Літо в селі - Сторінка 7

Одначе захисники врахували сумний досвід поразки. Біля флангу ніби завмерли три полки, які не беруть участі в загальній боротьбі,— резерв і надійний захист бойового прапора. |

Зростає число героїв, зростає й число взятих у полон. І Весь п'ятий полк разом з командиром потрапляє в засідку. і Герш Рашер, раніше підвищений з рядових у полковники, одержує звання генерала. Відзначилися Харцман, Гутнер, Корчак, Гебайдер і Шпиргляс. Полковника Хоренкріга за непорядки в загонах понижено в званні. Солдата Гершфін-келя, який під час бою спокійнісінько сидів на одному з бо— < кових валів і колупався в носі, віддано до військово-польо— , вого суду. І

Колупання в носі — заняття, яке має численних прихильників і в мирний час цілком безневинне,— перетворюється на полі бою в злочин, достойний суворої кари, і і викликає обурення не лише в командування, а н в товаришів по зброї. '

В кінці другого дня боїв сапер Фляшенберг ненароком знищив польовий телефон, і знову було підписано перемир'я до наступного дня.

Вороги подають один одному руки. Під звуки тріумфаль— | ного маршу тим, хто відзначився, вручають нагороди — ордени, вирізані з червоного, голубого і жовтого паперу.

На третій день обидві сторони ладні пожертвувати обідом, тільки б прийти нарешті до якогось результату: примусити наступаючих відійти, раз і назавжди відмовитись | від зазіхань на фортецю або ж, переконавши оборонців у марності подальшого опору, присилувати їх здати фор— і тещо на почесних умовах.

Одначе жодна із сторін не схильна до поступок. Другий І форт капітулював лише на четвертий день, та й то з вини І фатальної випадковості.

Одній з трійок пощастило вдертися на пагорб, де укріп— —лено прапор, і відламати шматок древка з цвяхом і клаптем полотнища завширшки не більше п'яти сантиметрів.

Виникло питання: чи слід вважати прапор взятим? | Оголошено перемир'я, зібрався третейський суд. Зата— 4 мувавши подих, обидві сторони чекають результатів. Нара— } да триває довго, тому що питання нелегке. і

— Що ж нам — брати ваш прапор по клаптях? Хіба | цей шматок не доводить, що прапор був у наших руках? — запитують командири "наступу".

— А хіба він не доводить,— заперечує "оборона",— що ви не змогли взяти прапор?

Суд засідає на майданчику між табором і фортецею, і до вух бійців долітають лише окремі слова збуджених ораторів.

Нарешті повернувся генерал Пресман, блідий і засмучений, і віддав наказ здати прапор другого форту ворогові, а війську — відступити до фортеці.

Пролунали скорботні звуки жалобного маршу. У командирів сльози на очах. Правосуддя перемогло.

Тільки благання дружини й малолітніх дітей врятували полковника Пергеріха, який стояв біля прапора, від покарання, яке йому загрожувало. І лише завдяки мужності, проявленій в подальших боях за фортецю, йому вдалося повернути втрачене звання й повагу товаришів.

Командування фортецею прийняв генерал Ліс.

Після кількох невдалих атак наступаючі визнали фортецю неприступною.

Угода проголошувала:

"Ми укладаємо мир на один рік. У володінні наступаючих лишаються два головних і п'ять бойових фортів. У володінні захисників лишається фортеця".

Далі йдуть підписи й велика сургучева печатка.

Розділ п'ятнадцятий

Князь Крук і його маленький брат.

Кошики з очерету. Чому Бер-Лей Крук — князь

— Чому ви звете старшого Крука князем?

— Тому що він такий недоторкливий, ніби князь який. Йому щось скажеш, а він уже й образився, і гратися не хоче.

— А маленький Крук теж князь?

— Де ж пак! Розбійник він, а не князь!

Старший Крук дбає про . брата, дає йому погратися своїм прапорцем і завжди захищає. А молодший — бешкетник і забіяка. Старшин тримає братову пелерину, коли той грається з хлопцями, щоранку заглядає йому у вуха, чи чисто вимиті, а вечорами стеле йому постіль і турботливо прикриває його ковдрою.

— Що ти розбещуєш цього зірвиголову?— питають старшого Крука.— Битися з хлопцями вміє, а постіль застелити не може.

— Нехай граєть'ся,— каже Крук.— Він ще малень. йому тільки вісім.

— І ти маленький.

— Ні, мені вже дванадцять. Я працюю з батьком на шевській фабриці. Я вже великий.

Коли діти плели кошики з очерету, Крук-старший теж захотів зробити для брата кошичок. Сидять хлопчаки на східцях веранди й майструють кошики. Раптом хтось візьми й скажи, що Крук узяв у нього дві очеретини. Довгі очеретини дуже цінуються у дітей. Слово за словом, і хлопчина обізвав Крука злодієм.

Крук так засмутився, що навіть ножик для зрізування очерету його не розвеселив. Він кинув плести кошик і за вечерею нічого не хотів їсти.

— їж, Кручеку, недобре бути таким злюкою. Адже він зізнався, що це твої очеретинки, і попросив пробачення.

— Я на нього не серджусь.

Кручек став їсти, вже ложку підніс до рота:

— Ні, не можу!.. Коли в мене горе, я ніколи не їм.

— А в тебе часто буває горе?

— Тут ні, а вдома часто...

"Дорогі батьки,— писав старший Крук додому.— По-перше, повідомляю Вас, що нам тут дуже добре. Якби це почути й від Вас! Ми не нудьгуємо за домом і щодня ходимо в ліс. По-друге, час ми проводимо цікаво, і Хаїм слухняний. Будьте здорові й бадьорі. Кланяємось Вам — я, Бер-Лейб, і Хаїм".

Хтось жартома прозвав Крука князем. Хоча це й жарт, він не такий далекий від правди.

Є два царства: одне — царство розваг, розкішних віталень і красивих нарядів. Тут князі ті, хто споконвіку були багатими, ті, хто безтурботніше за всіх сміються й найменше трудяться. Є й інше царство — величезне царство турбот, голоду й непосильної праці. Тут з раннього дитинства знають, почім фунт хліба, піклуються про молодших братів і сестер, трудяться нарівні з дорослими. Чарнецький і Крук — князі в царстві невеселих думок і чорного хліба; вони князі з батьків і прадідів; вони одержали свій почесний титул ще в давні часи.

Розділ шістнадцятий

Обов'язки вихователів. Генерал стає конем.

Як вівці навчили розуму людину

У колонії чотири вихователі, і кожен по-своєму заважає дітям веселитись.

Пан Герман знає багато пісеньок і завжди боїться, щоб хтось із дітей не захворів на кір чи не зламав собі ногу. В його групі не можна носити з собою палиць і лазити на дерева; йому не подобається гра у війну, і, коли вітряно, він не хоче вести дітей купатись.

У другого вихователя, пана Станіслава, вічно щось болить: спочатку боліло горло, потім ясна, потім гикавка напала. Він п'є ліки — залізо в пігулках, і в нього є сурма, на якій він прекрасно грає зорю. Це він зробив бігову доріжку і пришив крила ангелові, в живих картинах.

Пан Мечислав показує кумедні малюнки в чарівному ліхтарі і всілякі фокуси; а ще він дістає з даху веранди м'яча, коли діти його туди закинуть.

Четвертий вихователь — незграбний, у гилки грати не вміє, але він пише книжки, і йому здається, що він дуже розумний. А по правді сказати, як ми скоро побачимо, розуму його навчили вівці.

Мав бути ще й п'ятий вихователь, але він, на щастя, одружився, і дружина не пустила його в колонію.

Цих чотирьох ми називаємо то наглядачами, то вихователями, то вчителями — та їм і справді доводиться бути всім потроху.

Вранці дітям треба намилювати під крапом голови, і тоді вихователь — банщик. Коли видають чисту білизну і одяг, вихователь — кравець: він приміряє і підганяє все за міркою. Щоранку черговий приміряє гудзики, які відірвалися вчора. Однак трапляється, що після обіду відірветься такий гудзик, без якого недовго втратити вельми важливу частину туалету,— і тоді вихователь сам береться за голку і думає при цьому, що іноді приємніше пришити гудзик, ніж прочитати книжку, тому що чесно пришитий гудзик завжди дасть користь.

За обідом вихователь виконує роль кельнера, а якщо в когось хитається зуб, він видере ного без допомоги об-цсньок — і тоді він зубний лікар.

— У кого ще зуб хитається?

— У мене, пане вихователю, у мене!

І лізуть навіть такі, у яких зуб зовсім і не хитається, тому що нікому не хочеться бути гіршим за інших.

А як часто вихователеві доводиться розв'язувати всілякі заплутані суперечки!

— Скажіть, будь ласка, хіба грішно купувати хліб для горобців? Мій дід завжди кидає горобцям крихти, а коли в нього немає крихт, він кришить хліб. А Шерачек каже, що це грішно. Ага, от бачиш, зовсім і не грішно!

А втім, якщо взяти до уваги, що генералові Корцажу довелося бути конем під час тріумфального маршу, ангелом у живих картинах і судовим виконавцем на суді, а красуня королева водночас є старшою по прибиранню постелей, то не доводиться дивуватись, що вихователь виконує зразу стільки обов'язків. А скільки в нього клопоту й турбот!

"Скажіть дітям, щоб не витягали каміння з-під веранди!" "Не дозволяйте дітям Здирати кору з дерев!" — скаржиться Юзеф. Юзеф сторожує колонію, і в нього є великий револьвер, але на колонію ще ніхто не нападав, і тому невідомо, стріляє револьвер чи ні.

— Ви тільки подивіться, на що схожа ця блуза!

1 справді, блуза Бромберга вигляд має жахливий: жодного гудзика, тільки петлі, і кожна петля завбільшки з велику табакерку.

— Боже мій, третю шибку розбили! Що скаже пан секретар Товариства, коли про це взнають у Варшаві?

І вихователь покірливо й скрушно схиляє голову перед розгніваною економкою.

Проте лісову колонію ніби хто зачаклував: незважаючи на турботи, всім радісно й весело. Якщо й розсердиться хтось, то ненадовго, наче жартома,— нахмурить брови й тут-таки не витримає, усміхнеться.

Тому що тут робиться чудове діло, твориться чудесна наука. Вихователі вчать дітей, діти — вихователів, а тих і інших навчають сонце й золоті від збіжжя поля.

А одного з вихователів, як я вже казав, розуму навчили вівці. Було це так.

— Ходімо, діти, я вам розповім цікаву історію,— сказав якось дітям цей вихователь.

І діти цілою юрбою, чоловік сто, підбігли послухати цю оповідь.

— Сядемо отут,— пропонує один.

— Ні, підемо далі в ліс,— каже вихователь, пишаючись тим, що стільки дітей ідуть за ним, щоб його послухати.

І так дійшли вони аж до узлісся й повсідалися тут великим півколом.

— Не штовхайтеся, я говоритиму голосно, всім буде чути,— каже вихователь, а сам задоволений, що діти штов-хаютвся і сваряться, намагаючись сісти якомога ближче, щоб нічого не пропустити.

—: Ну, тихіше, починаю. Одного разу...

.Раптом Бромберг, той самий, у якого на блузі тільки петлі, а .гудзиків жодного, повернувся, став на одне коліно і, дивлячись удалину, оголосив тоном людини, яка не може помилитись: .