Маятник Фуко - Сторінка 89

То були єзуїти.

88

Барон фон Гунд, шевальє Рамзей... і багато з тих, хто заснував ступені в цих обрядах, діяли за інструкціями Генерала Єзуїтів... Тамплієрство — це Єзуїтство.

Лист Шарля Сотерана до мадам Блаватської, 32 А & P.R 94

Memphis, K.R. d, K. Kadosh, M.M. 104, Eng. etc.;

Утаємничений Англійського Братства Рози і Хреста

та інших таємних товариств, 11.1.1877;

з Isis Unveiled, 1877, II, p. 390

Ми натрапляли на них надто часто, ще з часів перших маніфестів Рози і Хреста. Ще 1620 року в Німеччині з'являється Rosa Jesuitica, де нагадується, що символізм троянди був католицьким і марійським ще до того, як став розенкройцерським, і натякається, що ці два ордени мають бути солідарними, а Роза і Хрест — то лише одне з формулювань єзуїтської містики для вжитку німецької людності часів Реформації.

Я пам'ятав Салонові слова про ворожість, з якою отець Кірхер ганьбив розенкройцерів, ганьбив саме тоді, коли говорив про надра земної кулі.

— Отець Кірхер, — мовив я, — центральний персонаж у цій історії. Чому ця людина, яка стільки разів виявляла свій хист до спостереження і смак до експериментування, потім заперечила свої нечисленні слушні думки, розкидані на тисячах сторінок, переповнених неймовірними гіпотезами? Він листувався з найкращими англійськими вченими, і зрештою в кожній зі своїх книг він користається з типових розенкройцерських тем, ніби щоб заперечити їх, а насправді щоб засвоїти і запропонувати свою, контрреформаторську версію. У першому виданні "Fama" цей добродій Газельмайєр, засуджений єзуїтами на каторгу за свої реформаторські ідеї, з усієї сили доводить, що справжніми і достойними єзуїтами є вони, розенкройцери. Чудово, а Кірхер пише свої тридцять з лишком томів, аби натякнути, що справжніми і достойними розенкройцерами є вони, єзуїти. Єзуїти намагаються накласти лапу на План. І він, отець Кірхер, береться вивчати маятники і таки вивчає їх, хоча на свій лад, вигадуючи байку про планетарний годинник, який нібито потрібен, щоб знати точну годину в усіх осідках Товариства Ісуса, розкиданих по світі.

— А звідки єзуїти знали про існування Плану, якщо тамплієри дали себе повбивати, аби тільки не признатися? — питав Діоталлеві. Відповідь, що єзуїти завжди знають більше за самого диявола, нас не задовольняла. Ми прагнули глибшого пояснення.

* * *

Дуже швидко ми це з'ясували. Знову Гійом Постель. Гортаючи історію єзуїтів Кретіно-Жолі (скільки ми нареготалися з цього злощасного імені), ми виявили, що 1544 року Постель у полоні своїх містичних поривів, своєї спраги духовного відродження, відвідав у Римі Ігнатія Лойолу. Ігнатій прийняв його з ентузіазмом, але Постель не зумів відмовитися від маніакальних ідей, від своїх кабалізмів, від свого екуменізму, а єзуїтам ці речі були явно не до смаку, а найменше їм подобалася його найманіакальніша ідея, від якої Постель не хотів відступитися ні на крок, — що Царем Світу повинен бути король Франції. Ігнатій був святим, але він був ще й іспанець.

Отак у певний момент між ними дійшло до розриву, і Постель покинув єзуїтів — або ж єзуїти випхнули його за двері. Але якщо Постель був єзуїтом, нехай навіть недовго, він мусив звіритися про свою місію святому Ігнатієві — якому він дав обітницю послуху perinde ас cadaver . "Любий Ігнатію, — сказав він, мабуть, йому, — знай, що, приймаючи мене, ти приймаєш також секрет Плану тамплієрів, чиїм представником від Франції є моя скромна особа, ба більше, всі ми очікуємо третьої столітньої зустрічі 1584 року, чому б нам не очікувати її ad majorem Dei gloriam" .

Таким чином єзуїти через Постеля, завдяки хвилині його слабкості, дізналися про секрет тамплієрів. Секрет такого штибу належить використати. Святий Ігнатій переходить у вічне блаженство, але його наступники насторожі і не спускають Постеля з ока. Вони хочуть знати, з ким він зустрінеться того віщого 1584 року. Але, на жаль, Постель помирає раніше, і нічого не дає навіть те, що — як запевняло одне з наших джерел — біля його смертельної постелі був присутній якийсь невідомий єзуїт. Єзуїти не взнали, хто його наступник.

— Даруйте, Казобоне, — сказав Бельбо, — тут щось не грає. Якщо справи стояли саме так, єзуїти не могли знати, що зустріч 1584 року не відбулася.

— Однак не треба забувати, — зауважив Діоталлеві, — що, коли невірні не брешуть, ці єзуїти були залізні хлопці і не давали так легко обкрутити себе навколо пальця.

— Хм, щодо цього, — ввернув Бельбо, — то один єзуїт може з'їсти двох тамплієрів на сніданок і ще двох на вечерю. їх також розпускали, і не раз, і до цього докладали зусиль уряди всієї Європи, однак вони й досі з нами.

Треба було залізти в шкуру єзуїта. Що зробив би єзуїт, якби Постель вислизнув у нього з рук? У мене одразу з'явилась ідея, але така диявольська, що навіть наші дияволісти, подумав я, її не перетравлять: розенкройцери — вигадка єзуїтів!

— Коли помер Постель, — запропонував я, — єзуїти — адже вони хитруни! — математично передбачили цю плутанину з календарями і вирішили взяти ініціативу до своїх рук. Вони організовують розенкройцерську містифікацію, точно вираховуючи, до чого все це призведе. Серед багатьох ентузіастів, які спіймалися на гачок, засвічується, заскочений зненацька, і хтось із автентичних осередків. У цьому разі можна уявити собі Беконову лють: Флудде, телепню, чи не міг би ти потримати язика за зубами? Але ж, віконте, My Lord, здавалося, ніби вони з наших... Дурню, хіба тебе не вчили не довіряти папістам? Це тебе треба було спалити, а не того бідолаху Ноля!

— Але тоді, — мовив Бельбо, — чому, коли розенкройцери перебралися до Франції, єзуїти чи ті католицькі полемісти, що працювали на них, накидаються на них як на єретиків та одержимих бісом?

— Ви ж не твердитимете, що єзуїти діють прямолінійно, які ж із них тоді були б єзуїти?

Ми ще довго сварилися з приводу моєї пропозиції, нарешті вирішили, за спільною згодою, що початкова гіпотеза краща: розенкройцери були принадою, кинутою французам беконівцями та німцями. Та щойно з'явилися маніфести, єзуїти відразу зрозуміли що до чого. І відразу втрутились у гру, аби переплутати карти. Метою єзуїтів було, очевидно, перешкодити возз'єднанню англійської та німецької груп із французькою, і тут годився будь-який, навіть найпідліший удар.

А тим часом вони збирали факти, нагромаджували інформацію і зосереджували її... де саме? В Абулафії, пожартував Бельбо. Але Діоталлеві, який тим часом і собі озброївся фактами, сказав, що це зовсім не жарт. Єзуїти, безперечно, конструювали величезну, надзвичайно потужну обчислювальну машину, яка мала зробити висновок з мішанини всіх тих клаптів правди та брехні, які вони терпляче нагромаджували протягом століть.

— Єзуїти, — мовив Діоталлеві, — зрозуміли те, чого не збагнули ані бідолашні старі тамплієри з Провена, ані беконівське крило, тобто, що карту можна відтворити комбінаторним шляхом, а це означає, за допомогою засобів, що були прототипом сучасних електронних мізків! Єзуїти перші винайшли Абулафію! Отець Кірхер перечитав усі трактати про комбінаторне мистецтво, від Лулла і далі. І погляньте, що він опублікував у своєму "Ars Magna Sciendi"...

— Мені це нагадує взірець для плетіння дротами, — сказав Бельбо.

— Ні, панове, це всі можливі комбінації з п елементів. Факторіальне обчислення, взяте з Сефер Йєціра . Обчислення комбінацій та перестановок — сама суть Темури !

У цьому не могло бути сумнівів. Одна річ — зрозуміти туманний Флудців проект знайти карту, виходячи з полярної проекції, і зовсім інша — знати, скільки спроб для цього треба зробити, і зуміти здійснити їх усі, аби дійти оптимального розв'язання. А насамперед, одна річ — створити абстрактну модель можливих комбінацій, і зовсім інша — вигадати машину, яка могла б їх здійснити. І ось Кірхер, а також його учень Шотт проектують механічні пристрої, механізми з перфорованими картами, комп'ютери ante litteram . На основі двійкової системи. Кабала, застосована до модерної механіки.

IBM: Iesus Babbage Mundi, Iesum Binarium Magnificamur. AMDG: Ad Maiorem Dei Gloriam? Аж ніяк! Ars Magna, Digitale Gaudium! IHS: Iesus Hardware & Software !

89

У найгустіших надрах пітьми утворилося суспільство нових істот, які знаються між собою, ніколи не бачившись, розуміються, ніколи не розмовлявши, допомагають один одному, не бувши друзями... Це суспільство взяло від єзуїтського режиму сліпий послух, від масонства — випробування та зовнішні церемонії, від тамплієрів — викликання підземних духів та неймовірну сміливість... Можливо, граф Сен-Жермен не просто наслідував Гійома Постеля, якому була властива манія вважати себе старішим, ніж він був насправді?

Marquis de buchet. Essai sur la secte des illuminés,

Paris, 1789, V та XII

Єзуїти зрозуміли, що коли є потреба викликати замішання у лавах супротивника, нема нічого кращого, як створити таємні секти, виждати, поки небезпечні ентузіасти спіймаються на гачок, а відтак усіх їх заарештувати. Точніше, якщо ти боїшся змови, організуй її сам, і тоді всі ті, хто схильний брати в ній участь, потраплять під твій контроль.

Я пам'ятав, що Альє дуже стримано відгукувався про Рамзея, першого, хто налагодив прямий зв'язок між масонством та тамплієрами, натякаючи, що він пов'язаний з церковними колами. Справді, ще Вольтер викривав Рамзея як людину єзуїтів. На народження англійського масонства єзуїти відповіли із Франції шотландським неотамплієрством.

Це давало змогу зрозуміти, навіщо 1789 року якийсь маркіз де Люше у відповідь на ці інтриги анонімно написав знамените "Essai sur la secte des illuminés" , де він сипле вогнем на просвітлених усіх мастей, чи то Баварії чи якихось інших, на анархічних антиклерикалів та містичних неотамплієрів і кидає на ту саму купу (неймовірно, як усі шматки нашої мозаїки поступовим і чудесним чином ставали на свої місця!) навіть павликіан, не кажучи вже про Постеля та Сен-Жермена. Він скаржиться, що ці форми тамплієрського містицизму кинули тінь на масонство, яке, натомість, було товариством достойних і чесних людей.

Беконівці вигадали масонство, як "Rick's Ваr" у Касабланці, а єзуїтське неотамплієрство зводило їхній винахід нанівець, тож для знищення всіх груп, які не належали до беконівського крила, був найнятий Люше.

Тут ми, однак, мали врахувати інше запитання, що з ним бідолашний Альє не міг дати собі ради.