Майже Безпечна - Сторінка 6

— Я постараюсь.

Їй уривками снились сни про папуг та інших пташок. В обід вона встала і неспокійно блукала по хаті не знаючи чим зайняти іншу половину дня та й в принципі життя. Потім провела принаймні годину в роздумах, намагаючись визначитись чи варто їй ввечері іти в місто до Ставро. Це було модне місце, в якому збирались всі птахи високого польоту зі світу мас медіа. Вона розраховувала побачитись там з кількома друзями, які допомогли б повернутися в колію. Нарешті Тріція вирішила, що піде. Хороше рішення. Там зазвичай весело. Вона була в захваті і від самого Ставро, який був греком, а його батько німцем — доволі незвична комбінація. Тріція була в Альфі кількома ночами раніше. Це клуб в Нью-Йорку, який раніше належав Ставро, але зараз ним керує його брат Карл, який вважає себе німцем, в якого мати гречанка. Ставро був би радий почути, що в Карла йдуть справи, як мокре горить, і й не терпілося про це розповісти. Між ними вже давно зникли братські почуття.

Добре. Так вона і зробить.

Далі вона провела ще одну годину в роздумах, що їй одягнути. Нарешті вона обрала маленьку чорну сукню, яку придбала в Нью-Йорку. Вона подзвонила другу, щоб дізнатися, хто буде в клубі цього вечора, і дізналася, що його забронювали для приватної весільної вечірки.

Намагатися жити відповідно до якихось планів все одно, що намагатися купити інгредієнти для рецепту із супермаркету, подумала Тріція. Спочатку береш візочок, який просто не їде в тому напрямку, в якому ти його штовхаєш, а завершується все тим, що в ньому опиняються зовсім інші продукти. Що з ними робити? Що робити з рецептом? Вона не знала.

Хай там як, але тієї ночі на її газоні приземлився інопланетний корабель.

Розділ 5

Вона побачила як він летів зі сторони Хенлі, спочатку злегка зацікавившись, що ж то за вогні. Живучи недалеко від Хітроу, вона не раз уже бачила вогні в небі. Зазвичай не так пізно чи так низько, тому то вона й злегка зацікавилась.

Коли те, чим би воно не було, почало підлітати ближче і ближче, її цікавість перетворилась у потрясіння.

— Хммм, — подумала вона.

Це було все на що спромігся її мозок. Вона все ще була сонною і відчувала дію десинхрнозу, а повідомлення, які надсилала одна частина її мозку іншій не завжди надходили вчасно або в потрібне місце. Вона вийшла з кухні, де намагалася покращити свій стан за допомогою кави, і попрямувала до задніх дверей, що вели в сад. Зробивши глибокий ковток холодного вечірнього повітря, вона вийшла назовні і поглянула вверх.

За сто метрів від неї, над газом зависла якась штуковина, розміром приблизно з фургон.

Воно дійсно було там. Висіло у повітрі. Майже беззвучно.

Щось всередині неї йокнуло.

Її руки повільно опустились. Вона не помітила як кава стікала по її нозі обпікаючи шкіру. Вона ледве дихала поки корабель повільно, дюйм за дюймом, фут за футом, спускався додолу. Його вогні м'яко вигравали на землі, наче зондуючи її. Вони вигравали і на ній.

Здавалося, що її сподівання таки здійснилися і їй дали ще один шанс. Невже він її знайшов? Невже він повернувся за нею?

Корабель опускався і опускався, аж поки тихенько не вмостився на її газоні. Він виглядав зовсім не так, як той корабель, що вона бачила відлітаючим минулого разу, але спалахи світла в нічному небі взагалі важко окреслити в якусь конкретну форму.

Тиша.

Клік, вууу.

Потім знову клік і знову вууу.

Клік вуу, клік вууу.

Люк опустився, проливши на неї світло.

Вона чекала. Її трусило.

У світлі з'явився силует фігури, потім ще один, і ще.

На неї, повільно кліпаючи, дивилися великі очі. Руки повільно піднялися у привітанні.

— МакМіллан? — нарешті сказав голос. Дивний тонкий голос, який ледве справлявся зі складами. — Тріція МакМіллан. Місіс Тріція МакМіллан?

— Так, — майже беззвучно відповіла Тріція.

— Ми за вами спостерігали.

— С... спостерігали? За мною?

— Так.

Вони дивилися на неї якийсь час, а їх великі очі ковзали вверх і вниз вздовж її тіла.

— В реальному житті ви виглядаєте меншою, — нарешті відповів один з них.

— Що? — вирвалось в неї.

— Так.

— Я... Я не розумію, — промовила Тріція.

Звісно, такого вона не очікувала, але навіть серед тих речей, на які вона не очікувала, все йшло геть зовсім не так. Нарешті вона сказала:

— Ви... ви від...Зафода?

Вони обговорили це між собою, якось незрозумілою мовою і повернулися до неї.

— Ми так не думаємо. Наскільки ми знаємо — ні, — відповів один з них.

— А де Зафод? — запитав інший, поглянувши на нічне небо.

— Я... Я не знаю, — відповіла Тріція безпорадно.

— Це далеко звідси? В якому напрямку? Ми не знаємо.

В душі в неї все похололо, — вони не мають і найменшого уявлення хто це такий. Чи навіть, що вона має на увазі. І вона не мала найменшого уявлення, про що говорять вони. Вона знову відсунула подалі свої сподівання і зібралася з думками. Не було причин для розчарування. Вона раптом зрозуміла, що в її руках була сенсація століття. Що ж робити? Повернутися додому за відеокамерою? А раптом вони кудись полетять коли вона повернеться. Вона була повністю розгублена щодо стратегії подальших дій. Продовжуй з ними говорити, подумала вона. А далі побачимо.

— Ви слідкували... за мною?

— За всіма вами. За усім на планеті. Телебачення. Радіо. Телекомунікації. Комп'ютери. Відеосхеми. Товарні склади.

— Що?

— Парковки. Все. Ми слідкували за всім.

Тріція витріщилась на них.

— Це мабуть дуже нудно, чи не так? — ляпнула вона.

— Так.

— То чому...

— Крім...

— Так? Крім чого.

— Крім телевікторин. Нам вони подобаються.

Наступило страшенно довге мовчання. В цей час Тріція дивилася на іншопланетян, а вони дивилися на неї.

— Мені потрібно дещо взяти з дому, — неквапом вимовила вона. — Хоча знаєте що. Чи не могли б разом, чи хтось із вас, піти зі мною всередину і поглянути?

— Залюбки, — з ентузіазмом сказали вони разом.

Всі троє прибульців стояли трохи незграбно у її вітальні, поки вона бігала по дому в пошуках відеокамери, 35мм камери, диктофону чи будь-якого пристрою для запису. Вони всі були худі і в умовах домашнього освітлення мали тьмяний пурпурно-зелений колір шкіри.

— Це займе не більш ніж хвилину, хлопці, — сказала Тріція, поки рилася в шухлядах у пошуках чистих касет.

Прибульці дивилися на її полиці заставлені CD та старими платівками. Один з них легенько підштовхнув ліктем інших.

— Дивіться, — сказав він. — Елвіс.

Тріція застигла і втупилась в них.

— Вам подобається Елвіс? — запитала вона.

— Так, — відповіли вони.

— Елвіс Преслі?

— Так.

Вона потрусила головою, намагаючись позбутися плутанини в голові, і вставила нову касету у камеру.

— Деякі з ваших людей, — сказав один з відвідувачів, нерішуче, — думають, що Елвіса викрали іншопланетяни.

— Що? — вирвалось в неї. — Справді?

— Можливо.

— Ви намагаєтеся сказати, що викрали Елвіса? — ахнула Тріція.

Вона намагалася заспокоїтися аби з її рук не вивалилося обладнання, але це вже було занадто.

— Ні. Не ми, — відповіли гості. — Прибульці. Це дуже цікава версія. Ми часто її обговорюємо.

— Мені треба це записати, — пробурмотіла Тріція.

Вона перевірила чи відеокамера правильно заправлена і працює, а потім направила її на них. Вона не підносила її до ока, аби остаточно їх не злякати. Але вона була достатньо досвідчена, щоб знімати від стегна.

— Добре, — зітхнула вона. — А тепер повільно і ретельно поясніть хто ви такі. Спочатку ви, — сказала вона тому хто зліва. — Як вас звати?

— Я не знаю.

— Ви не знаєте? — Ні.

— Зрозуміло, — промовила Тріція. — А як щодо вас двох?

— Ми не знаємо.

— Добре. Чудово. Можливо ви можете сказати мені звідки ви?

Вони похитали головами.

— Ви не знаєте звідки ви?

Вони знову похитали головами.

— То, — почала Тріція. — Що ви... ем...

Її трусило, але будучи професіоналом, вона тримала камеру рівно, поки не заспокоїлась.

— Ми виконуємо місію, — сказав один з прибульців.

— Місію? Яку місію?

— Ми не знаємо.

Вона все ще втримувала камеру.

— То, що ж тоді ви робити на Землі?

— Ми прибули, щоб забрати вас.

Незворушно, як професіонал. Краще було б на штативі. Насправді, вона подумала чи не краще було б взяти штатив. Вона подумала про це, бо так її мозок мав кілька секунд, щоб переварити сказане. Ні, вирішила вона, в руках більше можливостей. Також в її думках спливало, допоможіть, що мені робити з усім цим?

— Чому, — запитала вона, м'яко, — ви прилетіли забрати мене?

— Тому, що ми втратили розум.

— Вибачте, — сказала Тріція, — мені треба взяти штатив.

Вони здавалися доволі щасливими просто сидячи на дивані, поки Тріція швидко знайшла штатив, змонтувала камеру і встановила її на нього. Її лице було повністю незворушне, проте всередині вона не мала і найменшого уявлення, що діється чи як це все сприймати.

— Добре, — сказала вона, коли все було готово. — Чому...

— Нам сподобалося ваше інтерв'ю з астрологом.

— Ви його бачили?

— Ми бачимо все. Ми дуже зацікавлені в астрології. Нам вона подобається. Дуже цікава. Все не подобається. А астрологія подобається. Що зірки нам показують. Що зірки нам пророкують. Нам би це дуже допомогло.

— Але...

Тріція не знала з чого почати.

Зберися, подумала вона. Краще навіть і не намагатися вдруге вгадати чого вони хочуть.

Тому вона сказала:

— Але, я нічого не знаю про астрологію

— Ми знаємо.

— Ви?

— Так. У нас є свій гороскоп. Ми дуже цікавимося цим. Ми переглядаємо всі ваші газети і журнали, і дуже їх любимо. Але наш лідер каже, що у нас є проблеми.

— У вас є лідер?

— Так.

— Як його звуть.

— Ми не знаємо.

— Як він себе називає, заради всього святого? Вибачте, мені треба це редагувати. Як він себе називає?

— Ми не знаємо.

— То, звідки визнаєте, що він ваш лідер?

— Він сам захопив контроль. Він сказав, що комусь тут пора все вирішувати?

— Оу! — сказала Тріція, вхопившись за підказку. — А де саме це "тут"?

— Руперт?

— Що?

— Ваші люди називають це Руперт. Десята планета від сонця. Ми живемо там уже купу років. Там дуже холодно і нецікаво. Але це зручне місце для спостереження.

— Чому ви за нами слідкуєте?

— Це все, що ми вміємо.

— Окей, — сказала Тріція. — Добре. А що за проблема, про яку каже ваш лідер?

— Тріангуляція.

— Перепрошую?

— Астрологія, це дуже точна наука. Ми знаємо напевне.

— Хм, ну… — почала Тріція, а потім вирішила облишити це.

— Але вона точна для вас, тут на Землі.

— Т...а...к...

Вона мала жахливе відчуття, що в неї в голові все почало складатися в якусь незрозумілу, кошмарну, розпливчасту картину.

— То, коли Венера зростає у Козерозі, наприклад, то це для вас на Землі.