Матінка Кураж та її діти - Сторінка 4

- Бертольт Брехт -

Перейти на сторінку:

Arial

-A A A+

Немає, мамо.
Матінка Кураж. Не забувай, що тебе призначили скарбником, бо ти чесний і не тайий хоробрий, як твій брат. А насамперед тому, що ти — дурний і тобі не спаде на думку втекти з касою. Тому я й спокійна. А спідніх гляди не загуби.
Швейцеркас. Не загублю, мамо, сховаю під сінник. (Хоче йти).
Інтендант. Ходімо разом, скарбнику.
Матінка К у р а ж. Та не вчіть його своїх викрутів!
Інтендант, не прощаючись, іде разом із Швейцеркасом.
Іветта (навздогін). Міг би й попрощатися, інтенданте! Матінка Кураж (до Іветти). Ох і не люблю бачити їх разом. Це негожа компанія для мого Швейцеркаса. А війна йде непогано. Поки в неї втягнуться всі країни, вона може протривати чотири-п´ять років — і не зчуєшся. Трошки передбачливості, трошки обережності, і я підторгую грошенят. А ти хіба не знаєш, що при твоїй хворобі не можна пити зранку?
Іветта. Хто тобі сказав, що я хвора? Брехня!
Матінка Кур аж. Усі кажуть.
Іветта. Усі брешуть. Матінко Кураж, я не знаю, що мені діяти. Через цю брехню всі відвертають від мене носа, як від гнилої риби. І нащо я морочуся з цим капелюшком? (Кидає його геть). Тому я й п´ю зранку. Що я ніколи не робила раніше. Від цього робляться зморшки, але тепер мені байдуже. У Другому Фінляндському мене знають усі. Було б мені лишитись удома, коли мій перший зрадив мене. Гордість не для таких, як ми. Не навчишся терпіти кривду — покотишся вниз.
Матінка Кураж. Зараз ти знов почнеш розповідати при моїй невинній дочці про свого Пітера і про те, як воно сталося?
І в е т т а. їй не завадить послухати, щоб уберегти себе від кохання.
Мат інка Кураж .ТЗід нього не вбережешся.
І в е т т а. Я розповім, і мені полегшає. Почну з того, що я виросла в прегарному краю, у Фландрії. Інакше б я з ним не зустрілася і не була б тепер у Польщі. Він був полковий кухар, блондин, голландець, але худий. Катрін, бережись худорлявих, тоді я цього не знала, не знала й того, що він уже мав іншу і всі його називали Пітером-з-люлькою, бо він ніколи не випускав люльки з рота, так уже звик до неї. (Співає "Пісню про братання").
Було мені сімнадцять, Як ворог край наш взяв. Відклав убік він шаблю І руку він мені подав.
О весняній порі Солдати на зорі Марширували всім полком. А вечорами вороги Водили нас, дівчат, в луги Брататись під листком.
Один солдатський кухар Був ворогом моїм: Ненавиділа вдень я, Вночі ж кохалась з ним.
О весняній порі Солдати на зорі Марширували всім полком, А вечорами вороги Ходили з нами у луги Брататись під листком.
Закохана була я Уперше на віку. До ворога плекала Не зло — жагу палку.
В осінній день якось Заплакать довелось, похмурніло все кругом: То лютий ворог геть ішов Із наших міст, лугів, дібров, І зник мій друг з полком.
На своє лихо, я поїхала слідом за ним. Але я його більше ніколи не бачила. Відтоді минуло вже п´ять років. (Хитаючись, іде за фургон).
Матінка Кураж. Візьми свого капелюшка.
І в е т т а. Хай його бере, хто хоче.
Матінка Кураж. Дивись та кайся, Катрін. Ніколи не волочися з солдатнею. Кохання — вища сила, запам´ятай. Навіть з тими, хто не служить у війську, кохання — це не мед. Спочатку він каже, що ладен тобі ноги цілувати, — до речі, ти їх мила вчора? — а потім робить із тебе служницю. Добре, що ти німа, ти ніколи не суперечиш сама собі і тобі ніколи не хочеться відкусити свого язика за те, що він сказав правду. Німота — це дар божий. А ось іде командувачів кухар. Чого йому тут треба?
Заходять кухар і військовий священик.
Священик. Я приніс вам вітання від вашого сина, Ейліфа, а кухар пристав до мене, він вас уподобав.
К у х а р. Я пристав до нього, щоб трохи подихати свіжим повітрям.
Матінка Кураж. Дихати можете, скільки вам заманеться, тільки поводьтеся пристойно. А якщо ні — я все одно впораюся з вами. Чого він від мене хоче? Зайвих грошей у мене нема.
Священик. Власне, я хотів побалакати з його братом, паном скарбником.
Матінка Кураж. Швейцеркаса тут нема і взагалі ніде нема. Він не скарбник свого брата. І нема чого Ейліфові спокушати його і чужими руками жар вигортати. (Дає священикові гроші із сумки, яка висить у неї через плече). Передайте йому оце і скажіть, що гріх спекулювати на материнській любові, хай посоромиться.
Кухар. Так триватиме недовго, він піде з полком, хтозна, може, на смерть. Додайте ще трошки, бо потім жалкуватимете. Ви, жінки, вперті, а потім самі шкодуєте. Чарка горілки — це ж дрібниця. Та коли вона саме потрібна, у вас руки тремтять від скнарості, а там, дивись, лежить солдатик у темній домовині, і ви вже його ніколи не видобудете.
Священик. Годі рюмсати, кухарю. Загинути на цій війні — ласка божа, а не безталання. Чому? Бо це війна за віру. Не якась звичайна, а особлива і тому боговгодна.
Кухар. Правда. Воно начебто справжня війна, де й руйнують, і ріжуть, і грабують, не від того, щоб трохи й і ґвалтувати, але різниться вона від усіх інших війн тим, що провадиться за віру, ясне діло. Погодьтеся, що вона будить і спрагу.
Священик (до матінки Кураж, показуючи на кухаря). Я намагався його втримати, але він каже, що ви його зачарували, він марить вами.
Кухар (запалює куценьку люльку). Мені хотілось лише дістати чарочку горілки з прекрасних рук, нічого більше. За це мене вже покарано: дорогою священик весь час кидав такі жарти, що я, мабуть, і досі червонію.
Матінка Кураж. І це духовна особа! Що ж, доведеться дати вам випити, бо ви, може статися, від нудьги ще причепитесь до мене з якимсь неподобством.
Священик. Це спокуса, сказав один двірський священик і піддався їй. (Ідучи, оглядається на Катрін). А це що за мила дівчина?
Матінка Кураж. Ця дівчина не така мила, як порядна.
Священик і кухар ідуть з матінкою Кураж за фургон. Катрін дивиться їм услід, потім лишає білизну і підходить до капелюшка. Піднімає його, сідає і взуває червоні черевички. Чути, як за фургоном матінка Кураж розмовляє зі священиком і кухарем про політику.
Оцим полякам тут, у Польщі, не слід було втручатись. Щоправда, наш король удерся до них із своїми людьми, кіньми та обозом. Але вони, замість додержувати миру, втрутились у свої власні справи і напали на короля, хоч його військо, вступивши сюди, не порушило спокою. Значить поляки самі зламали мир і вся кров упаде на їхні голови.
Священик. Наш король мав на меті лише свободу. Імператор усіх поневолив однаково, як поляків, так і німців, і королю доводиться їх визволяти.
Кухар. Так і є, ваша горілка предобра, ваше обличчя не обмануло мене. Але ми говоримо про короля, і тут я мушу сказати: та свобода, що він хотів запровадити в Німеччині, коштувала йому недешево. У Швеції він запровадив податок на сіль, а це великий тягар на плечі бідному люду. А потім йому ще доводилось ув´язнювати й четвертувати німців, бо вони не хотіли зректися свого рабства в імператора. Звісно, з тим, хто не хотів бути вільним, король не жартував. Спочатку він хотів захистити від лихих людей, надто від імператора, тільки Польщу, але, розохотившись, почав захищати всю Німеччину. А вона вчинила впертий опір. Отже, в нагороду за свою ласку і видатки добрий король дістав саму невдячність. Звичайно, він не занепав духом. Видатки він покрив податками, в народі знов пішло обурення, та йому дарма. Слово боже було за нього, і то вже добре. Бо якби не слово боже, пішли б поголоски, ніби він робить це все задля своєї користі. А так сумління у короля чисте, а це для нього головне.
Матінка Кураж. Зразу знати, що ви не швед. Якби ви були шведом, ви б не казали такого про нашого героя короля.
Священик. Зрештою, ви їсте його хліб.
К у х а р . Я не їм його хліба, я печу йому хліб.
Матінка Кураж. Подолати його не можна. Чому? Бо його люди вірять у нього. (Поважно). Великі пани кажуть, ніби вони ведуть війну лише заради страху божого, тільки за добрі та гарні діла. А як придивишся ближче — і вони зовсім не такі йолопи, а воюють заради свого зиску. Якби не зиск, то й маленькі люди, такі як я, також не хотіли б знати війни.
К у х а р. Це свята правда.
Священик. А вам, як голландцеві, корисно було б спочатку роздивитись, який прапор метляється тут, у Польщі, а вже потім висловлювати свою думку.
Матінка Кураж. Слава протестантству на віки вічні. За ваше здоров´я!
Катрін, надівши капелюшок, наслідує кокетливу ходу Іветги. Раптом лунають гарматні та рушничні постріли. Матінка Кураж, кухар і священик вибігають з-за фургона. В руках чоловіків — чарки. Прибігають інтендант і солдат. Вони кидаються до гармати і намагаються відтягти її вбік.
Що сталось? Дайте мені спершу зняти білизну, йолопи! (Намагається врятувати свою білизну).
Інтендант. Католики! Напад! Не знаю, чи пощастить нам утекти. (До солдата). Забери звідси гармату! (Біжить геть).
Кухар. Господи боже, мені треба до командувача. Кураж, днями я знов прийду, тоді побалакаємо. (Кидається геть).
Матінка Кураж. Стривайте, ви впустили люльку!
Кухар (здалека). Підберіть її! Вона мені потрібна.
Матінка Кураж. І треба ж, саме як ми почали трошки заробляти!
Священик. Що ж, піду і я. Звісно, коли вже ворог так близько, небезпечне діло. Блаженні миротворці, як то кажуть. Якби у мене був плащ, я б накинув його.
Матінка Кураж. Я не позичаю плащів, хоч би й задля чийогось порятунку. Мене вже навчило.
Священик. Але ж мені через мою віру найбільша небезпека загрожує!
Матінка Кураж (дістає йому плащ). Оце сама собі шкоджу. Тікайте ж!
Священик. Щиро дякую. Ви дуже щедрі. А може, мені краще лишитись тут? Бо коли я побіжу, то тільки в очі ворогові впаду.
Матінка Кураж (до солдата). Не чіпай гармати, йолопе! Хто тобі за це заплатить? Я візьму її в тебе на схов, бо ти через неї накладеш головою.
Солдат (тікаючи). Ви будете свідком, що я хотів її забрати.
Матінка Кураж. Засвідчу, присягаюсь. (Помічає дочку в капелюшку). Нащо тобі капелюшок цієї шльондри? Скинь зараз мені цю покришку! Чи ти з глузду з´їхала? Тепер, коли от-от прийде ворог? (Здирає капелюшка з голови Катрін). Хочеш, щоб вони помітили тебе і зробили повією? І черевички вона взула, ця божевільна! Скинь! (Хоче зірвати з неї черевички). Господи Ісусе, поможи мені! Пане священику, скажіть їй, щоб вона роззулася! Я зараз повернусь. (Біжить до фургона).
Іветта (заходить, пудрячись).