Мандрівні зірки - Сторінка 52

Щоб я так мав чуже добро!.."

1

Менеджер — керівник (англ.).

2

Керідж — карета (англ.).

Розділ 10

НАВІТЬ КИЦЬКА МОЖЕ ЗАШКОДИТИ

Читач, певно, пам'ятає, як грубо й нечемно повівся наш директор Бернард Гольцман з бідолашною Брайночкою Козак. Вона дала собі слово і богом заприсяглася, що мусить помститись отому, з дозволу сказати, директорові, який так зухвало кирпу гне. Він зовсім забув, шолудивий собака, що колись прозивався Гоцмахом і чистив черевики Щупакові. Але чим могла вона зашкодити йому, прости юсподи, бідна, самітна скитальниця, створена тільки на те, щоб її спершу використали, а потім скривдили?.. Вона, бідолашна, довго тинялася по світах, зазнала ще кількох дошкульних ударів від "зрадливих, фальшивих чоловіків", аж поки добулась до Америки і, хвалити бога, не шкодувала. Там її ніхто більше не прозивав "Брайночкою Козак", там вона знову зветься "мадам Черняк".

"У мене дуже пристойна робота,— писала вона в листі до Генрієтти великими округлими літерами, схожими на сплетені бублики.— Правда, я вже більше не актриса, бо тут, у благословенній країні Колумба,— писала вона,— заведено на кожну роботу окрему спілку ("юніон"). Єврейські актори мають свій "юніон" і не пускають чужих акторів на сцену. Тому в мене тепер інший "джаб", інша посада, теж почесна і теж у театрі..."

Яка саме посада — в листі не було сказано. Вона писала тільки, що, хвалити бога, добре заробляє, цілком задоволена і сама зреклася всіх надій будь-коли змінити свій дівоцький побит, а закінчила прокльоном: "Погибель усім чоловікам і в першу чергу — ядушливому директорові,— невже він ще живий?.."

"Ви не можете собі уявити мою радість,— писала далі мадам Черняк,— коли я довідалась, що ви в Лондоні, останній зупинці в Європі перед Америкою. Ах, як хороше було б, подумала я собі, якби ви приїхали сюди в Америку! Тут ви були б саме на своєму місці. Не спитавшись вашого дозволу, я вже поговорила з приводу вас з кількома менеджерами тутешніх єврейських театрів. Вони уважно вислухали мене й попросили вашу картку. Я їм показала ваш портрет, і вони прикипіли на місці, просили, навколішки ставали переді мною, щоб я дала їм вашу адресу. Вони, напевно, вам напишуть або вже написали, мабуть, ангажують як примадонну. Моя вам порада: не ставте їм ніяких умов і навіть не відповідайте, а просто не зволікаючи приїздіть, і негайно. Докіль можна мандрувати по світах? За інших акторів я вам не скажу. Тут важкувато влаштуватися через "юніон" (профспілку). Але такі зірки, як ви чи, приміром, Рафалеско, тільки-но ви приїдете, можна напевно сказати, що вас на руках носитимуть. Але що ж?

Це повинно бути таємницею. Ніхто, крім вашого брата й Рафалеска, не повинен про це знати... А найголовніше — отой ядушливий директор. Він вам так запаморочить голову, що ви повік не виплутаєтесь... Отож пам'ятайте, ради бога, не пишіть нікому, не розмовляйте ні з ким, а приїздіть. Я вже тут сказала кільком, що ви приїдете, то вони не полінувалися й надрукували цю новину в газетах разом з вашим портретом. Надсилаю вам ці газети, і пам'ятайте, що маєте тут, на цьому боці океану, вірну, віддану подругу, на ймення

Брайна Черняк".

Так підкопувалася нишком Брайночка Козак під свого запеклого ворога Гольцмана. Однак вона цим ударом не задовольнилась. Забрати в нього тільки примадонну, думала вона, цього ще замало. Треба вирвати з його рук найкраще, що він має, єдине, що є причиною його добробуту; дорогу курочку, яка несе йому золоті яєчка. Одне слово,— треба забрати в нього хлопця, забрати з-під носа Рафалеска. Так само, як він колись забрав примадонну в директора львівського театру Геці Гецьовича, як колись забрали в її другого ворога, у Щупака, теж дорогу курочку, що несе золоті яйця, Розу Співак.

Так сказала сама собі Брайночка Козак, і бог зглянувся на неї.

Розділ 11

ОДНИМ ПОСТРІЛОМ ДВОХ ЗАЙЦІВ

Брайночка Козак протягом усього свого життя "вдома", напевне, не прочитала і десятої частини того, що прочитала за короткий час, відколи оселилася тут, у "благословенній країні Колумба", в Америці. Там, у старій домівці, в Європі, вона теж любила друковане слово. Але коли? Раз на безрік любила дістати книжку, "захоплюючий" роман, просидіти цілу ніч над ним і тихенько, щоб ніхто не бачив, поплакати. Тут, у "благословенній країні Колумба", не треба шукати книжку. Виходиш на вулицю, і тобі несуть назустріч газету, ще газету і ще одну газету. Кожна газета завбільшки з простирадло, коштує один цент і вщерть заповнена всякими новинами про все чисто, аж до того, як здобути пташине молоко. Леле, чого тільки там немає! Найостанніші новини з дому й з цілого світу. І над кожною такі гарні заголовки, що привертають до себе очі за цілу верству. А які романи друкуються там! У кожній газеті з року в рік друкується постійно по два романи воднораз, один кращий від одного,— просто насолода!

З оцих газет одного разу вичитала Брайночка Козак у рубриці "Драма, мистецтво й музика" новину, що до західної частини Нью-Йорка, в аристократичний квартал, мають приїхати з Парижа два гості — дві великі зірки: знаменитий скрипаль англійського королівського двору — Гриша Стельмах і світова співачка, що перевершила саму Патті, уславлена Рогалі Спайвак.

— Розалі Спайвак? — скрикнула Брайночка Козак і ляснула себе обома руками по спідницях.— Людоньки, та це ж Розка, Роза Співак.

Мадам Черняк почувала себе як на сьомому небі. Послухайте лишень, Роза, Роза Співак приїздить! її мозок, наче ураган, пронизали різні думки й фантазії. Ах, яка велика радість буде, коли Роза її побачить. Вони впадуть одна одній на шию і розцілуються. Це — номер один. Потім Роза почне допитуватись у неї, що вона поробляє? Чи давно вже в цій країні? І в якому театрі працює? Які ролі виконує? Ах, які ролі!.. В театрі вона працює, але ролей більше вже не виконує. Тут, у "благословенній країні Колумба", є на кожну професію "юніон", а "юніон" не допускає чужих акторів... Вона хоч і працює в єврейському театрі, але не на сцені. У неї інший "джаб", інша професія. Вона зачісує одну місіс, перевдягає її — ну, менше з тим! Аби заробляти і влаштовувати життя. Що? Хіба ні?.. "Авжеж, авжеж!" — відповість їй Роза, дивлячись на неї чорними, блискучими циганськими очима... Мадам Черняк розуміє цей погляд. Вона знає цю дівчину як облуплену. Та, певно, думає при цьому: "Чи не краще було б, якби мадам Черняк працювала в мене?" Авжеж, так: навіщо їй працювати в чужої людини, коли вона може мати свій "джаб" у доброї подруги, з якою вони колись були, наче рідні сестри?..

Так провела бідна Брайночка Козак цілу ніч, поринувши у найщасливіші мрії, від яких її аж лихоманило. Вона насилу дочекалася, поки розвидниться, накинула на себе халат, сіла до столу и написала великими округлими, схожими на сплетені бублики літерами листа: "Лео Рафа-лескові, "Павільйон-театр", Уайтчепел, Лондон...

Мій любий Лео Рафалеско!

Ви, напевне, ще не забули своєї старої знайомої і вірної подруги Черняк, яка колись разом з вами блукала по світах, працювала разом з вами в одній трупі й разом з вами поділяла радощі й болещі... Ах, яка то була щаслива пора! Хоч ми всі дуже бідували, кожен мав свою копу лиха... Але не будемо розводитися про те, що було. Поговоримо краще про теперішнє. З місцевих газет я вичитала, що ваша трупа перебуває тепер у Лондоні і що ви маєте найбільший успіх. Можете собі уявити, яка то була для мене радість! Я негайно вирішила написати вам листа і надсилаю вам теплий-теплий привіт з далекої країни, де я живу тепер. Я не шкодую, що покинула Гольцмана з компанією, і сподіваюся, що й далі не шкодуватиму. Америка — справжня країна єврейського театру. Гадаю, що коли б ви приїхали сюди, тут не знали б, де й як вас краще влаштувати. Щоправда, тут не кожного актора охоче приймають. У "благословенній країні Колумба" є на кожну професію "юніон". Актори теж мають свій "юніон", який не пускає чужих на сцену, хіба що це уславлена зірка. Приміром, якби ви прибули сюди, то й мови не було б про якийсь там "юніон". Маю цьому доказ: я говорила з тутешніми театральними менеджерами: що було б, наприклад, коли б така зірка, як Рафалеско, приїхав сюди на гастролі? Вони мене висміяли: "Коли б тільки дав бог,— сказали вони,— щоб він сюди приїхав, ми б його озолотили!" Я переказую вам їхні слова і вважаю, що не Лондон годящий для вас осередок. Ваше місце тут, у золотій країні, де ви будете не тільки гостем на часинку, а однією з найбільших зірок постійно і назавжди, з тисячами тисяч глядачів, першою серед яких буду я —

ваша найвірніша подруга

Брайна Черняк".

"До речі, добре, що пригадала: є гадка, що цими днями приїздить сюди з Парижа моя колишня подружка Співак,— ви ще не забули її?.. У тутешніх газетах, де вміщено її портрет, вона вже не зветься більше Роза Співак, а "міс Розалі Спайвак". Вона ще краща, ніж була. Надсилаю вам вирізку з газети разом з портретом Рози Співак, або, як її тепер звуть: "міс Розалі Спайвак". Звісно, мій лист до вас має бути священною таємницею, жодна жива душа не повинна про це знати. Тільки я, ви і бог. Якщо схочете мені відповісти на цього листа, надсилаю вам мою адресу.

Брайна Черняк"

Розділ 12

ЩО СТАЛОСЯ З ХЛОПЦЕМ?

Брайночка Козак добре поціляла й непогано влучила. До того ж допомогли ще й щасливі обставини. Її листи до Генрієтти Швальб і до Рафалеска прибули саме в такий час, коли лондонський "Павільйон-театр" мав припинити своє існування, а компанія "Гольцман, Швальб і К°" — розвалитися. Крім того, вона своїм листом до Рафалеска просто відкрила йому очі.

Лише кілька днів перед тим як Рафалеско одержав цього листа, він, прогулюючись разом із суфлером Бенею Горланем по Лондону, побачив на одній з фешенебельних вулиць аристократичного кварталу чималеньку афішу, на якій величезними літерами пишалося ім'я "Розалія Співак", чи "Спайвак", а разом з цим ім'ям —ще одне: "Гриша Стельмах". Тільки-но він це побачив, Рафалеско зупинився і схопився за серце.

— Що таке? Господь з тобою! — перелякався суфлер.— Що ти побачив там цікавого? Стара афіша з часів Богдана Хмельницького!

— Стривай хвилинку, дай прочитаємо, що тут написано,— відповів Рафалеско. Вони зупинились і довідалися з афіші, що місяців зо два чи зо три тому відбувся в одному з найбільших холів Лондона концерт двох знаменитостей: міс Розалі Спайвак і містера Гриші Стельмаха.

Ціла буря знялася в серці нашого юного героя: леле, у цей самий час він, Рафалеско, вже був у Лондоні.