Мандрівні зірки - Сторінка 91

Як актор, він дрібний і нікчемний штукар, оточений маленькими людцями, уславлений лише фальшивими рекламами; з початку й до кінця все тільки блеф і блеф!.. Багато води ще стече, багато жертв буде принесено, багато вівтарів буде зруйновано, а він все ще стоятиме, як тепер, надворі, під дверима священного храму, куди з дитинства поривається його юна, а вже поранена душа... Але стривайте: хто це йде? Він відчув, що серце завмерло, очі стали широкі й округлі, ось-ось вистрибнуть з орбіт. Невже? Невже вона? Рафалеско вдивляється ще пильніше. Назустріч йому посувається середня на зріст, напрочуд гарна жінка. Вона не йде, вона наче лине в повітрі. Невже це "вона"?..

Так. То була "вона".

Ще ніколи не траплялося на світі, щоб ми зустріли людину саме такою, як ми чекали, і знайшли в ній те, що сподівалися знайти. Це була не та, яку Рафалеско уявляв собі в мріях. Це була не Розка, яку малювала його фантазія. Зовсім іншу побачив він перед собою. Вона здалася йому далеко вищою, старшою й іншою. Зовсім іншою, ніж він собі уявляв. Надто поважною, надто суворою й холодною здалася вона йому в першу хвилину, коли він її побачив. Тільки очі були ті самі: матово-карі, пломенисті, циганські очі.

Він теж в її очах не був тим Рафалеском, якого вона уявляла собі в мріях, і не тим Лейбкою, багатієвим синком, який залишився в її пам'яті ще з хедеру. Зовсім, зовсім змінився. Не змінилися тільки його очі, його добрячі, блакитні, лагідні очі. Якусь мить стояли вони одне проти одного, слова не вимовивши й не ворухнувшись. Здавалося, що обоє читають на обличчях одне одного все минуле, обоє знаходять в очах іншого історію їхньої юності, яка пройшла не дуже весело, в чужині, у невпинному блуканні по світах. Це все, однак, забрало не більше як хвилину. Одразу на її обличчі заясніла усмішка, перша усмішка. А він відчув, що серце його здригнулось, і його потягло до неї, як магнітом.

* * *

День давно вже згас. Сонце зайшло. На небі мерехтять зірки. Зійшов місяць. Наші юні герої, Лейбка Ра-фалович і Розка Співак, усе ще сидять і говорять, говорять. Вони пригадують Голенешті, єврейський театр, Синагогальну вулицю, пожежу. Мандрівні зірки.

ЕПІЛОГ

Листи

Меїр Стельмах — своєму приятелеві

...Отак-то, брате мій, не розпитуйте багато. Це, як кажуть, казка з "Тисячі і однієї ночі". Але нічого. Нехай би вони розійшлись — і край! Трапляється, що після заручин не сходяться характерами — що вдієш? Так ні ж: і заручинам кінець, і добрими приятелями лишаються. Та ще якими добрими приятелями! Водою не розіллєш. Щотижня пишуть одне одному листи. Він не тільки листується з Розою, а ще листується і з ним, з її земляком, з Рафа-леском, значиться. Відколи вони познайомились, мій Гриша з отим Рафалеском, вони полюбили один одного, кожний вихваляє іншого на всі заставки. Коли йдеться про "кохання" — нема чого дивуватися! Ну, що ви скажете на це? Але й це ще можна було б стерпіти. Як кажуть, тобі любо, то й мені втішно. Але ж соромно перед людьми. І хто в цьому винний, як не я сам? Бо коли б тоді я не привів їх до єврейського театру на бенефіс Рафалеска, нічого не сталося б... А тут ще треба набрати повний рот води і ні мур-мур! Послухали б ви, які плітки пішли по всьому світу. Кажуть, що це давня історія; кохання між Розою й оцим жевжиком Рафалеском почалося з давніх-давен, ще з дитячих років, і ближчими днями вони стануть до шлюбу... Я це все розповідаю Гриші, а він сміється: "Дурниці,— каже він.— Роза ніколи не вийде заміж за Рафалеска". Чуєте? "Ніколи!" Спробуй щось у цьому зрозуміти. А тут наслухаєшся таких пліток і поговорів, що можна знепритомніти. Мало того, що й так гірко на серці, то ще приходять і сиплють солі на рани! Знаєте,

що я вам скажу, любий друже? Євреї невеличкий народ, але дуже паскудний!.. А коли писатимете мені, пишіть до Лондона, як писали досі, і пробачте, що я вам морочу голову. Поговориш з другом, виллєш наболіле на серці, то здається, що трохи полегшало.

Ваш засмучений, збентежений і сердитий на цілий світ

Меїр Стельмах.

2

Шолом-Меїр Муравчик — Альбертові Щупаку

...Ось маєш свої п'ятдесят карбованців, я плюю на тебе, бо, хвалити бога, можу тепер сам позичити тобі п'ятдесят карбованців, якщо тобі потрібні гроші. Пишу тобі, що твоя канторова дочка з великих розкошів з'їхала з глузду. Вона придбала собі двох женихів і не знає, з ким раніше одружитися. Послухалася б вона мене, то вийшла б заміж за обох, бо цей Гриша Стельмах повний лантух з золотом, а другий жених, я вже тобі писав, це той хлопець з Голенешті — Рафалович, який прозивається тепер Рафалеском і дуже піднісся, бо англійці переманили його до себе, засипали червінцями з голови до ніг. І ще пишу тобі, що в мене поки що бізнесу немає, підшукую невеличкий театр, точніше, не театр, а приміщення під водевіль, щоб недорого коштувало, я б найняв його і робив би добрий бізнес, хоч єврейський театр, мушу тобі сказати цілком одверто, тут в Америці трохи зіпсувався... Почали вже привозити з Берліна найкращих німецьких акторів і платять їм шалені гроші. Америка, на сором Колумбові, шахраювата країна. Але поки що, на мою думку, ще можна в Америці мати успіх з твоїми пісеньками, а тому пишу тобі, Альберте,— коли хочеш, плюнь на Одесу і приїжджай сюди. Ми утворимо компанію, а як ні, лежи там у домовині і печи бублики. З глибокою пошаною

Шолом-Меїр Муравчик.

Головне забув. Я оце тільки почув таку новину, що якби ти знав, то сказився б на місці. Послухай цікаву річ. Пам'ятаєш нашого Гоцмаха, про якого я тобі писав з Лондона. Надумав цей Гоцмах померти та й дав дуба, мир йому, і залишив сестричку Златку, дівчину гарненьку, як лялечка, хоч і з ганджем. Я дуже піклувався про неї, ми мало не одружилися, але виявилась цікава річ: вона, як розповідають, одружується, а з ким, ти не вгадаєш, хоч був би ти мудрий, як цар Соломон. Таки з отим жевжиком Рафалеском, згорів би він! І хто ж, ти думаєш, добивається цього весілля? Та сама Розка, твоя канторова дочка, зовсім божевільна, щоб я так мав стільки щастя й утіхи. Чи можна було сподіватися такої халепи, стокрот болячок у твої печінки, як того бажає тобі від щирого серця з пошаною

Шолом-Меїр Муравчик.

З

Брайночка Козак — Генріетті Швальб

...То напишіть мені, голубонько, про все, як вам ведеться там на новому місці, у Йоганнесбурзі? Сподіваюсь, що у вас там усе "ол райт", бо чого вам, нівроку, бракує? Всі кажуть, що він великий мільйонер і що купив вам стільки діамантів та інших самоцвітів — лише Рокфеллер міг би собі дозволити таку розкіш. Ви навіть уявити собі не можете, як це все мене радує. Бо хто ще так знає, як я, всі ваші поневіряння і гірке ваше життя з братами. Навіть в останні часи, коли ви вже самі почали добре заробляти й влаштовувати життя, вони з вас воду варили, один добром, а другий гнівом. Я нічого лихого про них не хочу казати, вони все ж таки ваші брати. Але, слово честі, вони вашого мізинця не варті. Мені не треба лестити вам, і я не хочу їх ганити, але, слово честі, я не проміняю волосинки з вашої голови на них обох. Особливо, ваш Нісон з його солодкими словами й божбою. Нехай бог з ним так поквитається, як він чесно й сумлінно повівся зі мною. Таке щастя, владико небесний, йому і всім чоловікам! А втім, його бог і так покарав, кажуть, що він зовсім звівся на ніщо, ваш брат Нісон. Відколи комуна розпалася, він брався до всяких робіт і провалився з усіма його комбінаціями. Тепер у нього нова комбінація. Він знайшов якогось дивака з моделлю єрусалимського храму, зробленою з паперу. І ось Нісон розвішує афіші по всьому Нью-Йорку, та, мабуть, провалиться і з цією комбінацією, як з усіма іншими. Нехай бог йому віддячить за вас, за мене і за всіх, кого він скривдив. Ваш брат Ізак проти нього просто золото, хоч і його хай би чорти забрали. Теж добра мені душа! Все те, що він каже про вас, нехай розвіється з димом і потоне в океані. Ізак каже, що ви самі продалися за гроші і що ваш чоловік торгує... Я навіть не хочу повторювати його слова. А все через що? Через оті нещасні долари. Я б вам радила, щоб ви йому заткнули пельку кількома доларами. Він може простягтися на вулиці, і йому ніхто не допоможе. Хто на нього оглянеться? "Ломжинський соловей"? Чорта лисого! Руда канториха? Вона здохне, а не зробить цього! Вона вже скинула з себе перуку і зробилася місіс. Жартуєте? Її діти, каже вона, загрібають тут золото лопатами. Ця Америка — що трясця: як схопить кого, то вже не пустить. Хто міг сподіватися, що ломжинський кантор приїде сюди з такою голодною сімейкою і тут йому так пощастить? А совісті в цього кантора стільки ж, як у російського урядника. Нехай ваші брати перед ним простягнуть ноги, він їм і цента не дасть. Чого вам більше? Містер Кламер, який стільки витратився на нього з сімейкою, поки привіз їх сюди, тепер насилу дістав кілька доларів, щоб повернутися назад до Лондона, і знаєте, хто йому позичив ці кілька доларів? Ніколи не вгадаєте! Якраз отой пройдисвіт Муравчик, який звів докупи любу парочку, вашого колишнього жениха із співачкою, що тепер кирпу гне — просто страх. З першим нареченим, із Стельмахом, вона вже тепер, хвалити бога, розійшлася, та ще з великим скандалом. Кажуть, що старий Стельмах хотів позиватися з нею, але син не дозволив. Чорти їх батькові! Наскільки це правда, не знаю. Так я чула. За що купила, за те й продаю. В головах у них я не стояла... А з тим, з вашим, значиться, вона теж уже розійшлася, і, як кажуть, назавжди. Обоє, як кажуть, дуже погиркались, і вгадайте, через кого? Через Златку, Гольцманову сестричку. Якщо сказати по щирості, я чимало цьому сприяла. Я їй написала листа, досить одверто виклала перед нею всю правду, написала геть-чисто все, що мені пощастило витягти з отого афериста Муравчика про роман Рафалеска з Гольцмановою сестричкою. І хоч я не удостоїлась честі, щоб вона мене прийняла, проте я знаю, що там коїться... Знаю, наприклад, що Роза сама, влас-ною персоною, була з візитом у Гольцманової сестрички Златки і дуже тішилась дитиною, яку та привела від

Рафалеека... Далі знаю, що Рафалеско вступив у трупу одного з найбільших тутешніх англійських театрів. Але містер Нікель, який мав з ним контракт на цілий сезон, загилив таку велику суму, що навіть Рафалеека, який розуміється на грошах стільки ж, як я на діамантах, мало родимець не вхопив.