Майже Безпечна - Сторінка 20
- Дуглас Адамс -Вона чогось тут не розуміла.
— Мабуть, я не все зрозуміло пояснив, — почав знову Артур. — Коли я сказав, що вони приходять з точки на сході від гір Хондо, я мав на увазі, що там вони раптом з'являться. Потім вони мчать через рівнини Ахондо і, ну, загалом просто зникають. У нас близько шести днів, щоб зловити їх стільки, скільки можливо, до того як вони зникнуть. На весні вони роблять все це знову, але у зворотньому напрямку.
Трілліан неохоче, але ковтнула. Вибір у неї був невеликий: або ковтнути, або виплюнути, з іншого боку смак був справді чудовий.
— Ясно, — сказала вона, впевнившись, що не відчуває жодних побічних ефектів. — А чому вони називаються абсолютно нормальними буйволами?
— Ну, я думаю тому, що інакше люди подумали б, що це трохи дивно. Мабуть Старий Трешберг назвав їх так. Він каже, що вони приходять звідти, звідки приходять і йдуть туди, куди йдуть, і такою є воля Боба і все тут.
— Кого...
— Навіть не питай.
— Ну що ж, здаєть тобі тут добре.
— Так справді. Ти також добре виглядаєш.
— Так в мене все добре. Все дуже добре.
— Що ж, це добре.
— Так.
— Добре.
— Добре.
— Дуже мило з твого боку, що ти заглянула.
— Дякую.
— Ну ... — невизначено сказав Артур, безцільно озираючись по сторонам.
Виявилося, що доволі важко знайти тему для розмови з тим кого не бачив стільки часу.
— Тобі мабуть цікаво як я тебе знайшла? — почала Трілліан.
— Так! — вхопився за цю думку Артур. — Я саме над цим думав. Як ти мене знайшла?
— Ну, ти може знаєш, а може й ні, але я зараз працюю на одну з великих компаній Суб-Ета телебачення, що...
— Я знаю, — раптом згадав Артур. — Так, тебе можна привітати. Це ж прекрасно. Захоплююче. Ти молодець. Мабуть, дуже цікава робота.
— Виснажлива.
— Всі ці перельоти туди-сюди. Мабуть так і є.
— У нас є доступ буквально до будь-якої інфомації. Таким чином я й знайшла твоє ім'я у спику пасажирів того корабля, що розбився.
Артур був ошелешений.
— Хочеш сказати, вони знали про катастрофу?
— Ну, звісно вони знали. Не може ж цілий космічний лайнер зникнути так, щоб ніхто нічого не дізнався.
— Ти що, хочеш сказати, вони знали, де це сталося? Знали, що я врятувався?
— Так.
— Але ж ніхто навіть не намагався шукати! Взагалі нічого не було!
— Та вони і не прилетіли б. Це все дуже заплутаний страховий процес. Тому вони просто приховалу цю справу. Вдали, що цього всього і не було. Страховаий бізнес прогнив наскрізь. Ти знав, що вони знову відновили смертну кару для директорів страхових компаній?
— Справді? — здивувався Артур. — Ні, не знав. А за які провини?
Трілліан насупилась.
— При чому тут провини?
— Ясно.
Трілліан довго-довго дивилася на Артура, а потім, іншим тоном сказала:
— Пора тобі взяти на себе відповідальність, Артуре.
Артур спробував зрозуміти, що вона має на увазі. Останнім часом він зрозумів, що йому треба хвильку чи дві, щоб зрозуміти до чого люди ведуть, тому він вирішив, що буде краще, якщо пройде кількасекунд у нормальному, розмірнеому темпі. Останнім часом життя балувала його, йшло рівно і мирно... можна дозволити собі трошки зачекати.
Він все ще не розумів, що вона мала на увазі, тому, врешті-решт вирішив зізнатися в цьому.
Трілліан обдарувала його холодною посмішкою і повернулася до дверей хатини.
— Рендом!? — покликала вона. — Заходь-но, познайомся зі своїм батьком.
Розділ 14
Як тільки Путівник склався назад у маленький, гладенький, чорний диск, Форд зрозумів одну божевільну річ. Чи принаймні він намагався зрозуміти її, але вона була надто божевільною, щоб сприйняти її отак зразу на льоту. Його голова гуділа, щиколотка боліла, і хоча він не хотів скиглити, але він завжди вважав, що важка мультипросторова логіка була чимось таким, що він краще розумів у гарячій ванні. Йому треба був якийсь час подумати. Час, великий кухоль пива, а також повна ароматної піни ванна.
Йому треба вибиратися. А ще треба захопити Путівник. Та навряд чи їх випустять разом.
Він гарячково озирнувся навколо.
Думай, думай, думай. Рішення має бути простим і очевидним. Якщо він був правий у своїх поганих, дурних, можна навіть сказати, смердючих передчуттях, що йому доведеться мати справу із поганими, дурними, смердючими вогонами, то чим простіше і очевидніше річшення, тим краще.
Раптом він зрозумів, що йому потрібно робити.
Йому не треба намагатися побороти систему, йому слід нею скористатися. Найбільш лякаючою річчю у вогонах була їх абсолютна божевільна рішучість робити будь-яку божевільну річ, яку вони рішуче вирішили зробити. Не варто навіть намагатися апелювати до їх розуму, бо такого в них нема. Однак той, у кого дістане духу, може часом використовувати в своїх цілях їх сліпу, руйнівну пристрасть до сліпого руйнування всього, що потрапило їм на око, включаючи самих себе. Мало того що їх ліва рука не відає, що робить права; часом і права рука має дуже туманне уявлення про те, що творить сама.
Чи наважиться він надіслати цю штуку поштою самому собі?
Чи наважиться він просто покластися на систему і поручити Вогонам доставити її йому, в той час, як вони будуть перебирати всю будівлі по цеглинці, щоб знайти її?
Так.
Він гарячково почав упокавувати її. Загорнув. Підписав. На секунду замислився чи правильно він робить, а потім кинув пакунок у отвір пневмопошти.
— Коліне, — звернувся він до маленького літаючого м'ячика. — Я збираюся залишити тебе на призволяще.
— Я такий радий! — закричав Колін.
— Насолоджуйся, — сказав Форд. — Бо я хочу, щоб ти простежив, щоб ця посилка благополучно покинула межі цієї будівлі. Швидше всього тебе спалять, коли виявлять, і я нічим не зможу допомогти. Це буде дуже, дуже боляче, і я страшенно перепрошую. Ти зрозумів?
— Я весь переповнений радістю, — заявив Колін.
— Давай! — скомандував Форд.
Колін слухняно пірнув у пневмотрубу слідом за посилкою. Тепер Форду залишилося потурбуватися лише про себе, але це також істотна річ, про яку варто турбуватися. Важке тупотіння вже чулося за дверима, які він передбачливо заблокував пересунувши під них важку шафу.
Його непокоїло те, що все йде так гладко. Все якось підозріло. Із самого початку він діяв на рідкість нерозважливо — і поки все сходило йому з рук. Ну крім хіба черевика. За ним він дуже сумував. Нічого, за це вони ще заплатять.
З оглушливим громом двері зірвалися з петель. Крізь клуби диму і пилу проступили обриси величезних, схожих на слимаків істот, які проривалися крізь отвір.
Значить, до сих пір все йшло як по маслу? Значить, удача на його боці? Ну що ж, ось і перевіримо!
У пориві наукового інтересу він знову викинувся з вікна.
Розділ 15
Перший місяць, коли вони тільки почали знайомитися, був трохи важкуватим. Другий місяць, коли вони намагалися визначити, що ж вони зрозуміли одне про одного протягом першого місяця, був набагато легшим.
Третій місяць, коли прибула посилка, був справді дуже складним.
Спочатку проблемою було навіть пояснити, що таке місяць. Тут, на Ламюеллі, це було простою і приємною штукою. День тривав двадцять п'ять годин, що загалом означало ще одну дадкову годину сну, а також, звісно, необхідність щодня переводити годинник, чим Артур займався навіть із задоволенням.
Домашній затишок також створювала кількість сонць і місяців, яких Ламюелла мала по одному на противагу деяким іншим планетам, які він інколи відвідував, що мали їх якусь нездорову кількість.
Планета описувала повне коло навколо сонця за триста днів, а це означало, що рік не буде тягнутися надто довго. Супутник Ламюелли робив навколо неї дев'ять обертів на рік, а отже місяць мав трохи більше, ніж тридцять днів, що було ідельним тому, що давало трохи більше часу, щоб виконати всі заплановані справи. Ця планета не просто нагадувала Землю, а насправді була її кращою копією.
Рендом навпаки думала, що потрапила у нескінченно повторюваний кошмар. Вона билася в істериці від того, що місяць навмисне вилазить на небо їй на зло. Щоночі він був там, а коли зникав, то на його місці з'являлося сонце, яке постійно за нею слідкувало. І так знову і знову.
Трілліан завбачливо попередила Артура, що Рендом може мати деякі труднощі з новим більш регулярним способом життя, який відрізнявся від того, до якого вона вже звикла, проте Артур не був готовий вислуховувати виття на місяць.
Звісно, він взагалі не був готовий ні до чого подібного.
У нього є донька?
Його донька?
Вони ж з Трілліан ніколи навіть не... чи може все-таки це було? Але він був абсолютно впевнений, що таке запам'ятав би. А як щодо Зафода?
— Ми з різних видів, Артуре, — відповіла на це Трілліан. — Коли я вирішила, що хочу мати дитину, то пройшла через різні генетичні тести і виявилося, що для мене є лише один кандидат. І тільки пізніше до мене дійшло. Я двічі все перевірила. Вони зазвичай тримають такі відомості в таємниці, але я наполягла.
— Хочеш сказати, що ходила у ДНК банк? — запитав Артур, вирячивши очі.
— Так. Але з'явилася вона на світ зовсім не так випадково, як можна
подумати по її імені. Хоча частка випадковості все ж є, ти був єдиним донором Homo sapiens, а крім цього дуже частко подорожував.
Артур не зводив здивованого погляду із понурої дівчинки, яка понуро притулилася біля дверей.
— Але коли... як довго...?
— Хочеш дізнатися її вік?
— Так.
— Неправильний.
— Що ти маєш на увазі?
— Те, що не маю і найменшого уявлення.
— Що?
— Ну, скажімо за моїми розрахунками їй десь бизько десяти, але очевидно, що вона набагато старша. Розумієш, я тепер стрибаю туди-сюди у часі. Така робота. Я намагалася брати її із собою, коли могла, але так не завжди виходило. Потім я намагалася залишати її у садочки у паралельних часових зонах, але не зажди могла зорієнтуватися в часі, щоб її забрати. Залишаєш її вранці, а ввечері навіть гадки не маєш скільки їй років буде. Починаєш скаржитися і скандалити, але все марно. Одного разу я залишила її в такому місці на кілька годин, а коли повернулася, вона вже була дівчиною на виданні. Я робила все, що могла, Артуре, тепер справа за тобою. Мені пора на війну, вести репортаж.
Десять секунд після того, як Трілліан покинула їх наодинці були найдовшими в житті Артура Дента. Час, як ми знажмо, штука відносна. Можна подорожувати космічними просторами туди й назад, але якщо робити це на швидкості світла, то коли ви повернетесь додому, виявиться, що ви постаріли лише на кілька секунд, а ваш брат чи сетра близнюк уже прожили двадцять, тридцять, сорок чи скільки завгодно років в залежності від того, як далеко ви подорожували.
Це шокує вас до глибини душі, особливо, якщо ви не знали, що маєте брата чи сестру близнюка.