Маятник Фуко - Сторінка 37

Варто було стільки вчитися. Мені хочеться свіжої мамаї.

— Вона у холодильнику. Будь чемною дівчинкою, піди й принеси, я працюю.

— Якщо ти працюєш, то ти бджілка, а якщо ти бджілка, то поводься як годиться бджілці і сходи по мамаю.

— Мамая — це спокуса, тож нехай іде трутень. А як ні, то піду я, а ти читай.

— Ради Бога, тільки не це. Ненавиджу культуру білих людей. Піду я.

Ампаро пішла до кухоньки, а я провів її поглядом: мені подобалося жадати її, дивлячись на неї проти світла. А тим часом C.R. повернувся до Німеччини і, замість віддатися справі перетворення металів, що він вільно міг робити, зважаючи на його грандіозні знання, він вирішив присвятити себе духовній реформі. Він заснував Братство, вигадав магічну мову та письмо, які мали правити за основу для мудрості майбутніх братчиків.

— Ні, я забрудню книжку, дай мені просто до рота, ні — не дурій — о, отак. Боже, яка смачна мамая, розенкройцерська Мутті-я-я... А ти знаєш, що написане розенкройцерами у перші роки могло б освітити цілий світ, котрий жадібно прагнув істини?

— І що ж вони написали?

— Саме у цьому й штука, брошурка цього не каже, а залишає тебе зі слинкою в роті. Це така важлива річ, така важлива, що повинна залишатись у таємниці.

— От паразити.

— Ні, ні, ой, облиш. У кожному разі розенкройцери, зростаючи чисельно, вирішують розсипатися на всі чотири сторони світу, зобов'язавшись безкоштовно лікувати хворих, не носити одягу, по якому їх могли б упізнати, завжди зливатися з оточенням відповідно до звичаїв кожної країни, зустрічатися раз на рік і залишатись у підпіллі протягом ста років.

— Але пробач, яку ж реформу вони хотіли провести, якщо одна реформа тільки-но відбулася? Що ж тоді зробив Лютер, просто почухався?

— Та це ж відбувалося ще до протестантської реформи. Тут у примітці зазначено, що з уважного прочитання "Fama" та "Confessio" можна виснувати...

— Хто може виснувати?

— Хто може, той може. Не має значення хто. Розум, здоровий глузд... Гей, ти що? Ми тут говоримо про розенкройцерів, про серйозні речі...

— Дарма.

— Отож, як можна виснувати, Розенкройц народився 1378 року і помер 1484 року, у гарному віці ста шести років, і неважко здогадатися, що таємне братство немало причинилося до Реформації, яка у 1615 році святкувала свою столітню річницю. Тим більше, що у родовому гербі Лютера є троянда і хрест.

— Дуже винахідливо.

— Ти хотіла, щоб Лютер зобразив на своєму гербі палаючу жирафу або розтоплений годинник? Кожен є сином свого власного часу. Я зрозумів, чий я син, помовч, не перебивай мене, будь ласка. Десь близько 1604 року розенкройцери, відновлюючи частину свого таємного палацу чи замку, знаходять камінь із забитим у нього великим цвяхом. Вони витягують цей цвях, частина муру падає, з'являються двері, де великими літерами написано POST СХХ ANNOS РАТЕВО...

Я вже знав це з листа Бельбо, та все ж не міг не вигукнути:

— Боже мій...

— Що таке?

— Це схоже на один документ тамплієрів, який... Це історія, якої я тобі ніколи не розповідав, про одного полковника...

— Виходить, тамплієри наслідували розенкройцерів.

— Але ж тамплієри були раніше.

— Тоді розенкройцери наслідували тамплієрів.

— Без тебе я б нізащо не здогадався, кохання моє.

— Любий мій, тебе зурочив отой Альє. Ти звідусіль сподіваєшся одкровення.

— Я? Нічого я не сподіваюся!

— Тим краще, остерігайся опію для народів.

— El pueblo unido jamas sera vencido .

— Смійся, смійся. Розказуй далі, що ж там говорили ці телепні.

— Ці телепні всьому навчилися в Африці, хіба не знаєш?

— І, перебуваючи в Африці, вони вже почали нас пакувати і висилати сюди.

— Дякуй небесам. Ти могла б народитись у Преторії. — Я поцілував її і провадив: — Окрім дверей, вони виявили шестигранну і шестикутну гробницю, в чудесний спосіб освітлену штучним сонцем. Посередині — круглий вівтар, прикрашений численними гаслами та символами, типу NEQUAQUAM VACUUM ...

— Не ква ква? І підписано Каченя Дональд?

— Це латиною, хіба ти не розумієш? Це означає, що порожнечі немає.

— Тим краще, інакше знаєш, як було б жахливо.

— Ти б не увімкнула мені вентилятора, animula, vagula, blandula ?

— Та зараз же зима.

— Це для вас, у вашій півкулі навиворіт. Зараз липень, не сердься, увімкни вентилятор не тому, що я чоловік, а тому, що він із твого боку. Дякую. Отже, під вівтарем знаходять нетлінне тіло засновника. У руці він тримає Книгу І, переповнену безконечною мудрістю, на жаль, світ не може її пізнати — каже брошурка — бо інакше — брррр!

— Ой.

— На чому ж я зупинився? Брошурка закінчується обіцянкою величезного скарбу, який ще треба знайти, і надзвичайних сенсацій про взаємозв'язки між макрокосмом та мікрокосмом. Не думайте, що ми якісь там дешеві алхіміки і хочемо навчити вас виробляти золото. Це діло шахраїв, а ми хочемо більшого і цілимось вище, у всіх розуміннях. Ми поширюємо цю "Fama" у п'ятьох мовах, не кажучи вже про "Confessio", незабаром вони будуть на наших екранах. Очікуємо відповідей та думок від учених і невігласів. Пишіть нам, телефонуйте, повідомляйте ваші імена, ми подивимось, чи достойні ви бути втаємниченими у наші секрети, про які ми дали тільки блідий натяк. Sub umbra alarum tuarum Iehova.

— Це що?

— Це вираз завершення. Кінець ділу вінець. Загалом розенкройцерам, вважай, аж жижки трясуться, так вони хочуть розповісти про те, чого навчилися, і вони лише сподіваються знайти належного співрозмовника. Але жодного слова про те, що їм відомо.

— Як той тип, що його фото ми бачили у додатку до журналу в літаку: надішліть мені десять доларів, і я відкрию вам секрет, як стати мільйонерами.

— Але ж він не бреше. Він таки відкрив цей секрет. Як і я.

— Послухай, краще читай далі. У мене таке враження, що до сьогоднішнього вечора ти мене ніколи не бачив.

— Це завжди ніби вперше.

— Тим гірше. Я не можу довіряти першому-ліпшому. Як же це ти на них усіх натрапляєш? Спершу тамплієри, тоді розенкройцери, а от, приміром, Плеханова ти читав?

— Ні, я зачекаю років зі сто двадцять, щоб знайти його гробницю. Якщо Сталін не наказав загребти його в землю екскаваторами.

— Який ти дурень. Я пішла у душ.

30

І ось знамените братство Рози і Хреста заявляє, що по всьому світі розходяться маячні пророцтва. І справді, тільки-но з'явився той привид (хоча "Fama" та "Confessio" доводять, що це було просто вигадкою байдикуватих голів), він одразу викликав надію на всесвітню реформу і породив речі почасти смішні й абсурдні, а почасти неймовірні. А тим часом чесні і порядні люди різних країн виставили себе на глум і посміховисько, щоб відкрито стати на їхній захист або щоб мати змогу відкритися цим братчикам... через Соломонове Дзеркало або якимось іншим окультним способом.

Christoph von Besold (?), Додаток до Tonunaso Campanella,

Von der Spanischen Monarchy, 1623

Найкраще явилося згодом, і коли Ампаро повернулась, я вже був готовий поділитися з нею своїми відкриттями про незвичайні речі.

— Неймовірна історія! Ці брошури виходять у час, коли повсюди кишать подібні опуси, усі шукають оновлення, золотого віку, казкової країни духу. Один гортає магічні тексти, другий упріває коло жарівниць, працюючи над металами, ще інший намагається здобути владу над зірками, а дехто вигадує таємні абетки та універсальні мови. У Празі Рудольф II перетворює свій двір на алхімічну лабораторію, запрошує Коменського та Джона Ді, астролога англійського двору, який на декількох сторінках "Monas Ierogliphica" відкрив усі таємниці космосу, присягаюсь, саме так це називається, monas означає монада.

— Хіба я щось кажу?

— Лікарем Рудольфа II був той Міхаель Майєр, що написав книгу про візуальні та музичні емблеми "Atalanta Fugients", цілий ярмарок філософських яєць, драконів, які пожирають свій хвіст, сфінксів, тут і найясніше таємне число, і взагалі: будь-що є ієрогліфом чогось іншого. Розумієш, Галілей кидає камені з Пізанської вежі, Рішельє грає в монополію з половиною Європи, а тут усі метушаться з вибалушеними очима, намагаючись розшифрувати знаки світу: ну що ви мені розповідаєте, яке там вільне падіння, адже під ним (а точніше над ним) сховане щось зовсім інше. І знаєте що? Абракадабра! Торрічеллі конструював барометр, ці ж влаштовували балети, водограї та феєрверки в Hortus Palatinus у Гайдельбергу. А в цей час насувалася Тридцятилітня війна.

— Матуся Кураж, мабуть, аж стрибала з утіхи.

— Але й вони не лише розважалися. 1619 року палатинський курфюрст приймає корону Богемії, гадаю, тому, що йому до смерті кортить панувати над магічним містом Прагою, але через рік Габсбурги на Білій Горі беруть його в зашморг, у Празі відбувається різанина протестантів, Коменському спалюють дім, бібліотеку, вбивають його дружину й сина, він поневіряється від двору до двору, всюди правлячи, якою великою і багатонадійною була ідея розенкройцерів.

— Що ж йому, бідоласі, ще було робити, утішатись барометром? Але даруй мені, ти ж знаєш, що ми, жінки, не вхоплюємо всього так швидко, як ви: хто ж написав ці брошури?

— Найсмішніше те, що ми цього не знаємо. Дай мені подумати — почухай мені мій Rosenkreuz, тобто між лопатками, ні, вище, трохи лівіше, авжеж, отут. Отож у тодішньому німецькому середовищі подибуємо неймовірних персонажів. Приміром, Симон Студіон, який написав "Naometria", окультний трактат про виміри Соломонового Храму, чи Гайнріх Кунрат, який написав "Amphitheatrum sapientiae aeternae", твір, сповнений пов'язаних з єврейською абеткою алегорій та кабалістичних лабіринтів, які, очевидно, дали натхнення авторам "Fama". Всі вони, ясна річ, були учасниками одного з численних таємних гуртків утопістів християнського відродження. Громадська думка твердить, що автор — такий собі Йоганн Валентин Андреа, адже наступного року він опублікував "Хімічні зашлюбини Хрістіана Розенкройца", але цей твір він написав замолоду, отже ідея розенкройцерів варилася у нього в голові вже віддавна. Але, окрім нього, в Тюбінгені були й інші ентузіасти, що мріяли про республіку Христианополь, можливо, вони об'єдналися. Та видається, що вони написали це задля жарту, розважаючись, насправді й гадки не маючи, що навколо цього зчиниться такий гармидер. Андреа все життя потім присягатиметься, що то не він написав ці брошури і що в будь-якому разі то був просто lusus, ludibrium , звичайна бравура.