Мандри Гуллівера - Сторінка 54

в лондонському світському колі.

132 — Ідея використання магніту зустрічається у вищезгаданому утопічному романі Сірано де Бержерака.

133 — У "Британському каталозі зірок" (1725), складеному астрономом Джоном Флемстідом (1646 — 1719) та опублікованим його асистентом, було описано близько 3000 зірок.

134 — Це припущення Свіфта підтвердилося 1877 р. американським ученим Азафом Холлом (1829 — 1907).

135 — Розрахунок відповідає третьому законові планетних рухів, відкритому 1619 р. німецьким ученим Йоганном Кеплером (1571 — 1630).

136 — Політичний натяк: насправді таке небажання англійських міністрів, що мали "маєтки на континенті", пояснювалося виключно економічними міркуваннями.

137 — Тут і далі натяк на опір широких мас ірландців англійським колонізаторам.

138 — Текст звідси і до слів "цілком змінили б державний лад", з цензурних міркувань, випускався у всіх виданнях "Мандрів" аж до 1896 р.

139 — Мається на увазі столиця Ірландії Дублін.

140 — За законом 1701 р., англійські королі могли виїжджати за межі країни лише з дозволу парламенту. Та 1715 р. цей закон було скасовано, і Георг І часто користувався цим, відвідуючи свій рідний Ганновер у Німеччині.

141 — Мається на увазі Болінброк чи Чарлз Мідлтон (1640 — 1719), лорд-канцлер Ірландії, який чинив опір руйнівним для неї проектам англійського уряду.

142 — Ідеться про Дублін, де в 1726 р. було близько 300 тисяч населення.

143 — Свіфт тут говорить про тяжке становище ірландських селян.

144 — Серед учених XVIII ст. дебатувалося питання, чи можуть сліпі розрізняти кольори на дотик.

145 — Мається на увазі "Дисертація про павука" (1710), автор якої француз Ксав’є Бон де Сент-Ілер (1678 — 1761) описав свій метод виготовлення панчіх та рукавичок з павутиння.

146 — Іронічний натяк на теорію блювоти Вудворда, яка грунтувалася на дослідах над собаками.

147 — До них Свіфт зараховував насамперед богослов’я, філософію, політику, математику.

148 — Склад повітря тоді ще був невідомий.

149 — Тут Свіфт іронізує з численних спроб сконструювати "мислячі" машини, які могли б виконувати різні логічні операції.

150 — Маються на увазі аналогічні спроби сучасників Свіфта.

151 — Сатира на тодішні проекти створення універсальної "філософської" мови.

152 — Тут і далі висміюються засоби, які уряд використовував у судовому процесі проти друга Свіфта — єпископа рочестерського Френсіса Аттербері (1662 — 1732). Оскільки прямих доказів його державної зради не було, звинувачення будувалося майже виключно на витлумаченні його перехоплених приватних листів.

153 — Сатиричний натяк на промову одного з обвинувачів Аттербері — герцога Уортона, в якій він посилався на листи, знайдені у вбиральні єпископа.

154 — Трібніа, Лангден — анаграма англійських слів Britain (Британія) та England (Англія).

155 — Коли Аттербері одержав із Франції собаку з поламаною в дорозі лапою, це було використано як доказ участі Аттербері в змові на користь претендента на англійський престол — нащадка вигнаних 1688 р. Стюартів,— який тоді жив у Парижі.

156 — В англійському оригіналі тут справді анаграма.

157 — Александр Македонський у битві під малоазіатським містом Арбелою (нині Ербіль) 331 р. до н. е. здобув блискучу перемогу над величезною армією перського царя Дарія III.

158 — Широко розповсюджена в стародавні часи версія про отруєння Александра Македонського була спростована вже на початку І ст. нашої ери.

159 — Римський історик Тіт Лівій (59 до н. е. — 17 н. е.) писав у своїй "Історії Риму" (кн. І, розд. 37), що карфагенський полководець Ганнібал під час походу через Альпи наказав розжарити вогнем, а потім полити оцтом скелю, яка стояла на шляху його війська, після чого нібито вона пом'якшала і її можна було легко розрубати.

160 — Тріумф з приводу перемоги римського полководця Гая Юлія Цезаря (100 — 44 до н. е.) над його суперником за владу Гнеєм Магнусом Помпеєм (108 — 48 до н. е.) був організований у Римі 45 р. до н. е.

161 — Брут Марк Юній (85 — 42 до н. е.) — римський республіканець. Очолив змову проти Цезаря, який прагнув до диктатури. Вважався зразковим тираноборцем.

162 — Брут Луцій Юній Старший — один із засновників Римської республіки, який вигнав останнього царя Тарквінія Гордого 510 р. до н. е.

163 — Сократ (469 — 399 до н. е.) — давньогрецький філософ.

164 — Епамінонд (418 — 362 до н. е.) — давньогрецький полководець і державний діяч.

165 — Катон Молодший — Марк Порцій Катон (95 — 46 до н. е.) — завзятий римський республіканець, активний борець проти Цезаря.

166 — Дідім (63 — 10 до н. е.) — давньоримський коментатор Гомера.

167 — Євстафій (? — 1193) — візантійський коментатор Гомера.

168 — Скотт — Джон Дунс (1265 — 1308) — середньовічний філософ, викладач Оксфордського університету, коментатор Арістотеля, критикував його тогочасних послідовників.

169 — Рамус П’ер (1515 — 1572) — французький учений-гуманіст, критикував Арістотеля в трактаті, опублікованому 1543 р.

170 — Декарт Рене (1596 — 1650) — французький філософ і математик, критик середньовічних коментаторів Арістотеля.

171 — Гассенді П’єр (1592 — 1655) — французький філософ, критик Декарта.

172 — Епікур (341 — 270 до н. е.) — давньогрецький філософ-матеріаліст.

173 — Геліогабал (205 — 222) — римський імператор; за легендами, славився своїм надмірним апетитом.

174 — Ілоти — корінне населення Лаконії (південно-західної частини Стародавньої Греції), яке перетворилося на рабів після заснування в Лаконії дорійської держави Спарти (X ст. до н. е.). Агесілай (449 — 360 до н. е.) — цар і воєначальник Спарти, жителі якої прославилися зокрема своєю невибагливістю до їжі.

175 — Полідор Вергілій (1470 — 1555) — італійський історик, з 1501 р. жив у Англії, написав латинською мовою видатну працю з історії Англії від найдавніших часів до середини XVI ст.

176 — Ні дужого мужа, ні цнотливої жінки (лат.).

177 — Можливо, натяк на англійського адмірала Едуарда Рассела (1653 — 1727), який 1692 р. завдав поразки французькому флоту.

178 — Маються на увазі Карл II, Яків II та Вільгельм III.

179 — Акціум — місцевість у Стародавній Греції, де 31 р. до н. е. відбулася вирішальна битва між флотами римський консулів Октавіана Августа (63 — 14 до н. е.) та Марка Антонія (83 — 30 до н. е.), що боролися за владу в Римі. Після цієї битви Антоній не втік, а вкоротив собі віку. Август став першим римським імператором.

180 — Лібертіна — в Стародавньому Римі рабиня, відпущена на волю.

181 — Публікола Марк Валерій Мессала Корвін (64 до н. е. — 9 н. е.) — давньоримський військовий та політичний діяч.

182 — Агріппа Марк Вапсаній (63 до н. е. — 12 н. е.) — воєначальник у Стародавньому Римі.

183 — Йдеться про вільних дрібних землевласників — йоменів, які внаслідок проникнення капіталістичних відносин в англійське село XVIII ст. розорилися й перестали існувати як клас.

184 — Спроби європейських місіонерів навернути японців у християнство зустріли протидію японського уряду, t особливо після 1637 р., коли було придушене повстання японських християн і доступ до Японії був заборонений усім іноземцям, крім китайців та голландців, за умови, що останні не виконуватимуть відверто християнських обрядів. Голландцям було відведено невелику територію поблизу Нагасакі.

185 — Ієдо — тепер Токіо.

186 — Цю процедуру було введено в Японії на початку XVII ст. як спосіб викрити тих, хто навернувся до християнства. Тих, хто відмовлявся це робити, катували й страчували. Про те, що топтати розп’яття пропонувалося і голландцям, відомостей немає.

187 — Тенеріфе — найбільший з Канарських островів біля західного берега Африки, недалеко від узбережжя Марокко.

188 — Кампеші — бухта в південній частині Мексиканської затоки.

189 — Барбадос — острів у південно-східній частині Атлантичного океану.

190 — Підвітряні острови — північна група Антільських островів.

191 — Помилка: травоїдні, в тому числі й коні, люблять сіль.

192 — Карл V (1500 — 1568) — німецький імператор, якому приписано слова про те, що до бога він найохочіше звертався б іспанською мовою, до коханки — італійською, а до коня — німецькою.

193 — Мається на увазі так звана "Славна революція" (1688), внаслідок якої голландський принц Оранський став 1689 р. королем Англії Вільгельмом III, та війна за іспанську спадщину (1701 — 1713), що її Англія, Голландія та Австрія вели проти Франції за часів як Вільгельма III, так і королеви Анни.

194 — Тут і до кінця абзаца сатира на релігійні війни між католиками і протестантами та на їхні зовнішні приводи, які зводилися до різного характеру церковних обрядів чи різного тлумачення священного писання. Ці релігійні чвари Свіфт не раз різко засуджував.

195 — Натяк на Георга І, котрий, як і його родичі — німецькі князі, силоміць вербував своїх підданих у солдати і продавав їх у найми до різних країн. Це місце було випущене першим видавцем книги.

196 — Звідси й до кінця розділу в першому виданні Мотт дещо пом’якшив текст, що викликало протест Свіфта.

197 — У перших двох виданнях було пом’якшено сатиричний зміст цього абзаца.

198 — У перших двох виданнях цей абзац було випущено.

199 — Тут викладено ідеї просвітительської філософії XVIII ст.

200 — Тут і далі викладаються педагогічні ідеї доби Просвітительства.

201 — Свіфт набагато випереджає педагогічні думки свого часу.

202 — Пародія на давньогрецькі міфи про виникнення потвори Тіфона (з багна) та богині кохання Афродіти (з піни морської).

203 — Цифри двох років ставилися для того, щоб уникнути плутанини в датах між 1 січня та 24 березня, бо в той час початком нового року в Англії вважалося 15 березня.

204 — Очевидно, неточність; правильно буде "південно-західного", як сказано вище.

205 — Герман Молль (? — 1732) — голландський картограф, оселився в Лондоні 1698 р.

206 — Текст звідси і до слів "вирішив тоді, що все це вигадка" друкувався лише в перших виданнях "Мандрів". Досі його немає в англо-американських виданнях (напр., у серії "Пенгуїн", 1977). В російських радянських виданнях його винесено в примітки. В українських повоєнних виданнях, як і в цьому, друкується в основному тексті.

207 — Гуллівера могли засудити як єретика за розповідь про тварин, наділених розумом, та людей, позбавлених його, або ж за дружбу з кіньми, які могли бути лише чаклунами.

208 — Гуллівер повернувся до Англії 1715 р.