Лоліта - Сторінка 47

якби зостався в контактi з ним, мiй коштовний татко", проказала Лолiта, звиваючись у кiльцях власного сарказму. "Який-бо ти пiдлий", додала вона звичайним голосом.

Ми провели похмуру нiч у прегидкому мотелi пiд широкошумним дощем, i допотопних-таки перунах, якi без упину гримiли над нами.

"Я не дама й не люблю громовиць", дивно висловилась Лолiта, припавши до мене, нажаль, тому тiльки, що хворобливо лякалась грози.

Ранковий снiданок ми їли в мiстi Ана, нас. 1001 ос.

"Судячи з одиницi", зазначив я, "наш кабанятко вже тут ось".

"Твiй гумор", сказала Лолiта, "є досить вельмипотiшний, дорогоцiнний татко".

На той час ми вже доїхали до полинного степу, i я був нагороджений парою днинок прекрасного спокою (йолопе, казав я собi, адже все добре, ця тяжкiсть спричинена просто застряглими газами); i незабаром прямокутнi узвишшя вiдiйшли перед справжнiми горами, i ми в'їхали в мiстечко Уейс.

Та ось бiда! Якась вiдбулась плутанина, вона свого часу погано прочитала дату в путiвнику, i Пляски в Чарiвнiй Яскинi давно скiнчились! Вона, втiм, взяла це стоїчно, — й коли виявилось, що в курортнуватому Уейсi є лiтнiй еатр i що гастрольний сезон у розпалi, нас природно посунуло туди — одного прекрасного вечора в серединi червня.

Не можу, нажаль, переповiсти вам сюжет п'єси, якою нас пригостили. Щось вельми дрiбничне, з претензiйними свiтловими ефектами, що зображали блискавку, й посередньою акторкою в головнiй ролi. Єдина вподобана мною деталь була гiрлянда з семи маленьких грацiй, бiльш або менш застиглих на сценi — сiм очманiлих, знадливо пофарбованих, голоруких дiвчаток шкiльного вiку, в кольоровiм серпанку, яких завербували на мiсцi (судячи по спалахам пристрасного хвилювання там i тут в залi): їм треба було зображати живу веселку, яка стояла протягом всiєї останньої дiї й, доволi дражливим чином, потроху танула за безлiччю послiдовних вуалей. Я подумав, пригадую, що цю iдею "веселки з дiтей" Клер Куїльтi та Вiвiан Дамор-Блок поцупили в Джойса, — й також пам'ятаю, що два кольори цiєї веселки були представленi болiсно-звабними iстотами: оранжева без упину юрзала на осяянiй сценi, а смагардова, за хвилину придивившись до чорної тьми глядацької зали, де ми, незворушнi, сидiли, раптом всмiхнулась матерi або покровителю.

Як тiльки завершилось, i навкруг гримнули оплески (звук нестерпно дiючий на мої нерви), я взявсь тягнути й штовхати Лолiту до виходу, адже менi не терпiлось чимдуж вивiльнити моє цiлком зрозумiле любовне збудження в надiйному сховку нашого неоно-блакитного котеджу пiд зорями здивованої ночi: я завжди стверджую, що природу подивляє те, що їй доводиться бачити крiзь вiкна. Проте, Лолiта забарилась, в рожевому зацiпенiннi зiщуливши втiшенi очi; бачення настiльки затулило в нiй всi iншi почуття, що її безвольнi руки ледве сходились долонями, хоч вона й аплодувала машинально далi. Менi й ранiш траплялось позирати в дiтей екстаз такого роду, та це була, чорт забирай, зовсiм особлива дитина, яка близькозоро спрямувала сяючий погляд на далеку рампу — при якiй я мигцем помiтив обох авторiв п'єси, або радше тiльки їх загальнi обриси: мужчину в смокiнгу й незвичайно високу брюнетку з оголеними плечима та яструбиним профiлем.

"Ти знову, нице бидло, пошкодив мою п'ясть", проказала тоненьким голосом Лолiта, сiдаючи в авто поруч зi мною.

"Ах, вибач менi, моя люба — моя люба ультрафiалко", сказав я, марно прагнучи вхопити її за лiкоть; i я додав, бажаючи перемiнити розмову — перемiнити прицiл долi, мiй боже, мiй боже: "Вiвiан — дуже цiкава дама. Я майже певний, що ми її бачили вчора, коли обiдали в Ананасi".

"Iнодi, ти огидливий бовдур", сказала Лолiта. "По-перше, Вiвiан — автор; авторка — це Клер; по-друге, їй сорок рокiв, вона замiжня, й у неї негритянська кров".

"А я-бо думав", вiв далi я, нiжно кепкуючи з неї, "я-бо думав, що Куїльтi твоя бувша пасiя — пам'ятаєш, про нього йшлося в милому Рамзделi, в тi днi, коли ти кохала мене?" "Що?", вiдказала Лолiта, напружено приндячись, "Рамздельський старий дантист? Ти мене, певно, плутаєш, з якоюсь легкою на передок штучкою".

I я все думав собi, як оцi штучки всi, все забувають, мiж тим як ми, старi шанувальники їх, здригаємось над кожним завiтним вершком їх нiмфетства...

19.

З Лолiтчиного вiдома й схвалення я перед вiд'їздом звелiв бердслейському поштмайстру надсилати нашi листи до запитання спершу в Уейс, а пiсля п'ятнадцятого червня в Ельфiнстон. Наступного ранку ми вiдвiдали Уейський Поштамт, де нам довелось чекати в короткому, але неквапливому хвостi. Безтурботна Лолiта стала вивчати фотографiї шахраїв, виставленi в простiнку. Красень Анатолiй Брянський, вiн же Тонi Браун, очi — карi, колiр обличчя — блiдий, розшукувався полiцiєю по звинуваченню в викраденнi дитини.

Faux pas похилого пана з сумними очима було в тому, що вiн ошукав поштове вiдомство, а крiм того — нiби цього не було достатньо — вiн терпiв на невимовну деформацiю ступнiв. Насуплений Суллiван подавався з попередженням: вiрогiдно, озброєний i мав уважатись надзвичайно загрозливим. Якщо ви бажаєте зробити з моєї книги фiльм, пропоную такий трюк: поки я розглядаю цi фотографiї, одна з них тихцем перетворюється в моє обличчя. А ще була замазана свiтлина Зниклої Дiвчинки: чотирнадцять рокiв, спiдниця в клiтину й, до рими, торбина, звертатись до шерiфа Фiшера, Фiшерiфа, Фiшерима.

Не пригадую листiв, адресованих менi; що ж стосується Доллi, прийшов її шкiльний вiдгук, а крiм того — їй був лист в дуже незвичному, дуже довгому конвертi. Я цей лист без коливань вiдкрив i з ним ознайомився. Проте, помiтивши, з якою байдужiстю дiвчинка рушила до газетного кiоску при виходi, я вивiв, що мої дiї добре нею передбаченi.

"Доллi — Ло! Ну ось — п'єса пройшла з величезним успiхом. Усi три пси лежали спокiйно — їм, вочевидь, вкапнула щось наша люба докторка. Лiнда, яка замiстила тебе, знала роль на зубок, грала чудово, поєднуючи жвавiсть iз витримкою, та даремно ми в нiй шукали б твою чутливiсть, твою невимушену наснагу, чарування моєї — i авторської — Дiани; втiм, автор цього разу не прийшов аплодувати нам, а неймовiрна гроза на дворi дещо заглушила наш скромний "грiм за сценою". Ах, мiй боже, як плине життя! Тепер, коли все скiнчилося — школа, спектакль, моя iсторiя з Роєм, вагiтнiсть мами (нажаль, дитина довго не прожила), все це здається таким колишнiм, хоча насправдi я все ще вiдчуваю лоскiт гримаси на обличчi.

По снiданку мене вiдвозять у Новий Йорк, i навряд чи менi вдасться так влаштуватися, щоб не їхати з батьками в Європу. Маю для тебе ще гiршу вiстку, Доллi-Ло! Не знаю, чи вернешся ти в Бердслей, та якщо вернеш, мене, можливо, там не буде. Про цей мiй роман ти знаєш, про iнший ти тiльки думаєш, що знаєш — та хоч би там як, мiй батько втрутився й хоче, щоб я поїхала вчитись в Париж на один рiк, поки вiн сам буде там, адже я удостоїлась фулбрайтiвської стипендiї.

Як i очiкувалось, бiдний ПОЕТ збився в третiй сценi, в тому мiсцi, де я завше спотикалась — на цих кепських вiршах. Пам'ятаєш? Хай скаже озеро коханцевi хiмени Що взяти: тишу чи нудьгу i зраду чемну.

Я тут пiдкреслила спотички. Завидна тиша! Та веди себе добре, дiвчинонько! Твiй поет шле найщирiший привiт тобi i вельми ґречний привiт твоєму батечку.

Твоя Мона.

P.S. Через тi справи, якi я усправила i в якi мiй батько втрутився, так сталось, що моя кореспонденцiя суворо контролюється. Тому зачекай з вiдповiддю, поки я не напишу тобi з Європи".

Цього вона, вочевидь, нiколи не зробила. Тим краще. Її лист мiстив у собi якiсь мерзеннi натяки, в яких менi тепер надто сутужно копирсатись.

Я його знайшов через тривалий час мiж сторiнками одного з наших путiвникiв i цитую його тут просто як документацiю. Я його прочитав двiчi.

Пiднявши голову, я мав намiр. Ось маєш — де та Дiана! Поки я перебував пiд чарами Мони, Лолiта знизала плечима й зникла. "Ви часом не помiтили —" звернувся я до горбаня, який пiдмiтав пiдлогу при виходi. Звичайно, помiтив.

Старий блудник. За його думкою, вона когось побачила назовнi й вискочила. Я вискочив також. Зупинився на панелi, та її там не було. Побiг далi. Знову став. Щезла навiки.

В наступнi роки я часто питав себе, чому вона не щезла тодi навiки в той день. Чи став затримною силою її новий лiтнiй гардероб, що був у мене в замкненому авто? Або, можливо, не дозрiла якась частинка загального плану? Або, ще простiш: якось-бо я мiг ще знадобитись для доставки в Ельфiнстон (вiн i був таємним кiнцевим пунктом). Проте, на ту хвилину я, згадую, не мав сумнiву в тому, що вона кинула мене назавжди. Не схильнi до вiдповiдi лiлуватi гори, що пiвколом охопили мiсто, немов повнились часто дихаючими, лiзучими, падаючими, реготливими, все хутчiш дихаючими Лолiтами, якi розчинялись в легкому туманi. Велетна перша лiтера мiста, складена з бiлих каменiв на вислому схилi, здавалась iнiцiалом мого жаху.

Нова, прекрасна будiвля поштамту, з якого я щойно вибiг, стояла межи ще не розбудженим кiнематографом i змовницькою групою тополь. Була дев'ята година ранку — за часом гiрської зони. Вулиця називалась Головною. Я йшов по синьому її боку, вдивляючись у протилежний: його вже зачарував i оздобив один з тих крихких ранкiв на початку лiта, в яких є i спалахи скла там i тут i щось на зразок загального коливання й майже запаморочної знемоги перед перспективою нестерпно спекотного пiвдня. Перетнувши вулицю, я став блукати й наче перегортати вивiски довгого ряду домiв: Аптека, Нерухоме Майно, Моди, Автовi частини, Кав'ярня, Спортивнi Товари, Нерухоме Майно, Меблi, Електроприлади, Телеграф, Фарбувальня, Бакалiйна. Ах, патрульнику, патрульнику, моя дочка втекла... Змовившись iз сищиком! Закохавшись в шантажиста! Скориставшись моєю повною безпораднiстю! Я обговорював з собою питання, чи не заговорити з одним з нечисленних пiшоходiв. Вiдмовився вiд цiєї думки. Посидiв у запаркованому повозi. Пiшов оглядати мiський сад на тiньовiй сторонi. Вернувся до Мод i Автових частин. Сказав собi, з шаленим спалахом сарказму — un ricanement — що треба бути безтямним, щоби її в чомусь пiдозрювати, що вона от-от з'явиться...

З'явилась.

Я рвiйно обернувся й струснув з вилоги руку, яку вона на неї поклала з лячним i глупим усмiхом.

"Сiдай в машину", сказав я.

Послухалась; я-бо далi ходив назад i вперед по тротуару, долаючи невимовнi думки й силячись вiднайти який-небудь спосiб пiдступитись до зрадницi.

Трохи згодом, вона вийшла з авто й долучилась до мене.