повагу дітей, він розповів їм дуже цікаву історію: нібито він був з батьком у фельд>-шера й бачив, як той намилював панам підборіддя і потім голив їх бритвою.

Старші не повірили.

— Це ти все сам придумав,— казали вони,— І зовсім ти не був у фельдшера.

— їй-богу, був.

— Ну, може, у фельдшера і був, але не бачив, як там намилювали милом підборіддя.

— Ні, бачив.

— Але ж бритвою їх не голили!

Маленький Адамський запевняв, що все, що він каже, істинна правда, проте діти нізащо не хотіли вірити, сміялися над ним і продовжували не слухатися, та ще й дражнили його всією цією історією з фельдшером, милом і бритвою.

І ось одного разу після обіду маленький Адамський побачив, як Гешель Грозовський підійшов до криниці й напився води. А пити воду з криниці заборонено.

— Ось постривай, я вихователю скажу, що ти воду пив!

Маленький Адамський думав, що Гешель злякається,

стане його просити, щоб нікому не говорив, і після цього завжди буде його поважати. А якщо його поважатиме Грозовський, то вже, звісна річ, і всі діти стануть слухатись.

Але Грозовський не тільки не став його ні про що просити, але ще й заходився лупцювати полотняною шапкою, а старшого Адамського, який прибіг до брата на допомогу, звалив на землю і забив йому хворого пальця. У старшого Адамського палець зав'язано ганчіркою, він давно у нього болить і ніколи вже, певне, не заживе.

Про все це дізнався прокурор і віддав Грозовського до суду, а суд ухвалив несправедливе рішення: звільнив винного від покарання.

— Як ви могли ухвалити таке упереджене рішення? — допитувався здивований прокурор.

— Тому що він наш товариш,—відповіли судді.

— Ви могли не погодитись його судити, і тоді для цього обрали б інших суддів.

Нарешті сам Грозовський зажадав, щоб його справу переглянули і щоб судили його ті ж самі судді.

— Панове судді,— почав прокурор свою довгу промову,— перед вами складне завдання. За вашою ухвалою має бути покарано людину, яка користується вашою прихильністю. Але, можливо, ви і вдруге захочете його виправдати? Пам'ятайте, що несправедливий присуд підриває довір'я до суду. Подумайте, що скажуть ті, кому доведеться потім стати перед нещасними суддями. Вони скажуть: "Ми їм не віримо. Виходить, якщо в людини є скрипка і вона добре грає, то їй можна робити те, чого не можна іншим?" Нагадую вам, що Грозовський два дні тому забрав в одного з хлопців м'ячик, вчора насипав за комір Шатковському піску, а сьогодні скривдив братів Адамських.