Маскарад

МАСКАРАД
Віршована драма в 4-х діях
ДІЙОВІ ОСОБИ:
Арбенін Євгеній Олександрович
Ніна, його дружина
Князь Звєздич
Баронеса Штраль
Казарін Афанасій Павлович
Шпріх Адам Петрович
Маска
Чиновник
Гравці
Гості
Слуги та служниці

ДІЯ ПЕРША
СЦЕНА ПЕРША
ВИХІД ПЕРШИЙ
Гравці, князьЗвєздич, Казарін та Шпріх.
Біля стола мечугь банк і понтирують... Навкруги стоять.
1-й понтер
Іван Ілліч, дозволите поставить?
Банкомет
Будь ласка.
1-й понтер
Ставлю сто.
Банкомет
Гаразд.
2-й понтер
Ну, добра путь!
3-й понтер
Годиться щастя вам поправить,
А семпелями кепсько...
4-й понтер
Треба гнуть.

3-й понтер
Пусти.
2-й понтер
На всі?.. Печеться!
4-й понтер
Послухай, голубе, хто в наші дні не гнеться.
Тому ні в чому не ведеться.
3-й понтер (тихо до першого)
Пильнуй як слід.
Князь Звєздич
Ва-банк.
2-й понтер
Ох, князю, знов!
При грі не гнівайтесь, бо гнів псує нам кров.
Князь
З порадами до інших ви зверніться.
Банкомет
Убита.
Князь
Чорт!
Банкомет
Прошу вас, пане, заплатить!
2-й понтер (глузливо)
Ви, бачу, в запалі готові все спустить.
Що, еполети дорогі ці?
Князь
Я з честю їх дістав, —— і вам їх не купить.
2-й понтер (крізь зуби, виходячи)
Пораду все ж прийміть:
Скромнішим бути слід у вашім віці.

(Князь, випивши склянку лимонаду, сідає осторонь
і замислюється).
Шпріх (підходить із співчуттям)
Потрібні гроші, князь?.. Я дам вам залюбки,
Проценти незначні... а ждатиму віки.
(Князь холодно вклоняється й відвертається.
Шпріх, незадоволений, відходить.)
ВИХІД ДРУГИЙ
А р б е н і н та інші.
А р б е н і н входить, вклоняється, підходить до столу; потім робить
знаки й відходить з Казаріним.
А р б е н і н
Ну що, Казарін, ти вже кинув грати?
Казарін
Дивлюсь от на гравців.
А ти став барином, — одружений, багатий,
І вже забув своїх товаришів.
Арбенін
Так, довгий час не був я з вами.
Казарін
Ділами зайнятий?
Арбенін
Коханням — не ділами.
Казарін
На балах з жінкою?
Арбенін
Ні.
Казарін
Граєш?

Арбенін
Ні, затих.
Але нові тут є. Хто франтик цей?
Казарін
Це Шпріх.
Адам Петрович... Що, вас познайомить, може?
(Шпріх підходить і вклоняється).
Мій давній приятель, — рекомендую вам, —
Арбенін.
Шпріх
Я вас знаю.
Арбенін
Ні, здається, нам
Стрічатись не доводилося.
Шпріх
Боже!
Я стільки чув про вас у світі, —— се і те, —-
Що познайомитись давним-давно жадаю.
Арбенін
Про вас нічого я, на жаль, не чув; проте
Від вас самих тепер почую все, гадаю.
(Розкланюються знову. Шпріх, зсудомивши кислу міну,
відходить).
Ну, бачив я потвор... Але такої все ж
І в жарт ніхто вигадувать не схоче.
Злоблива посмішка, немов стеклярус очі, —
Неначе і не чорт, та й не людина теж.
Казарін
Ех, братіку, що зовнішня личина?
Нехай він буде й чорт, —— потрібна це людина.
Звернись, — він гроші враз вийма,
Якої нації, — нікому не відомо,
Говорить мовами всіма, —

Жид, певне... та дарма.
Скрізь має справи він і всюди, наче дома,
Вік заклопотаний, мабуть, не без причин,
Побитий був; з безбожником безбожник,
З ченцями — єзуїт, тут, поміж нас, — картьожник,
А з чесними людьми — щонайчесніший він.
Ну, словом, ти його полюбиш очевидно.
Арбенін
Портрет хвалю, — оригінал огидний!..
А той вусань, — хто він, скажи мені?
Звичайно, відставний коханець?
Наводить штучний він рум'янець,
Крамничок модних гість, бував на чужині,
І, певна річ, герой... в пустелі...
Та ще стріляє добре в ціль.
Казарін
Так... у полку служив і вигнаний звідтіль
Був за дуель... Ні, зрікся був дуелі;
Убійником боявся надто стать
Та й матір строгу мав. Втім, років через п'ять
Стрілився, слід сказать,
Як знов дійшлося до картелі.
Арбенін
Ну, а маленький, що пройшов
Усміхнений, — розпатланий страшенно?
З хрестом і табакеркою...
Казарін
Трущов.
Створіння то неоціненне.
Сім років в Грузії служив, —
Був посланий з якимось генералом,
Там спотайна когось, казали, вбив,
Сидів пять років під началом
І хрест на шию заробив.

Арбенін
Та й перебірливі ж ви на нові знайомства!
Гравці (гукають)
Казарін, Афанасій Павлович, сюди!
Казарін
Іду.
(З удаваним співчуттям).
Жахливий приклад віроломства!
Ха-ха-ха-ха.
1-й понтер
Скоріш.
Казарін
Біда якась? Зажди!
(Жвава розмова поміж гравців, потім вони заспокоюються.
Арбенін помічає князя Звєздича й підходить.)
Арбенін
Ви, князю? Тут? І може, вже й не раз?
Князь (незадоволено)
Те саме щойно я хотів спитать у вас.
Арбенін
Ваш відповіт я попереджу, князю:
Давно знайомий тут, я часто в кожнім разі
Дивився з подивом німим,
Як колесо фортуни діє, —
Один вщасливлений, а інший вбитий ним.
Я бачив тут відчай, і радість, і надію,
Та заздрощів чи співчуття не знав.
Щасливих неуків життя спостерігав, —
Душею щирих юнаків, котрих^етою
Була колись єдина лиш любов.
Вони тут гинули передо мною.
І от, судилось це мені побачить знов.

Князь (зворушено беручи його заруку)
Я вщент програвся.
Арбенін
Бачу. Що ж, стрілятись?
Князь
О, я у розпачі!
Арбенін
Є дві лише путі:
Заприсягтись до карт повіки більш не братись,
Чи сісти знов... Та мавши на меті
У них тут виграшів уперто домагатись,
Забути треба честь, родину, — все в житті.
Вам треба вивчити і оцінить доцільно
Всі ваші здібності і душу; по частках
Розкласти їх; навчитись ясно й вільно
Думки і наміри угадувать і в очах
Суперників; віддати роки,
Щоб вправності набути рук,
Закон, людей, — все зневажать, забути спокій,
Дні думать, ночі грать, мук зазнавать жорстоких,
І щоб ніхто не бачив ваших мук,
Не зраджувать себе, коли противник вправний
От-от вас оганьбить, і знищить, може, вкрай;
Не червоніть, коли вам скажуть явно:
"Шахрай".
(Мовчання. Князь, хвилюючись, ледве слухає його.)
Князь
Що, що мені робить?
Арбенін
Мене ви не питайте.
Князь
А може, щастя я..
Арбенін
Ні, щастя тут не ждіть.

Князь
Я все програв, усе... Порадьте, що робить?
Арбенін
Я не даю порад.
Князь
Ну, сяду..
Арбенін (раптом бере його за руку)
Я сяду замість вас. Ви молоді ще, — був
Колись і я такий, як ви, юначе,
Зухвалий, необачний і гарячий,
Якби тоді...
(спиняється)
розважне слово я почув,
То...
(Дивиться на нього пильно. Змінивши тон).
Мені на щастя руку дайте сміло
І край,
А далі вже не ваше діло.
(Підходить до стола; йому дають місце).
Дозвольте карту інваліду.
Дізнатись хочу я, що скаже нам судьба, —
Чи дасть теперішнім улюбленцям без сліду
Старого розчавить раба.
Казарін
Не витримав, — заграла кров шалена.
(Тихо). Ну, покажи їм крам лицем.
Пізнає молодь хай зелена,
Як з давнім мірятись гравцем.
Гр а в ц і
Будь ласка, вам і карти в руки, — ви хазяїн,
Ми гості...
1-й понтер (на вухо до другого)
Стережись, це не абихто сів.

Не до душі мені цей Ванька Каїн,
Не притузив би він моїх тузів,
(Гра починається; всі товпляться навколо стола, іноді різні
вигуки, на протязі дальшої розмови дехто з гравців похмуро
відходить від стола.
(Шпріх відводить на авансцену Казаріна).
Шпріх (лукаво)
Ну, наче грім упав на всю юрбу гравців.
Казарін
Завдасть він їм на місяць страху.
Шпріх
ттт м Видно,
Що майстер.
Казарін
Був.
Шпріх
Був? А тепер?
Казарін
Тепер
Він одружився, став багатий і солідний.
Ягнятком дивиться, та в ньому звір не вмер.
Натура, кажуть, здатна кожна
Переломить себе. Авжеж, дурним скажіть!
Удати й ангела святого можна,
А чорт, проте, в душі сидить.
Ти перед ним...
(Ударивши його по плечу)
Хоч, може, й немовлятко,
А і в тобі сидить десь чортенятко.
(Двоє гравців, жваво розмовляючи, підходять.)
1-й гравець
Казав же я тобі...

2-й гравець
Що вдієш, брат,
Я ж хитрував при кожнім ході.
Та бач, — коса на камінь, — всіх підряд!..
Ганьба та й годі.
Казарін (підходить)
Що там у вас? Не до снаги, мабуть?
1-й гравець
Арбенін ваш мастак.
Казарін
Та ні, не може буть?
(Хвилювання біля стола поміж гравцями).
3-й гравець
Ста тисяч може він, гнучи отак, доп'ясти.
4-й гравець (набік)
Обріжеться...
5-й понтер
Побачим.
Арбенін (встаючи)
Баста.
(Бере золото, відходить, інші залишаються біля столу; Казарін
та Шпріх так само біля столу. Арбенін мовчки бере за руку
князя й віддає йому гроші; Арбенін блідий).
Князь
Вік пам'ятатиму. Мені життя
Урятували ви.
Арбенін
І гроші всі так само.
(Гірко)
А що дорожче — до пуття,
Мабуть, не знаємо ми, князю, з вами.

Князь
Велика жертва це від вас мені.
Арбенін
Пусте!
Радий нагоді був я кров розхвилювати
І розтривожити свій розум; через те
Я грати сів — як в бій ідуть солдати.
Князь
Але програти ви могли.
Арбенін
Я?.. Ні... ті дні щасливі одійшли.
Я бачу наскрізь все... їх тонкощі всі знаю,
І от чому тепер я вже не граю.
Князь
Прийнять не хочете подяку ви мою.
Арбенін
По честі кажучи, подяк я не терплю.
Я зобов'язаний ніколи і нікому
Не був нічим; коли ж платив добром, —
Ніяк не з приязні, а просто лиш у тому
Вбачав потребу й зиск разом.
Князь
Не вірю вам.
Арбенін
Хто ж силує вас вірить?
До цього я давно вже звик. А втім,
Коли б не лінощі, почав би лицемірить,
Але, даруйте, годі з тим.
(Помовчавши),
Розвіятись годилося б. Можливо,
Ви не від того теж? Сьогодні маскарад
У Енгельгардта.

Князь
Так.
Арбенін
Поїдем?
Князь
Залюбки.
Арбенін (убік)
В юрбі спочину я.
Князь
Там женщини є — диво!
І, кажуть, там бувають потайки...
Арбенін
Хай кажуть, — нам яке до того діло?
У масках рівні всі чини.
У маски ні звання, ні серця — тільки тіло.
Коли під маскою не видно лиць, — вони
З чуттів скидають маску сміло.
(Виходять).
вихід ТРЕТІЙ
Ті самі, крім Арбеніна й князя Звєздича.
1-й гравець
Забастував до речі він... для нас.
2-й гравець
Хоч би отямитись нам дав хоч трохи, клятий?
Слуга (входить)
Вечерю подано...
Хазяїн
Панове, прошу вас!
Шампанське хай вам відшкодує втрати.
(Виходять).

Шпріх (сам)
З Арбеніним зійтися ближче слід...
І повечерять непогано...
(Приставивши пальця до лоба)
Втім... повечеряю... часу мені ще стане, —
І в маскарад майну за ними вслід.
(Виходить і розмовляє сам із собою).
СЦЕНА ДРУГА
Маскарад
ВИХІД ПЕРШИЙ
Маски, Арбенін, згодом князь 3 в є з д и ч.
Юрба проходить по сцені вперед і назад. Ліворуч канапа.
Арбенін (входить)
Даремно скрізь розваг шукаю; нецікава
Передо мною ця юрба гуде, мов рій.
У серці холодно і спить моя уява:
Усі чужі мені, і я усім чужий.
(Князь підходить, позіхаючи).
Ось покоління вам сучасне!
Та чи такий був я колись, в його літа?
Що, князь, не трапилось створіння вам прекрасне?
Князь
Час тільки марно проліта.
Арбенін
А ви бажаєте, щоб щастя вас ловило?
Це щось нове...