Маленькі дикуни - Сторінка 9

Але покращення, звісно, було надто помітним, і добра стара знахарка голосно покликала Бідді, щоб та поглянула на власні очі, як швидко вона врятувала молодого Рафтена, на якого "всі лікарі махнули рукою".

— Ну, а тепер до Калеба Кларка, — сказав Сем.

— Ти надто бадьоро скачеш, як для каліки, що на нього всі лікарі махнули рукою, — зауважив Ян.

— Ще б пак! Це мене підганяє дике м’ясо па правій нозі. Бачиш, ліва аж відстає!

— Давай сховаємо оце, поки повернемось, — і Ян підняв у руці пучечок ліщини.

— Ось і сховали, — сказав Сем і жбурнув свої ліки в струмок.

— Ах, Сем! Навіщо ти? Краще б ми повернули їх бабусі! Може, ліщина їй дуже потрібна.

— Дурниці! Туди йому й дорога, цьому облізлому віхтеві. Досить уже того, що я випив її помиї. Від них здорово тхнуло кішкою.

— Що ж ти їй скажеш наступного разу?

— Скажу, що її цурпалки пішли в діло і принесли якнайбільшу користь. Я розмочив їх у воді й пив це зілля від пуза. Нехай думає, що саме вона й витягла мене з домовини. Це все ж таки краще, ніж коли б я випив її отруту, а потім і справді потрапив до лікарів.

Ян мовчав, але був незадоволений. Він вважав, що нечемно було викидати ліщину, та ще так близько від бабусиної хати. А до того ж хлопцеві кортіло на власні очі побачити, як діють ці ліки.

V

КАЛЕБ

За милю далі по струмку стояла хатина Калеба Кларка, який орендував тут ферму, що колись була його власною.

Підійшовши до хатини, друзі побачили високого на зріст, широкоплечого чоловіка з довгою сивою бородою. Він ніс до хати оберемок дров.

— Бачиш Козла? — запитав Сем.

Ян пирхнув, коли до нього дійшло, за що саме старому дали таке прізвисько.

— Краще буде, коли з ним поведеш розмову ти. Калеб не такий згідливий, як знахарка. До того ж він у сварці з татом.

Ян обережно виступив уперед і постукав у відчинені двері хатини. Звідти голосно загавкав собака. На порозі з’явилася сива борода, і її власник запитав:

— Чого треба?

— Пробачте, ви містер Кларк?

— Я.

Потім крикнув у бік чорнобурого собаки, який не переставав гарчати-

— Замовчи, Турок!

— Я прийшов… я… Ми хотіли про дещо спитати у вас, якщо ваша ласка…

— Як тебе звати?

— Ян.

— А той хто?

— Мій товариш Сем.

— Сем Хорн, — підказав Сем.

В його словах була деяка частка правди, бо повне ім’я Сема було Семюель Хорн Рафтен, але водночас вони містили в собі й чимало брехні, яка покоробила Яна.

— Звідки ти?

— З Боннертона, — відповів Ян.

— Сьогодні? — знову запитав Калеб, і в його голосі вчувався сумнів.

— Ні, не сьогодні,— почав пояснювати Ян. Але Сем, який досі намагався триматися осторонь, щоб його не пізнали, злякався, що його простодушний товариш викладе всю правду, і поквапливо додав:

— Бачите, містер Кларк, ми отаборилися в лісі й хочемо поставити собі тіпі. Матеріал у нас є, а нам сказали, що ви знаєте, як її робити.

— Хто вам сказав?

— Стара знахарка, що живе на березі річки.

— А де ви зараз живете?

— О!

Побоюючись відвертості Яна, Сем знову поспішив випередити його з відповіддю.

— Правду кажучи, ми побудували у лісі вігвам з кори, але зовсім невдало.

— В чиєму лісі?

— За милю звідси, біля річки.

— Гм! Це ліс або Рафтена, або Бернса.

— Здається, — відповів Сем.

— А ти викапаний Сем Рафтен. Ач, малий негіднику, прийшов сюди з брехнею та ще й хочеш напустити туману мені в очі?! Забирайся звідси, поки я не всипав тобі перцю!

Ян почервонів по самі вуха й відступив назад. Сем випнув язиком щоку і зробив те ж саме. Але він був сином свого батька. Він тут же обернувся й сказав:

— От що, вельмишановний містер Кларк. Ми прийшли сюди тільки для того, щоб ви розповіли нам дещо про лісове життя. Ви тут єдиний, хто може нам допомогти, через те ми й потурбували вас. Я знав, що ви посварилися з татом, через те і вдався до обману. Але, бачте, нічого не вийшло. Тепер я шкодую, що не прийшов і не сказав чесно й відверто: "Я Сем Рафтен. Ви допоможете мені?" Я не знав, що ви щось маєте проти мене та проти мого друга, який оселився у лісі разом зі мною.

— Ти теж Рафтен? — звернувся Калеб до Яна.

— Ні, сер.

— Ти їм родич?

— Ні.

— Ні з ким із Рафтенів я не хочу водитися. А про що ти хотів у мене спитати?

— Ми побудували вігвам із кори, але він розвалився. Тепер у нас є великий брезент, і ми прийшли розпитати, як з нього зробити тіпі.

— Тіпі? Гм! — в задумі промовив старий.

— Кажуть, ви самі жили в тіпі,— наважився додати Ян.

— Гм! Років сорок тому. Але одна річ носити одяг, і зовсім інша — пошити його. Здається, вигляд був приблизно такий.

Калеб виніс обвуглену паличку й клаптик обгорткового паперу.

— Ні… зажди хвилину. Ага, пригадав! Я бачив раз, як індійські жінки робили тіпі. Перш за все вони позшивали докупи шкури… Ні, спершу вони справляли довгий обряд — та вам цього не треба. Так от, вони позшивали шкури докупи й розіслали їх на лузі. (БГДМ, мал. 1 на стор. 89). Посередині верхнього краю (А) вбили кілочок. Потім прив’язали до нього мотузку, — так, так, мотузку з обвугленою паличкою на кінці, й намалювали півкола (БВГ). Після цього обрізали шкури по лінії, а з клаптів, що залишились, викроїли два клапани (ДЕЗЖ і ІКЛМ) і пришили ці клапани до ОП та РС. Це — димові клапани, вони потрібні для тяги. Поверх клапанів, у самих куточках, є кишеньки для двох довгих жердин, а вздовж усього розкрою, з обох боків, робляться дірочки (ТУ і ФХ, мал. 2), щоб сколювати краї покрівлі дерев’яними шпильками. До самої верхівки (А, мал. 1) прив’язується короткий ремінець. Ось, бачиш?

На мою думку, для десятифутової тіпі вистачить десять жердин та ще дві для димових клапанів. Ви почнете з того, що зв’яжете на одному кінці Три жердини докупи і, розсунувши їх, встромите в землю. Потім поставите ще шість, обмотуючи кожну по кілька разів мотузкою. До останньої, десятої, прив’яжете ремінцем верхівку покрівлі, поставите жердину на місце, обведете покрівлю кругом, — таким от чином, — разом з димовими жердинами, і зчепите обидва краї дерев’яними шпильками. Дві довгі жердини, вставлені в кишеньки димових клапанів, дають можливість пристосувати віддушину до вітру.

Протягом усієї розмови Калеб звертався до Яна, ніби Сема тут і не було, але той, як справжній син свого батька, не дуже бентежився.

Коли він помічав якісь практичні труднощі, він не вагався поставити цілий ряд запитань.

— Як роблять, щоб вітер не зривав тіпі? — запитав він.

— Ось як, — відповів Калеб, знову ж таки звертаючись лише до Яна. — Довгу мотузку, якою зв’язані всі жердини, пропускають униз і гарненько обкручують навколо кілка, що править за якір. Крім того, увесь низ покрівлі прибивають кілочками до землі.

— А як влаштувати димову тягу? — поставив нове запитання Сем.

— По-різному наставляють клапани, пересуваючи жердини, аж поки пристосують їх до вітру. Тоді тяга добра.

— А як зачиняються двері?

— Як зачиняються? Ну, деякі просто загортають один край шкури на інший, але в найкращих тіпі робляться двері з того ж таки матеріалу, що й покрівля. їх туго напинають на раму з молодих деревець і прив'язують, вірніше, пришпилюють дерев’яними кілочками.

Здавалося, все було ясно. Дбайливо згорнувши брудний папір з планом, Ян заховав його в кишеню, подякував і зібрався йти. Обидва хлопчики попрощались, проте Калеб не відповів їм, а коли друзі відійшли на кілька кроків, гукнув услід:

— А де паш табір?

— На горбку біля річки, де болото, поблизу кедровника Рафтена.

— Гм! Може, я якось загляну до вас.

— Чудово! — вигукнув Сем. — Ідіть по міченій стежці від живоплоту.

— По якій міченій стежці, Сем? — запитав Ян, коли вони відійшли настільки, що Калеб не міг їх чути. — Для чого ти це сказав? Адже ніякої міченої стежки там немає.

— Але це чудово звучить, — спокійно відповів Сем. — До того ж мітки там будуть, варто лиш нам захотіти. І будуть швидше, ніж він надумає ними скористатися.

VI

СПОРУДЖЕННЯ ТІПІ

Від здивування Рафтен аж чмихнув носом, коли довідався, що хлопчики побували в Калеба й таки домоглися свого. Ніщо ного так не втішало, як хитрість і кмітливість сина.

— По-моєму, старий Калеб не такий уже й мастак будувати тіпі, — зробив висновок Сем.

— Але він сказав нам досить, щоб розпочати роботу, — зауважив Ян, — і тепер ми навряд чи наробимо помилок.

Хлопчики розіслали покриття від фургона на підлозі в амбарі, приживили його в кількох місцях гвоздиками, а по краях поклали камені, щоб воно не совалось.

І тут вони з прикрістю виявили, що брезент страшенно твердий і геть увесь у дірках.

— Тепер я розумію, чому тато віддав його нам, — багатодумно промовив Сем. — Очевидно, доведеться спершу залатати його, а потім уже кроїти тіпі.

— Ні,— відповів Ян з тим незаперечним авторитетом, який він виявляв у всьому, що стосувалося лісового життя. — Краще спочатку розмітити все по плану, щоб не робити зайвих латок.

— І це ідея! Боюсь тільки, що наші латки не дуже будуть схожі на прикраси.

— Це нічого, — відповів Ян. — Індійці часто латають свої тіпі, коли їх пробивають кулями та стрілами.

— Не заздрю тому, хто жив у цій тіпі, коли точився бій, — заявив Сем, показуючи на добру дюжину великих дірок.

— Ну, годі вже. Відійди трохи та подай мені мотузку.

— Обережніше, — сказав Сем, — це моє хворе коліно. Сьогодні воно майже в такому ж стані, як і тоді, коли ми ходили до знахарки.

Ян виміряв брезент.

— Тепер прикинемо. Якщо обрізати все оце лахміття, то й тоді вийде дванадцятифутова тіпі. Дванадцять футів висотою, отже — двадцять чотири фути по всій ширині матеріалу. Чудово! Нам більше й не треба. Ну, я розмічаю.

— Почекай, що ти робиш! — запротестував Сем. — Не можна крейдою! Калеб говорив, що індійці малюють обвугленою паличкою. Крейда тут зовсім не годиться. Ти б уже заразом і майстра найняв!

— О, повело, повело! Збігай краще за обвугленою паличкою, а не знайдеш, то мерщій неси хоча б ножиці.

Щохвилини звіряючися з планом Калеба, вони, нарешті, викроїли тіпі, що по суті було дуже простою справою. Потім заходилися біля латок.

Вони шили шпагатом, засиленим у циганські голки, й робили до-о-овжеле-е-езні стьобки, але робота просувалась повільно. На неї пішов увесь вільний час одного дня. Сем, за звичкою, сипав дотепами на адресу батька, що нагородив їх "таким першосортним матеріалом". Ян шив серйозно і мовчки. Спочатку у Сема латки виходили кращими, але скоро Ян теж набив руку й почав шити не гірше за свого товариша.

Увечері друзі показали свою роботу наймитам.