Маскарад - Сторінка 5

А довелось ще дивуватись.
(Перечитує лист)
"Зреклися ви, коли я вас найшов,
Мені признатися..." О, скромність виняткова!

"Пересудів боялись ви й розмов.
Могли нас чути, випадково,
Так... не зневажливість, а страх
Читав тоді у ваших я очах.
Ви тайни любите — гаразд, це буде тайна!
Та я радніше вмру, аніж зречуся вас".
Шпріх
Лист!.. Оце так!.. Ну, от — пропало все нараз!
Арбенін
О, звабник вправний він, на славу!
Я хочу відповідь послать йому криваву!
(До Казаріна)
А, ти був тут?
Казарін
Я жду вже довгий час.
Шпріх (убік)
Піду до баронеси. Хай клопоче
І розсипається, як хоче.
(Наближається до дверей).
вихщ П'ЯТИЙ
Ті самі крім Шпріха.
Шпріх непомітно виходить.
Казарін
Ми з Шпріхом... Де ж той Шпріх?
Пропав десь... (убік) Лист!.. Ах, он що! Ну, віншую!
(До нього)
Чого замислився?
Арбенін
Атак, думки... міркую.
Казарін
Про марність всіх надій і благ земних?

Арбенін
Вгадав: про вдячність.
Казарін
Знов розумування1
Про це розбіжні є думки,
Та хто і що не думав би, такий
Предмет завжди достойний міркування
Арбенін
Що мислиш ти?
Казарін
Я мислю, друже мій,
Про вдячність так: це річ, що від ціни послуги
Залежить вельми. Зрозумій,
Що не завжди твоє добро — твоя заслуга.
Ось приклад: Слукін вчора знов
Мені щось тисяч п'ять програв — був би здоров!
Ціну тому я скласти незугарен!
Повіриш: п'ю, чи їм, чи сплю —
Все дякую йому,
Арбенін
Жартуєш все, Казарін?
Казарін
Послухай, я тебе люблю.
Але молю уклінно й слізно:
Будь ласка, схаменись, облиш цей вигляд грізний,
Тоді тобі відкрию всю земну
Премудрість я — її глибінь і таїну.
Про вдячність знати міркування
Мої ти хочеш? Зволь; я докладу старання:
Що не кажи Вольтер там чи Декарт,
Для мене світ — колода карт,
Тут фатум — банкомет, а я — я граю.
І слушно це, повір.

На прикладі я так би це представив:
Нехай би тисячу на туза я поставив —
Так, з прочуття, — я в картах марновір —
Уявимо, що раптом, без обмину
Він виграє — ну, що ж, я дуже рад,
Та дякувати все ж я тузові не стану
А мовчки загребу свій клад
І буду гнуть та й гнуть, хоч з вечора до рана.
А там підсумував,
Зім'яту карту геть — і встав!
Тепер... одначе, ти не слухаєш, мій милий?
Арбенін (вроздумі)
Усюди лихо, скрізь обман...
Я ж слухав мовчки, ніби істукан,
Про те, як сталось все і як мене дурили!
Казарін (набік)
Замислився... (до нього)
Це, друже, щодо карт.
Та інший казус нам розглянути ще варі;
Лиш послідовно, щоб не збиться.
Уявимо, що знов в розпусту або гру
Як-небудь здумав ти пуститься,
А тут хтось з друзів нагодиться
І скаже: "Стережись: бо не бувать добру"
Та й наговорить мудровито
Тобі сім кіп того й сього.
А ти випадком, так, послухаєш його —
Уклін йому та многі літа.
Якщо він стримав твій пияцтва шал,
То ти напій його негайно, без вагання,
І в карти обіграй в подяку за навчання,
А врятував від гри — то ти піди на бал,
І закохайся там в його жону, мій друже,
Чи спокуси її, щоб розплатиться з мужем,
І правий будеш ти, хоч так, хоч так, дружок,
Бо тільки сплатиш тим уроком за урок.

Арбенін
О, з тебе мораліст!
(Набік)
То все це вже не тайна!..
А, князь... за ваш урок я вам сплачу, звичайно.
К а з а р і н (не звертаючи уваги)
Останній пункт розглянуть треба нам:
Ти любиш женщину... їй жертвуєш ти честю,
Багатством, дружбою, можливо, всім життям,
Ти оточив її увагою і лестю...
Та за що дякувать тобі їй? Сам
Скажи, подумавши уважно:
Ти жертвував усім цим, — зваж-но! —
Не задля неї, ні — її ти полонить
Хотів, щоб пристрасть вдовольнить,
І самолюбство... ось! Зваж все це послідовно
І скажеш сам, що в світі все умовне.
Арбенін (розстроєно)
Так, правий ти: що женщині любов?
Потрібні їй нові всякчасно перемоги.
Благай і плач, терзайся знов і знов —
Лише смішний ти будеш їй... О, боги!
Так, дурень той, хто в женщині самій
Жадав знайти свій рай земний!
Казарін
Розумно мислиш ти, мій друже,
Хоч сам щасливий в шлюбі.
Арбенін
Дуже!
Казарін
Хіба не так?
Арбенін
О, так!,. Щасливий...

Казарін
Що ж, я рад!
А все-таки шкода, що ти жонатий, брат.
Арбенін
А що?
Казарін
Так... Згадую, як ми бувало
Бенкетували ночі й дні...
Мінився світ, у головах тріщало,
Хоч голови були у нас міцні.
Було колись... солодкий спочин зранку
Та спогади про ніч, про втіхи до світанку,
Тоді обід, вино... Рауля честь...
В гранчастих кубках піниться та грає...
Розмови, дотепи... всього бувало єсть,
А там в театр... Душа співає,
Коли пригадую, як часом з-за куліс
Ми танцівниць виманювали та актрис.
Погодься, брат, раніше
Було все краще й приємніше.
Ось п'єсу скінчено — ми летимо мерщій
До друга... увійшли... там гра вже в повній силі,
На картах золото горою... той радий,
А той тремтить, блідий, —
< Достоту мертвий у могилі.
Ми сіли теж — і от почався бій.
Тут, тут крізь душу переходить
Жаги і відчуваннів тьма
І думка враз бентежить і заводить
Пружину гострого ума...
А переможеш супротивника, й покірно
Тобі до ніг впаде судьба сумирна,
То й сам Наполеон тобі
Нікчемою здається, далебі.
(Арбенін відвертається).

Арбенін
О, хто поверне... вас, надії й сподівання.
І вас, нестерпні вкрай та полум'яні дні!
За вас віддам я спокій свій, бажання,
І щастя неука — пощо воно мені?
Мені — отцем сімейства й мужем бути?
Мені, мені, хто все давно спізнав,
Пороку й зла солодку пив отруту
І перед їх лицем не зблід, не трепетав?
Геть, доброчесність: Я тебе не знаю, —
Ти теж обман... Тож нетривкий
Союз наш нині я навіки розриваю,
Прощай, прощай...
(Падає на стілець і затуляє обличчя)
Казарін
Тепер він мій!
СЦЕНА ТРЕТЯ
Кімната в князя. Двері до іншої відчинені.
Він у іншій спить на канапі.
ВИХІД ПЕРШИЙ
Іван, згодом Арбенін. Слуга дивиться на годинник.
Іван
Уже от-от спливає сьома,
А він звелів себе о восьмій розбудить.
По-руському він спить, відомо,
І встигну ще в крамничку я сходить,
А двері на замок... воно вірніше.
Ну от!.. Іде хтось... От загин!..
Скажу: немає й край, а сам з очей скоріше...
(Арбенін входить).
Арбенін
Князь дома?
кжтов

Іван
Ні, нема.
Арбенін
Неправда.
Іван
П'ять хвилин
Тому пішли.
Арбенін (прислухається)
Брехня! Тут він,
(показує на кабінет)
І спить спокійним сном, прислухайся, як диха.
(Убік)
Коли б не перестав!
Іван (убік)
Почув. От лихо!
(До нього)
Себе будити князь наказу не давав.
Арбенін
Він любить спать... Тим краще: доведеться
І вічно спать іще.
(До слуги)
Я вже сказав,
Що ждатиму його. Ти ж чув, здається?..
(Слуга виходить).
вихщ ДРУГИЙ
Арбенін (сам)
Тепер... або ніколи. Так, це слушна мить;
Тепер я все зроблю — рука не затремтить.
Я доведу, що в нашім поколінні
Є хоч одна душа, яка з насіння
Образи плід дає... О, не слуга я їм,
Щоб перед ними тут згинатись;

Якби став битися я з ворогом своїм,
Вони б сміялися... Тепер їм не сміятись!
О, ні, я не такий... ганьби на все життя
На голові своїй не потерплю без кари.
(Прочиняє двері)
Він спить... що бачить він в останнім сні?.
(Страшно посміхаючись)
Гадаю, що помре він від удару, —
Він звісив голову... Хто б крові допоміг,
Щоб сталось все природи коштом?..
(Заходить до кімнати.
Стоїть хвилини дві й виходить блідий)
Я не зміг!..
(Мовчання)
Над силу це мені... О, боже!
Так зрадити себе!.. Я затремтів
Уперше за життя... Чи, може,
Я боягуз? Я? Хто сказать це смів?
Я сам... істото жалюгідна,
Тікай і червоній... Ганьба, ганьба!
Як і усіх, тебе притиснула доба.
Перед собою сам ти вихвалявся, видно.
Так, жалюгідний ти... як всі, знеміг
І ти під тягарем освіти!
Любити ти не вмів... не вмів... а мстити
Хотів... прийшов і — і не зміг.
(Мовчання. Сідає)
Злетів я високо без краю.
Певніший слід обрати шлях.
І задум я новий плекаю
У змученому серці і думках...
Так, так, він житиме... Убивство вже не в моді.
Тепер не те вже, що раніш
За наших днів живе освіта у народі:
Язик і гроші — ось отрута наша й ніж.
(Бере чорнило й пише записку, бере капелюха)

ВИХІД ТРЕТІЙ
Арбенін і баронеса.
Іде до дверей, стикається з дамою у вуалі.
Дама у вуалі
О боже!
Арбенін
А!
Дама (вириваючись)
Пустіть!.. О, пожалійте!
Арбенін
Ні, не удаваний це крик
Продажної чесноти.
(До неї суворо)
Годі! Стійте!
Яке підозріння!.. Мовчіть! Відкрийте
Обличчя ваше, підійміть вуаль.
Дама
Я помилилася дверима...
Арбенін
Це нічого,
Втім, помилилися, на жаль,
Лиш часом, а не місцем.
Дама
Ради бога,
Пустіть!.. Я... Я не знаю вас.
Арбенін
Як ви збентежились!.. Ви мусите відкритись...
Ще спить, та може він прокинутись всякчас.
Все знаю я... а подивитись
Повинен...

Дама
Знаєте!..
(Він відкидає вуаль і здивований відступає, тоді
отямлюється)
Арбенін
Хвала тобі, Творець,
Що ти хоч раз мені дозволив помилитись!
Баронеса
О! Що вчинила я? Тепер всьому кінець!..
Арбенін
Дурниці! Розпач ваш даремний.
Я згоден, прикро, що замість
Палких обіймів, неприємний
Вам тут зустрівся раптом гість.
Та це хвилинний страх... вам вийшло на користь,
Що це не хтось, а я — благословляйте Бога!
Я при собі лишу цю вість,
А то була б у місті скрізь тривога.
Баронеса
Ах, він прокинувся, говорить...
Арбенін
Уві сні.
О, заспокойтеся, вже час іти мені.
З'ясуйте лиш одне: чим, владою якою
Цей Купідон усіх вас полонив; чому,
Хоч сам холодний він, немов метал, йому
Ви всі скоряєтесь, палаючи жагою,
Чому не він тут, біля ваших ніг, з слізьми,
З палким і пристрасним зітханням, тьмяним зором,
А ви... ви, женщина, з душею, ви самі
Йому віддатися прийшли, забувши сором?
Чому ще женщина одна йому
За погляд, усмішку, єдине слово
Свою любов, життя і честь віддать готова?

Чому? О, я сліпий!..
(Шаленіючи)
Чому, чому?
Баронеса (рішуче)
Я зрозуміла вас... ви кажете... я знаю,
Що ви прийшли...
Арбенін
Що? Хто вам розповів?
(Отямившись)
А що ви знаєте?
Баронеса
О, згляньтеся, благаю,
Простіть мені.
Арбенін
Та я вас не винив
Ні в чім і навпаки — радий за князя щиро.
Баронеса
Я пристрастю була без міри
Засліплена. Молю вас вислухать...
Арбенін
Мета
Яка тому? Мораль не стану я читати.
Баронеса
Але коли б не я, то не було б листа.
Арбенін /
Он що1... Цього вже забагато.
Листа? Якого? Лист! А, то це ви?.. Давно
Ви їх звели?.. Що ж, з власної ви волі
Взялися до цієї ролі?
І як? Вам до смаку воно?
Чи жертви всі свої приводите сюди ви?

Скажу одверто, пані, вам:
Ви у вітальнях скарб на диво,
Але не диво вже розпуста наших дам.
Баронеса
0, боже мій!
Арбенін
Я це кажу без лесті.
А скільки платять вам, цікаво знать мені?
Баронеса (падає в крісло)
Ви...