Мандрівні зірки - Сторінка 64

Ні. Це такі запеклі вороги, що коли б хтось із них, наприклад, віддав богові душу, інший пішов би навприсядки коло його могили.

У певний час збираються ці люди в "кібецарні", сідають кожний на певному місці біля свого столика, оточені своїми прибічниками та однодумцями. Кожен замовляє собі що-небудь, закурює сигару, і починається "кібец", тобто починають нібито в доброму гуморі обмінюватися — від столика до столика — компліментами, ущипливими слівцями, жартами, дотепами та плітками, теревенять, перетирають один одного на зубах, піддають надто гострій і перебільшеній критиці, мимохіть наступають один одному на найболючіший мозоль, з насолодою спостерігаючи при цьому, як противник кривиться, міниться на виду, сіпається, мало не дістає апоплексію. І це все робиться жартома, з люб'язною усмішкою або з гучним реготом.

"Кібецарня" — це своєрідне пекло, де люди смажаться на повільному вогні. Це своєрідна парня, де один одного шмагають віником. Тут, у "кібецарні", впадають у крайності, фабрикуються думки й репутації, стверджуються кар'єри письменників, акторів та митців. "Кібецарня" висловлює свою першу прихильну чи негативну думку коротко й гостро. "Кібецарня" ухвалює свій вирок — пан чи пропав. Вона ставить штемпель: "ол райт" або "під три чорти".

Тепер, коли ви вже знаєте, що таке "кібецарня", запрошуємо вас зайти туди разом з нами на деякий час.

Було це перед обіднім часом, тоді, коли друге в світі місто найбільше вирує: всі захоплені ділами, всі галасують, метушаться, купують, гендлюють, кудись поспішають. Одно слово, це киплячий казан.

Незважаючи на те, що ділове життя міста саме кипіло, в "кібецарні" було повно. Коло всіх столиків сиділи впритул, так що голці ніде було впасти. Синюватий дим завис у повітрі — хоч ножем його протинай. Усі гомоніли, торохтіли, плескали язиками. Коротше кажучи, присутні завзято займалися "кібецом".

Біля одного столика сиділи три особи. Вони пили пиво і так захопились розмовою, що нічого не чули, хоч саме в цю хвилину їх персони були центром загальної уваги й найгостріших кпин. Ці троє безперестанку просторікували, розповідали всякі нісенітниці, вихвалялися один перед одним і брехали, не моргнувши оком. З тих трьох, що перевіряли один одного в брехні, двоє — наші добрі знайомі ще з старого світу, з Лондона.

То були вони, наші найкращі приятелі містер Кламер і Нісон Швальб. Тепер лишається нам ще познайомитися з третьою особою. Це вже не лондонець, а справжній американець. Американця можна впізнати за версту. Зовсім інший вигляд, інша вимова, інші манери, інше поводження. Наскільки англієць засмучений, сповнений спліну й меланхолії, настільки американець жвавий, веселий янкі з розумним гострим поглядом, вільними приємними манерами, з чужими, але золотими зубами.

Особа, яку ми хочемо описати,— єврейсько-американський діяч, на ім'я Нікель.

Нікель — один з найпопулярніших людей в єврейському Нью-Йорку. Один з тих симпатичних, милих людей, яких в Америці прозивають "гуд бой". Нашою мовою це означає хороша людина чи добрий приятель, щира душа, любий друзяка! Завжди ви побачите привітну усмішку на його одвертому, молодому, веселому обличчі. Щоразу він має для вас приємне слово, часом позичить вам — аби тільки сам мав гроші. Та, на жаль, не завжди він їх має. Часто-густо трапляється так, що сам Нікель шукає, де б його позичити. Він майже завжди зазнає скрути, бо в його домі порядкує не він, а місіс. Вона — чоловік у спідниці. Це ні для кого не секрет. Усі вороги й конкуренти широко використовують це в "кібецарні". Вони, крім того, додають про Нікеля ще втричі більше всяких теревенів. Та йому

321

21 Шолом Алейхем, т. 2

хоч би що! Він сміється з них. Якби Нікель хотів усе брати близько до серця,— хто зна, де б він тепер був.

Нікель знає, що його вважають за найбільшого майстра блефу в цілому Нью-Йорку. Нікель знає, що коли хто-небудь у "кібецарні" розповідає таке, що зовсім купи не держиться, всі одразу питають: "А хто це сказав, чи не Нікель?" Нікель знає що "кібецарня" тільки те й робить, що вигадує про нього несусвітню брехню.

Розповідають, наприклад, ніби він, Нікель Якобі, вихвалявся, що одного разу переїхав на автомобілі Ні-агарський водоспад по кризі в літні місяці, в лютий мороз.

Та хіба мало що "кібецарня" може вигадати! Базіки! Дурисвіти! Вороги! Конкуренти! Що тут дивного? Ану, нехай спробує хтось із театральних директорів похвалитися таким успіхом, як він, Нікель? Нехай хто спробує, як він, Нікель, проїхати з трупою по країні з Філадельфії до Чі-каго й назад і за один тиждень дати дванадцять вистав у восьми містах двічі на день!

Так вихвалявся наш новий знайомий містер Нікель перед нашими двома давніми знайомими Нісоном Швальбом і містером Кламером, які теж не сплохували і розповіли йому кожен окремо власну історію, що аж ніяк не поступалась перед Нікелевою подорожжю по країні протягом одного тижня від Філадельфії до Чікаго й назад.

Можна сказати, що ці троє перевіряли один одного в блефі, змагаючись, хто над ким візьме гору.

Розділ 33 БЛЕФ

"Блеф" — це суто американське слово чи поняття, яке не так легко перекласти іншою мовою. Блефувати означає не просто казати грубу брехню, замилювати очі, вигадувати, що на небі відбувається ярмарок, розповідати таке, що ніколи не могло статися насправді, базікати без певної мети, просто заради брехні,— пхе, цього американець не любить. Там це їхньою мовою зветься "дурниці плести", що, на їх думку, не тільки безглуздо, ай — негоже.

Ні. Американець для цього надто розумний, має надто тонкий смак і надто він бізнесмен. Американець, коли насуне капелюшок набік, закладе обидва великі пальці у пройму жилетки і почне вам розповідати якусь побрехеньку, то вона дуже правдоподібно й майстерно відшліфована, а головне — стосується справи, бізнесу.

Всі вищезгадані особи, які сиділи в "кібецарні" й віддавалися "кібецу", були не дурисвіти чи там якісь гульвіси, як у нас, наприклад, відомі "мудреці лежанки" в синагозі, що знічев'я сидять і розпатякують. Ні. "Кібец" сам по собі теж робота, діло, або, як там зветься, бізнес.

Нісон Швальб, містер Кламер і Нікель, які сиділи того ранку в "кібецарні", розмовляли про важливий бізнес і саме в ім'я бізнесу блефували. Наші два давні знайомі, брехунці з старого світу, змушені були, кожен глибоко в душі, визнати, що в галузі блефу вони й нігтя нашого знайомого не варті. Нікель своїм вихвалянням і байками так забив їм памороки й задурив голову, що вони сиділи безпорадні й, кінець кінцем, зовсім замовкли. Тут ішлося про важливу справу: Нікель щойно ангажував до себе в театр знамениту юну зірку з Бухареста, яку румунська королева коронувала як найбільшого трагіка в світі.

Нісон Швальб і містер Кламер обидва, випереджаючи один одного, розповідали про велич і чудеса юного митця. У той час коли містер Кламер розповідав, як Рафалеско причарував лондонську публіку, полонив серце навіть такого чоловіка, як він, містер Кламер, що ніколи не ходив слухати циганських комедіантів лондонського "Павільйон-театру", містер Швальб раз у раз перебивав його:

— Чого вам більше? Справжні англійці, християни не могли нахвалитися ним. Ірвінг, казали вони, шолудивий пес проти нього, щоб я так мав чуже добро!

Але Нікель не слухав їх обох. Увесь час, поки ці двоє блефували, він усміхався, показуючи золоті зуби і вигадуючи при цьому нові байки про велич його самого та його трупи, яка посідала перше місце в Сполучених Штатах Америки. Ану, сказав він, нехай інший єврейський театр в Америці спробує похвалитися, що бачив у своєму приміщенні президента Сполучених Штатів, який сидів у ложі і плескав "браво"! Таке може трапитися тільки в нього. Тільки він, Нікель, удостоївся честі познайомитися з Рузвельтом *, який потиснув йому руку при переповненому залі й ляснув його по плечі: "Нікель, ти ол райт". І Тедді в присутності всіх відчепив свій золотий годинник

та підніс йому як подарунок на пам'ять... При цих словах Нікель витягнув з кишені дешевенький годинник, виправдовуючись при цьому, що золотий годинник з ланцюжком, якого подарував йому президент, він у будні не носить. НіколиІ

Так закінчує Нікель, не бачачи, що робиться ззаду. А ззаду сидять жартуни, які "кібецують" про директора Нікеля з його товариством, висміюють їхнього бухарестського птаха, висловлюють думки про нього ще перш, ніж побачили його на сцені. Тут, у "кібецарні", вже коронували нашого Лео Рафалеска "пуцьверінком", "писклям", "Хаїм-Янкелем", "румунським пастушком" та іншими подібними до цього прізвиськами, які доводили, що ці люди мають тут якийсь свій певний інтерес.

Це були або прихильники інших театрів, яким не пощастило переманити до себе юну "зірку з Бухареста", або представники преси з іншого табору, які не могли терпіти, чому протилежна сторона випередила їх і вихваляє нову зірку на всі заставки. А може, то були юні актори-конку-ренти, які багато років сидять у Нью-Йорку й чекають, поки "юніон" зглянеться й прийме їх у свій гурт. А тут прибув хлопчисько, якийсь Рафалеско, і його підхопили, наче перлину: одержав найкращий ангажемент, преса розхвалює його до небес. Ну, хіба ж тут печінка не може лопнути з досади? Як не поглузувати й не попащекувати з нього?

Але ні, цього ще не досить, треба організувати опір такій кричущій кривді. Треба подбати, щоб цей "луцьвері-нок" гучно провалився, щоб його на першій виставі освистали. Одно слово, щоб він зламав собі карк і пройнявся бажанням виїхати щонайшвидше з Колумбової країни назад до Бухареста.

О, Америка — благословенна країна, яка вміє досягти всього. Тут можна підняти людину до небес, посадити на п'єдестал, а як ні,— скинути в тартарари. Золотої середини тут немає.

Бідний Рафалеско! Він зовсім не знав, який сюрприз чекає на нього в золотій країні. Але що Рафалескові до них, коли він думками був там, в аристократичній частині Нью-Йорка, на П'ятій авеню.

Там жила уславлена на всю Америку знаменита співачка з паризької "Гранд-Опера" міс Розалія Спайвак.

1

Нема грошей — немає й видовиська (англ.).

2

Так минає слава людська.

Розділ 34

ТРОХИ ПРО ГЕРОЇНЮ РОМАНУ

Наша героїня, яка замолоду, майже підлітком, блукала з мандрівною трупою Альберта Щупака й розважала єврейську публіку різними пісеньками, напевне не сподівалася, що її ім'я посідатиме одне з перших місць серед найбільших знаменитостей світу.