Майже опівночі - Сторінка 7

Йому підлягала невелика група тямущих і висококваліфікованих працівників та спеціальних помічників. Вони виконували всю роботу під його наглядом і керівництвом, а коли виникала потреба прийняти якесь відповідальне рішення, це робив він, Боб Вінсент.

Уперше за десять років, відколи він обійняв цю посаду, йому довелося, всупереч власному бажанню, відмовитись від усталеного звичаю. Він досі не міг прийти до тями від одержаного наказу. Не пропозиція чи там рекомендація, а твердий наказ, навіть не підсолоджений офіційною ввічливістю. Сам директор наказав йому покинути кабінет і взяти безпосередню участь у розслідуванні. Вінсента повідомили, що справа ця перебуває під безпосереднім контролем Білого дому і особисто президента.

На перший погляд Боб Вінсент справляв враження людини незворушної. Стриманий, досвідчений, винятково розумний, він рідко спалахував. У свої сорок сім років, захищений муром упевненості в собі, він не відчував потреби в словах ні щоб переконати когось у своїх здібностях, ні для самоствердження. Особливо тоді, коли стикався з людьми свого рангу.

Для стюардеси, яка проходила повз їхні крісла під час польоту, Роберт Вінсент був людиною, чий рід занять дуже важко вгадати. Стюардеси часто грають поніж себе в цю гру і набили на ній руку, але Вінсент однаково міг бути і страховим агентом, і службовцем банку, і юристом. Він був придатний для будь-якої відомої дівчатам професії. Чоловік трохи вищий за сто вісімдесят сантиметрів, вагою близько вісімдесяти кілограмів, бездоганно вдягнений, з хусточкою в нагрудній кишені. Колись темно-каштанове, а тепер майже сиве волосся зачесане назад. [167]

Темно-карі, майже чорні очі добре вирізняються на досить приємному видовженому обличчі. На думку стюардеси, Боб Вінсент міг би також правити за модель для реклами різних товарів. У всякому разі, подумала дівчина, переходячи до інших крісел, він та його супутник не завдавали їй клопоту як пасажири. Один спав, а другий, трохи старший, від самого початку рейсу глибоко замислився про щось. Так воно й було, бо Вінсент повернувся подумки на кілька годин назад, коли його викликав Вашінгтон, — дзвонив Дік Морроу, — щоб жбурнути йому до рук цю розжарену головешку.

— Ти вже ознайомився з доповідною?

— Так, — відповів Вінсент, — я її переглянув.

— І якої думки ти про це, Бобе?

— Цікаво.

— І все?

— Дуже цікаво. Ти вдоволений?

Морроу гмукнув.

— Забирай її собі. Наказано згори. Тобі доручено цю справу" І ти повинен зайнятися нею особисто, — додав він.

Вінсент помовчав хвилину, тоді спитав:

— Справді? Це також згори?

— Еге ж. Шеф зараз у Білому домі. Він подзвонить тобі, тільки-но повернеться. — Морроу замовк, ніби вагався, якими конкретно словами передати співрозмовникові наказ. — Слухай, Бобе, може, ти не зовсім точно зрозумів мене. Ти повинен працювати на місці подій. Особисто все робити, особисто доповідати сюди і таке інше.

— Діку, якщо я не помилився...

— Ні, не помилився, — засміявся Морроу. — Пакуй валізу, старий.

Вінсент насупився.

— Я повинен знати набагато більше, якщо від мене вимаа гають роботи. Я...

— Ти одержав повідомлення з Канзас-Сіті? — перепинив його Морроу.

— Ні. Нічого звідти на столі в мене не було. У всякому разі сьогодні, — відповів Вінсент.

— Ось-ось одержиш. Поки що розповім тобі в двох словах. Маємо перший проблиск у цій справі зі зниклим літаком.

Вінсент захотів знати детальніше.

— Ти маєш на увазі "локхід"? З бомбами?

— Саме так.

— Куди ж його...

— Власне, про літак досі нічого, — відказав Морроу, який [168] передбачав таке запитання, — але тут клеїться справа у Канзас-Сіті.

Вінсент мовчав, чекаючи подальших уточнень.

— Повідомлення, повторюю, ти ось-ось одержиш, — провадив Морроу. — Скажу тобі про головні факти. Власті Канзас-Сіті розслідують пригоду, яка почалася з того, що один негр зробив спробу найняти квартиру в центрі міста. Той негр і управитель будинку зчепилися битись, і негр був змушений тікати на своїй машині. За ним погналася патрульна. Вони зробили кілька пострілів. Негр із машиною перекинувся з мосту на бетон. Машина вибухнула й загорілась. Через кілька секунд — ми поки що не маємо точних даних — стався другий вибух. Щось у машині здетонувало. Причому цей вибух був на кілька порядків потужніший, ніж коли б вибухнув який завгодно бензин.

Вінсент чекав, Морроу видимо сказав ще не все.

— Один хлопець із місцевої поліції доскіпливо дослідив уламки. Йому видалася підозрілою величезна сила вибуху. І зрештою він дещо знайшов. Одразу ж подзвонив до місцевого відділення ФБР. На той час вони вже одержали повідомлення про літак ВПС, а оскільки тут можливий зв'язок...

Хай йому чорт, цьому Морроу з його драматичними паузами! Та Боб Вінсент терпляче ждав продовження.

— Ти слухаєш? — Морроу не міг не наголосити цей момент.

— Катай далі, старий, — спокійно мовив Вінсент.

Чути було, як Морроу зітхнув, не вловивши в голосі Вінсента схвильованих ноток.

— Машину рознесло вдрузки, — провадив він, — та коли уламки склали, було виявлено якісь дивні деталі. — Знову пауза і нарешті кульмінаційний момент. — На одному з уламків металу стояв серійний номер ВПС. Паспортний номер.

— Коли це сталося? — спитав Вінсент.

— Сьогодні вранці. З Канзас-Сіті повідомили нас, а ми далі.

— Номер збігається?

— Збігається, — підтвердив Морроу. То був номер однієї із зниклих бомб.

Найперше Вінсент подумав про те, що надто вже велика дистанція від зникнення літака до негра, який намагався найняти к.рартиру в Канзас-Сіті. Зв'язок між цими двома подіями, безперечно, існує, і, з'ясувавши його, можна буде знайти відповіді на багато інших запитань. Інстинктивно Вінсент відчував, що саме тут їм доведеться долати найважчий бар'єр. Відділення в Канзас-Сіті подало аж надто вичерпний звіт. Читаючи його вперше, Вінсент про себе чортихався й проклинав свідків з їхньою "спостережливістю". Опис зовнішності негра подали зі слів шістьох [169] очевидців, які спостерігали сутичку в домі. П'ятеро сходилися в тому, що негр був молодий, але шостий уперто давав йому років на десять — п'ятнадцять більше, ніж інші. Різниця в зрості загиблого, за свідченнями очевидців, сягала дванадцяти сантиметрів, а у вазі — двадцяти п'яти кілограмів. Здавалося б, свідчення управителя Чарлі Джексона мали бути найнадійнішими, оскільки він бачив негра ближче й довше, ніж інші. Проте у Вінсента майнула думка, яку підтвердила дописка, зроблена агентом, що провадив допити, а саме: Джексон, найімовірніше, перебільшив фізичні дані свого супротивника. Це легко пояснювалося з погляду психології. На очах у своїх пожильців управитель Джексон розпочав сварку з негром. Потім сталася бійка, в якій негр вправно й швидко здолав його. Аби врятувати свій престиж перед мешканцями дому після того, як його, м'яко кажучи, віддубасили, Джексон змушений був зобразити негра справжнім велетнем. Вінсент ще раз перечитав свідчення і склав собі, принаймні на перший час, уяву про негра як про людину середнього зросту, років двадцяти восьми — тридцяти трьох. Звісно, він розумів, що під такий опис підпадає щонайменше три-чотири мільйони негрів у країні. Це не давало йому ніякої нитки до розв'язання загадки.

А втім, не варто поспішати з висновками, заперечив собі Вінсент, ще раз подумки перегорнувши сторінки звіту. Свідчення однієї жінки можна використати. Він здивувався, чому відкинув їх з самого початку. Жінка твердила, ніби бачила того чоловіка по телевізору в хроніці про негритянські заворушення в Гар-лемі. Деякі кадри показували великим планом, і вона наполягала, що точно бачила це обличчя протягом кількох секунд. Хоч Вінсент мав серйозні сумніви щодо вірогідності такого опізнання, він не мав іншого виходу, як тільки перевірити цей шлях. Проте така перевірка була неймовірно трудомісткою операцією. Та й навіть у кращому випадку однаково лишиться сумнів, чи справді негр з атомною бомбою в машині і негр на телеекрані — одна й та сама людина. Отже, надій на успіх мало. Однак лишається хоч і незначний, та все-таки шанс. "До того ж, — похмуро міркував Вінсент, — у них поки що немає нічого іншого".

Машину ФБР запустили в дію. Фотографії всіх відомих лідерів та активістів різних негритянських бойових груп, а також учасників боротьби за громадянські права передавали по закритому телевізійному каналу з Нью-Йорка і на спеціальному екрані показували жінці з Канзас-Сіті. Коли вичерпаються нью-йоркські досьє, вони пустять у хід фотографії негрів, схожих за описом, з інших великих міст. Ніхто не сподівався на точне опізнання, але й чисту випадковість не можна було скинути з рахунку. Надто багато поставлено на карту, загроза цілком реальна, необхідність розплутати справу надто гостра й невідкладна. [170]

Отже, в країні десь є ще чотири незнайдені атомні бомби.

Вінсент був упевнений, що така необачна спроба найняти квартиру в будинку, де ніколи не дозволяли селитися чорношкірим, може свідчити тільки про великий поспіх. Звідси висновок, що бомбу було доставлено в місто десь перед самою появою того негра в будинку. Чи дає це підстави відкинути причетність однієї з негритянських бойових організацій, які діють тепер у всіх великих містах? Навряд. Адже якщо та жінка не помилилася, то так чи так тут замішані негритянські групи. Але й у цьому напрямку відкривається надто широкий простір для різних припущень.

На жаль, усі ці припущення нічим не підтверджені. Так само, як і інші. Наприклад, те, що негр міг бути членом терористичної групи, куди входять і білі, й чорні. А чи справді він був американський негр, а не, скажімо, пуерторіканець? Ба навіть китаєць із північних районів тієї країни, де в багатьох шкіра майже зовсім чорна.

Та дещо вже можна прийняти як доведений факт. Напад на С-130 було здійснено так майстерно й так злагоджено в часі з наземними акціями, що не лишається жодного сумніву: тут діяла добре організована група.

Немає сумніву і в тому, що в автомобілі, який вибухнув і згорів, була атомна бомба. Вінсента пройняв дрож, коли він подумав, що внаслідок удару та вибуху машини могла розпочатись ланцюгова реакція. Триста тисяч тонн потужної вибухівки! Півміста розмело б умить!..

Коли Вінсент уперше почув про те, як згоріла машина з бомбою, він подумав, що тільки завдяки винятковому везінню бомба не вибухнула.