Матінка Кураж та її діти - Сторінка 2
- Бертольт Брехт -
Я війни не боюсь.
Фельдфебель. А чого її боятись? Гляньте на мене: хіба солдатське життя пішло мені на шкоду? А я з сімнадцяти років у війську.
Матінка Кураж. Тобі й тепер ще не сімдесят.
Фельдфебель. Можу почекати.
Матінка Кураж. Чи, бува, не в могилі?
Фельдфебель. Ти кажеш, що я помру, аби мені дошкулити?
Матінка Кураж. А що, коли це правда? А що, коли я бачу на тобі знак смерті? А що, як ти виглядаєш, наче мертв´як у відпустці?
Швейцеркас. Вона бачить те, що приховане, всі кажуть. 1 вміє провіщати майбутнє.
Вербувальник. Ану, провісти-но панові фельдфебелю його майбутнє, розваж його трохи.
Фельдфебель. Ет, пусте це все.
Матінка Кураж. Дай-но свій шолом.
Фельдфебель (дає їй шолом). Це ворожіння і понюху табака не варте. Я лиш хочу трошки посміятись.
Матінка Кураж (виймає аркушик пергаменту і рве на клапті). Ейліфе, Швейцеркасе і Катрін, хай і нас так само роздере на шматки, якщо ми занадто встрянемо у війну. (До фельдфебеля). Та хай, для вас я зроблю ласку, поворожу безплатно. Намалюю на цьому клаптику чорного хреста. Це означає смерть.
Швейцеркас. А решта клаптиків — чисті, бачиш?
Матінка Кураж. Тепер я їх згорну і перемішаю. Так само, як усі ми перемішані ще в материнському лоні. А тепер тягни і довідаєшся про свою долю.
Фельдфебель вагається.
Вербувальник (до Ейліфа). Я беру не кожного. Всі знають, який я перебірливий. Але ти хлопець завзятий і мені подобаєшся.
Фельдфебель (порившись у шоломі). Та це нісенітниця! Мана, і квит!
Швейцеркас. Фельдфебель витяг чорного хреста. Йому вже рясту не топтати.
Вербувальник. Та не бійся, ще не для кожного кулю відлито.
Фельдфебель (хрипко). Ти мене пошила в дурні.
Матінка Кураж. Ти сам пошив себе в дурні того дня, коли пішов у солдати. А тепер, діти, їдьмо далі, війна буває не щодня, мені треба квапитись.
Фельдфебель. Стривай, дідька лисого ти мене піддуриш. Твого байстрюка ми заберемо, зробимо з нього солдата.
Е й л і ф. Хочу в солдати, мамо.
Матінка Кураж. Заткни пельку, ти, фінський чортяко!
Е й л і ф. От і Швейцеркас хоче в солдати.
Матінка Кураж. Оце то новина! Зараз я вас примушу тягти жеребок, усіх трьох. (Біжить у глиб сцени і малює хрести на клаптиках пергаменту).
Вербувальник (до Ейліфа). Наші вороги плещуть, ніби у шведському таборі занадто дбають про віру. Та це брехня, її вигадали, щоб нам шкодити. З божественного співають у нас тільки неділями, і тільки один псалом, та й то лиш ті, хто має голос.
Матінка Кураж (повертається з клаптиками пергаменту в фельдфебелевому шоломі). Вони, чортяки, раді втекти від матері, їм кортить потрапити на війну, як телятам полизати сіль. Але зараз я поворожу, і вони побачать, що світ — це не райський сад, і коли тобі співають "Ходімо, синку, станеш командиром", знай, що це брехня. Фельдфебелю, я страшенно боюся за них, боюся, що вони погинуть на війні. У них, у всіх трьох, жахлива вдача. (Простягає шолом Ейліфові). Ану, тягни свій жеребок.
Ейліф виймає і розгортає клаптик паперу.
(Видирає жеребок у сина). Ось і маєш хреста! О, я нещасна мати! Чи на те я його в муках породила? Невже він загине? Такий молодий? Якщо він піде в солдати, то певне вріже дуба! Він занадто хоробрий, у батька вдався. Коли не буде розумний, його посічуть на січку, жеребок правду каже. (Гримає на нього). Ти будеш розумним?
Ейліф. Чом би й ні?
Матінка Кураж. Розумний той, хто лишається біля матері, а коли з тебе глузують і називають тебе кволою куркою, ти смійся, та й годі.
Вербувальник. Якщо ти вже наклав у штани, я побалакаю з твоїм братом.
Матінка Кураж. Я ж тобі сказала, щоб ти сміявся. Тож смійся! А тепер тягни ти, Швейцеркасе. За тебе я менше боюся, ти хлопець чесний.
Швейцеркас тягне з шолома папірець.
Ой, чого ти так чудно дивишся на жеребок? Певне ж, він чистенький. Не може бути, щоб там стояв хрест. Тебе ж я не повинна втратити. (Бере жеребок). Хрест? І в нього! Невже тому, що він такий простак? Ох, Швейцеркасе, і ти загинеш, коли не будеш чесний завжди й в усьому, як я вчила тебе з пелюшок, коли не вертатимеш мені решту, купивши хліба. Лише тоді ти порятуєш своє життя. Диви-но, фельдфебелю, хіба тут не чорний хрест?
Фельдфебель. І справді хрест. Не розумію тільки, чому саме я витяг хреста. Я ніколи не лізу наперед. (До вербувальника). Вона не махлює, її сини також витягли хрести.
Швейцеркас.Ія витяг хреста. Але я стерегтимусь.
Матінка Кураж (до Катрін). Тепер тільки за тебе я не боятимусь, ти сама — наче хрест, у тебе добре серце. (Простягає їй шолом, але сама витягає жеребок). Ой, лишенько. Не може цього бути, я, певно, помилилась, коли перемішувала. Не будь занадто доброю, Катрін, не будь, бо й на твоєму шляху стоїть хрест. Поводься тихенько, тобі воно не важко, бо ж ти — німа. Що ж, тепер ви все знаєте. Стережіться всі, бо вам є чого стерегтись. А тепер сядемо та й поїдемо. (Віддає фельдфебелеві його шолом і лізе на фургон).
Вербувальник (до фельдфебеля). Затримай їх!
Фельдфебель. Щось мені нездужається.
Вербувальник. Може, ти застудився на вітрі без шолома. Почни з нею торгуватись. (Голосно). Ти б хоч глянув на пряжку, фельдфебелю. Адже ці добрі люди живуть торгівлею, правда? Гей, ви, фельдфебель хоче купити пряжку!
Матінка Кураж. Півгульдена. Така пряжка коштує два гульдени. (Знов вилазить із фургона).
Фельдфебель. Пряжка не нова. Тут такий вітер, а мені треба роздивитись її як слід. (Бере пряжку і йде за фургон).
Матінка Кураж. По-моєму, ніякого вітру нема.
Фельдфебель. Може, пряжка справді варта півгульдена, вона ж срібна.
Матінка Кураж (іде до нього за фургон). Тут повних шість унцій.
Вербувальник (до Ейліфа). А потім хильнемо по чарці, як справжні чоловіки. Завдаток у мене з собою. Ходімо.
Ейліф вагається.
Матінка Кураж. Хай уже буде півгульдена.
Фельдфебель. Не розумію. Я завжди тримаюсь позаду. Нема безпечнішої служби, ніж фельдфебельська. Завжди можеш послати вперед інших, нехай здобувають собі славу. Аж обідати не хочеться. Знаю, що й шматок у горло не полізе.
Матінка Кураж. Та нащо брати це так близько до серця, щоб аж їсти не хотілось. Тільки тримайся позаду, оце й усе. На ось, випий чарку горілки, вояче. (Дає йому випити).
Вербувальник (бере Ейліфа під руку й тягне його за собою). Кладу тобі десять гульденів на бочку, і ти герой героєм, і воюєш за короля, і жінки б´ються за тебе. І можеш дати мені по пиці за те, що я тебе образив.
Обидва виходять. Німа Катрін сплигує з фургона і кричить хрипким голосом.
Матінка Кураж. Зараз, Катрін, зараз. Ось тільки пан фельдфебель заплатить. (Пробує на зуб монету). Я перевіряю кожну монету. З мене людина бувала, фельдфебелю. Що ж, ця монета не фальшива. А тепер їдьмо далі. Де той Ейліф?
Швейцеркас. Пішов з вербувальником.
Матінка Кураж (постояла мовчки, потім). Ех ти, простаче. (До Катрін). Я знаю, ти не можеш говорити, ти не винна.
Фельдфебель. Вихили й ти чарку, матінко. Отаке-то... Солдатом — це ще не найгірше. Хочеш коштом війни жити, а щоб ти і твої діти лишились осторонь?
Матінка Кураж. Тепер, Катрін, доведеться тягти тобі з братом.
Брат і сестра впрягаються у фургон і gyrnaKm з місця. Матінка Кураж іде поруч.
Фургон котиться далі.
Фельдфебель (дивлячись їм услід). Хоче війною жити, мусить їй щось та сплатити.
У 1625-1626 роках матінка Кураж мандрує дорогами Польщі в обозі шведського війська. Коло фортеці Вальгоф вона зустрічає свого сина. Вигідно продано каплуна; день слави її хороброго сина.
Намет командувача. Поряд кухня. Чути грім гармат. Кухар торгується з матінкою Кураж, яка хоче продати йому каплуна.
Кухар. Шістдесят гелерів за таке нікчемне пташеня?
Матінка Кураж. Нікчемне пташеня? Оцей гладкий орляка? Невже ваш командувач, нажерши собі отаке пузо, неспроможний заплатити якихось там шістдесят гелерів? Буде вам, якщо ви лишите його без обіду!
К у х а р. Та я де завгодно на десять гелерів куплю десяток таких пташок.
Матінка Кураж. Що, такого каплуна ви дістанете де завгодно? Коли облога і голод такий, що аж у голові паморочиться? Пацюка, може, ви ще дістанете, я кажу "може", бо всіх пацюків уже пожерли. Уп´ятьох треба ганятись півдня за одним голодним пацюком. А ви даєте п´ятдесят гелерів за здоровезного каплуна, та ще й під час облоги!
Кухар. Але ж не ми обложені, а вони. Ми облягли їх, зрозумійте ви це, нарешті!
Матінка Кураж. Але ж і ми не маємо чого їсти, нам ще гірше, ніж тим, обложеним. Місто ж має запаси. Кажуть, вони там розкошують. А ми! Я була у селян, по хатах як виметено.
Кухар. Селяни мають харч. Вони поховали.
Матінка Кураж (радісно). У них нема нічого. Вони розорені вщент, ось що! Люди мруть з голоду. Я сама дещо бачила: ті викопують корінці, ті варять шкуратки, та ще й пальці облизують. Он воно як: А я щоб віддала каплуна та за сорок гелерів!
К у х а р. Не за сорок, а за тридцять. Я ж сказав, що за тридцять.
Матінка Кураж. Та щоб ви знали, це ж не простий каплун. Це був птах із великим хистом. Кажуть, він жер тільки під музику і мав свій улюблений марш. І був такий кмітливий, що навіть умів рахувати. І сорок гелерів за такого каплуна — це забагато? Командувач із вас голову зніме, якщо ви не подасте йому обіду.
Кухар. Ось бачите, що я зроблю? (Бере шмат м´яса і збирається його різати). Ось у мене шмат воловини, візьму та й підсмажу. Даю вам хвилину на роздуми.
Матінка Кураж. Що ж, смажте. М´ясо торішнє.
Кухар. Вчора ввечері цей віл ще траву скуб. Я бачив його на власні
очі.
Матінка Кураж. Значить, він смердів ще за життя.
Кухар. Якщо потрібно буде, я варитиму його п´ять годин поспіль. Побачимо, чи буде воно тверде. (Ріже м´ясо).
Матінка Кураж. Покладіть більше перцю, щоб пан командувач не почув смороду.
У намет заходять командувач, військовий священик і Ейліф.
Командувач (поплескуючи Ейліфа по плечу). Ну, синку, заходь до свого командувача і сідай праворуч від мене. Ти вчинив подвиг, ти благочестивий лицар. Те, що ти зробив, зроблено в ім´я бога, у війні за віру, за це я тебе найдужче хвалю, і тільки-но здобуду місто, нагороджу тебе золотим на ручнем. Ми прийшли врятувати їхні душі, а що витинають ці безсоромні, задрипані селюки? Вони женуть геть свою худобу! Зате попів вони годують, як на заріз. Але ти навчив їх доброго звичаю.
Фельдфебель. А чого її боятись? Гляньте на мене: хіба солдатське життя пішло мені на шкоду? А я з сімнадцяти років у війську.
Матінка Кураж. Тобі й тепер ще не сімдесят.
Фельдфебель. Можу почекати.
Матінка Кураж. Чи, бува, не в могилі?
Фельдфебель. Ти кажеш, що я помру, аби мені дошкулити?
Матінка Кураж. А що, коли це правда? А що, коли я бачу на тобі знак смерті? А що, як ти виглядаєш, наче мертв´як у відпустці?
Швейцеркас. Вона бачить те, що приховане, всі кажуть. 1 вміє провіщати майбутнє.
Вербувальник. Ану, провісти-но панові фельдфебелю його майбутнє, розваж його трохи.
Фельдфебель. Ет, пусте це все.
Матінка Кураж. Дай-но свій шолом.
Фельдфебель (дає їй шолом). Це ворожіння і понюху табака не варте. Я лиш хочу трошки посміятись.
Матінка Кураж (виймає аркушик пергаменту і рве на клапті). Ейліфе, Швейцеркасе і Катрін, хай і нас так само роздере на шматки, якщо ми занадто встрянемо у війну. (До фельдфебеля). Та хай, для вас я зроблю ласку, поворожу безплатно. Намалюю на цьому клаптику чорного хреста. Це означає смерть.
Швейцеркас. А решта клаптиків — чисті, бачиш?
Матінка Кураж. Тепер я їх згорну і перемішаю. Так само, як усі ми перемішані ще в материнському лоні. А тепер тягни і довідаєшся про свою долю.
Фельдфебель вагається.
Вербувальник (до Ейліфа). Я беру не кожного. Всі знають, який я перебірливий. Але ти хлопець завзятий і мені подобаєшся.
Фельдфебель (порившись у шоломі). Та це нісенітниця! Мана, і квит!
Швейцеркас. Фельдфебель витяг чорного хреста. Йому вже рясту не топтати.
Вербувальник. Та не бійся, ще не для кожного кулю відлито.
Фельдфебель (хрипко). Ти мене пошила в дурні.
Матінка Кураж. Ти сам пошив себе в дурні того дня, коли пішов у солдати. А тепер, діти, їдьмо далі, війна буває не щодня, мені треба квапитись.
Фельдфебель. Стривай, дідька лисого ти мене піддуриш. Твого байстрюка ми заберемо, зробимо з нього солдата.
Е й л і ф. Хочу в солдати, мамо.
Матінка Кураж. Заткни пельку, ти, фінський чортяко!
Е й л і ф. От і Швейцеркас хоче в солдати.
Матінка Кураж. Оце то новина! Зараз я вас примушу тягти жеребок, усіх трьох. (Біжить у глиб сцени і малює хрести на клаптиках пергаменту).
Вербувальник (до Ейліфа). Наші вороги плещуть, ніби у шведському таборі занадто дбають про віру. Та це брехня, її вигадали, щоб нам шкодити. З божественного співають у нас тільки неділями, і тільки один псалом, та й то лиш ті, хто має голос.
Матінка Кураж (повертається з клаптиками пергаменту в фельдфебелевому шоломі). Вони, чортяки, раді втекти від матері, їм кортить потрапити на війну, як телятам полизати сіль. Але зараз я поворожу, і вони побачать, що світ — це не райський сад, і коли тобі співають "Ходімо, синку, станеш командиром", знай, що це брехня. Фельдфебелю, я страшенно боюся за них, боюся, що вони погинуть на війні. У них, у всіх трьох, жахлива вдача. (Простягає шолом Ейліфові). Ану, тягни свій жеребок.
Ейліф виймає і розгортає клаптик паперу.
(Видирає жеребок у сина). Ось і маєш хреста! О, я нещасна мати! Чи на те я його в муках породила? Невже він загине? Такий молодий? Якщо він піде в солдати, то певне вріже дуба! Він занадто хоробрий, у батька вдався. Коли не буде розумний, його посічуть на січку, жеребок правду каже. (Гримає на нього). Ти будеш розумним?
Ейліф. Чом би й ні?
Матінка Кураж. Розумний той, хто лишається біля матері, а коли з тебе глузують і називають тебе кволою куркою, ти смійся, та й годі.
Вербувальник. Якщо ти вже наклав у штани, я побалакаю з твоїм братом.
Матінка Кураж. Я ж тобі сказала, щоб ти сміявся. Тож смійся! А тепер тягни ти, Швейцеркасе. За тебе я менше боюся, ти хлопець чесний.
Швейцеркас тягне з шолома папірець.
Ой, чого ти так чудно дивишся на жеребок? Певне ж, він чистенький. Не може бути, щоб там стояв хрест. Тебе ж я не повинна втратити. (Бере жеребок). Хрест? І в нього! Невже тому, що він такий простак? Ох, Швейцеркасе, і ти загинеш, коли не будеш чесний завжди й в усьому, як я вчила тебе з пелюшок, коли не вертатимеш мені решту, купивши хліба. Лише тоді ти порятуєш своє життя. Диви-но, фельдфебелю, хіба тут не чорний хрест?
Фельдфебель. І справді хрест. Не розумію тільки, чому саме я витяг хреста. Я ніколи не лізу наперед. (До вербувальника). Вона не махлює, її сини також витягли хрести.
Швейцеркас.Ія витяг хреста. Але я стерегтимусь.
Матінка Кураж (до Катрін). Тепер тільки за тебе я не боятимусь, ти сама — наче хрест, у тебе добре серце. (Простягає їй шолом, але сама витягає жеребок). Ой, лишенько. Не може цього бути, я, певно, помилилась, коли перемішувала. Не будь занадто доброю, Катрін, не будь, бо й на твоєму шляху стоїть хрест. Поводься тихенько, тобі воно не важко, бо ж ти — німа. Що ж, тепер ви все знаєте. Стережіться всі, бо вам є чого стерегтись. А тепер сядемо та й поїдемо. (Віддає фельдфебелеві його шолом і лізе на фургон).
Вербувальник (до фельдфебеля). Затримай їх!
Фельдфебель. Щось мені нездужається.
Вербувальник. Може, ти застудився на вітрі без шолома. Почни з нею торгуватись. (Голосно). Ти б хоч глянув на пряжку, фельдфебелю. Адже ці добрі люди живуть торгівлею, правда? Гей, ви, фельдфебель хоче купити пряжку!
Матінка Кураж. Півгульдена. Така пряжка коштує два гульдени. (Знов вилазить із фургона).
Фельдфебель. Пряжка не нова. Тут такий вітер, а мені треба роздивитись її як слід. (Бере пряжку і йде за фургон).
Матінка Кураж. По-моєму, ніякого вітру нема.
Фельдфебель. Може, пряжка справді варта півгульдена, вона ж срібна.
Матінка Кураж (іде до нього за фургон). Тут повних шість унцій.
Вербувальник (до Ейліфа). А потім хильнемо по чарці, як справжні чоловіки. Завдаток у мене з собою. Ходімо.
Ейліф вагається.
Матінка Кураж. Хай уже буде півгульдена.
Фельдфебель. Не розумію. Я завжди тримаюсь позаду. Нема безпечнішої служби, ніж фельдфебельська. Завжди можеш послати вперед інших, нехай здобувають собі славу. Аж обідати не хочеться. Знаю, що й шматок у горло не полізе.
Матінка Кураж. Та нащо брати це так близько до серця, щоб аж їсти не хотілось. Тільки тримайся позаду, оце й усе. На ось, випий чарку горілки, вояче. (Дає йому випити).
Вербувальник (бере Ейліфа під руку й тягне його за собою). Кладу тобі десять гульденів на бочку, і ти герой героєм, і воюєш за короля, і жінки б´ються за тебе. І можеш дати мені по пиці за те, що я тебе образив.
Обидва виходять. Німа Катрін сплигує з фургона і кричить хрипким голосом.
Матінка Кураж. Зараз, Катрін, зараз. Ось тільки пан фельдфебель заплатить. (Пробує на зуб монету). Я перевіряю кожну монету. З мене людина бувала, фельдфебелю. Що ж, ця монета не фальшива. А тепер їдьмо далі. Де той Ейліф?
Швейцеркас. Пішов з вербувальником.
Матінка Кураж (постояла мовчки, потім). Ех ти, простаче. (До Катрін). Я знаю, ти не можеш говорити, ти не винна.
Фельдфебель. Вихили й ти чарку, матінко. Отаке-то... Солдатом — це ще не найгірше. Хочеш коштом війни жити, а щоб ти і твої діти лишились осторонь?
Матінка Кураж. Тепер, Катрін, доведеться тягти тобі з братом.
Брат і сестра впрягаються у фургон і gyrnaKm з місця. Матінка Кураж іде поруч.
Фургон котиться далі.
Фельдфебель (дивлячись їм услід). Хоче війною жити, мусить їй щось та сплатити.
У 1625-1626 роках матінка Кураж мандрує дорогами Польщі в обозі шведського війська. Коло фортеці Вальгоф вона зустрічає свого сина. Вигідно продано каплуна; день слави її хороброго сина.
Намет командувача. Поряд кухня. Чути грім гармат. Кухар торгується з матінкою Кураж, яка хоче продати йому каплуна.
Кухар. Шістдесят гелерів за таке нікчемне пташеня?
Матінка Кураж. Нікчемне пташеня? Оцей гладкий орляка? Невже ваш командувач, нажерши собі отаке пузо, неспроможний заплатити якихось там шістдесят гелерів? Буде вам, якщо ви лишите його без обіду!
К у х а р. Та я де завгодно на десять гелерів куплю десяток таких пташок.
Матінка Кураж. Що, такого каплуна ви дістанете де завгодно? Коли облога і голод такий, що аж у голові паморочиться? Пацюка, може, ви ще дістанете, я кажу "може", бо всіх пацюків уже пожерли. Уп´ятьох треба ганятись півдня за одним голодним пацюком. А ви даєте п´ятдесят гелерів за здоровезного каплуна, та ще й під час облоги!
Кухар. Але ж не ми обложені, а вони. Ми облягли їх, зрозумійте ви це, нарешті!
Матінка Кураж. Але ж і ми не маємо чого їсти, нам ще гірше, ніж тим, обложеним. Місто ж має запаси. Кажуть, вони там розкошують. А ми! Я була у селян, по хатах як виметено.
Кухар. Селяни мають харч. Вони поховали.
Матінка Кураж (радісно). У них нема нічого. Вони розорені вщент, ось що! Люди мруть з голоду. Я сама дещо бачила: ті викопують корінці, ті варять шкуратки, та ще й пальці облизують. Он воно як: А я щоб віддала каплуна та за сорок гелерів!
К у х а р. Не за сорок, а за тридцять. Я ж сказав, що за тридцять.
Матінка Кураж. Та щоб ви знали, це ж не простий каплун. Це був птах із великим хистом. Кажуть, він жер тільки під музику і мав свій улюблений марш. І був такий кмітливий, що навіть умів рахувати. І сорок гелерів за такого каплуна — це забагато? Командувач із вас голову зніме, якщо ви не подасте йому обіду.
Кухар. Ось бачите, що я зроблю? (Бере шмат м´яса і збирається його різати). Ось у мене шмат воловини, візьму та й підсмажу. Даю вам хвилину на роздуми.
Матінка Кураж. Що ж, смажте. М´ясо торішнє.
Кухар. Вчора ввечері цей віл ще траву скуб. Я бачив його на власні
очі.
Матінка Кураж. Значить, він смердів ще за життя.
Кухар. Якщо потрібно буде, я варитиму його п´ять годин поспіль. Побачимо, чи буде воно тверде. (Ріже м´ясо).
Матінка Кураж. Покладіть більше перцю, щоб пан командувач не почув смороду.
У намет заходять командувач, військовий священик і Ейліф.
Командувач (поплескуючи Ейліфа по плечу). Ну, синку, заходь до свого командувача і сідай праворуч від мене. Ти вчинив подвиг, ти благочестивий лицар. Те, що ти зробив, зроблено в ім´я бога, у війні за віру, за це я тебе найдужче хвалю, і тільки-но здобуду місто, нагороджу тебе золотим на ручнем. Ми прийшли врятувати їхні душі, а що витинають ці безсоромні, задрипані селюки? Вони женуть геть свою худобу! Зате попів вони годують, як на заріз. Але ти навчив їх доброго звичаю.