Маятник Фуко - Сторінка 90

Чому за сім років перед тим, як на сцені з'явився маркіз де Люше, де Местр, агент єзуїтів, подався до Вільгельмсбада, сіючи незгоду поміж неотамплієрів?

— Неотамплієрство було придатне для першої половини вісімнадцятого століття, — говорив Бельбо, — і цілком непридатне для кінця століття, найперше тому, що ним заволоділи революціонери, для яких однаково годилися і Богиня Розуму, і Найвища Істота, аби лиш мати змогу відтяти голову королю, дивись Каліостро, а з іншого боку — тому, що в Німеччині туди встромили носа німецькі князі, надто Фрідріх Прусський, чиї цілі, звичайно, не збігалися з цілями єзуїтів. Коли містичне неотамплієрство, хоч би хто там його вигадав, почало створювати речі на кшталт Чарівної флейти, природно, що люди Лойоли вирішили його позбутися. Це як у фінансових справах — ти купуєш якусь фірму, використовуєш її, тоді ліквідовуєш, оголошуєш банкрутство і знову інвестуєш її капітал, усе залежить від загальної стратегії, і тебе не обходить, що станеться зі сторожем. Або як зі старою машиною: коли вона перестає їздити, ти здаєш її на металобрухт.

90

У справжньому масонському кодексі не знайти іншого Бога, крім Бога Мані. Це Бог масона-кабаліста, стародавніх розенкройцерів: це Бог масона-мартиніста... З іншого боку, всі ті ганебні справи, які приписують тамплієрам, приписувались також маніхеям.

Abbé Barruel. Mémoires pour servir a l'histoire du jacobinisme,

Hamburg, 1798, 2, XIII

Стратегія єзуїтів стала нам зрозумілою, коли ми виявили отця Барруеля. Між 1797-м та 1798 роками, у відповідь на французьку революцію, він пише свої "Mémoires pour servir a l'histoire du jacobinisme" , справжнісінький бульварний роман, який починається — з чого б ви думали? — з тамплієрів. Після спалення Моле вони перебудовуються в таємне товариство, аби знищити монархію та папство і створити світову республіку. У вісімнадцятому столітті вони заволоділи фрімасонством, яке стало їхнім знаряддям. 1763 року вони створили літературну академію, що складалася з Вольтера, Тюрго, Кондорсе, Дідро та Д'Аламбера і збиралася у домі барона Гольбаха; відтак, поступово снуючи змову, 1776 року вони породили якобінців, які, зрештою, були маріонетками в руках справжніх верховод, Просвітлених Баварії — царевбивців за покликанням.

Нема мови про металобрухт. Розколовши масонство за допомогою Рамзея на дві частини, єзуїти знову його об'єднали, аби розбити лобовим ударом.

* * *

Книга Барруеля справила певне враження; і справді, у французьких Національних архівах зберігаються принаймні два рапорти поліції про підпільні секти, складені на вимогу Наполеона. Ці рапорти написані якимось Шарлем де Беркгаймом, що — як це роблять усі таємні служби, черпаючи секретну інформацію з уже опублікованих матеріалів — не зміг вигадати нічого кращого, ніж списати їх із книги маркіза де Люше, а відтак — із книги Барруеля.

Ознайомившись із цими моторошними описами товариства Просвітлених та недвозначним викриттям директорії Невідомих Зверхників, здатних панувати над світом, Наполеон не вагається: він вирішив пристати до них. Наказавши призначити свого брата Жозефа великим магістром Великого Сходу, він, як твердить багато джерел, сам налагодив зв'язки з масонами, а за іншими джерелами — навіть став їхнім високим достойником. Однак не ясно, котрого обряду. Можливо — із завбачливості — всіх.

Що було відомо Наполеонові, ми не знали, але не забували й про те, що він провів певний час у Єгипті і напевно бесідував у тіні пірамід із якимись мудрецями (тут навіть дитина зрозуміла б, що славнозвісні сорок століть, які дивляться на нього, були прозорим натяком на Герметичне Одкровення).

Мабуть, відомо йому було чимало, адже 1806 року він скликав асамблею французьких євреїв. Офіційні причини банальні: намагання зменшити лихварство, забезпечити собі вірність юдейської меншини, знайти нові джерела фінансування... Але це не пояснює, чому Наполеон вирішив назвати цю асамблею Великим Синедріоном, що наводить на думку про вплив Зверхників, більш чи менш Невідомих. Цілком очевидно, що хитрий корсиканець знайшов представників єрусалимського крила і намагався звести докупи різні розкидані групи.

— Не випадково 1808 року війська маршала Нея опинилися в Томарі. Ви схоплюєте зв'язок?

— Ми тільки це й робимо.

— Тоді Наполеон, готуючись до війни з Англією, мав у своїх руках майже всі європейські центри, а через французьких євреїв — також єрусалимців. Чого йому ще бракувало?

— Павликіан.

— Саме так! А ми ще не вирішили, куди вони поділися. Однак нам підказує це Наполеон, який вирушив шукати їх саме там, де їх і слід було шукати, — в Росію.

* * *

Захряснувши на століття у слов'янському регіоні, павликіани, певна річ, реорганізувалися під марками розмаїтих російських містичних угруповань. Одним із впливових радників Олександра І був князь Голіцин, пов'язаний із деякими сектами мартиністського напряму. А кого ми виявляємо в Росії за добрих дванадцять років до Наполеона у ролі повноважного посла герцогів Савойських із завданням нав'язати стосунки з містичними гуртками Санкг-Петербурґа? Де Местра.

На той час він уже втратив усяку довіру до будь-якої організації Просвітлених, вони були для нього все одно, що просвітники, на яких лежала відповідальність за криваву купіль революції. Тоді він справді говорив, майже дослівно повторюючи Барруеля, про сатанічну секту, яка хоче завоювати світ, і мав на увазі, очевидно, Наполеона. Отож якщо наш великий реакціонер мав на меті перетягти на свій бік мартиністські групи, то це тому, що він виразно відчув: хоч вони й черпали з тих самих джерел, що й французьке та німецьке неотамплієрство, а все ж були вираженням єдиної ще не зіпсованої західним способом мислення групи — павликіан.

Одначе план де Местра, з усього видно, не вдався. 1816 року єзуїтів вигнали з Петербурга, і де Местр повертається до Турина.

— Гаразд, — сказав Діоталлеві, — ми знайшли павликіан. Облишмо Наполеона, якому, видно, не вдалося здійснити свого наміру, інакше, опинившись на острові Святої Єлени, він, ляснувши пальцями, примусив би тремтіти своїх супротивників. Що ж відбулося тоді серед всього цього люду? У мене аж тріскається голова.

— У половини з них вона направду тріснула, — відказав Бельбо.

91

Як же добре ви викрили всі ці пекельні секти, що готують шлях антихристові... Однак серед них є одна секта, якої ви тільки ледь торкнулися.

Лист капітана Сімоніні до Барруеля,

з La civilia cattolica, 21.10.1882

Хід Наполеона щодо євреїв викликав зміну курсу єзуїтів. "Mémoires" Барруеля не містили жодного натяку на євреїв. Але 1806 року Барруель отримує листа від якогось капітана Сімоніні, який нагадував йому, що і Мані, і Гірський Старець були євреї, що масонство заснували євреї, і що євреї проникли у всі, які тільки є, таємні товариства.

Лист Сімоніні, вправно пущений в обіг у Парижі, поставив у складне становище Наполеона, який тільки-но зайшов у контакт із Великим Синедріоном. Цей контакт, певно, стурбував і павликіан, адже в ті роки Священний Синод Московської православної церкви проголосив: "Наполеон сьогодні має на меті об'єднати всіх євреїв, яких Божий гнів розкидав по цілій землі, закликати їх повалити Христову церкву і проголосити Наполеона істинним Месією".

Добрий Барруель погоджується з ідеєю, що змова не просто масонська, а юдейсько-масонська. Між іншим, ідея цієї сатанічної змови була зручним засобом напасти на нового ворога, тобто на Високу Вендету Карбонаріїв, а отже на антиклерикальних батьків Рісорджіменто, від Мадзіні до Гарібальді.

— Але ж усе це діялося на початку дев'ятнадцятого століття, — сказав Діоталлеві. — А великий антисемітський наступ почався наприкінці століття, з опублікуванням "Протоколів мудреців Сіону". І "Протоколи" ці з'явилися в російському регіоні. Отже, це — ініціатива павликіан.

— Ще б пак, — підхопив Бельбо. — Нема сумнівів, що тут єрусалимська група поділилась на три гілки. Перша через іспанських та провансальських кабалістів стала натхненником неотамплієрського крила, другу поглинуло беконівське крило, і її прибічники стали вченими та банкірами. Саме на них накидаються єзуїти. Але є ще й третя гілка, яка формувалася в Росії. Велика частина російських євреїв — дрібні крамарі й лихварі, отже на них криво дивилися бідні селяни; а інша їх частина — оскільки єврейська культура є культурою Книги і всі євреї вміють читати і писати — поповнювала ряди ліберальної та революційної інтелігенції. Павликіани, які були містиками, реакціонерами, нерозривно пов'язаними з феодалами, проникали у двір. Очевидно, що між ними та єрусалимцями не могло бути нічого спільного. Отже вони були зацікавлені дискредитувати євреїв, а через них — цього вони навчилися від єзуїтів — поставити у скрутне становище своїх зовнішніх супротивників, як неотамплієрів, так і беконівців.

92

Не може бути жодного сумніву. Зі всією могутністю та грізністю сатани царство переможного Царя Ізраїлю підходить до нашого неоновленого світу; до престолу всесвітньої влади наближається Цар, народжений із крові Сіону, антихрист.

Сергій Нілус. Епілог до "Протоколів"

Думка Бельбо була прийнятна. Нам лишалося з'ясувати, як "Протоколи" потрапили до Росії.

Папю, один із найвпливовіших мартиністів кінця століття, заворожив Миколу II під час його візиту до Парижа, відтак подався до Москви, захопивши з собою якогось Філіпа, тобто Філіпа Нізьє Ансельма Вашо. Одержимий дияволом у шість років, зцілитель у тринадцять, цей ліонський гіпнотизер зачарував як Миколу II, так і його істеричну дружину. Філіп був запрошений до двору і настановлений лікарем Петербурзької військової академії, генералом та статським радником.

Тоді супротивники Філіпа вирішили протиставити йому таку саму харизматичну постать, яка б захистила його престиж. І знаходять Нілуса.

Нілус був мандрівним ченцем, який мандрував (що ж йому було ще робити?) лісами у рясі, хизуючись довгою бородою пророка, двома дружинами, донечкою та помічницею, чи, може, полюбовницею, які ловили кожне слово з його вуст. Напівгуру, з тих, що наприкінці тікають із зібраними пожертвами, напівпустельник, з тих, що волають про близький кінець світу. І справді, його причепливою ідеєю були інтриги антихриста.

План Нілусових покровителів полягав у тому, щоб висвятити його на попа, аби потім він, пошлюбивши (одною дружиною більше чи менше) Олену Олександрівну Озерову, фрейліну цариці, став сповідником імператорського подружжя.

— Я людина мирна, — сказав Бельбо, — але починаю підозрювати, що вигублення сім'ї Романових було дератизаційною операцією.

Словом, у певну мить Філіпові прихильники обвинуватили Нілуса в розпусті, і Господь знає, що вони таки мали рацію.