Манфред - Сторінка 5

- Джордж Гордон Байрон -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Де Цезар жив
І де нічні птахи тепер гніздяться,
Уже не лавр, а дикий плющ росте
І ліс встає, корінням укріпившись
Поміж покоїв царських і твердинь,
Які віки зрівняли із землею.
Кривавий цирк стоїть іще і досі,
Ще бережуть руїни ці величні
Колишню міць, та Цезаря чертог
І Августа покої вже давно
Зробились просто купами каміння.
Ти, місяцю, світив тоді на них,
Пом'якшував своїм непевним світлом
Глибоку давнину і дику пустку,
Приховуючи скрізь сліди віків!
Не змінював колишньої краси,
Та огортав чарівністю новою
Усе, у чому згинула вона.
Здавалися священими руїни,
Німе благоговіння виникало
У серці перед цим державним прахом
І величчю минулого. – Чомусь
Мені та ніч згадалася сьогодні;
Не раз я помічав, як незбагненно
Рояться в мозку нашому думки,
Коли ми зосередитись повинні.
Входить а б а т.

А б а т
Я знову без запрошення з'являюсь,
Та хай моє смиренне намагання
Допомогти – тебе не прогнівить.
Хай все, що в ньому є гріховне й темне,
Впаде на мене; все, що в ньому добре,
Нехай огорне голову твою,
Хоч палко б я хотів сказати: серце!
Якби я міг молитвою чи словом
Розчулити його, я б врятував
Твій дух, що у пітьмі блукає досі.

М а н ф р е д
Даремні сподівання, отче мій!
Шлях закінчився, вирішилась доля.
Але іди, – тобі тут небезпечно.

А б а т
Мене ти хочеш залякати?

М а н ф р е д
Ні,
Я лиш кажу, що небезпека близько.
Побережись.
А б а т
Чого?
М а н ф р е д
Поглянь сюди:
Ти бачиш?
А б а т
Ні.
М а н ф р е д
Повторюю, дивися
Пильніше. А тепер скажи, ти бачиш?

А б а т
Я бачу, як вилазить з-під землі
Якийсь похмурий привид, мов із пекла;
Його обличчя вкрите покривалом,
Сповитий він свинцевою імлою,
Та я його ніскільки не боюсь!

М а н ф р е д
Я знаю: він до тебе не торкнеться,
Та поглядом уб'є тебе на місці, –
Ти немічний, – прошу тебе, іди!
А б а т
Я звідси не зроблю тепер ні кроку,
Аж поки не зійдуся в поєдинку
Із клятим цим породженням пітьми.
Чому він тут?

М а н ф р е д
Так, так, чому він тут?
Хто звав його? Він – гість ніким не званий.

А б а т
О, грішнику! Подумати боюся,
Що жде тебе! Чому сюди прийшов
Подібний гість? Чом дивишся ти пильно
У очі супротивника? А він
Вже скинув свій покров, і на чолі
Виблискують зміїсті блискавиці.
Згинь, привиде пекельний! Зникни геть!

М а н ф р е д
Навіщо ти прийшов сюди?
Д у х
Ходімо!
А б а т
Скажи нам, невідомий, хто ти є?
Д у х
Я – Доля, що прийшла за ним. Рушаймо!

М а н ф р е д
Готовий я на все, та зневажаю
Твій поклик! Хто послав тебе сюди?

Д у х
Про це узнаєш згодом. Йди за мною!

М а н ф р е д
Мені сильніші духи підкорялись,
Боровся я з твоїми владарями.
Згинь, дух пекельний!

Д у х
Смертний, час настав.
Скорися!
М а н ф р е д
Знаю, що пора вмирати,
Та не тобі, рабу, віддам я душу.
Геть звідси! Я помру, як жив, – один.

Д у х
Я допомогу викличу. – З'явіться!

З'являються д у х и.
А б а т
Розвійтеся, володарі пітьми,
Бо ви безсилі перед небесами!
Я закляну вас іменем...

Д у х
Старий!
Не витрачай даремно слів – я знаю,
Що владний ти, та тут лиш ми владики.
Не супереч: він кари не уникне.
Я знов кажу: ходімо, час настав.

М а н ф р е д
Хоч я із кожним подихом втрачаю
Своє життя, я зневажаю вас!
Я не скорюся, доки б'ється серце,
Не відступлю, хоча би довелось
Боротися мені із цілим пеклом:
Ви зможете узяти тільки труп.

Д у х
Безумець! Як вчепився за життя,
Яке дало йому одні лиш муки!
І це могутній Маг, що намагався
Проникнути за рубежі земного,
Що нахвалявся стати рівним нам?

М а н ф р е д
Породження пітьми, це все – неправда!
Мій час настав, я розумію це,
Але не хочу ні на мить єдину
Продовжити життя; я опираюсь
Лише тобі, а не велінням смерті.
Я владу мав, але не вам, примари,
Завдячую я нею, а собі,
Своїм трудам, своїй могутній волі,
Своїм ночам безсонним і знанням
Тих днів, коли Земля людей і духів
Єднала і вважала за братів.
Безсилі ви, мене вам не здолати.
Я не боюсь, я зневажаю вас!

Д у х
Та все одно ти не уникнеш кари:
Твої гріхи...
М а н ф р е д
Не ти суддя гріхам!
Злочинця не злочинець покарає!
Згинь, привиде пекельний! Знаю я,
Що ти мене не можеш підкорити.
Я відчуваю, що безсилий ти.
Те, що зробив я, зроблено. Не зможеш
Ти навіть мук підсилити моїх:
Безсмертний дух сам чинить над собою
Свій правий суд за зло і за добро.
Не спокушав мене ти і не міг
Ні спокушать, ні зваблювать – твоєю
Я жертвою не був і вже не буду.
Себе згубивши, сам і покараю
За власний гріх. Розвійтеся, примари!
Я підкоряюсь смерті, а не вам!

Духи зникають.
А б а т
Який страшний ти – губи посиніли –
Обличчя помертвіло – в горлі хрип!
Прошу тебе: хоч подумки покайся!
Молись – без покаяння не вмирай!

М а н ф р е д
Кінець всьому – туманом вкрились очі –
Земля пливе – хитається. Прощай!
Дай руку!
А б а т
О, які холодні руки!
Молю, промов хоч слово покаяння!

М а н ф р е д
Старий! Повір, смерть зовсім не страшна!

Вмирає.
А б а т
Він відійшов – куди? – боюсь і думать –
Але залишив землю він навік...