Медея - Сторінка 4
- Евріпід -
[88]
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа 1
Щасливе в віках Ерехтеєве плем'я,
825] Діти блаженних богів, що живить вас
Священна земля непочата розкішним
Плодом своїм — мудрістю славною,
й ви величаєтесь нею
830] У світлосяйнім промінні, де дев'ять
Муз Піерід непорочних явила на світ
Гармонія золотокоса.
Антистрофа 1
835] Водою з Кефісових хвиль кришталевих
Зрошує, кажуть, Кіпріда цю землю
І ніжним її вітерцем обвіває,
840] Вінки запашні із рожевого
Квіту вплітаючи в коси,
Пишно розпущені,
Й мудрісті друзів
Нам посилає — крилатих кохання богів —
845] У всьому соратників наших.
Строфа 2
Як, місто священних річок,
Край, що не раз давав
Вірний захист друзям,
Тебе, дітовбивцю, прийме,
850] Не гідну між чистих бути?
Подумай про весь цей жах,
Подумай, кого вбиваєш!
Навколішках всі ми тебе
Благаємо — не губи
855] Діток безневинних.
Антистрофа 2
Де візьме зухвальства твій дух,
Як посягне рука.
В серце власним дітям
Удар спрямувать жахливий,
860] І як їм увічі глянеш?
Чи, смерть несучи, й сльози
Не зрониш? О ні, не зможеш
Безжалісну руку втопить [89]
В крові діточок твоїх,
865] Що молять пощади.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
ЯСОН
(виходить з палацу)
Ось я прийшов на заклик твій. Хоч ти
На мене й дивишся вороже, радий я
Дізнатись, чим ще можу догодить тобі.
МЕДЕЯ
Пробач мені, Ясоне, все, що досі я
870] Наговорила. Не суди й гарячності
Моєї — за кохання, що єднало нас.
Подумала я — й лаю вже саму себе;
Чого б, нещасна, сердилась я й гнівалась
На тих, хто в добрій допоміг пораді нам,
875] Чого б на владців краю цього дихала
Ворожістю й на мужа, що для нашого ж
Добра взяв владарівну, щоб діткам моїм
Братів державних дати? Чи не час мені
Свій гнів спинить? Чи ж не боги сприяють нам?
880] Нема діток і в мене. Чи забула я,
Що в чужині, вигнанні, і без друзів ми?
Це зваживши, збагнула — нерозсудлива,
Як піддалась безглуздо свому гніву я!
Тепер хвалю тебе я, був розважний ти,
885] Нам те родство надавши, я ж дурна-таки, —
Було б мені в тих задумах сприять тобі,
З тобою разом готувать весілля те.
Й радіть, що твоїй жінці слугуватиму.
Та що тут говорити — всі жінки такі.
890] Тобі ж не слід нас у лихім наслідувать
Й на глупство нам відповідать глупотою.
Та менше з тим, я визнаю — дурна тоді
Була я і нарешті схаменулася.
(Звертаючись у бік палацу).
Гей, дітки, вийдіть з дому, любі дітоньки,
895] Мерщій сюди, озвіться й привітайтеся
Із татком нашим і змініть на любощі
Колишню зваду так же, як і матінка.
Вже мир настав між нами, гнів минувся вже!
(Підходять діти із своїм доглядачем).
Рук доторкніться таткових!
(Діти простягають до тата свої рученятка).
(До себе). [90]
Ой лишенько!
900] Тож горе потайне з думок не йде ніяк…
Чи довго ще вам жити, дітки, й рученьки
Ці простягати? Ох, моя недоленько!
Готова я ридати, страху сповнена…
(Схаменувшись).
Тепер, коли ми з батьком помирилися,
905] Не можу сліз гірких на лицях стримати.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
І в нас з очей пекучі сльози ринули.
Коли б тут лиха гіршого не сталося.
ЯСОН
Це добре, жінко, та не ганю й давнього.
Жона, звичайно, гнівна, якщо муж собі
910] На стороні десь горнеться до іншої.
Але змінила думку ти до кращого,
І хоч не зразу, а збагнула, що для нас
На користь — так і слід жоні розсудливій.
(Звертаючись до дітей).
То знайте ж, дітки, — тато не забув про вас.
915] А щиро дбав із поміччю богівською.
Колись, я певен, на землі корінфській ви,
З братами поруч, поміж перших будете.
То підростайте ж! За все інше дбатиме
Ваш батько й хто з-поміж богів зласкавиться.
920] Я хочу вас побачити змужнілими
І підступів ворожих переможцями.
(До Медеї).
Чого ж ти знову слізьми умиваєшся
Й, лице від мене одвернувши білеє,
Моєї мови так нерадо слухаєш?
МЕДЕЯ
(намагаючись себе опанувати)
925] Та ні, нічого… Про діток я думала.
ЯСОН
Спокійна будь! Про долю їх подбаю я.
МЕДЕЯ
Авжеж. Чи можу я тобі не вірити!
Але ж я квола жінка і до сліз тонка.
ЯСОН
Чого ж ти, бідна, так діток оплакуєш? [91]
МЕДЕЯ
930] Я ж їх родила. Як бажав ти щастя їм,
Мене взяв острах, чи воно ж так збудеться?
(Цілком заспокоївшись).
Отож про що я мала попросить тебе,
Одне ти знаєш, вислухай і друге ще.
Коли мене державці хочуть вислати
935] 3 країни, то й для мене, мабуть, краще це,
Щоб ні тобі не бути перешкодою,
Ні владарям, коли їм осоружна я, —
Піду з країни цеї я вигнанкою,
Лиш діти під твоїм зростали б доглядом, —
940] Проси Креонта, щоб не гнав з країни їх.
ЯСОН
Не знаю, чи послухає, та спробую.
МЕДЕЯ
Скажи й дружині, щоб благала батечка
Свого — не виганяти з цього краю їх.
ЯСОН
Гаразд, я певен, що її умовлю я.
МЕДЕЯ
945] Якщо жіноче серце в неї в грудях є,
В важкій цій справі я й допоможу тобі —
Через діток дарунки їй такі пошлю —
Одіння тонкоткане й золотий вінок —
Що в цілім світі не знайти коштовніших,
950] Це запевняю сміло.
(До своїх служниць).
Хай із вас котра
Вбрання те якнайшвидше принесе сюди.
(До Ясона).
Стократ вона щаслива, мужем маючи
Тебе, з усіх чоловіків найкращого,
Та ще й вбранням прикрашена, що Геліос,
955] Мій дід, своїм потомкам дарував колись.
(Служниця приносить коштовні шати, які Медея
передає дітям).
Беріть же в руки це убрання, дітоньки,
І віднесіть щасливій владарівні тій, —
За ці дари догани не почуєте.
ЯСОН
Навіщо, нерозумна, це даруєш ти?
960] Чи владарям бракує шат у домі їх, [92]
Чи золота бракує? Збережи це все.
Якщо я в жінки варт чого, то певна будь —
Моє вартніше слово, ніж скарби оці.
МЕДЕЯ
965] Ні, кажуть, подарунки і богам лестять,
Від тисяч слів дорожче людям золото.
їй доля служить, їй сприяє й бог тепер,
Владарці юній, вигнання ж дітей — життям,
Не золотом готова відвернути я.
(До дітей).
Ідіть же, дітки, у розкішний дім оцей, —
970] Нову дружину батькову й володарку
Мою благайте, щоб не виганяли вас;
Віддайте їй убрання й постарайтеся
У власні руки, їй самій, віддать його,
Ідіть же швидше і приносьте матері
975] Вість добру, що її бажання здійснене.
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа 1
Нема вже надій на рятунок вам, діти!
Ні, нема! Чекає вас смерть неминуча.
Прийме в дар пов'язку злотисту царівна,
Прийме згубу свою, сердешна,
980] І на коси русяві
Покладе оздобу смертну
Власними руками.
Антистрофа 1
Спокусить її пишноткане одіння,
І вінець оздобить її злотосяйний,
985] Та в підземній тьмі не до шат їй весільних!
Смертній долі вона, сердешна,
Упаде в тенета,
І жахливої недолі
їй не врятуватись.
Строфа 2
990] А ти, новоженче злощасний,
Бідний зятю царський!
Чи не бачиш, як сам
Ти готуєш загибель своїм діточкам [93]
І смерть нареченій своїй?
995] Де ж, безталанний, де дні щасливі!
Антистрофа 2
Твоє я оплакую горе,
Бідна матінко ти,
Що із світу сама
Завзялася бездольних звести діточок
1000] Тому, що зрадливий твій муж
Іншу привів на постелю шлюбну.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
ВИХОВАТЕЛЬ
Не йти в заслання, господине, діточкам:
Охоче владарівна молода твої
Взяла дарунки, — з дітьми вже замирення!
Ой-ой!
1005] Чого ж ти не радієш, а стривожилась?
Чому, лице від мене одвертаючи,
Моєї мови так нерадо слухаєш?
МЕДЕЯ
Ой горе!
ВИХОВАТЕЛЬ
До новини моєї не пасує це.
МЕДЕЯ
Ой горе, горе!
ВИХОВАТЕЛЬ
Може, несвідомо я
1010] Біду звістив, про добре сповіщаючи?
МЕДЕЯ
Звістив, що мав звістити, — не корю тебе.
ВИХОВАТЕЛЬ
Чого ж ти очі опустила й плачеш так?
МЕДЕЯ
Бо й є чого, дідуню: це боги мені
Вчинили так, а з ними й нерозумна я.
ВИХОВАТЕЛЬ
1015] Спокійна будь! Ще до діток повернешся. [94]
МЕДЕЯ
Раніш, нещасна, іншим дам вернутися.
ВИХОВАТЕЛЬ
Хіба ж одна ти з дітьми розлучаєшся?
Слід терпеливо людям лихо зносити.
МЕДЕЯ
Так і зроблю я. Йди ж додому й діточкам
1020] Все приготуй, що про. всяк день потрібно їм.
Вихователь виходить.
Ох діти, діти! Є для вас і край, і дім,
Де доведеться повсякденно жити вам
Без матінки своєї безталанної!
А я піду на чужину, вигнанниця, —
1025] Вже вас мені щасливими не бачити,
Дружини, і весілля, й ложа шлюбного
Не прибирать і не світити факелів…
Ой гірко я за гордощі караюся!
Даремно-бо я, дітки, годувала вас,
1030] Даремно вас у муках породила я
І знемагала тяжко, вас плекаючи.
А як від вас, нещасна, сподівалась я,
Що ви мене й у старості доглянете,
А вмру — як слід мене ви поховаєте
1035] На заздрість людям. А тепер — пропали ті
Солодкі сподівання! В тузі й смуткові
Без вас тепер я віку доживатиму,
Вже вам своєї матінки не бачити
Повік, у інше-бо життя ввійдете ви.
(Замислюється. До дітей, що усміхаються).
1040] Ой, ой! Чого на мене так ви дивитесь?
То ви ж востаннє, дітки, усміхаєтесь!
(До хору жінок).
Ах, що робити! Як в ці очі яснії
Я, сестри, гляну — серце розривається.
Ні, я не зможу! Хай всі гинуть задуми, —
1045] Я заберу з собою діточок своїх!
Невже, щоб горем засмутити батька їх,
Самій собі я вдвоє більших мук завдам?
Нізащо! Хай же всі загинуть задуми!
(По тяжкому роздумі).
Та що це я? Стать людям посміховищем,
1050] Своїх лишивши ворогів безкарними?
Ні, зважуся. Яка ж я боягузлива,
Що полохливим піддаюсь думкам оцим!
Ідіть додому, дітки. [95]
Діти виходять.
А як совісно
Кому моєї жертви бути свідками —
1055] Теж може йти. Моя ж не затремтить рука.
(По замисленні, з глубоким зворушенням).
О-е!
О ні, ніколи! Серце, не роби цього.
Дай жити їм, нещасна! Пожалій дітей!
Ти в них живих утіху завжди матимеш.
(Ніжно дивиться в бік, куди пішли діти.
З раптовим поривом мстивості).
Ні, ні, — в ім'я всіх месників Аїдових!
1060] Того повік не буде, щоб дітей своїх
Злим ворогам на поглум я покинула.
Вони повинні вмерти — мусить бути так,
І я, що їх родила, їх сама уб'ю.
Це — неминуче, й вороття немає тут.
1065] Вінець вже в неї на чолі, і в шатах тих,
Я знаю, владарівна юна гине вже.
От я на путь ступаю найстражденнішу,
А їх — в ще більш стражденну посилаю путь.
Я з дітьми попрощаюсь.
Дітей виводять з дому.
Дайте, дітоньки,
1070] Хоч ручки вам поцілувати матінці.
(Обнімаючи й цілуючи дітей).
Голівоньки кохані, любі рученьки,
Обличчя безневинні, милі постаті!
Хоч там щасливі будьте — щастя тут зазнать
Не дав вам батько… О солодкий цвіте лиць,
1075] Обійми ніжні й уст дитячих дихання!
(По короткій паузі).
Ідіть же, йдіть! Не можу більш дивитися
На вас, тяжкою мукою подолана.
Все лихо бачу, на яке я зважилась,
Та гнів сильніший від усіх бажань моїх, —
1080] Він горя людям завдає найгіршого.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Вже не раз у прядінні найтонших думок
Я в мисленну глибінь поринала
Й намагалась трудніших торкнутись питань,
Аніж нам те годилось би, кволим жінкам.
1085] Хоч і нас не цурається муза й не раз
Уділяє глибокої мудрості й нам,
Та далеко не всім.
СТАСИМ ТРЕТІЙ
ХОР
Строфа 1
Щасливе в віках Ерехтеєве плем'я,
825] Діти блаженних богів, що живить вас
Священна земля непочата розкішним
Плодом своїм — мудрістю славною,
й ви величаєтесь нею
830] У світлосяйнім промінні, де дев'ять
Муз Піерід непорочних явила на світ
Гармонія золотокоса.
Антистрофа 1
835] Водою з Кефісових хвиль кришталевих
Зрошує, кажуть, Кіпріда цю землю
І ніжним її вітерцем обвіває,
840] Вінки запашні із рожевого
Квіту вплітаючи в коси,
Пишно розпущені,
Й мудрісті друзів
Нам посилає — крилатих кохання богів —
845] У всьому соратників наших.
Строфа 2
Як, місто священних річок,
Край, що не раз давав
Вірний захист друзям,
Тебе, дітовбивцю, прийме,
850] Не гідну між чистих бути?
Подумай про весь цей жах,
Подумай, кого вбиваєш!
Навколішках всі ми тебе
Благаємо — не губи
855] Діток безневинних.
Антистрофа 2
Де візьме зухвальства твій дух,
Як посягне рука.
В серце власним дітям
Удар спрямувать жахливий,
860] І як їм увічі глянеш?
Чи, смерть несучи, й сльози
Не зрониш? О ні, не зможеш
Безжалісну руку втопить [89]
В крові діточок твоїх,
865] Що молять пощади.
ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
ЯСОН
(виходить з палацу)
Ось я прийшов на заклик твій. Хоч ти
На мене й дивишся вороже, радий я
Дізнатись, чим ще можу догодить тобі.
МЕДЕЯ
Пробач мені, Ясоне, все, що досі я
870] Наговорила. Не суди й гарячності
Моєї — за кохання, що єднало нас.
Подумала я — й лаю вже саму себе;
Чого б, нещасна, сердилась я й гнівалась
На тих, хто в добрій допоміг пораді нам,
875] Чого б на владців краю цього дихала
Ворожістю й на мужа, що для нашого ж
Добра взяв владарівну, щоб діткам моїм
Братів державних дати? Чи не час мені
Свій гнів спинить? Чи ж не боги сприяють нам?
880] Нема діток і в мене. Чи забула я,
Що в чужині, вигнанні, і без друзів ми?
Це зваживши, збагнула — нерозсудлива,
Як піддалась безглуздо свому гніву я!
Тепер хвалю тебе я, був розважний ти,
885] Нам те родство надавши, я ж дурна-таки, —
Було б мені в тих задумах сприять тобі,
З тобою разом готувать весілля те.
Й радіть, що твоїй жінці слугуватиму.
Та що тут говорити — всі жінки такі.
890] Тобі ж не слід нас у лихім наслідувать
Й на глупство нам відповідать глупотою.
Та менше з тим, я визнаю — дурна тоді
Була я і нарешті схаменулася.
(Звертаючись у бік палацу).
Гей, дітки, вийдіть з дому, любі дітоньки,
895] Мерщій сюди, озвіться й привітайтеся
Із татком нашим і змініть на любощі
Колишню зваду так же, як і матінка.
Вже мир настав між нами, гнів минувся вже!
(Підходять діти із своїм доглядачем).
Рук доторкніться таткових!
(Діти простягають до тата свої рученятка).
(До себе). [90]
Ой лишенько!
900] Тож горе потайне з думок не йде ніяк…
Чи довго ще вам жити, дітки, й рученьки
Ці простягати? Ох, моя недоленько!
Готова я ридати, страху сповнена…
(Схаменувшись).
Тепер, коли ми з батьком помирилися,
905] Не можу сліз гірких на лицях стримати.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
І в нас з очей пекучі сльози ринули.
Коли б тут лиха гіршого не сталося.
ЯСОН
Це добре, жінко, та не ганю й давнього.
Жона, звичайно, гнівна, якщо муж собі
910] На стороні десь горнеться до іншої.
Але змінила думку ти до кращого,
І хоч не зразу, а збагнула, що для нас
На користь — так і слід жоні розсудливій.
(Звертаючись до дітей).
То знайте ж, дітки, — тато не забув про вас.
915] А щиро дбав із поміччю богівською.
Колись, я певен, на землі корінфській ви,
З братами поруч, поміж перших будете.
То підростайте ж! За все інше дбатиме
Ваш батько й хто з-поміж богів зласкавиться.
920] Я хочу вас побачити змужнілими
І підступів ворожих переможцями.
(До Медеї).
Чого ж ти знову слізьми умиваєшся
Й, лице від мене одвернувши білеє,
Моєї мови так нерадо слухаєш?
МЕДЕЯ
(намагаючись себе опанувати)
925] Та ні, нічого… Про діток я думала.
ЯСОН
Спокійна будь! Про долю їх подбаю я.
МЕДЕЯ
Авжеж. Чи можу я тобі не вірити!
Але ж я квола жінка і до сліз тонка.
ЯСОН
Чого ж ти, бідна, так діток оплакуєш? [91]
МЕДЕЯ
930] Я ж їх родила. Як бажав ти щастя їм,
Мене взяв острах, чи воно ж так збудеться?
(Цілком заспокоївшись).
Отож про що я мала попросить тебе,
Одне ти знаєш, вислухай і друге ще.
Коли мене державці хочуть вислати
935] 3 країни, то й для мене, мабуть, краще це,
Щоб ні тобі не бути перешкодою,
Ні владарям, коли їм осоружна я, —
Піду з країни цеї я вигнанкою,
Лиш діти під твоїм зростали б доглядом, —
940] Проси Креонта, щоб не гнав з країни їх.
ЯСОН
Не знаю, чи послухає, та спробую.
МЕДЕЯ
Скажи й дружині, щоб благала батечка
Свого — не виганяти з цього краю їх.
ЯСОН
Гаразд, я певен, що її умовлю я.
МЕДЕЯ
945] Якщо жіноче серце в неї в грудях є,
В важкій цій справі я й допоможу тобі —
Через діток дарунки їй такі пошлю —
Одіння тонкоткане й золотий вінок —
Що в цілім світі не знайти коштовніших,
950] Це запевняю сміло.
(До своїх служниць).
Хай із вас котра
Вбрання те якнайшвидше принесе сюди.
(До Ясона).
Стократ вона щаслива, мужем маючи
Тебе, з усіх чоловіків найкращого,
Та ще й вбранням прикрашена, що Геліос,
955] Мій дід, своїм потомкам дарував колись.
(Служниця приносить коштовні шати, які Медея
передає дітям).
Беріть же в руки це убрання, дітоньки,
І віднесіть щасливій владарівні тій, —
За ці дари догани не почуєте.
ЯСОН
Навіщо, нерозумна, це даруєш ти?
960] Чи владарям бракує шат у домі їх, [92]
Чи золота бракує? Збережи це все.
Якщо я в жінки варт чого, то певна будь —
Моє вартніше слово, ніж скарби оці.
МЕДЕЯ
965] Ні, кажуть, подарунки і богам лестять,
Від тисяч слів дорожче людям золото.
їй доля служить, їй сприяє й бог тепер,
Владарці юній, вигнання ж дітей — життям,
Не золотом готова відвернути я.
(До дітей).
Ідіть же, дітки, у розкішний дім оцей, —
970] Нову дружину батькову й володарку
Мою благайте, щоб не виганяли вас;
Віддайте їй убрання й постарайтеся
У власні руки, їй самій, віддать його,
Ідіть же швидше і приносьте матері
975] Вість добру, що її бажання здійснене.
СТАСИМ ЧЕТВЕРТИЙ
ХОР
Строфа 1
Нема вже надій на рятунок вам, діти!
Ні, нема! Чекає вас смерть неминуча.
Прийме в дар пов'язку злотисту царівна,
Прийме згубу свою, сердешна,
980] І на коси русяві
Покладе оздобу смертну
Власними руками.
Антистрофа 1
Спокусить її пишноткане одіння,
І вінець оздобить її злотосяйний,
985] Та в підземній тьмі не до шат їй весільних!
Смертній долі вона, сердешна,
Упаде в тенета,
І жахливої недолі
їй не врятуватись.
Строфа 2
990] А ти, новоженче злощасний,
Бідний зятю царський!
Чи не бачиш, як сам
Ти готуєш загибель своїм діточкам [93]
І смерть нареченій своїй?
995] Де ж, безталанний, де дні щасливі!
Антистрофа 2
Твоє я оплакую горе,
Бідна матінко ти,
Що із світу сама
Завзялася бездольних звести діточок
1000] Тому, що зрадливий твій муж
Іншу привів на постелю шлюбну.
ЕПІСОДІЙ П'ЯТИЙ
ВИХОВАТЕЛЬ
Не йти в заслання, господине, діточкам:
Охоче владарівна молода твої
Взяла дарунки, — з дітьми вже замирення!
Ой-ой!
1005] Чого ж ти не радієш, а стривожилась?
Чому, лице від мене одвертаючи,
Моєї мови так нерадо слухаєш?
МЕДЕЯ
Ой горе!
ВИХОВАТЕЛЬ
До новини моєї не пасує це.
МЕДЕЯ
Ой горе, горе!
ВИХОВАТЕЛЬ
Може, несвідомо я
1010] Біду звістив, про добре сповіщаючи?
МЕДЕЯ
Звістив, що мав звістити, — не корю тебе.
ВИХОВАТЕЛЬ
Чого ж ти очі опустила й плачеш так?
МЕДЕЯ
Бо й є чого, дідуню: це боги мені
Вчинили так, а з ними й нерозумна я.
ВИХОВАТЕЛЬ
1015] Спокійна будь! Ще до діток повернешся. [94]
МЕДЕЯ
Раніш, нещасна, іншим дам вернутися.
ВИХОВАТЕЛЬ
Хіба ж одна ти з дітьми розлучаєшся?
Слід терпеливо людям лихо зносити.
МЕДЕЯ
Так і зроблю я. Йди ж додому й діточкам
1020] Все приготуй, що про. всяк день потрібно їм.
Вихователь виходить.
Ох діти, діти! Є для вас і край, і дім,
Де доведеться повсякденно жити вам
Без матінки своєї безталанної!
А я піду на чужину, вигнанниця, —
1025] Вже вас мені щасливими не бачити,
Дружини, і весілля, й ложа шлюбного
Не прибирать і не світити факелів…
Ой гірко я за гордощі караюся!
Даремно-бо я, дітки, годувала вас,
1030] Даремно вас у муках породила я
І знемагала тяжко, вас плекаючи.
А як від вас, нещасна, сподівалась я,
Що ви мене й у старості доглянете,
А вмру — як слід мене ви поховаєте
1035] На заздрість людям. А тепер — пропали ті
Солодкі сподівання! В тузі й смуткові
Без вас тепер я віку доживатиму,
Вже вам своєї матінки не бачити
Повік, у інше-бо життя ввійдете ви.
(Замислюється. До дітей, що усміхаються).
1040] Ой, ой! Чого на мене так ви дивитесь?
То ви ж востаннє, дітки, усміхаєтесь!
(До хору жінок).
Ах, що робити! Як в ці очі яснії
Я, сестри, гляну — серце розривається.
Ні, я не зможу! Хай всі гинуть задуми, —
1045] Я заберу з собою діточок своїх!
Невже, щоб горем засмутити батька їх,
Самій собі я вдвоє більших мук завдам?
Нізащо! Хай же всі загинуть задуми!
(По тяжкому роздумі).
Та що це я? Стать людям посміховищем,
1050] Своїх лишивши ворогів безкарними?
Ні, зважуся. Яка ж я боягузлива,
Що полохливим піддаюсь думкам оцим!
Ідіть додому, дітки. [95]
Діти виходять.
А як совісно
Кому моєї жертви бути свідками —
1055] Теж може йти. Моя ж не затремтить рука.
(По замисленні, з глубоким зворушенням).
О-е!
О ні, ніколи! Серце, не роби цього.
Дай жити їм, нещасна! Пожалій дітей!
Ти в них живих утіху завжди матимеш.
(Ніжно дивиться в бік, куди пішли діти.
З раптовим поривом мстивості).
Ні, ні, — в ім'я всіх месників Аїдових!
1060] Того повік не буде, щоб дітей своїх
Злим ворогам на поглум я покинула.
Вони повинні вмерти — мусить бути так,
І я, що їх родила, їх сама уб'ю.
Це — неминуче, й вороття немає тут.
1065] Вінець вже в неї на чолі, і в шатах тих,
Я знаю, владарівна юна гине вже.
От я на путь ступаю найстражденнішу,
А їх — в ще більш стражденну посилаю путь.
Я з дітьми попрощаюсь.
Дітей виводять з дому.
Дайте, дітоньки,
1070] Хоч ручки вам поцілувати матінці.
(Обнімаючи й цілуючи дітей).
Голівоньки кохані, любі рученьки,
Обличчя безневинні, милі постаті!
Хоч там щасливі будьте — щастя тут зазнать
Не дав вам батько… О солодкий цвіте лиць,
1075] Обійми ніжні й уст дитячих дихання!
(По короткій паузі).
Ідіть же, йдіть! Не можу більш дивитися
На вас, тяжкою мукою подолана.
Все лихо бачу, на яке я зважилась,
Та гнів сильніший від усіх бажань моїх, —
1080] Він горя людям завдає найгіршого.
ПРОВІДНИЦЯ ХОРУ
Вже не раз у прядінні найтонших думок
Я в мисленну глибінь поринала
Й намагалась трудніших торкнутись питань,
Аніж нам те годилось би, кволим жінкам.
1085] Хоч і нас не цурається муза й не раз
Уділяє глибокої мудрості й нам,
Та далеко не всім.